№ 308/16170/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року

м. Київ

справа № 308/16170/22

провадження № 61-751св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дубровської Олени Миколаївни на постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Мацунича М. В., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 провстановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю і поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щоу період з 2003 року до 2015 року він та відповідачка проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, спільно проводили дозвілля і відпочинок, придбали рухоме та нерухоме майно, здійснювали певні грошові заощадження та мали спільний бюджет та не перебували в будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі. Із 2006 року вони були зарученими та носили обручки, а 09 липня 2015 року між ними зареєстрований шлюб.

Вказував на те, що до 2010 року вони проживали разом у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала його рідному брату - ОСОБА_3 . У літні періоди вони проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 , у будинку, який належав його батьку. У листопаді 2010 року вони переїхали жити до батьків відповідачки за адресою: АДРЕСА_3 , де і проживали до переїзду у квартиру АДРЕСА_4 , яку вони придбали 08 липня 2013 року.

29 липня 2011 року вони за спільні кошти придбали житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 , право власності на який зареєстровано на відповідачку, оскільки він у той час ще перебував за межами України.

08 липня 2013 року вони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_4 , право власності на яку зареєстровано за відповідачкою, однак пошуком квартири, спілкуванням із ріелторами та попередніми власниками вказаної квартири вони займались разом. Ремонт у квартирі вони робили самостійно, в цьому їм допомагав батько відповідачки. Разом із ними проживала дочка відповідачки - ОСОБА_4 .

Зазначав, що дочка відповідачки зверталась до нього «тато», вказане також підтверджується тим, що 14 листопада 2014 року остання змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_5 ».

Вказував на те, що майно, яке набуте ними за період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності, їх частки є рівними, незважаючи на те, що право власності зареєстровано за відповідачкою.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт його проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із 01 січня 2004 року до 09 липня 2015 року; визнати спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 таке майно: житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 ; квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 та здійснити поділ спільного майна, виділивши та визначивши за ним право приватної власності на 1/2 частини вказаного нерухомого майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 липня 2023 року, ухваленим у складі судді Голяни О. В., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач суду не надав належних, достатніх, допустимих і достовірних доказів на підтвердження фактупроживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період, коли відповідачка набула у власність спірне нерухоме майно.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 липня 2023 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із 01 січня 2004 року до 09 липня 2015 року.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 ; квартиру АДРЕСА_4 .

Здійснено поділ спільного майна, виділивши та визнавши за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частини спільного майна, а саме: житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 59,9 кв. м, житловою площею 24,5 кв. м; квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 51,3 кв. м, житловою площею 31,0 кв. м.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 723,58 грн у відшкодування судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що наданими позивачем доказами підтверджується факт спільного проживання позивача з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із 2003 року до 2015 року за такими адресами: АДРЕСА_6 (як без реєстрації, так із реєстрацією позивача), АДРЕСА_1 (із реєстрацією позивача та без реєстрації відповідача та її дочки), АДРЕСА_2 (проживання позивача, відповідачки та її дочки на літній період). Також додатковою підставою, яка свідчить про факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, є те, що дочка відповідачки 14 листопада 2014 року змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_5 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_1 , а 09 липня 2015 року між сторонами був зареєстрований шлюб, що сторонами не заперечується і визнається, а тому апеляційний суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог у частині встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із 01 січня 2004 року до 09 липня 2015 року.

Установивши, що сторони під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу набули у власність нерухоме майно, апеляційний суд дійшов висновку про те, що спірне нерухоме майно: житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 , та квартира АДРЕСА_4 , є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу між сторонами у рівних частинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дубровська О. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, а саме частини третьої статті 367 ЦПК України, прийняв як докази копії відеозаписів з сімейного святкування 2008 року та похорону батька ОСОБА_1 2012 року, розписку ОСОБА_7 про отримання ним коштів за договором купівлі-продажу квартири від 08 липня 2013 року.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що до реєстрації шлюбу сторони у справі вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет та спільно вирішували побутові проблеми. ОСОБА_1 не надав суду доказів проживання однією сім`єю, спрямованого на довготривалі відносини у спірний період, крім своїх пояснень та показань свідків, серед яких дочка, брат та зять позивача.

Під час розгляду справи не встановлена і не доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю

Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін, на що апеляційний суд уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення вимоги позивача.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17 (провадження № 61- 10045св18), від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61- 10270св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/15049/16-ц (провадження № 61- 11607св18), від 15 серпня 2019 року у справ № 588/350/15 (провадження № 61- 30273св18), від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц (провадження № 61- 18588св18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18 (провадження № 61- 48440св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61- 44641св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження № 61- 46210св18), від 18 грудня 2019 року у справі № 761/3325/17-ц (провадження № 61- 40222св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц (провадження № 61- 5362св19), від 28 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц (провадження № 61- 30273св18), від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц (провадження № 61- 2080св18), від 18 квітня 2019 року у справі № 552/6659/16-ц (провадження № 61- 36768св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц (провадження № 61- 5296св19), від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61- 13801св21).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сочка В. І. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строку для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунула недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до довідки ТОВ «Наш-добробут» від 26 вересня 2022 року № 423 чоловік ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_8 , падчерка ОСОБА_9 проживали за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації із 2004 року до січня 2010 року.

Згідно з актом про фактичне проживання від 26 вересня 2022 року, складеним у присутності сусідів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , затвердженим директором ТОВ «Наш-добробут», у квартирі АДРЕСА_7 проживали без реєстрації з 2004 року до січня 2010 року такі особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Відповідно до довідки Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області від 31 жовтня 2022 року № 1823 за адресою: АДРЕСА_2 , у літній період із 2004 року до 2014 року без реєстрації проживали такі особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

Згідно з актом про фактичне проживання від 31 жовтня 2022 року, складеним у присутності сусідів ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , затвердженим заступником начальника відділу загальної та організаційної роботи Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області Хархола І., за адресою: АДРЕСА_2 , у літній період з 2004 року до 2014 року без реєстрації проживали такі особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

31 серпня 2004 року ОСОБА_2 знята з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_8 , 26 травня 2008 року - зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до витягу з протоколу розширеного засідання адміністрації Закарпатської обласної філармонії від 12 липня 2005 року № 2 вирішено надати артистці ЗЗНХ ОСОБА_8 гуртожиток по АДРЕСА_9 .

На підставі договору купівлі-продажу від 29 липня 2011 року ОСОБА_8 набула право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 , що розташований на земельній ділянці площею 1447 кв. м, кадастровий номер земельної ділянки - 2123285501:01:002:0025. Ціна договору - 51 495,00 грн.

15 серпня 2011 року за ОСОБА_8 зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок.

04 жовтня 2012 року батько відповідачки - ОСОБА_18 відчужив належну йому земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_10 , за 17 840,00 грн та 20 червня 2013 року відчужив належний йому будинок із земельною ділянкою АДРЕСА_10 , за 69 198,31 грн.

Згідно з випискою від 12 вересня 2022 року за рахунком АТ «Райффайзен банк» № НОМЕР_3, ОСОБА_1 08 липня 2013 року отримав готівкою 32 008,27 дол. США.

Відповідно до повідомлень Національного банку України офіційний курс гривні до іноземної валюти станом на 08 липня 2013 року становив 799,3000 грн. за 100 дол. США.

08 липня 2013 року ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу купила квартиру АДРЕСА_4 , за 130 000,00 грн.

08 липня 2013 року за ОСОБА_8 зареєстровано право власності на вказану квартиру.

Відповідно до заяви ОСОБА_7 від 11 жовтня 2022 року останній заявив, що кошти за продаж належної йому квартири АДРЕСА_4 , отримав від ОСОБА_1 , 1958 року народження, у приміщенні банку «АВАЛЬ», що на вул. Корятовича.

Згідно з довідкою АТ «Сенс Банк», який є правонаступником АТ «Альфа-Банк», від 30 грудня 2022 року №57742-39.1, 10 липня 2013 року ОСОБА_8 уклала з АТ «Сенс Банк» кредитний договір № 401475298 на суму 10 096,21 грн для оплати/часткової оплати товарів: паркет дошка дуб; плінтус плас; грунт антисептик.

19 липня 2013 року ОСОБА_8 уклала з ПАТ «Дельта Банк» кредитні договори № 001-06001-190713, № 002-06001-190713, з цільовим призначенням - оплата LED телевізор LG вартістю 4 610,90 грн, холодильника Samsung, 1 шт., вартість 7 694,36 грн, підприємство торгівлі - ТОВ «Дієса».

12 липня 2013 року місце проживання відповідачки та її дочки зареєстровано у квартирі АДРЕСА_11 ,

Згідно з довідкою ПП «Ужгородський будинковий сервіс» від 13 жовтня 2022 року № 376 ОСОБА_2 , 1978 року народження, дійсно із липня 2013 року проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_6 .

Відповідно до довідки ПП «Ужгородський будинковий сервіс» № 4348 від 05 вересня 2019 року станом на 05 вересня 2019 року за адресою: АДРЕСА_6 , зареєстровані ОСОБА_2 , 1978 року народження, ОСОБА_1 , 1958 року народження (чоловік); ОСОБА_19 , 1998 року народження (дочка); ОСОБА_26 , 1989 року народження (зять).

Згідно з актом про фактичне проживання осіб без реєстрації (для комунальних послуг та субсидій), який підписаний директором ПП «Ужгородський будинковий сервіс» ОСОБА_21 , інспектором ОСОБА_22 , сусідами ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 ,за адресою: АДРЕСА_6 , з липня 2013 року проживав без реєстрації ОСОБА_1

14 листопада 2014 року дочка відповідачки - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 16 років змінила прізвище з « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_5 ».

30 квітня 2015 року позивач ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу відчужив за 82 000,00 грн належний йому житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

09 липня 2015 року між сторонами зареєстрований шлюб.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків, ОСОБА_2 нараховано/виплачено дохід за період з 1 кварталу 2000 року до 3 квартал 2022 року.

Відповідно до копії паспорту громадянина України для виїзду за кордон, виданого на ім`я ОСОБА_1 встановлено, що останньому відкрито робочі візи до Німеччини.

Позивач перебував на роботі у Німеччині відповідно до даних паспорту та робочих віз: з 22 лютого 2010 року до 08 листопада 2010 року, з 15 грудня 2010 року до 07 січня 2011 року, з 18 лютого 2011 року до 24 жовтня 2011 року, з 15 грудня 2011 року до 09 січня 2012 року, з 24 лютого 2012 року до 05 листопада 2012 року, з 13 грудня 2012 року до 07 січня 2013 року.

Згідно з виписками за рахунками «Prosbank» № НОМЕР_2 на рахунок ОСОБА_1 за період з 02 квітня 2011 року до 01 січня 2023 року внесено 13 607,37 євро.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків, станом на 07 лютого 2023 року за період із 1 кварталу 2008 року по 4 квартал 2020 року ОСОБА_1 отримав дохід за 2008 рік у сумі 5 556,67 грн; за 2009 рік - 14 382,75 грн; за 2010 рік - 2 427,59 грн; за 2013 рік - 8 117,26 грн; за 2014 рік - 12 684,95 грн; за 2015 рік - 16 374,33 грн; за 2016 рік - 155 093,48 грн; за 2017 рік - 24 250,64 грн; за 2018 рік - 44 834,92 грн; за 2019 рік - 50 290,03 грн; за 2020 рік - 24 388,88 грн.

Згідно з відомостями з Державного реєстру судових рішень, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2023 року у справі № 308/12227/22 розірвано шлюб, укладений 09 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо встановлення судами факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 12 13 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19)).

Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18).

Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю підтверджується таким доказами:

- довідкою від 05 вересня 2019 року № 4348 про місце реєстрації відповідачки за адресою: АДРЕСА_6 , разом із позивачем, дочкою і зятем;

- довідкою від 26 вересня 2022 року № 423 про місце проживання і реєстрацію позивача за адресою: АДРЕСА_1 , разом із відповідачкою і її дочкою (проживання без реєстрації) у період із 2004 року до січня 2010 року;на підставі акта про фактичне проживання від 26 вересня 2022 року;

- довідкою від 31 жовтня 2022 року про проживання позивача разом із відповідачкою і її дочкою за адресою: АДРЕСА_2 , у літній період із 2004 року до 2014 року на підставі акта про фактичне проживання від 31 жовтня 2022 року № 1823;

- довідкою від 13 жовтня 2022 року № 376 про те, що позивач з липня 2013 року проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_6 ;

- листами дочки відповідачки, які адресовані позивачу;

- фотокартками, які підтверджують спільне проведення часу протягом різних періодів життя сторін;

- актом від 11 жовтня 2022 року проживання позивача із липня 2013 року без реєстрації за адресою: АДРЕСА_6 ;

- показаннями свідків.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно врахував додатковою підставою, яка свідчить про факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ту обставину, що дочка відповідачки 14 листопада 2014 року, тобто до реєстрації 09 липня 2015 року шлюбу між сторонами, змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_5 ».

Суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 надав суду належні та допустимі докази на підтвердження спільного проживання з відповідачкою у спірний період, ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також спільної праці, та довів, що між ним та відповідачкою були відносини, притаманні подружжю, у період із 01 січня 2004 року до 09 липня 2015 року.

Щодо поділу майна

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу щодо права спільної сумісної власності подружжя (стаття 74 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що спірні житловий будинок і квартира є спільною власністю подружжя, оскільки вони набуті за час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах, у яких вони вели спільне господарство та мали спільний бюджет, а ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільної сумісної власності на ці об`єкти, а тому вони підлягають поділу.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку,

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме частини третьої статті 367 ЦПК України, є безпідставними, оскільки копії відеозаписів з сімейного святкування 2008 року та похорону батька ОСОБА_1 2012 року не були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції і постанова апеляційного суду такими доказами не мотивована, а нотаріально засвідчений переклад заяви ОСОБА_7 від 11 жовтня 2022 року про отримання ним коштів за договором купівлі-продажу квартири від 08 липня 2013 року був поданий позивачем до суду першої інстанції разом із позовною заявою.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дубровської Олени Миколаївни залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник