Постанова

Іменем України

27 січня 2020 року

м. Київ

справа № 308/13503/16-ц

провадження № 61-20280св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у складі судді Шепетко І. О. від 27 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Кожух О. А., Мацунича М. В., від 05 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутого майна.

В обґрунтування позову вказала, що 04 червня 2016 року відповідач отримав від неї 13 000 доларів США за продаж автомобіля марки AUDI A5, номерний знак НОМЕР_1 . При цьому письмовий договір купівлі-продажу автомобіля сторони не укладали. Після того як 08 червня 2016 року вказаний автомобіль був вилучений органами поліції у її сина, вона дізналась, що його у серпні 2015 року викрадено у Словаччині.

За таких обставин позивач, посилаючись на статті 1212 1213 ЦК України, просила суд стягнути з відповідача на її користь 13 000 доларів США як безпідставно набуті.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 05 лютого 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що фактично між сторонами склались договірні відносини щодо купівлі-продажу автомобіля, що виключає можливість застосування до цих правовідносин частини першої статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що між сторонами не виникли договірні правовідносини, оскільки вони не укладали договору купівлі-продажу автомобіля у письмові формі, а тому висновок судів щодо неможливості застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України є безпідставним.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 23 квітня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 червня 2016 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 13 000 доларів США за продаж автомобіля марки AUDI A5, номерний знак НОМЕР_1 . Письмовий договір купівлі-продажу автомобіля сторони не укладали.

08 червня 2016 року вказаний автомобіль був вилучений органами поліції у зв'язку із тим, що його у серпні 2015 року було викрадено у Словаччині.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15.

Колегія суддів не знайшла правових підстав для відступлення від неї.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли договірні правовідносини, за якими останній передав, а позивач прийняла спірний автомобіль, за що сплатила гроші у сумі 13 000 доларів США.

Установивши у справі, яка переглядається, наявність у сторін договірних правовідносин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування статті 1212 ЦК України у спірних правовідносинах.

Доводи ОСОБА_1 про те, що між сторонами не виникли договірні правовідносини у зв'язку із недодержанням письмової форми договору купівлі-продажу автомобіля є безпідставними, спростовуються змістом її позовної заяви, де на обґрунтування позовних вимог вона викладала обставини передання нею грошових коштів саме за придбання автомобіля у відповідача. При цьому укладення договору купівлі-продажу автомобіля в усній, а не письмовій формі, може тягти правові наслідки, передбачені статтею 218 ЦК України, однак укладення такого договору виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 05 лютого 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара