ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 308/12770/21

провадження № 61-14307св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Делвік»,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Делвік», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2022 року у складі судді Голяни О. В.та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Джуги С. Д., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Д. В. від 01 вересня 2021 року, 13:11:15, про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 60115626; визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. за реєстровим номером 2065, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Делвік» (далі - ТОВ «Делвік»).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що їй на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 .

10 грудня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 446/ФКВ-07.

11 грудня 2007 року для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ТОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 446/Zфквiп-07, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .

У подальшому ТОВ «Укрпромбанк» відступило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), яке в свою чергу відступило право вимоги за вказаними договорами на користь ТОВ «Діджи Фінанс».

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 2021 року ТОВ «Діджи Фінанс» відчужило спірну квартиру ТОВ «Делвік».

На думку позивача, оспорюваний договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки зобов`язання за кредитним договором від 10 грудня 2007 року № 446/ФКВ-07 немає, а іпотека як забезпечувальне зобов`язання на момент посвідчення спірного договору купівлі-продажу припинена. Крім того, у справі немає доказів оплатності укладеного договору купівлі-продажу, а вимоги іпотекодержателя були захищені в судовому порядку шляхом стягнення суми боргу.

На спірні правовідносини поширюється дія Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), що був чинним на час виникнення спірних правовідносин, оскільки спірна квартира є місцем постійного проживання позивачки. У зв`язку з цим ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 20 травня 2022 року позов залишив без задоволення. Скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 вересня 2021 року.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими. Суд виходив з того, що як на підставу недійсності договору купівлі-продажу позивачка посилалася на припинення іпотеки з підстав припинення у повному обсязі основного зобов`язання, забезпечення якого передбачено іпотечним договором. Водночас зазначені доводи не знайшли підтвердження, оскільки на момент реєстрації оспорюваного договору купівлі- продажу існувало невиконане рішення суду про стягнення заборгованості тіла кредиту. Також суд встановив, що у власності позивачки є інше житлове приміщення, а тому на спірні правовідносини не поширюється дія Закону № 1304-VII.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Закарпатський апеляційний суд постановою від 29 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Пітух В. І., залишив без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2022 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 308/2382/17, від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справах № 310/11534/13 та № 61/12665/14, від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15 та постановах Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 490/11412/17, від 29 травня 2018 у справі № 922/2145/16, від 19 вересня 2018 року у справі № 203/6007/16, від 23 грудня 2020 року у справі № 753/12335/18, від 13 листопада 2020 року у справі № 303/4230/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 367/7589/15, від 18 травня 2022 року у справі № 357/4329/19, від 07 квітня 2021 року № 753/3055/21, від 10 серпня 2021 року № 461/4240/17, від 11 серпня 2020 року у справі № 520/8982/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 463/3237/16, від 17 листопада 2022 року у справі № 902/986/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 278/2290/20.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що сторони, укладаючи договір іпотеки, встановили, що позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом права іпотекодержателя продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку». Водночас у матеріалах справи немає доказів того, що між іпотекодавцем та іпотекодержателем був укладений окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя. На момент укладення оспорюваного договору ТОВ «Діджи Фінанс» не мало дійсного зобов`язання за кредитним договором та як наслідок похідного права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку». Під час укладення договору та реєстрації права власності на спірну квартиру іпотекодержатель не надав нотаріусу висновку про вартість предмета іпотеки. Також суди не врахували того, що квартира є єдиним майном позивачки, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону № 1304-VII.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

13 листопада 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 10 грудня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_4 (в подальшому змінила прізвище на ОСОБА_5 ) був укладений кредитний договір № 446/ФКВ-07, за умовами якого позичальнику надано кредит на суму 29 400,00 дол. США зі сплатою 12 % річних на строк до 02 грудня 2037 року.

11 грудня 2007 року для забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами від 10 грудня 2007 року № 446/ФКВ-07 та № 398/ФК-07 (відновлювальна кредитна лінія на сплату страхових платежів) між ТОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір № 446/Zфквiп-07, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Петрик Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 3712, за умовами якого ОСОБА_4 передала в іпотеку належне їй нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 (пункти 1.1, 1.2 договору іпотеки).

Пунктом 4.1 вказаного договору сторони передбачили, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки у таких випадках: якщо у момент настання строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором воно не буде виконано належним чином, а саме: при повному та частковому неповерненні кредиту (чергового платежу по кредиту) та/або при несплаті або частковій несплаті процентів та/або при несплаті або частковій несплаті штрафних санкцій у встановлені кредитним договором строки; якщо у 3-денний строк після загибелі, пошкодження чи втрати предмета іпотеки іпотекодавець не здійснить заміну у відповідності до пункту 3.1.8. цього договору; порушення іпотекодавцем (позичальником) обов`язків за цим та/або кредитним договором та невиконання вимоги іпотеко держателя про дострокове виконання основного зобов`язання.

Згідно з пунктом 4.2 договору іпотеки у випадку порушення іпотекодавцем (позичальником) обов`язків за цим та /або кредитним договором Іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю (та позичальнику) письмову вимогу про усунення порушення, в якій визначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

У пункті 4.3 договору іпотеки визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно порядком задоволення вимог іпотекодержателя, передбаченим пунктом 4.4 цього договору.

Згідно з пунктом 4.4 договору іпотеки у випадку настання будь-якої з підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачених пунктом 4.1 даного договору, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги одним з наступних способів:

4.4.1 шляхом прийняття іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов`язання. Цей іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки;

4.4.2 шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору-купівлі продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі незалежної експертної оцінки предмета іпотеки. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цього договору, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 лютого 2010 року у справі № 2п-1163/10 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Укрпромбанк» заборгованість за кредитним договором від 10 грудня 2007 року № 446/ФКВ-07, укладеним між ОСОБА_4 і ТОВ «Укрпромбанк», в розмірі 255 373,66 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 грудня 2010 року у справі № 2п-1163/10, яке набрало законної сили 20 грудня 2010 року, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк», яке є правонаступником ТОВ «Укрпромбанк», суму боргу в розмірі 255 373,66 грн. З мотивувальної частини зазначеного рішення відомо, що стягувана сума є заборгованістю ОСОБА_4 за кредитним договором від 10 грудня 2007 року № 446/ФКВ-07.

Інформації про виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 грудня 2010 року у справі № 2п-1163/10 у матеріалах справи немає.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 лютого 2015 року у справі № 308/10202/14-ц стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПAT «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором на загальну суму 480 453,33 грн. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2015 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 лютого 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму заборгованості за відсотками з моменту постановлення рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 грудня 2010 року у справі № 2п-1163/10 до 08 липня 2014 року в сумі 158 548,95 грн. У мотивувальній частині рішення зазначено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 грудня 2010 року у справі № 2п-1163/10 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» 255 373,66 грн заборгованості за кредитним договором від 10 грудня 2007 року № 446/ФКВ-07, з яких: 218 079,66 грн - строкова заборгованість за кредитом; 8 413,47 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 24 297,75 грн - прострочена заборгованість за відсотками; 235,24 грн - прострочена заборгованість за комісією; 4 348,13 грн - пеня за простроченою заборгованістю.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2015 року виконано ОСОБА_1 , що підтверджується квитанцією від 01 липня 2019 року № 1876\з1 на суму 160 150,00 грн.

У матеріалах справи є заява ОСОБА_1 від 02 липня 2019 року, адресована уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ліквідованого ПАТ «Дельта Банк», в якій вона просила видати довідку про повне погашення боргу перед ПАТ «Дельта Банк» та закінчення дії іпотечного договору від 11 грудня 2007 року № 446/Zфквin-07; виключити її борг за кредитним договором зі списку продажу права вимоги боргів, виставлених на акредитованих майданчиках, аукціонах; подати заяву до органів виконавчої служби про повернення виконавчого документа.

Доказів надіслання вказаної заяви позивачка не надала.

Виконавче провадження № 51086963 з примусового виконання виконавчого листа № 308/10202, виданого Апеляційним судом Закарпатської області 04 березня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_4 на корить ПАТ «Дельта Банк» заборгованості у розмірі 158 548,95 грн завершено, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 20 березня 2020 року.

З інформації з автоматизованої системи виконавчих проваджень відомо, що станом на 24 вересня 2021 року виконавче провадження щодо боржника ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягувач ПАТ «Дельта Банк», завершено.

У матеріалах справи є повторне повідомлення-вимога від 07 вересня 2020 року, згідно з яким ТОВ «Діджи Фінанс» повідомило, що 02 вересня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Діджи Фінанс» укладено та нотаріально посвідчено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ «Дельта Банк» відступило на користь ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до ОСОБА_4 за кредитним договором № 446/ФКВ-07 та іпотечним договором; ТОВ «Діджи Фінанс» вимагає в тридцятиденний строк з моменту відправлення цього повідомлення-вимоги усунути порушення умов кредитного договору шляхом сплати заборгованості в розмірі 1 074 071,68 грн на користь нового кредитора ТОВ «Діджи Фінанс». Зазначено, що якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишиться без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

01 вересня 2021 року в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки між ТОВ «Діджи фінанс» і ТОВ «Делвік» був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований в реєстрі за № 2065, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В., за умовами якого продавець як іпотекодержатель на підставі іпотечного договору від 11 грудня 2007 року № 446/Zфквiп-07; договору про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк» від 30 червня 2010 року; договору про відступлення права вимоги від 02 вересня 2020 року № 2303/К/1, на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» продав, а покупець за ціною 150 000,00 грн купив предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

Пунктом 4 вказаного договору визначено, що відчуження нерухомого майна здійснюється за 150 000,00 грн без ПДВ; вказану суму покупець зобов`язаний сплатити продавцю шляхом перерахування коштів на наданий поточний рахунок продавця до 01 вересня 2022 року.

Згідно з висновком до звіту про оцінку майна, складеним 28 липня 2021 року суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Експертні рішення» оцінювачем ОСОБА_6 , вартість об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , становить 147 759,00 грн без ПДВ (пункт 5 договору купівлі-продажу).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 21 вересня 2021 року № 275924845 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , 01 вересня 2021 року зареєстроване державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. за ТОВ «Делвік», підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу від 01 вересня 2021 року, серія та номер 2065.

З копії паспорта ОСОБА_1 відомо, що вона з 22 січня 2008 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

У власності ОСОБА_1 з 10 травня 2018 року є інше нерухоме майно, а саме: 1/2 частини квартири АДРЕСА_5 ; яку вона набула на підставі договору купівлі-продажу, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 12 липня 2021 року № 265434746 та від 22 вересня 2021 року № 276169426.

З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що постановою Закарпатського апеляційного суду від 04 березня 2024 року у справі № 308/9370/21 рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 вересня 2022 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Дельта Банк», ТОВ «Діджи Фінанс» про визнання правовідносин за кредитним договором від 10 грудня 2007 року № 446/ФКВ-07 припиненими внаслідок фактичного виконання; визнання припиненою іпотеки згідно з іпотечним договором від 11 грудня 2007 року № 446/Zфквiп-07; припинення обтяження нерухомого майна відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При вирішенні спору про визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог має зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні норми статей 3 15 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено наявність підстав недійсності правочину й порушення прав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час звернення стягнення на предмет іпотеки) (станом на сьогодні дію цієї статті зупинено) якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог. Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог. Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю. Іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, надсилає іпотекодавцю, боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки. Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи підстави позову й вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачка не надала належних доказів на підтвердження своїх доводів щодо наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. При цьому суди встановили, що ТОВ «Діджи фінанс» правомірно уклало з ТОВ «Делвік»договір купівлі-продажу предмета іпотеки.

На виконання статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель ТОВ «Діджи фінанс» 16 березня 2020 року рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення надіслало позивачці (іпотекодавцю) повторне повідомлення-вимогу про порушення основного зобов`язання та іпотечного договору з пропозицією сплатити заборгованість, а також попередженням про наслідки несплати заборгованості з урахуванням норм статті 33 Закону України «Про іпотеку», зокрема шляхом продажу предмета іпотеки іншій особі.

Отримавши вказану вимогу, позивачка не задовольнила вимоги іпотекодержателя, боргові зобов`язання за кредитним договором перед кредитором залишились невиконаними.

Встановлені судами обставини свідчать, що іпотекодержатель дотримав норми законодавства при зверненні стягнення на предмет іпотеки та умов договору іпотеки. Іпотекодержатель повідомив іпотекодавця про наявність боргу і необхідність його погашення, про наслідки невиконання заявлених вимог, зокрема, про можливий продаж предмета іпотеки на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Умови договору іпотеки (пункти 4.2, 4.4.2) містять іпотечне застереження, яким передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Отже, доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.

Посилання позивачки на припинення зобов`язань за кредитним договором від 10 грудня 2007 року № 446/ФКВ-07 з посиланням на виконання рішення у справі № 308/10202/14 суди правильно вважали необґрунтованими з огляду на невиконане рішення Ужгородського міськрайонного суду від 08 грудня 2010 року у справі 2п-1163/10, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором від 10 грудня 2007 року № 446/ФКВ-07. Додані до справи докази не підтверджують повного погашення заборгованості за кредитним договором за двома судовими рішеннями. Відсутність відкритих виконавчих проваджень саме по собі не може свідчити про повне погашення позивачкою кредитної заборгованості.

Перевіряючи доводи щодо оплатності оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна, апеляційний суд зобов`язав ТОВ «Діджи Фінанс» надати відповідні докази сплати покупцем коштів за вказаними договором. На виконання ухвали суду такі докази надані стороною відповідача та приєднані до матеріалів справи. Отже, доводи позивачки щодо відсутності доказів оплатності укладеного договору купівлі-продажу також не знайшли свого підтвердження.

Сторони в пункті 4.4.2 іпотечного договору від 11 грудня 2007 року № 446/Z фквiп-07 передбачили, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі незалежної експертної оцінки предмета іпотеки. На виконання цієї умови ТОВ «Діджі фінанси» замовило експертну оцінку предмета іпотеки, що відображено в пункті 5 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 01 вересня 2021 року. З огляду на зазначене безпідставними є і доводи касаційної скарги в частині того, що іпотекодержатель не надав нотаріусу висновку про вартість предмета іпотеки.

Встановивши, що позивачка є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_6 , суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що на спірні правовідносини не поширюється дія Закону № 1304-VII.

З огляду на вказане Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов