Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 308/4164/15-ц

провадження № 61-850св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А. Новака, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 липня 2017 року, ухвалене у складі судді

Бедьо В. І., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Фазикош Г. В., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака (далі - ЗОКЛ

ім. А. Новака), ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди внаслідок ушкодження здоров`я, що призвело до каліцтва.

Позовну заяву мотивувала тим, що взимку 2014 року звернулася до медичної установи зі скаргами на погіршення зору. Їй діагностовано проблеми із зором, запропоновано оперативне втручання.

У відділенні офтальмології ЗОКЛ ім. А. Новака лікар, кандидат медичних наук ОСОБА_2 підтвердив необхідність оперативного втручання. Перед операцією порадив пройти повне медичне обстеження, а 23 квітня

2014 року провів операцію зі встановлення нового кришталика. Операція пройшла успішно.

Після операції лікар ОСОБА_2 запропонував та поставив укол в сітчатку ока, під час здійснення якого він припустився помилки. Ця помилка призвела до розриву радужної оболонки ока, внаслідок чого було знищено 80 % радужної оболонки, що спричинило втрату зору на лівому оці та негативно позначилося на стані правого ока і викликало необхідність проведення додаткової операції на правому оці.

Відповідач стверджувала, що після втрати зору вона консультувалася з багатьма лікарями і кожний з них ставив діагноз «сліпота».

ОСОБА_2 відмовився виплатити їй компенсацію за нанесену фізичну та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Адміністрація лікарні та начальник управління охорони здоров`я розглянули її скарги, запропонували звернутися за захистом до суду.

Позивач вказувала, що внаслідок пережитого нею стресу у зв`язку з невдалою операцією, вона не мала часу думати про збереження квитанції та чеків на підтвердження понесених нею матеріальних витрат. Діями лікаря спаплюжено її зовнішність, завдано значної шкоди здоров`ю та моральної шкоди, оскільки вона усвідомлює, що залишиться калікою на все життя. Спричинену моральну шкоду, матеріальні збитки та необхідність робити ще додаткову операцію для врятування зору на праве око позивач оцінила в 150 000,00 грн.

ОСОБА_1 просила суд стягнути солідарно із Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака та ОСОБА_2 на її користь суму моральної (немайнової) шкоди у розмірі 150 000,00 грн та суму матеріальних збитків у розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 19 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 липня 2017 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, провів аналіз наявних і досліджених у справі доказів у їх сукупності і взаємозв`язку, дійшов висновку, що матеріалами справи не доведено, що лікар ОСОБА_2 при наданні медичної допомоги ОСОБА_1 надав її некваліфіковано та вчинив дії, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема, стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам, а також, що його дії перебувають у причинному зв`язку з негативними наслідками у вигляді втрати зору на лівому оці позивача. Тому відсутні передбачені законом підстави для відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 липня 2017 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, ухвалити судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

01 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

23 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду продовжено ОСОБА_1 строк, наданий ухвалою від 01 лютого 2021 року.

17 березня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

20 грудня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку всім зібраним доказам, унаслідок чого ухвалили рішення за неповного з`ясування фактичних обставин справи.

Заявник вказує, що судами неправильно застосовано положення статей 1167 1168 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду

від 20 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18 (провадження

№ 61-22818св19).

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 квітня 2014 року ОСОБА_1 , 1944 року народження, поступила в офтальмологічне відділення ЗОКЛ ім. А. Новака з діагнозом «Ускладнена катаракта, псевдоексфоліативний синдром на лівому оці» для оперативного лікування.

23 квітня 2014 року проведена операція: факоемульсифікація катаракти з імплантацією асферичної гнучкої ОІЛ (ADAPT-AO) 23, 5 Д на лівому оці. Ускладнення операції: відрив райдужної облолонки, гемофтальм.

Із витягу з історії хвороби № 6681 встановлено, що хвору ОСОБА_1 обстежено, за наслідками обстеження встановлено: « ОСОБА_1 підготовлена за м/п, протипоказань до оперативного лікування немає».

23 квітня 2014 року проведено оперативне лікування лікарем-офтальмологом вищої кваліфікаційної категорії ОСОБА_2 , який перебуває в трудових відносинах із ЗОКЛ ім. А. Новака.

20 січня 2015 року ОСОБА_1 зверталася зі скаргою до Управління охорони здоров`я Закарпатської обласної державної адміністрації на неналежне оперативне лікування к.м.н., лікарем офтальмологічного відділення ЗОКЛ ім. А. Новака ОСОБА_2 з приводу ускладненої катаракти на лівому оці у період з 22 квітня 2014 року до 05 травня 2014 року.

Згідно з наказом Управління охорони здоров`я Закарпатської обласної державної адміністрації від 21 січня 2015 року № 22-о розгляд скарги

ОСОБА_1 проведено клініко-експертною комісією (далі - КЕК) управління охорони здоров`я «Хірургічна допомога».

Відповідно до вказаного наказу КЕК вивчила подану ОСОБА_1 документацію та провела експертизу якості лікувально-діагностичного процесу, відібрала пояснення від ОСОБА_2 та дійшла таких висновків:

- під час оперативного втручання виникло ускладнення у вигляді відриву з наступним випадінням райдужної оболонки через тунельний розріз, крововилив у передню камеру лівого ока. При цьому хірург ОСОБА_2 своєчасно виявив розвиток ускладнення і надав адекватну хірургічну допомогу, у результаті чого ліве око хворої ОСОБА_1 було врятоване;

- ведення історії хвороби задовільне, стан хворої чітко відображений у щоденниках курації, обходах куратора та завідувача відділенням офтальмології; протокол операції оформлений належним чином. У виписці надані чіткі і правильні лікувальні рекомендації;

- обстеження хворої ОСОБА_1 в Ужгородській міській поліклініці та наступне її обстеження і лікування в ЗОКЛ ім. А. Новака здійснювалося відповідно до стандартів та протоколів надання допомоги хворим офтальмологічного профілю, затверджених Міністерством охорони здоров`я України;

- зауважень до діагностичної та лікувальної тактики хворої ОСОБА_1 , які б могли суттєво вплинути на результати лікування, не виявлено.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 02 листопада 2015 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та призначено комісійну судово-медичну експертизу.

На виконання ухвали суду, у період з 01 березня 2016 року до 28 березня 2016 року судово-медичною експертною комісією Хмельницького обласного бюро судово-медичної експертизи проведено комісійну судово-медичну експертизу за матеріалами цивільної справи та складено висновок № 44 про таке.

Станом на день контрольного обстеження (15 березня 2016 року) гострота зору на лівому оці становить 0, тобто ліве око є сліпим та встановлено наявність дегенерації сітківки та атрофії зорового нерва лівого ока. Згідно з даними медичної карти амбулаторного хворого № 862 Ужгородської міської лікарні у ОСОБА_1 станом на 03 квітня 2014 року гострота зору на праве око становила 0,9. Згідно з даними медичної карти стаціонарного хворого № 6681 ЗОКЛ ім. А. Новака при поступленні 22 квітня 2014 року гострота зору у ОСОБА_1 на правому оці становила 1,0. Станом на 15 березня

2016 року гострота зору у ОСОБА_1 на правому оці становить 0,9, виявлено початкову катаракту правого ока. При поступленні 22 квітня

2014 року гострота зору у ОСОБА_1 на правому оці становила 1,0. Таким чином, у ОСОБА_1 станом на 15 березня 2014 року встановлена така ж гострота зору на праве око, яка була станом на 03 лютого 2014 року, але нижча на 0,1, ніж була встановлена при поступленні в ЗОКЛ ім. А. Новака

22 квітня 2014 року. У медичній карті стаціонарного хворого № 6681 ЗОКЛ ім. А. Новака є розбіжності у записах даних гостроти зору, які встановлені обстеженням при поступленні та даними виписного епікризу. При контрольному обстеженні ОСОБА_1 15 березня 2016 року виявлені дистрофічні зміни райдужної оболонки лівого ока у вигляді нерівномірності товщини та витончення шарів у верхній половині внаслідок можливого механічного ушкодження, яке могло відбутись і під час операції 23 квітня 2016 року, а саме при відриві та випадінні райдужної оболонки через тунельний розріз. При контрольному обстеженні ОСОБА_1 15 березня 2016 року на рогівці лівого ока на 11:00 год, умовного циферблата годинника проглядаються залишки рогівкового тунельного розтину до 2,5 мм. У капсульному мішку лівого ока наявна інтраокулярна лінза моделі Adapt-AO, країна-виробник США, встановлена модель лінзи відповідає тій, яка вказана на титульному листку та в листку лікарських призначень.

Висновком не встановлено, що лікарем ОСОБА_2 допущено несвоєчасне і некваліфіковане обстеження та лікування пацієнта ОСОБА_1 та наявний причинно-наслідковий зв`язок між діями лікаря ОСОБА_2 при проведенні оперативного лікування хворої ОСОБА_1 та наслідками у вигляді ушкодження здоров`я ОСОБА_1 , зокрема втрати зору на лівому оці.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року за клопотанням ОСОБА_1 призначено додаткову комісійну судово - медичну експертизу із залученням лікарів інших спеціальностей, проведення якої доручено експертам Хмельницького обласного бюро судово-медичної експертизи.

У період з 11 грудня 2019 року до 22 січня 2020 року експертами Хмельницького обласного бюро судово-медичної експертизи проведено додаткову комісійну судово-медичну експертизу, за наслідками якої складено висновок № 80.

У висновку № 80 зроблено такі підсумки.

«Згідно з відомостями медичної карти амбулаторного хворого № 862, захворювання, наявні у ОСОБА_1 , не впливають на функцію органів зору.

ОСОБА_1 22 квітня 2014 року поступила до ЗОКЛ ім. А. Новака зі скаргами на зниження зору на ліве око в плановому порядку для оперативного втручання. Під час доопераційнго розбору встановлено діагноз: ускладнена катаракта на лівому оці. У протоколі операції вказано діагноз: «Ускладнена катаракта на лівому оці. Псевдоексфоліативний синдром.» ОСОБА_1 вірно було показане оперативне лікування. Перед оперативним лікуванням правильно проведено комплекс необхідних обстежень у відповідності до Протоколу надання медичної допомоги хворим з катарактою старечою, травматичною, діабетичною, вродженою, що затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 15 березня 2007 року, який діяв станом на 23 квітня 2014 року.

22 квітня 2014 року ОСОБА_1 підписала інформаційну добровільну згоду пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболювання. Протипоказань до проведення оперативного лікування не було.

Правильно видалено кришталик лівого ока та встановлено інтраокулярну лінзу. Під час гідроадаптації парацентезів відмітилось різке зменшення глибини передньої камери з випадінням райдужної оболонки через тунельний розріз, утворилась гіфема (крововилив в передній камері). Це ускладення можна розцінити як експульсивну геморагію, що є самим грізним операційним ускладненням.

Під час огляду 15 березня 2016 року у ОСОБА_1 виявлені дистрофічні зміни райдужної оболонки у вигляді нерівномірності товщини та витончення шарів у верхній половині, які не є проявом псевдоексфоліативного синдрому, а в цьому випадку могли бути наслідком травматичного ушкодження райдужної оболонки при її випадінні під час операції 23 квітня 2014 року. У цьому випадку достовірно встановити, що стало причиною виникнення експульсивної геморагії, неможливо. Ускладненням експульсивної геморагії може бути атрофія зорового нерва, дегенерації сітківки, що і було встановлено у ОСОБА_1 після операції на лівому оці.

Сліпота лівого ока у ОСОБА_1 після операції може бути внаслідок атрофії зорового нерва та дегенерації сітківки лівого ока. Експульсивна геморагія є ускладненням оперативного лікування катаракти та є передбачуваним ускладненням (тобто таким, яке може виникнути при оперативному лікуванні), але повністю запобігти його розвитку неможливо, оскільки на виникнення цього ускладнення впливає багато факторів. Лікарем, що проводив операцію, було вчасно встановлено ускладнення, яке розвилось під час операції, та вірно проведено введення в передню камеру фізіологічного розчину з дексазоном, вірно проведено повторна гідроадаптація парацентезів. Завдяки діям лікаря удалось уникнути повної експульсивної геморагії з випадінням скловидного тіла, але не зважаючи на це, уникнути ускладнення в подальшому, а саме втрати зору на ліве око не вдалося.

Медикаментозна підготовка до операції та лікування операційних ускладнень проводилось правильно. У наданій медичній картці стаціонарного хворого № 6681 відомостей про виконання уколу в диск зорового нерва та ушкодження зорового нерва не міститься.

У діях лікуючого лікаря, що проводив операцію ОСОБА_1 23 квітня

2014 року, вбачається опосередкований причинний зв`язок з втратою зору на ліве око, оскільки експульсивна геморагія є передбачуваним ускладненням операції при катаракті та повністю запобігти його розвитку неможливо, 22 квітня 2014 року з пацієнткою була оформлена інформована добровільна згода на проведення діагностики, лікування та на проведення операції і знеболювання, але лікар, який проводив операцію, мав детально обговорити з пацієнткою ОСОБА_1 можливі ризики, ускладнення операції з видалення катаракти, включаючи будь-які ризики, характерні для цієї операції, в тому числі наявність у неї до операції псевдоексфоліативного сидрому, який ускладнював проведення операції. Крім того, лікуючий лікар мав розглянути фактори ризику експульсивної геморагії у пацієнтки

ОСОБА_1 та запропонувати їй проведення операції під загальним наркозом, що могло зменшити ризик виникнення цього ускладнення.»

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частинами першою, другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вказано, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було внаслідок джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

За змістом статей 23 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у порушенні права власності, настанні інших негативних наслідків.

Таким чином, цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини особи, яка завдала шкоду (завдавача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між ними.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанції у відповідності до вимог статей 77-78 ЦПК України встановили фактичні обставини справи, у сукупності проаналізували надані докази (висновки комісійної судово-медичної експертизи та додаткової комісійної судово-медичної експертизи з урахуванням пояснень сторін та інших письмових доказів, зокрема результатів перевірки КЕК тощо), дійшли правильного висновку, що позивач усупереч вимогам статей 12 81 ЦПК України не довела, що лікар ОСОБА_2 під час надання їй медичної допомоги надав її некваліфіковано та вчинив дії, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема, стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам, а також, що його дії перебувають у причинному зв`язку з негативними наслідками у вигляді втрати зору на лівому оці ОСОБА_1 .

При цьому суд апеляційної інстанції надав оцінку висновку додаткової судово-медичної експертизи в тій частині, де експерти встановили, що в діях лікаря вбачався опосередкований причинний зв`язок з втратою зору на ліве око, який полягав у тому, що лікар мав детально обговорити з пацієнткою можливі ризики, будь-які ризики, характерні для цієї операції, та які ускладнювали проведення операції. Суд взяв до уваги, що ускладнення, яке виникло під час операції, є грізним ускладненням, якому запобігти неможливо, і достовірно встановити, що стало причиною його виникнення неможливо, а отже, обговорення чи необговорення з пацієнткою можливих ускладнень операції не могло запобігти їх розвитку.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та наслідками полягає в тому, що шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки, тобто не існує будь-яких інших обставин, які вплинули на ці події (опосередкований причинний зв`язок).

Таким чином, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що наявність опосередкованого причинного зв`язку між діями лікаря та втратою зору на ліве око пацієнта, встановленого висновком експерта, не підтверджено належними та допустимими доказами.

Крім того, ОСОБА_1 22 квітня 2014 року надала добровільну згоду на проведення діагностики, лікування, проведення операції та знеболення, згідно з якою підтвердила про ознайомлення з планом обстеження і лікування, а також його можливими наслідками.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 повною мірою була поінформована про операцію, можливі її ризики та ускладнення, і в цій частині законних прав та інтересів позивача не порушено.

Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18 (провадження № 61-22818св19), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Так, у справі № 686/6022/18 встановлено наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між ними, при цьому відповідач не спростував відсутність вини лікаря, який перебував у трудових відносинах з клінікою, що є підставою для юридичної відповідальності.

Таким чином, судами попередніх інстанцій виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 19 липня 2017 року та постанову Закарпатського апеляційного суду

від 10 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець