№ 308/12227/13-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 308/12227/13-ц

провадження № 61-4121св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (правонаступником якого є ОСОБА_5 ),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Сабов Оксана Іванівна, Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

особа, яка подала апеляційну і касаційну скарги, - Приватне підприємство «Вітана»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» та Приватного підприємства «Вітана» на постанову Закарпатського апеляційного суду у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Готри Т. Ю., Кожух О. А. від 14 лютого 2023 року.

Короткий зміст заявлених вимог

1. У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» (далі - ТОВ «Магазин «Взуття») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (правонаступником якого є ОСОБА_5 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І., Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування нерухомого майна.

2. Свої позовні вимоги ТОВ «Магазин «Взуття» мотивувало тим, що07 липня 2011 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу керівником товариства ОСОБА_7 відчужено ОСОБА_1 нерухоме майно, зокрема вбудовані приміщення магазину на АДРЕСА_1 , які належали товариству.

3. ТОВ «Магазин «Взуття» вважає, що цей договір не відповідає волі сторони цього правочину та суперечить вимогам статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки ОСОБА_7 не мала повноважень на укладення такого договору та діяла від імені товариства без необхідного обсягу дієздатності, з порушенням пунктів 8.10.2, 8.10.5 статуту товариства та статті 98 ЦК України.

4. Продаж нерухомого майна ТОВ «Магазин «Взуття» міг здійснюватися тільки за рішенням загальних зборів учасників цього товариства. Рішення зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття», оформлене протоколом від 06 липня 2011 року № 7, на підставі якого було укладено спірний договір від 07 липня 2011 року, в судовому порядку визнано недійсним.

5. Таким чином, ОСОБА_7 , а в подальшому ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , укладаючи спірний і наступний правочини щодо зазначеного нерухомого майна, діяли за зловмисною домовленістю.

6. Ураховуючи викладене, з урахуванням уточнення позовних вимог, ТОВ «Магазин «Взуття» просило суд визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 07 липня 2011 року, укладений між ТОВ «Магазин «Взуття» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І., зареєстрований в реєстрі за № 1332; витребувати з володіння ОСОБА_2 вбудовані приміщення літ. «А» 1-го поверху (позиція 1, 2), площею 67,4 кв. м, реєстраційний номер 3921708, а також із володіння ОСОБА_3 і ОСОБА_8 вбудовані приміщення літ. «А» 1-го поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7), загальною площею 67,4 кв. м, реєстраційний номер 36233656, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом передачі в натурі.

Основний зміст та мотиви рішень судів попередніх інстанцій

7. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у складі судді Микуляк П. П. від 18 березня 2014 року позов ТОВ «Магазин «Взуття» задоволено.

8. Визнано договір купівлі-продажу від 07 липня 2011 року, укладений між ТОВ «Магазин «Взуття» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І. за реєстраційним № 1332, недійсним з моменту його укладення.

9. Витребувано на користь ТОВ «Магазин «Взуття» з володіння ОСОБА_2 нерухоме майно - вбудовані приміщення частини літ. «А» 1-го поверху (позиція 1, 2), площею 67,4 кв. м, реєстраційний номер - 3921708, за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці, площею 53,9 кв. м, кадастровий номер 2110100000:06:001:0029, шляхом його передачі в натурі.

10. Витребувано на користь ТОВ «Магазин «Взуття» з володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 нерухоме майно - вбудовані приміщення, частини літ. «А» 1-го поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7), загальною площею 67,4 кв. м, реєстраційний номер 36233656, за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці, площею 53,9 кв. м, кадастровий номер 2110100000:06:001:0029, шляхом його передачі в натурі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили, рішення загальних зборів товариства, оформлене протоколом від 06 липня 2011 року № 7, відповідно до якого 10-ма учасниками ТОВ «Магазин «Взуття» було погоджено продаж спірного майна, визнано недійсним.

12. Таким чином, волевиявлення товариства на укладення договору купівлі-продажу від 07 липня 2011 року між ОСОБА_7 , яка діяла від імені ТОВ «Магазин «Взуття», та ОСОБА_1 не було, тому вказаний договір є недійсним. На підставі статей 358 388 1212 1213 ЦК України відчужене нерухоме майно підлягає витребуванню у відповідачів.

13. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 22 вересня 2014 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року скасовано, у задоволенні позову ТОВ «Магазин «Взуття» відмовлено.

14. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що договір купівлі-продажу від 07 липня 2011 року, укладений між ОСОБА_7 , яка діяла від імені ТОВ «Магазин «Взуття», та ОСОБА_1 , не можна визнати недійсним, оскільки ОСОБА_1 та нотаріус не знали і не могли знати про незаконність рішення загальних зборів учасників товариства та про обмеження повноважень директора.

15. Крім того до спірних правовідносин не можна застосовувати частину першу статті 388 ЦК України, оскільки вона не стосується наслідків дій, вчинених керівником юридичної особи.

16. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 року касаційну скаргу ТОВ «Магазин «Взуття» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 22 вересня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

17. Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що всупереч статті 212 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не навів жодних мотивів, з яких виходив, вважаючи недоведеною ту обставину, що ОСОБА_1 міг знати про обмеження повноважень директора на укладення з ним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

18. Апеляційний суд також не відобразив у рішенні результати оцінки наявних у справі доказів, зокрема, довіреності ОСОБА_1 , виданої 08 липня 2011 року, наступного дня після купівлі ним спірних приміщень, якою він уповноважив ОСОБА_9 без обмеження строком на свій розсуд розпоряджатися придбаним ним майном, з правом укладати будь-які угоди від його імені, отримувати гроші тощо.

19. Також апеляційний суд у своєму рішенні не навів оцінку і тій обставині, що надавши такі повноваження ОСОБА_9 , ОСОБА_1 подарував частину спірних приміщень ОСОБА_2 , уклавши з нею 07 березня 2012 року відповідний договір, та 16 березня 2012 року уклав договір про поділ нежилих приміщень в натурі з ОСОБА_2 , від імені якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 17 листопада 2011 року діяла також ОСОБА_9 .

20. Крім того, апеляційний суд не звернув увагу на те, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення зборів учасників товариства, оформленого протоколом від 06 липня 2011 року № 7, в подальшому скасованого рішенням господарського суду, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, й він має право витребувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України.

21. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року змінено, виключено із мотивувальної частини рішення абзац із посиланням на норми статей 1212-1213 ЦК України. Резолютивну частину рішення в частині розподілу судових витрат викладено в такій редакції: «Стягнути із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «Магазин «Взуття» з кожного по 674,93 грн судових витрат». У решті рішення залишено без змін.

22. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, однак з мотивувальної частини рішення необхідно виключити посилання на норми статей 1212-1213 ЦК України, оскільки вони не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

23. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 відхилено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року залишено без змін.

24. Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення зборів учасників товариства, оформленого протоколом від 06 липня 2011 року № 7, в подальшому скасованого рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23 жовтня 2013 року, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею й він має право витребувати його від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.

25. У квітні 2022 року ПП «Вітана», яке не брало участі у розгляді справи, подало апеляційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року.

26. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу ПП «Вітана» задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року скасовано. У задоволенні позову ТОВ «Магазин «Взуття» відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

27. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що рішенням суду першої інстанції витребувано з володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 нерухоме майно, яке на підставі договорів від 10 жовтня 2014 року і 04 грудня 2014 року передане в заставу ПП «Вітана» в якості забезпечення належного виконання взятих на себе зобов`язань. Це майно є також предметом договору купівлі-продажу з відкладальною умовою.

28. Отже, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов`язки ПП «Вітана», яке не було залучено до участі в справі.

Узагальнені доводи касаційних скарг

29. 17 березня 2023 року ТОВ «Магазин «Взуття» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року (повний текст якої складено 28 лютого 2023 року) та залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року.

30. Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 569/1221/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 та у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 658/580/16-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 759/14061/17-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 712/14065/15-ц, від 21 жовтня 2019 року у справі № 910/29737/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, зокрема не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки. Крім того, заявник указує на неправомірність ухвали Закарпатського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року, оскільки судом безпідставно не вирішено питання щодо поновлення строку ПП «Вітана» на апеляційне оскарження рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

31. ТОВ «Магазин «Взуття» в касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові дійшов помилкового висновку про те, що суд першої інстанцій не залучив до участі в справі ПП «Вітана» і вирішив питання щодо прав та обов`язків цього підприємства, посилаючись на те, що після прийняття судом першої інстанції рішення 18 березня 2014 року, 10 жовтня 2014 року та 04 грудня 2014 року між ПП «Вітана» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було укладено договори щодо часток спірного нерухомого майна. Вважає, що ПП «Вітана» не набуло права власності на спірне нерухоме майно за такими договорами, ні на час їх укладення, ні на час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Рішення суду у цій справі було виконано у 2015 році.

32. Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ПП «Вітана», укладаючи 10 жовтня 2014 року договір з ОСОБА_3 , було обізнано з обтяженням спірного нерухомого майна у цій справі, а відтак і з самою справою та її учасниками, яка розглядалась на той час судами. Отже, підприємство мало можливість дізнатися про існування спору, оскільки в самому договорі заначено про ці обставини, стадії та наслідки його розгляду судами вже з жовтня 2014 року, однак апеляційну скаргу подано через вісім років.

33. 30 березня 2023 року ПП «Вітана» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить змінити постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, шляхом доповнення її мотивувальної частини.

34. Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 року у справі № 6-147цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц, та у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 669/773/17, від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц, від 10 березня 2021 року у справі № 201/8412/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 675/1843/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 911/2574/18, від 03 лютого 2022 року у справі № 926/894/21, від 18 січня 2023 року у справі № 607/12833/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, зокрема не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

35. ПП «Вітана» в касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, обмежився лише мотивами, які стосуються виключно процесуального питання, зокрема неналежного суб`єктного складу відповідачів. Таким чином, апеляційний суд хоч і правильно встановив наявність у ПП «Вітана» права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції через наявність права та законного інтересу у набутті у власність права власності на спірне нерухоме майно, однак безпосередньо сам спір по суті не вирішив та конфлікт між сторонами не усунув.

36. ПП «Вітана» вважає, що окрім посилання на допущені судом першої інстанції процесуальні порушення, апеляційний суд також мав вирішити між сторонами сам спір по суті шляхом застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 92 ЦК України, відповідно до якої у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

37. Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Магазин «Взуття» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року і витребувано цивільну справу № 308/12227/13-ц, відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Магазин «Взуття» про зупинення виконання або зупинення дії постанови Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року до закінчення касаційного провадження.

38. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПП «Вітана» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року.

39. Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року справу № 308/12227/13-ц призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

40. У поданому відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Магазин «Взуття» зазначило, що касаційна скарга ПП «Вітана» не підлягає задоволенню, оскільки доводи ПП «Вітана» про те, що частина третя статті 92 ЦК України підлягає застосуванню до спірних правовідносин інакше ніж це було зроблено Апеляційним судом Закарпатської області в рішенні від 06 березня 2015 року в цій справі, є необґрунтованими та помилковими.

41. У поданому відзиві на касаційну скаргу ПП «Вітана» зазначило, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не підлягає скасуванню з мотивів, викладених у касаційній скарзі ТОВ «Магазин «Взуття», оскільки підлягає зміні в мотивувальній частині з мотивів, викладених у касаційній скарзі ПП «Вітана», зокрема шляхом доповнення мотивувальної частини приписами частини третьої статті 92 ЦК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

42. ТОВ «Магазин «Взуття» зареєстроване як юридична особа 11 грудня 1995 року, що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 08 липня 2013 року.

43. 31 січня 2001 року за договором купівлі-продажу № 357, укладеним між Фондом приватизації та управління майном міста Ужгородської міської ради та ТОВ «Магазин «Взуття», товариство придбало у власність шляхом викупу об`єкт приватизації - вбудовані приміщення площею 269 кв. м на АДРЕСА_1 . 05 квітня 2001 року товариству було видано свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно.

44. На підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради № 257 від 15 жовтня 2003 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно ТОВ «Магазин «Взуття», загальною площею 269,3 кв. м, на АДРЕСА_1 . Право власності ТОВ «Магазин «Взуття» на приміщення цього магазину було зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 3921708, що підтверджується витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 15 грудня 2003 року.

45. 07 липня 2011 року директор ОСОБА_9 , діючи від імені ТОВ «Магазин «Взуття», на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І., продала ОСОБА_1 нерухоме майно - будівлю «Магазину «Взуття» на АДРЕСА_1.

46. 07 березня 2012 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 392, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 1/2 частину приміщень «Магазину «Взуття», площею 67,4 кв. м, на АДРЕСА_1 .

47. 16 березня 2012 року ОСОБА_7 , яка діяла від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І. 17 листопада 2011 року за реєстровим № 3776, уклала із ОСОБА_10 нотаріально посвідчений договір про поділ жилих приміщень в натурі, за яким «Магазин « Взуття », що знаходиться на АДРЕСА_1 , поділено, а саме: ОСОБА_2 набула права власності на вбудовані приміщення част. «А» 1-го поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7), площею 67,4 кв. м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв. м (пункт 3.1 договору). ОСОБА_1 набув право власності на вбудовані приміщення част. 1-го поверху (поз. 1, 2), площею 67,4 кв. м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв. м.

48. На підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А., зареєстрованого в реєстрі за № 763, ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 вбудовані приміщення час. «А», 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв. м на АДРЕСА_1 .

49. ОСОБА_2 як іпотекодавець згідно з іпотечним договором від 23 березня 2012 року в якості забезпечення виконання нею зобов`язань за договором кредиту передала ПАТ «Укрсоцбанк» в іпотеку вбудовані приміщення част. «А» 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв. м. Вартість предмету іпотеки сторони оцінили в 1 833 347,00 грн.

50. 05 квітня 2012 року ОСОБА_7 , яка діяла від імені ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, уклала з ОСОБА_6 договір дарування, посвідчений нотаріусом за реєстровим № 655, за умовами якого вбудовані приміщення част. «А» 1-го поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці, площею 53,9 кв. м, були подаровані ОСОБА_6 . Дар сторони оцінили у розмірі 54 209,00 грн.

51. 08 липня 2013 року ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за № 1114, продала вбудовані приміщення час. «А» 1-го поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7), площею 67,4 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в рівних частках, по 1/2 частці кожному, за ціною 645 550,00 грн, які продавець згідно з пунктом 2 договору одержав до підписання договору.

52. Підставою для укладення 07 липня 2011 року директором ОСОБА_9 від імені ТОВ «Магазин «Взуття» договору купівлі-продажу нерухомого майна - будівлі «Магазину «Взуття», площею 134,8 кв. м, на АДРЕСА_1 із ОСОБА_1 було рішення зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття», оформлене протоколом від 06 липня 2011 року № 7, згідно з яким десятьма учасниками ТОВ «Магазин «Взуття» було погоджено продаж спірного майна.

53. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23 жовтня 2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2014 року, рішення загальних зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття» про погодження продажу вбудованих приміщень магазину на АДРЕСА_1 , яке було оформлено протоколом від 06 липня 2011 року № 7, визнано недійсним.

54. Господарським судом встановлено, що у зборах, рішення яких оформлено протоколом від 06 липня 2011 року № 7, взяв участь тільки один учасник, який володів часткою у розмірі 10 % статутного фонду, решта 9 учасників про проведення зборів не були повідомлені, їх підписи на протоколі були відтворені за допомогою знакодрукуючого пристрою.

55. 10 жовтня 2014 року між ОСОБА_3 та ПП «Вітана» укладено нотаріально посвідчений договір, який має форму змішаного договору (частина друга статті 628 ЦК України) з відкладальною обставиною (частина перша статті 212 ЦК України), що включає у себе елементи доручення (стаття 100 ЦК України), купівлю-продаж нерухомого майна (Глава 54 ЦК України), позики (Глава 71 ЦК України) та закладу (Закон України «Про заставу»).

56. Предметом зазначеного договору є 1/2 частка у праві спільної часткової власності на вбудовані приміщення, част. літ. «А» І-го поверху (поз. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7), площею 67,4 кв. м, на АДРЕСА_1 , право власності на яке на момент укладення договору було зареєстроване за ОСОБА_3 .

57. Відповідно до пункту 4.1 цього договору до моменту настання передбаченої пунктом 1.2 договору відкладальної обставини (зняття арешту) та у випадку її ненастання цей договір є договором позики. У випадку настання передбаченої пунктом 1.2 відкладальної обставини сума позики стороні-2 не повертається, а зараховується у якості повної оплати вартості нерухомого майна, здійсненого належним чином стороною-2 (пункт 4.3. цього договору).

58. 04 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ПП «Вітана» укладено нотаріально посвідчений договір, який має форму змішаного договору (частина друга статті 628 ЦК України) із відкладальною обставиною (частина перша статті 212 ЦК України), що включає у себе елементи доручення (стаття 100 ЦК України), купівлі-продажу нерухомого майна (Глава 54 ЦК України), позики (Глава 71 ЦК України) та закладу (Закон України «Про заставу»).

59. Предметом зазначеного договору є приміщень частини літ. «А» І-го поверху (поз. 1, 2), площею 67,4 кв. м, на АДРЕСА_1 , право власності на яке на момент укладення цього договору зареєстровано за ОСОБА_2 .

60. Відповідно до пункту 1.3. цього договору до моменту настання вказаної у пункті 1.2. відкладальної обставини (зняття обтяження) та у випадку її ненастання даний договір є договором позики грошових коштів, забезпечені закладом.

61. Згідно з пунктами 4.4 договорів від 10 жовтня 2014 року та від 04 грудня 2014 року, відповідно до статей 44-48 Закону України «Про заставу» належне виконання стороною-1 своїх обов`язків щодо повернення стороні-2 визначеної цим розділом суми позики забезпечується закладом належного стороні-1 правовстановлюючого документа - договору купівлі-продажу, посвідченого 08 липня 2013 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1114, і належного стороні-2 договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 23 березня 2012 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О. А., зареєстрованого в реєстрові за № 769, які до настання обставин, вказаних у пунктах 3.2, 3.3 цих договорів, залишаються у володінні сторони-2. Предмет закладу повертається стороні-1 відповідно до пункту 4.2, або у випадку настання передбаченої пунктом 1.2 цього договору відкладальної обставини, передається нотаріусу для здійснення державної реєстрації права власності сторони-2 на нерухоме майно.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

62. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

63. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

64. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

65. Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

66. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

67. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

68. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

69. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

70. Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

71. Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

72. Зазначене узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі №757/66808/19-ц (провадження №61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20).

73. Також, схожого за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).

74. Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

75. Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

76. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13.

77. Скасовуючи рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року і ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «Магазин «Взуття», апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції ухвалив рішення про права та обов`язки ПП «Вітана», яке не було залучено до участі у справі, зокрема, вирішив питання про витребування з чужого незаконного володіння на користь ТОВ «Магазин «Взуття» майна, щодо якого у ПП «Вітана» виникло право та законний інтерес набуття у власність.

78. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками апеляційного суду, з огляду на наступне.

79. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

80. Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

81. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

82. Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов.

83. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

84. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 відхилено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року в незміненій частині (зокрема, про витребування нерухомого майна) та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року залишено без змін.

85. Суд касаційної інстанції погодився із судами попередніх інстанцій, що власником нерухомого майна є ТОВ «Магазин «Взуття», і воно має право на витребування майна, яке вибуло з володіння поза його волею та перебувало у відповідачів за відсутності правових підстав.

86. У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 712/14065/15-ц (провадження № 61-20508св18), на яку посилається заявник, зазначено, що «установивши, що ОСОБА_11 стала власником квартири після ухвалення рішення суду першої інстанції, у цій справі апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції питання про права та обов`язки ОСОБА_11 не вирішувались, а тому у неї відсутнє право на оскарження цього рішення відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України».

87. Верховний Суд у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 759/14061/17 (провадження № 61-11775св18) дійшов висновку, що «установивши, що ОСОБА_12 придбала квартиру після ухвалення рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції питання про права та обов`язки ОСОБА_12 не вирішувались, а тому у неї відсутнє право на оскарження цього рішення відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України».

88. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, дійшов помилкового висновку про те, що суд першої інстанції мав залучити до участі у справі ПП «Вітана» і вирішив питання щодо прав та обов`язків цього підприємства, оскільки на час ухвалення 18 березня 2014 року судом першої інстанції рішення ПП «Вітана» не набуло права власності на спірне нерухоме майно за укладеними 10 жовтня 2014 року та 04 грудня 2014 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договорами. Також відсутні правові підстави для висновку про набуття ПП «Вітана» права власності і на час укладення цих договорів чи на час подання апеляційної скарги.

89. Апеляційний суд не надав правової оцінки сутності спору, вирішеного судом першої інстанції щодо протиправного вибуття нерухомого майна з володіння ТОВ «Магазин «Взуття», часу вирішення спору та правовим наслідками, які настали на підставі укладених між ПП «Вітана» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договорів.

90. Відповідно до пункту 1 частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

91. З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, а також зважаючи на те, що Верховний Суд не вправі вирішувати процесуальне питання про закриття апеляційного провадження, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» задовольнити частково.

2. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Вітана» залишити без задоволення.

3. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара О. М. Осіян В. В. Шипович