Постанова

Іменем України

19 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 308/1183/17

провадження № 61-3995 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 ;

треті особи: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Лаврів Михайло Михайлович, Ужгородська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 березня 2022 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Лаврів М. М., Ужгородська районна державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба за батьком - ОСОБА_5 . У визначений законом строк він, як спадкоємець за законом, подав через приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д. В. заяву про прийняття спадщини, яка 23 грудня 2016 року була зареєстрована в Ужгородській районній державній нотаріальній конторі, де заведена спадкова справа № 144/2016.

Листом Ужгородської районної державної нотаріальної контори від 10 січня 2017 року за № 6 йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав недоведеності ним родинного зв`язку з померлою ОСОБА_5 та залишенням останньою посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Лаврівим М. М. заповіту від 25 березня 2014 року № 196, яким усе своє майно вона заповіла ОСОБА_2 .

Вважав вказаний заповіт недійсним, оскільки безпосередньо ОСОБА_5 його не підписувала; він складений у присутності двох свідків, які є друзями і зацікавленими особами відповідача; заповідачка через похилий свій вік не розуміла у повній мірі мету свого відвідування нотаріуса; доказів неписьменності або ж обставин, які б унеможливлювали підписання заповіту особисто ОСОБА_5 , немає, а з її паспорту та інших документів убачається наявність її підпису. Крім того, нотаріусом при посвідченні заповіту не враховано приписи статті 207 ЦК України, якою передбачено, що текст правочину за дорученням особи у її присутності може підписати інша особа за наявності, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, проте про наявність у ОСОБА_5 фізичних вад або хвороби, які б унеможливлювали підписання нею особисто заповіту, нотаріусом не встановлено.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним заповіт, вчинений від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 25 березня 2014 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Лаврівим М. М. за реєстровим № 196, а також вирішити питання про судові витрати.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2018 року до участі у справі залучено правонаступника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , - ОСОБА_3 .

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 квітня 2019 року до участі у справі третьою особою залучено ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 вересня 2021 року у складі судді Данко В. Й. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заповіт від 25 березня 2014 року, складений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , посвідчений з дотриманням порядку, передбаченого статтями 203 1248 1253 ЦК України та пунктами 1.8., 1.11. глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), у присутності запрошених заповідачем двох свідків; підписання заповіту іншою особою здійснено на прохання заповідача, оскільки заповідач була неграмотною (не вміла писати і читати), що не суперечить нормам закону та Порядку № 296/5, оскільки це відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 28 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 вересня 2021 року змінено й викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що всупереч частині четвертій статті 207, частині другій статті 1248 ЦК України в оспорюваному заповіті не зазначено, внаслідок якої саме фізичної вади, хвороби заповідач не могла самостійно підписати заповіт, а сама по собі неграмотність ОСОБА_5 не є достатньою підставою для підписання заповіту від її імені іншою особою, спростовується наданими суду письмовими доказами: паспортом громадянки України ОСОБА_5 , договором оренди земельної ділянки (паю) від 21 травня 2001 року, договором про користування електричною енергією від 02 вересня 2005 року № 59-271 і додатком № 1 до нього, заявою ОСОБА_5 , адресованій голові Ужгородської райдержадміністрації від 20 листопада 2002 року про передачу їй у натурі земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у яких наявний особистий підпис ОСОБА_5 .

З урахуванням того, що у заповіті відсутній підпис заповідача та інформація про фізичні вади, хвороби, неписьменності ОСОБА_5 , які б унеможливлювали підписання нею особисто заповіту, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідно до вимог частини першої статті 1257 ЦК України цей заповіт є нікчемним з моменту його посвідчення, як такий, що складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, та не створює жодних юридичних наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2022 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій просила скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 березня 2022 року й залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 вересня 2021 року.

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказувала, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 756/10183/16, від 02 листопада 2020 року № 641/4900/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 308/1183/17 із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Прийнято заяву приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Лавріва М. М. про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_3 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 березня 2022 року.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, визнавши оспорюваний заповіт нікчемним, вийшов за межі заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, який просив визнати заповіт недійсним як такий, що складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, а також за відсутності волевиявлення заповідача.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції у відповідності до вимог статті 89 ЦПК України надав належну оцінку усім наданим сторонами доказам, показанням свідків та зазначив у рішенні мотиви, з яких прийняв одні та відхилив інші докази.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446 цс 18), вищий суд вправі втрутитись в оцінку доказів, зроблених судом першої інстанції, лише у випадках порушень порядку надання та отримання доказів, а також у випадку коли доказам (частині доказів) не була дана оцінка в судовому рішенні. Проте таких порушень суд апеляційної інстанції не встановив, водночас в оскаржуваній постанові надав протилежну оцінку доказам, зроблену судом першої інстанції, внаслідок чого ухвалив протилежне за змістом рішення.

Суд апеляційної інстанції обґрунтував висновки про визнання заповіту нікчемним своїми власними етимологічними міркуваннями понять «письменний» і «грамотний», на підставі яких визнав ОСОБА_5 грамотною, письменною, у результаті чого зробив висновок про порушення нотаріусом форми щодо складання заповіту, та не врахував, що про невміння читати та писати нотаріусу повідомила сама заповідачка під час посвідчення заповіту, при цьому матеріали справи не містять жодних документів, написаних власноруч ОСОБА_5 , а також доказів, які б достеменно свідчили про її вміння читати.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просив касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Також у відзиві представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 просив закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті396 ЦПК України.

Перевіривши вказане клопотання, колегія суддів не встановила підстав для закриття касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 86 років померла ОСОБА_5 , що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 22 грудня 2013 року (а. с. 6, т. 1).

Померла ОСОБА_5 була рідною бабою позивача ОСОБА_1

25 березня 2014 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Лаврівим М. М. за реєстровим № 19 посвідчено заповіт ОСОБА_5 , яким остання усе своє майно та майнові права, що будуть належати їй на день смерті, незалежно від їх складу та місця знаходження (розташування) в Україні, і взагалі все те, що буде за законом належати їй на території України на день смерті і може бути успадкованим, у повному обсязі, без будь-яких винятків, заповіла ОСОБА_8 .

Вказаний заповіт був посвідчений у присутності запрошених ОСОБА_5 свідків - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 . У заповіті вказано, що у зв`язку з неграмотністю та неможливістю прочитати і власноручно підписати заповіт, на особисте прохання заповідача цей документ складається та нотаріально посвідчується у присутності названих вище свідків, а підписання заповіту за її дорученням (особистим проханням) здійснюється ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 59, т. 1).

У посвідчувальному написі в заповіті від 25 березня 2014 року вказано, що «у зв`язку з тим, що ОСОБА_5 з підстав неграмотності не може особисто прочитати текст заповіту уголос, за її дорученням, в її та моїй, нотаріуса, присутності текст заповіту до його підписання зачитаний уголос запрошеними нею свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У зв`язку з тим, що ОСОБА_5 через неграмотність не може власноручно підписати заповіт, за її дорученням, в її та моїй, нотаріуса, присутності текст заповіту підписано ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Особу заповідача та свідків встановлено, їх дієздатність перевірено».

Згідно довідки від 30 червня 2016 року № 812, виданої головою Руськокомарівської сільської ради, ОСОБА_2 , 1932 року народження, дійсно являвся співмешканцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та постійно проживав разом з померлою за адресою: АДРЕСА_1 , вів з нею спільне господарство та після її смерті займався її похованням (а. с. 60, т. 1).

07 липня 2016 року ОСОБА_2 подав до Ужгородської районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , на підставі цієї заяви була заведена спадкова справа за № 144/2016 (а. с. 2, 5, т. 2).

Крім того в установлений законом строк позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом, подав через приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д. В. заяву від 22 грудня 2016 року № 2619 про прийняття спадщини після померлої баби ОСОБА_5 і ця заява 23 грудня 2016 року надійшла за місцезнаходженням спадкової справи № 144/2016 (а. с. 11, т. 1).

Листом державного нотаріуса Ужгородської районної державної нотаріальної контори Гончаренко М. В. від 10 січня 2017 року № 6 повідомлено ОСОБА_1 про неможливість видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що ним не доведено родинний зв`язок із померлою ОСОБА_5 , а також наявністю заповіту від 25 березня 2014 року на користь ОСОБА_2 (а. с. 13, т. 1).

Відповідно до довідки від 21 квітня 2017 року № 493/2017, виданої комунальним закладом «Ужгородська районна лікарня», ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на обліку у районного лікаря-психіатра не перебувала, за допомогою не зверталась (а. с. 63, т. 1).

У відповіді на адвокатський запит сімейний лікар ОСОБА_11 зазначив про відсутність у ОСОБА_5 захворювань, внаслідок яких вона могла не усвідомлювати значення своїх дій (а. с. 64, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 85 років помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 14 грудня 2017 року.

Згідно довідки від 19 липня 2018 року № 160/02-14, виданої приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Резвановою І. Д., спадкоємицею померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, є його донька ОСОБА_3 , що підтверджується також матеріалами спадкової справи 05/2018 (а. с. 121, т. 1).

Згідно повідомлень державного архіву Закарпатської області від 22 травня 2017 року № 22/01-20 та відділу освіти, молоді та спорту Ужгородської районної райдержадміністрації від 23 травня 2017 року № 01-16/429, документи початкової школи с. Пацканьово в архіві відсутні, тому підтвердити навчання ОСОБА_12 та надати інформацію про її освітній рівень або неписьменність не має можливості (а. с. 66, 67, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_3 , до якої приєднався приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Лаврів М. М., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно з частиною другою статті 1253 ЦК України у випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

У частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що за загальним правилом, нотаріальне посвідчення такого правочину як заповіт в Україні здійснюється нотаріусом; право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права; свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання; кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю; тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20.

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що: «право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках».

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 335/5977/17 (провадження № 61-13350св20) вказано, що «згідно з частиною другою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Колегія суддів зазначає, що для застосування наслідків нікчемності правочину установленню в цій справі підлягав факт наявності або відсутності підстав для кваліфікації заповіту ОСОБА_5 від 25 березня 2014 року як нікчемного.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Підстави нікчемності заповіту визначені в частині першій статті 1257 ЦК України, за якою нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу (частина друга статті 1247 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі

№ 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що «правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію».

Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа (абзац 1 частини четвертої статті 207 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 755/8686/17 (провадження № 61-8444св19) зазначено, що «аналіз абзацу 1 частини четвертої статті 207 ЦК України свідчить, що у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною четвертою статті 207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин (рукоприкладник), сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов`язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину».

У статті 1253 ЦК України передбачено можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

Пунктами 5-6 глави 9 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), передбачено, що якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено. Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

Пунктами 1.8., 1.11. глави 3 розділу ІІ Порядку № 296/5 передбачено, що якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 302/857/19 (провадження № 61-1866св21) зазначено, що «статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. […] Відмовляючи в задоволенні позову, суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, встановили, що 03 серпня 2009 року на прохання ОСОБА_3 складено заповіт з її слів приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області Корбутяк І. В. за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У зв`язку з неграмотністю ОСОБА_3 на її прохання в присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_6 текст заповіту до його підписання зачитаний уголос приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області Корбутяк І. В. та підписаний ОСОБА_4, що у сукупності свідчить про дотримання приписів статей 1247 1253 ЦК України».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції встановив, що 25 березня 2014 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Лаврівим М. М. посвідчено заповіт ОСОБА_5 з її слів з використанням загальноприйнятих технічних засобів. На прохання ОСОБА_5 в присутності приватного нотаріусу Ужгородського міського нотаріального округу Лавріва М. М. текст заповіту до його підписання зачитаний уголос запрошеними нею свідками ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_7 року, підписаний ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що у сукупності свідчить про дотримання приписів статей 1247 1253 ЦК України.

Апеляційний суд помилково виходив з того, що у заповіті не вказано причину, через яку заповідачка власноручно не могла підписати заповіт, оскільки у тексті заповіту зазначено, що у зв`язку з неграмотністю та неможливістю прочитати і власноручно підписати заповіт, на особисте прохання заповідача цей документ складається та нотаріально посвідчується у присутності запрошених ОСОБА_5 свідків - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 , а підписання заповіту за її дорученням (особистим проханням) здійснюється ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У посвідчувальному написі в заповіті від 25 березня 2014 року вказано, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_5 з підстав неграмотності не може особисто прочитати текст заповіту уголос, за її дорученням та в присутності нотаріуса текст заповіту до його підписання зачитаний уголос запрошеними нею свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У зв`язку з тим, що ОСОБА_5 через неграмотність не може власноручно підписати заповіт, за її дорученням та в присутності нотаріуса текст заповіту підписано ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Особу заповідача та свідків встановлено, їх дієздатність перевірено.

В суді першої інстанції був допитаний як свідок ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , при якому посвідчувався заповіт, а також особа, яка підписала заповіт замість ОСОБА_5 - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Свідок ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , пояснив, що ОСОБА_5 запросила його бути свідком у нотаріуса під час складання заповіту після її смерті. Вона з власної волі бажала заповісти все своє майно ОСОБА_2 . Під час складання заповіту ОСОБА_5 попередила нотаріуса, що не грамотна.

Свідок ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , пояснив, що на прохання ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відвіз їх до нотаріуса, де ОСОБА_5 повідомила нотаріуса про своє бажання скласти заповіт та попередила, що не вміє читати та писати, тому попросила його, ОСОБА_10 , бути її довіреною особою, щоб він все прочитав та підписав. Після складання заповіту нотаріус прочитав ОСОБА_5 текст заповіту, з яким вона погодилась, після чого він, ОСОБА_10 , особисто перечитав заповіт та підписав його. ОСОБА_5 з власної волі хотіла передати все своє майно після смерті ОСОБА_13 , з яким проживала у цивільному шлюбі. ОСОБА_13 постійно доглядав за ОСОБА_5 та допомагав їй.

Свідок ОСОБА_14 вказала, що ОСОБА_15 була її мачухою, вона не вміла писати та читати, бо не ходила до початкової школи. Спочатку своє майно вона хотіла передати своєму онукові, а потім вони щось не поділили і онук до неї перестав приходити та допомагати. ОСОБА_15 проживала разом з ОСОБА_2 , який до неї дуже добре ставився, поважав її, все робив для неї.

Суд першої інстанції зауважив, що належних та допустимих доказів, які б достеменно свідчили, про те, що за життя ОСОБА_5 була грамотною, вміла читати і писати, не надано, а наявні у матеріалах справи договори оренди земельної частки (паю) від 21 травня 2001 року, про користування електричною енергією від 02 вересня 2005 року № 59-271 і додаток № 1 до нього, типовий договір № 29871 від 15 жовтня 2007 року про надання послуг з газопостачання, акт опломбування фланців підземного (надземного) газопроводу-вводу від 19 листопада 2003 року, з відтворенням на них у письмовій формі декількох літер в якості короткого підпису, який на кожному документі різний, не може свідчити про грамотність ОСОБА_5 .

За встановлених в цій справі обставин суд першої інстанції виходив із того, що заповіт ОСОБА_15 відповідає вимогам законодавства, чинного на момент вчинення нотаріальної дії щодо його посвідчення, оскільки містить причину, з якої його текст не підписаний особою, що його вчиняє (неграмотність), заповіт перед підписанням зачитано уголос, підписано іншою особою замість заповідача та посвідчено при свідках, зміст статей 1241 1307 ЦК України нотаріусом заповідачу роз`яснено; у посвідчувальному написі нотаріуса зазначено, що особи заповідача, свідків та особа, яка підписувала заповіт замість заповідачки, встановлені, а їх дієздатність перевірено.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржуваний заповіт за формою, порядком його посвідчення, відображення дійсного волевиявлення заповідачки відповідає вимогам закону, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з цим із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Лавріва М. М. підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги та заяви про приєднання до касаційної скарги у розмірі 1 280 грн кожному.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , до якої приєднався приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Лаврів Михайло Михайлович, задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 березня 2022 року скасувати, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 вересня 2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Лавріва Михайла Михайловича судові витрати, що складаються із судового збору за подання заяви про приєднання до касаційної скарги, у розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) гривень 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович