Постанова
Іменем України
21 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 308/1904/17
провадження № 61-7691св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2019 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до
ОСОБА_2 про стягнення суми.
Позовна заява мотивована тим, що з листопада 2002 року та по теперішній час ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_1 . Вказує, що вона та її сім`я вселилася у квартиру по добрій волі відповідача, оскільки вони домовилися про купівлю-продаж вказаної квартири, ціна якої склала 14 400,00 доларів США. Вказані кошти позивач передала батькові відповідача ОСОБА_2 , що стверджується розпискою від 03 липня 2002 року та договором завдатку від 16 листопада
2002 року. Договір та розписку про отримання коштів підписував ОСОБА_2 . Зазначає, що фактично правова природа розписки являє собою договір завдатку, про що не заперечувалось сторонами. Договір купівлі-продажу квартири в нотаріальній формі не укладався, оскільки четвертий співвласник був за кордоном. Було досягнуто домовленості підписати такий по його приїзді до травня 2003 року. Однак, по різним надуманим причинам оформлення договору постійно перекладалось, а ІНФОРМАЦІЯ_1
ОСОБА_2 помер. Спадщину за ним отримав його син - відповідач по справі ОСОБА_2 . Ставши власником частини квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину. ОСОБА_2 , зі своєю матір`ю ОСОБА_3 та братом ОСОБА_4 у лютому 2015 року подали позов до сім`ї ОСОБА_1 про виселення з квартири, оскільки такі не є власниками квартири і незаконно в ній проживають. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 21 січня 2016 року ОСОБА_1 виселили з вказаної квартири. Такі дії позивач розцінює як відмову укласти договір купівлі-продажу квартири, а тому вважає, що кошти які передані нею за квартиру підлягають поверненню. Оскільки спадщину за померлим ОСОБА_2 одноособово прийняв його син - відповідач, саме на ньому лежить обов`язок повернути їй кошти.
Сума неповернутих коштів по договору завдатку від 16 листопада 2002 року
(8 700,00 доларів США) та розписки від 03 липня 2002 року (5 700,00 доларів США) разом складає 14 700,00 доларів США, а також 3 % річних за користування коштами складає 5 656,00 доларів США, що разом еквівалентно 549 612,00 грн.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму в розмірі 549 612,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, оскільки строк позовної давності розпочав свій перебіг з травня 2003 року, а позивачка звернулася до суду з цим позовом лише 24 лютого
2017 року.
Постановою Закарпатського апеляційного суд увід 05 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 549 612,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 497,00 грн сплаченого судового збору в суді першої інстанції.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 8 244,18 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог. Щодо строку позовної давності, апеляційний суд вказав, що він не є пропущеним, оскільки про порушене своє право позивачка дізналася у лютому 2015 року у зв?язку із зверненням до неї та членів її сім?ї із позовною вимогою про виселення, а цей позов подано 24 лютого 2017 року.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
09 квітня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2019 року та залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 травня 2018 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачкою пропущено строк позовної давності, який розпочав свій перебіг з травня 2003 року, оскільки саме до цього часу було досягнуто згоди здійснити повний розрахунок за квартиру та укласти відповідний договір купівлі-продажу. Заявнику не зрозуміло з якого розрахунку позивачем ставиться питання про стягнення саме 14 700,00 доларів США. Безпідставно було нараховано в порядку статті 625 ЦК України відсотки за середнім курсом. До участі у справі в якості співвідповідачів не залучено інших співвласників квартири
АДРЕСА_1 .
Доводи інших учасників справи
19 липня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2018 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
Зупинено виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2019 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
У травні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про здійснення розгляду справи за участю сторін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону
від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Фактичні обставини справи
03 липня 2002 року ОСОБА_2 надав розписку про те, що ним отримано від ОСОБА_1 завдаток за купівлю квартири у сумі
4 700,00 у.о. Вартість квартири вказана - 9 000,00 у.о. В розписці також зазначено про доплату 09 липня 2002 року в розмірі 1 000 у.о.
16 листопада 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в присутності двох свідків укладено договір, відповідно до якого, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 до підписання договору 8 700,00 доларів США в якості завдатку з метою забезпечення зобов`язання укласти договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться в
АДРЕСА_1 .
Згідно пунктом 2 вищезазначеного договору ОСОБА_1 зобов`язалася виплатити повну вартість 8 750,00 доларів США та укласти договір купівлі-продажу, а ОСОБА_2 зобов`язується провести повний розрахунок за комунальними та іншими платанами до дня укладення договору, підготувати необхідні документи для продажу та продати вищевказану квартиру за ціну
8 750,00 доларів США, укласти договір купівлі-продажу до травня 2003 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 грудня 2013 року, спадкоємцем майна, належного спадкодавцю, а саме 1/4 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є його син - відповідач по справі ОСОБА_2 .
Відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності
(а. с. 30-31).
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі
№ 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки правовідносини між сторонами, які виникли ще у 2002 році за час дії
ЦК УРСР 1963 року тривають, застосуванню підлягають правила ЦК України
2004 року.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорення.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна зі сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.
Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.
З огляду на викладене, встановивши, що у передбачений попереднім договором строк сторони не уклали договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що платежі, передані ОСОБА_1 ОСОБА_2 за попередніми договорами, є авансом та підлягають поверненню власникові в розмірі 549 612,00 грн, що еквівалентно 14 400,00 доларів США.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Установивши, що свій обов`язок повернути аванс позивачці відповідачка не виконала, апеляційний суд обґрунтовано стягнув з останньої 3 % річних від простроченої суми.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом даної норми позовна давність є строком пред`явлення позову особою, право якої порушено.
При цьому, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її прав або про особу, яка його порушила.
Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме особі, право якого порушено, стало відомо про таке порушення.
Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач зазначає, що про порушення свого права вона дізналася у лютому 2015 року, коли відповідачем ОСОБА_2 , як спадкоємцем боржника у зобов`язанні щодо оформлення договору купівлі-продажу квартири, подано до неї та членів її сім`ї позов про виселення із вказаної квартири, де вони проживали з листопада 2002 року.
Дані обставини відповідають фактичним обставинам та підтверджуються матеріалами справи, зокрема, рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 21 січня 2016 року, яким рішення Ужгородського міськрайонного суду
від 07 жовтня 2015 року скасовано та виселено позивача та членів її сім`ї з квартири.
До вказаного часу (лютого 2015 року) позивач та члени її сім`ї проживали у даній квартирі і були зареєстровані в ній, жодних вимог щодо неї та членів її сім`ї про неправомірність володіння даною квартирою до них не заявлялось, а тому у позивача були обґрунтовані очікування на укладення договору купівлі-продажу квартири, за яку нею було сплачено кошти, а необхідність захисту порушеного права у вигляді стягнення переданих коштів у позивача виникло саме у зв`язку з пред`явленням до неї позову про виселення, що свідчить про фактичну відмову від укладення договору купівлі-продажу квартири.
Наведені обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що про порушення свого права позивач дізналася у лютому 2015 року, і саме з цього часу за заявленим позовом починається початок перебігу строку позовної давності. З позовом до суду позивач звернулася у лютому 2017 року, тобто в межах строків встановлених статтею 257 ЦК України.
Аргументи заявника щодо незалучення до участі у справі інших співвласників квартири АДРЕСА_1 є безпідставними, оскільки як встановлено апеляційним судом та вбачається із матеріалів справи, попередні договори були укладені між позивачем - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , спадкоємцем якого є відповідач по справі - ОСОБА_2 , а тому згідно правил 1218 ЦК України, невиконане зобов?язання за вказаними договорами увійшло до складу спадщини, яку прийняв ОСОБА_2 , а тому саме він і є належним відповідачем по справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2019 року- без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання постанови Закарпатського апеляційного суду
від 05 березня 2019 року.
Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2019 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2019 року
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська