Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 308/11709/17
провадження № 61-9716св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Солум»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Солум» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про розірвання договору найму та виселення.
Позовна заява мотивована тим, що товариство є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1000 га і на момент набуття ним у власність даного будинку у ньому проживали та були зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 26 липня 2016 року були визнані такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
Під час проведення виконавчих дій із примусового виконання виконавчого листа від 08 вересня 2016 року № 308/756/16-ц про виселення вказаних осіб із житлового зазначеного будинку йому стало відомо, що за вказаною адресою на підставі договору найму від 14 жовтня 2003 року, укладеного з ОСОБА_2 , проживає ОСОБА_1 .
Вважало вказаний договір найму підробленим, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є колишнім подружжям, у ньому встановлена низька плата за користування житлом, підписи ОСОБА_2 у договорі та іпотечному договорі відрізняються та під час укладення іпотечного договору ОСОБА_2 стверджувала, що предмет іпотеки не обтяжений іншими зобов`язаннями, у тому числі не переданий у найм і дата у договорі найму вказана до набрання чинності редакції ЦК України 2004 року, який для такого договору передбачає обов`язкове нотаріальне посвідчення.
Крім того, ОСОБА_1 , достовірно знаючи, що змінився власник нерухомого майна, не здійснював плату за користування житлом за весь період проживання після зміни власника.
Ураховуючи наведене, ТОВ «Солум» просило суд розірвати договір найму від 14 жовтня 2003 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , та виселити останнього з житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Солум», третя особа - ОСОБА_2 , про зобов`язання вчинити дії.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що договір найму від 14 жовтня 2003 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідає вимогам законодавства та його дострокове розірвання можливе лише у разі завчасного повідомлення про розірвання договору за 12 місяців з обов`язковим наданням йому іншого житла, що передбачено умовами договору.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ТОВ «Солум» надати йому житло для проживання.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 січня 2018 року зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято та об`єднано в одне провадження з позовом ТОВ «Солум».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 травня 2018 року у складі судді Деметрадзе Т. Р. позов ТОВ «Солум» задоволено частково.
Висилено ОСОБА_1 з житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог ТОВ «Солум» відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 зобов`язаний довести правомірність проживання у спірному приміщенні шляхом надання суду оригіналу договору найму від 14 жовтня 2003 року. З метою дотримання процесуальних прав та обов`язків, судом неодноразово оголошувалася перерва для надання можливості відповідачу або його представнику надати вищевказаний оригінал договору найму. Проте, такий договір суду не надано, що свідчить про його відсутність та те, що ОСОБА_1 безпідставно проживає в указаному будинку, тому його необхідно виселити зі спірного житлового будинку.
При цьому, вимога про розірвання договору не підлягає задоволенню, оскільки сторони не довели суду, що такий договір існує.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03 травня 2018 року у частині виселення ОСОБА_1 з житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнення судових витрат скасувано і у цій частині відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Солум».
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 безпідставно проживає у спірному будинку, проте ТОВ «Солум» обрало не правильний спосіб захисту своїх прав, оскільки ним заявлялася вимога про розірвання договору найму та похідна вимога про виселення у зв`язку із розірвання цього договору, а суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та виселив відповідача зі спірного будинку з підстав, які до суду не заявлялися.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ТОВ «Солум», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити у силі рішення суду першої інстанції.
Судові рішення в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 учасниками процесу в касаційному порядку не оскаржуються, тому колегією суддів відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України не перевіряються.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково вказав, що виселення є похідною вимогою від розірвання договору найму, вважає, що ця вимога є самостійною, а суд вправі сам обрати норму права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин для ефективного захисту права.
Зазначає, що суд першої інстанції правильно вказав, що ОСОБА_1 безпідставно проживає у спірному житловому будинку, тому підлягає виселенню з нього.
Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду Лесько А. О. від 27 травня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ТОВ «Солум» є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1000 га, розміщеної за тією ж адресою.
Право власності ТОВ «Солум» на вищевказане нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 06 листопада 2012 року та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 жовтня 2017 року № 99533839. Дана обставина сторонами також не оспорюється.
Попереднім власником вказаного житлового будинку була ОСОБА_2
ОСОБА_1 проживає у вказаному будинку, посилаючись на договір найму житла від 14 жовтня 2003 року, укладений між ним та ОСОБА_2 , який судам надано не було.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ТОВ «Солум» підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Встановивши, що жодна із сторін не довела існування договору найму будинку АДРЕСА_1 , тобто ОСОБА_1 проживає у ньому безпідставно, а ТОВ «Солум» просить розірвати такий договір та виселити ОСОБА_1 з указаного будинку у зв`язку із розірванням договору найму (стаття 826 ЦК України), апеляційний суд дійшов висновку, що у задоволенні такої позовної вимоги слід відмовити, а суд першої інстанції, виселивши ОСОБА_1 зі спірного будинку, вийшов за межі позовних вимог. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що вимога про виселення останнього з будинку є похідною від вимоги про розірвання договору найму.
Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Солум» в частині виселення ОСОБА_1 зі спірного житлового будинку, суд першої інстанції правильно виходив з того, що він не надав суду доказів, які б підтверджували будь які підстави свого проживання у цьому будинку, що є його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12 81 ЦПК України, тому він там проживає безпідставно та підлягає виселенню.
Суд апеляційної інстанції помилково вказав, що місцевий суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки ТОВ «Солум» у позові, з-поміж іншого, вказувало на те, що договір найму між попереднім власником - ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 укладено не було, у зв`язку із чим останній підлягає виселенню, оскільки проживає у будинку безпідставно, порушуючи право власності ТОВ «Солум».
При цьому, суд першої інстанції правильно врахував аксіому цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», яка надає суду право визначити та застосувати ту правову норму, яка підлягає застосуванню до конкретних правовідносин, оскільки неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та закон, який їх регулює, дійшовши обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Солум» в частині виселення ОСОБА_1 зі спірного житлового будинку, а суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду, яке відповідає закону.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Щодо судових витрат
Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
При поданні касаційної скарги ТОВ «Солум» було сплачено 3 200 грн судового збору (за вимогу про виселення), що підтверджується відповідним платіжним дорученням, тому вказана сума коштів підлягає стягненню з ОСОБА_1 на його користь, оскільки колегія суддів задовольняє касаційну скаргу, скасовує судове рішення апеляційного суду та залишає у силі рішення суду першої інстанції, яким було задоволено вказану вимогу.
Керуючись статтями 141 400 402 409 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум»задовольнити.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року скасувати.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 травня 2018 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» (код ЄДРПОУ 36867614) судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 3 200 (три тисячі двісті) гривень.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк