Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 308/14232/18

провадження № 61-10961св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління національної поліції у Закарпатській області, прокуратура Закарпатської області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 травня

2019 року у складі судді Малюк В. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів:Джуги С. Д., Куштана Б. П.,

Кожух О. А.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з до Головного управління національної поліції у Закарпатській області, прокуратури Закарпатської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 грудня 2012 року Берегівським РВ ГУНП України в Закарпатській області внесено відомості до ЄРДР за частиною першою статті 358 КК України за №12012070060000087 щодо підробки документів, вчинених гр. ОСОБА_2 при отриманні ним у власність земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 . Однак він наполягав у заяві про злочин на іншій кваліфікації злочинних дій і не лише гр. ОСОБА_2 , а й директора МПП «Зеніт» ОСОБА_3 . Слідча Денесюк Я. В. та прокурор ОСОБА_4 його клопотання про внесення відомостей до ЄРДР та зміну кваліфікації злочинних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з частини першої статті 358 та частини четвертої статті 190, частини другої та частини третьої статті 358 КК України проігнорували. У серпні 2016 року Берегівський районний суд визнав бездіяльність прокурора Берегівської місцевої прокуратури

ОСОБА_4 незаконною та зобов`язав його внести відомості про вчинені ОСОБА_2 злочини, передбачені частиною четвертою статті 190, частинами другою, третьою статті 358 КК України та вчинені директором МПП «Зеніт»

ОСОБА_3 злочини, передбачені частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 368, статті 366 КК України.

За період часу з грудня 2012 року по грудень 2018 року він неодноразово направляв до Берегівського ГУНП України в Закарпатській області, керівника Берегівської місцевої прокуратури, начальника ГУНП України в Закарпатській області, прокурору Закарпатської області скарги щодо активізації розслідування по справі №12012070060000087. Однак жодна з осіб у вказаному кримінальному провадженні до відповідальності не притягнута, підозри їм не оголошені, справа до суду не скерована. Таким чином, правоохоронні органи упродовж шести років не виконують покладені на них обов`язки, чим грубо порушено Конституцію України, норми КПК України та його права, як потерпілого у вказаному кримінальному провадженні.

За весь цей період слідчі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 закривали вказану справу, слідчий ОСОБА_13 знищив частину важливих доказів, прокурори

ОСОБА_14. , ОСОБА_4., ОСОБА_15., ОСОБА_16 та ОСОБА_17. злісно не виконують судові рішення, які набрали законної сили. Зокрема вони упродовж шести років неодноразово усувалися від внесення відомостей в ЄРДР, перешкоджали

у проведенні слідчий дій, не погоджували обшуки та вилучення документів, накладення арештів на майно, ігнорували клопотання потерпілого, не здійснювали належне процесуальне керівництво.

16 лютого 2015 року проти слідчого ОСОБА_11 внесені відомості про вчинення ним іншого злочину, передбаченого частиною другою статті 382 КК України, тобто за не виконання судових рішень, що набули законної сили. 27 липня

2015 року проти ОСОБА_11 втретє внесені відомості про вчинення ним злочину, передбаченого частиною другою статті 382 КК України, через фальсифікацію слідчий дій, які він не проводив. 27 липня 2015 року ОСОБА_11 скоїв злочин, передбачений частиною другою статті 384 КК Україно, який надав завідомо не правдиві покази. Досудове розслідування розпочато і проти слідчого Берегівського РВ ГУНП України в Закарпатській області ОСОБА_13., який

20 листопада 2015 року внаслідок халатності зірвав проведення земельно-технічної експертизи в Львівському НДІСЕ, яка до цього тривала півтора року,

а потім «загубив» частину матеріалів і важливих документів, в тому числі відомості про ринкові ціни земельних ділянок в м. Берегові у 2009 - 2015 роках, правовстановлюючі документи, які підробив для отримання землі ОСОБА_2 - договори купівлі - продажу земельної ділянки та незаконно зведених на них будівель. По цьому факту порушено справу на підставі ухвали Берегівського райсуду від 28 березня 2017 року.

Проти начальника слідчого відділу Берегівського РВ ГУНП України

в Закарпатській області ОСОБА_12. слідчого ОСОБА_11, слідчого

ОСОБА_13. за неодноразове невиконання ними судових рішень по справі №12012070060000087 порушено кримінальне провадження за частиною другою статті 394 КК України, провадження № 420150700000000023.

Проти керівника Берегівської місцевої прокуратури ОСОБА_4. відкрито досудове слідство за фактом не виконання ним судових рішень Берегівського районного суду.

Вказаними діями відповідачі спричинили йому значної моральної шкоди, до якої належить: втрата звичайного способу життя, примус до вчинення непритаманних дій направлених на захист порушених винними особами його законних прав, переживаннями та хвилюваннями через неспроможність

у розумні терміни розслідувати справу, притягнути до суду винних осіб та повернути належне йому майно, підрив відповідачами його глибокої віри

у справедливість та соціальну рівність громадян перед законом і судом, безкарність посадовців відповідачів, тяганину, що не має меж, відсутність звичайної, людської порядності у цих посадовців, наявність відчуття беззахисності перед їх свавіллям та некомпетентністю, спричинення матеріальних збитків, втрата спокою, у нього почастішали випадки необхідності звернення за медичною допомогою (перебував понад 25 разів на амбулаторному та стаціонарному лікуванні), зменшення кількості клієнтів та занепад господарської діяльності у підтримці власного домоволодіння.

З огляду на викладене, спричинену йому моральну шкоду він оцінює у розмірі

2 500 000,00 грн, яку просить стягнути з ГУНП в Закарпатській області

1 700 000,00 грн та 800 000,00 грн з прокуратури Закарпатської області, зобов`язавши державну казначейську службу України списати вказані кошти

з рахунків відповідачів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 17 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від

04 червня 2020 року, у заявленому позові відмовлено.

Суди виходили з того, що факт винесення слідчим суддею процесуальних рішень, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, і якими за результатами розгляду скарг позивача зобов`язано відповідачів внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, а також зобов`язано розглянути клопотання позивача щодо здійснення окремих слідчих дій, не тягне наслідку цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій ГУНП у Закарпатській області та прокуратури Закарпатської області і притягнення їх до цивільно-правової відповідальності.

Крім того, до позовної заяви ОСОБА_1 додав ухвалу слідчого судді за скаргою на бездіяльність прокурора від 13 жовтня 2017 року, яка відноситься до іншого кримінального провадження №12017070060000672 і стосується факту перешкоджання позивачу слідчими у здійсненні його діяльності, як захисника, по наданню правової допомоги ОСОБА_10 , і не стосується кримінального провадження, з яким позивач пов`язує завдання моральної шкоди у цій справі.

Апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції відповідають правовим позиціям викладеним у постановах Верховного Суду від 04 липня

2018 року у справі № 641/2328/17, від 13 травня 2020 року у справі

№ 638/8636/17-ц.

Аргументи учасників справи

27 липня 2020 року ОСОБА_1 подавдо Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позиція апеляційного суду про те, що вичерпний перелік випадків вчинення незаконних дій охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України суперечить статтям 1 3 8 Конституції України. Держава Україна зусиллями правоохоронних органів досудового слідства та прокуратури мала забезпечити йому, як людині і громадянину України,

у розумний термін захист від злочинців та невідворотність покарання для них.

Відповідності до вимог статті 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання ним заяви зобов`язаний внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування,

а стаття 219 КПК України визначає розумні терміни розслідування справ. І такі терміни не можуть становити 8 років або 84 місяці. Держава, яка є монополістом на застосування по відношенню до злочинців примусу, у належний спосіб не виконує обов`язків і не забезпечує у конкретному випадку прав громадян, які постраждали в наслідок цих злочинів, що порушує принцип рівності громадян перед законом і судом, визначений в Конституції України. Рішення Закарпатського апеляційного суду суперечить статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод.

У січні 2021 року Закарпатська обласна прокуратура подала до суду відзив,

у якому просила оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість їх доводів.

Відзив мотивовано тим, що судами встановлено, що за час розслідування кримінального провадження № 12012070060000087 за заявою ОСОБА_1 ,

в якій його визнано потерпілим, слідчими суддями Берегівського районного суду розглядалися численні його клопотання пов`язані з рухом кримінального провадження, зокрема було зобов`язано слідчих, в провадженні яких знаходиться кримінальне провадження, проводити слідчі дії у строки встановлені КПК України, вирішити заявлені ОСОБА_1 клопотання

у триденний строк з наданням письмової відповіді, виконати вимоги передбачені статтею 214 КПК України. Вказані ухвали слідчих суддів покладено в основу підстав заявлених вимог. Суди дійшли правильного висновку, що факт винесення слідчим суддею вказаних процесуальних рішень не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів ГУНП у Закарпатській області та Закарпатської обласної прокуратури заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювана та шкодою, на яку посилається позивач.

У подібних правовідносинах Верховним Судом висловлено свою позицію, зокрема, що сам факт наявності ухвал суду на процесуальні дії слідчих, не свідчить про протиправність дій відповідача та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені. Лише незгода позивача з прийнятими працівниками органів поліції процесуальними рішеннями, які були ним оскаржені в передбаченому чинним законодавством порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди. Бездіяльність органу досудового розслідування (щодо неповноти вчинення слідчих дій) є предметом оскарження відповідно до статті 303 КПК України рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, є правом сторони кримінального провадження і за своєю сутністю є механізмом здійснення судового контролю під час досудового розслідування в межах кримінального провадження, не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦПК України.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду,

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Суди встановили, що 04 грудня 2012 року Берегівським РВ ГУНП України

в Закарпатській області за заявою позивача внесено відомості до ЄРДР за частиною першою статті 358 КК України за № 12012070060000087 щодо підробки документів, вчинених гр. ОСОБА_2 при отриманні ним у власність земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 .

За період часу з грудня 2012 року по жовтень 2017 року позивач неодноразово звертався до Берегівського ГУНП України в Закарпатській області, керівника Берегівської місцевої прокуратури, начальника ГУНП України в Закарпатській області, прокурора Закарпатської області, Берегівського районного суду Закарпатської області із заявами та скаргами щодо вчинення порушень під час проведення розслідування у кримінальному провадженні № 12012070060000087 і щодо активізації розслідування.

Ухвалою слідчого судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2014 року задоволено скаргу позивача щодо не розгляду його клопотання від 10 січня 2014 року про здійснення окремих процесуальних дій, визнано бездіяльність слідчого СВ Берегівського РВ УМВС України

в Закарпатській області Денисюк Я. В. незаконною та зобов`язано її провести необхідні слідчі діі у встановлений законом строк відповідно до вимог КПК України.

Ухвалою слідчого судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2014 року задоволено скаргу позивача, визнано бездіяльність Берегівського міжрайонного прокурора Закарпатської області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР незаконною та зобов`язано розглянути скаргу ОСОБА_1 від 04 лютого 2014 року.

Ухвалою слідчого судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 06 січня 2015 року задоволено частково скаргу позивача ОСОБА_1 , зобов`язано прокурора Берегівського міжрайонної прокуратури вирішити клопотання ОСОБА_1 від 17 грудня 2014 року заявлене у кримінальному провадженні №12012070060000087 про передачу кримінального провадження до слідчого з особливо важливих справ слідчого управління УМВС України

в Закарпатській області і надати скаржнику вмотивовану письмову відповідь

у триденний строк з моменту винесення ухвали.

З листа прокурора Берегівської місцевої прокуратури від 06 квітня 2017 року на звернення ОСОБА_1 вбачається, що слідчим СВ Берегівського ВП ГУНП України в Закарпатській області винесено постанову від 17 березня

2017 року про закриття кримінального провадження №12012070060000087, дану постанову 06 квітня 2017 року Берегівською місцевою прокуратурою скасовано як незаконну і передано провадження СВ Берегівського ВП для проведення досудового розслідування з письмовими вказівками слідчому щодо проведення конкретних слідчих дій, з вжиттям заходів до прийняття кінцевого рішення в найкоротші строки.

Кримінальне провадження № 12012070060000087 на час розгляду справи знаходиться на стадії розслідування, підозру нікому не оголошено, справа до суду не скерована.

У статті 56 Конституції України проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових

і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, абзацу другого частини третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Аналіз положень статей 11, 23 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року по справі № 638/17962/15 (провадження № 61-9574св20) зазначено, що «за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкодицими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України). Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою».

У постанові Верховного Судуу складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 362/15/16-ц (провадження № 61-5805св20) зазначено, що «ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France);

$ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови. […] Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21) зазначено, що «відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня

1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France);

$ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Місцевий суд вказував, що стягуючи моральну шкоду на користь ОСОБА_1 він визнав факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача, а саме винесенням незаконних рішень, тривалою бездіяльністю посадових осіб, пов`язаною з невиконанням своїх обов`язків, не проведенні комплексу дій, передбачених КПК України. Також місцевий суд врахував, що кримінальне провадження, в рамках якого бездіяльністю органу досудового розслідування, позивачу завдано моральну шкоду, безпосередньо стосується її родини. Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду та вказує, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду не надав належної оцінки неодноразовому прийняттю слідчими прокуратури постанов про закриття кримінального провадження щодо матеріалів досудового розслідування від 11 лютого

2013 року та від 06 березня 2014 року № 42013220100000019 за ознаками складів кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 366, частиною першою статті 367, частиною першою статті 384 КК України. Ураховуючи викладене, місцевий суд, встановивши доведеними факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за її заявою, неодноразове прийняття слідчими прокуратури рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування її доводів, дійшов обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, з урахуванням вимоги виваженості, розумності

і справедливості. При цьому колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що обґрунтованими є доводи та посилання прокурора на відповідну практику Верховного Суду про те, що скасування судом процесуальних рішень слідчого (прокурора) про закриття кримінального провадження не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення згідно з вимогами КПК України перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, надмірну тривалість досудового розслідування, що спростовує доводи касаційної скарги».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) вказано, що «з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем

у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року по справі № 200/8310/18 (провадження № 61-14033св20) зазначено, що «відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади

у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем

у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Міністерство внутрішніх справ України (дії посадової особи якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду

у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16)».

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди встановили обставини щодо надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012070060000087 з грудня 2012 року, і на день ухвалення судових рішень розслідування не завершене; судами неодноразово приймалися рішення про визнання бездіяльності слідчих та органів прокуратури незаконною і зобов`язання вчинити певні дії, скасування постанов про закриття вказаного кримінального провадження.

За таких обставин суди не врахували, що систематичність наведених дій та надмірна тривалість кримінального провадження здатні призвести до моральних страждань особи.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Тому з урахування установлених судами обставин справи, зважаючи на вимоги розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів стягує на користь позивача 10 000 грн. компенсації моральної шкоди з Державного бюджету України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу,

а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року по справі

№ 638/17962/15 (провадження № 61-9574св20), Верховного Судуу складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого

2021 року у справі № 362/15/16-ц (провадження № 61-5805св20) та від 18 серпня 2021 року по справі № 200/8310/18 (провадження № 61-14033св20), дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про часткове задоволенні позову.

Керуючись статтями 400 402 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від

17 травня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від

04 червня 2020 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції України у Закарпатській області, прокуратури Закарпатської області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн компенсації моральної шкоди.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 травня

2019 року та постанова Закарпатського апеляційного суду від 04 червня

2020 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук