Постанова

Іменем України

28 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 308/4679/21

провадження № 61-9344св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 липня 2021 року у складі судді Голяни О. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 вересня

2022 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Бисаги Т. Ю., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» (далі -

АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовувався тим, що наказом від 15 березня 2021 року № 268-ос його звільнено з посади начальника служби автотранспорту АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважає, накладення дисциплінарного стягнення незаконне, яке ґрунтується на припущеннях і обставинах, які не доведені належними та допустимими доказами.

Зазначає, що він належним чином виконував свої посадові обов`язки, не відлучався з роботи в робочий час, здійснював контроль за технічним станом автотранспорту та забезпечував виконання розпоряджень керівництва в дні, на які вказує роботодавець як на такі, коли були вчинені прогули. Умовами роботи позивача не визначено постійне місце його перебування із зазначенням періоду часу перебування в цьому місці, що виключає можливість бути присутнім на роботі в одному визначеному місці. Тобто вважає, що прогулів позивач не вчиняв.

Наказ, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності,

є безпідставний, оскільки не доведено факту вчинення ним жодного дисциплінарного правопорушення та вини. Також його притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено з роботи без отримання будь-яких пояснень щодо обставин, які ставляться йому в провину, акти про відмову від надання пояснень складалися без його участі.

Будь-які сумніви в доведеності вини особи у вчиненні правопорушення, проступку мають тлумачитися на її користь.

Тож роботодавець не мав доказів вчинення позивачем прогулу (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України), а відтак не мав і законних підстав для застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз»

від 15 березня 2021 року № 268-ос «Про звільнення ОСОБА_1 за прогули», поновити його на посаді начальника служби автотранспорту АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз»; стягнути з АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» на його користь середньомісячну заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, а саме із 15 березня 2021 року до дня ухвалення рішення; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 липня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення мотивоване тим, що позов є необґрунтованим та недоведеним,

а роботодавцем додержані вимоги закону під час застосування до працівника дисциплінарного стягнення за вчинені ним прогули, тому відсутні підстави для визнання дій відповідача незаконними та поновлення позивача на роботі.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 липня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про невстановлення підстав для задоволення позову у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованістю позову, оскільки позивач не спростував у належний спосіб законності застосування роботодавцем дисциплінарного стягнення, додержання ним процедури звільнення, що підтверджується наданими відповідачем суду належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами та іншими матеріалами справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 липня

2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 вересня

2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 18 вересня

2019 року у справі № 344/8219/16, від 11 березня 2020 року у справі

№ 459/2618/17. Також, у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411

ЦПК України).

У листопаді 2022 року АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, посилаючись на те, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів неправомірного порушення роботодавцем законодавства при звільненні працівника.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Встановлені судами обставини

Із 21 лютого 2012 року ОСОБА_1 працював у АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» (а. с. 22).

Посадовою інструкцією начальника служби автотранспорту АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз», затвердженою наказом голови правління ПАТ «Закарпатгаз» від 02 квітня 2018 року № 01.5.1Но-17-0418, передбачено, що начальник служби автотранспорту:

- призначається і звільняється з посади наказом голови правління АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» (пункт 1.1);

- підпорядковується голові правління АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» (пункт 1.2);

- у своїй діяльності керується, зокрема правилами внутрішнього розпорядку товариства та цією посадовою інструкцією (пункт 1.5);

- здійснює контроль за технічним станом автотранспорту, машин і механізмів та проводить контроль за їх технічним обслуговуванням та ремонтом (пункт 2.3);

- організовує та забезпечує виконання розпоряджень, наказів, вказівок керівництва (пункт 2.11);

- несе відповідальність згідно з чинним законодавством за невиконання або неналежне виконання покладених на нього службових обов`язків, за недотримання правил внутрішнього трудового розпорядку (пункт 40) (а. с. 25-28, 80-83).

Правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз», затверджені протоколом загальних зборів працівників трудового колективу АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» від 12 квітня 2019 року № 1, які поширюються на всіх працівників

АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» (пункт 1.2) (а. с. 69-73), визначено, що:

- трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем

у випадку прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (підпункт 4 пункту 2.13);

- працівники зобов`язані сумлінно виконувати покладені на них трудові обов`язки, неухильно дотримуватися правил трудової дисципліни, вчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації, використовувати весь робочий час для продуктивної праці (пункт 3.1.1);

- початок роботи встановлюється о 08 год 00 хв, перерва для відпочинку та харчування з 12 год 00 хв до 13 год 00 хв, закінчення роботи о 17 год 00 хв

(пункт 5.1);

- за порушення трудової дисципліни адміністрація підприємства застосовує дисциплінарні стягнення: догану, звільнення (пункт 7.2);

- за прогул (у тому числі за відсутність на роботі понад 3 годин протягом робочого дня) без поважної причини адміністрація підприємства застосовує дисциплінарні стягнення, передбачені у пункті 2 розділу VII цих Правил (пункт 7.3) (а. с. 60-68).

20 жовтня 2020 року голова правління АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» видав наказ № 01На-134-1020 «Щодо посилення трудової дисципліни в Товаристві», яким:

- наказав керівникам служб, управлінь, відділів, дільниць (крім віддалених робочих місць) покидати робоче місце у робочий час у виняткових випадках виключно

з дозволу голови правління (у разі безпосереднього підпорядкування), директора за напрямом діяльності у вигляді дозвільної резолюції на службовій записці цього керівника, у якій викладено необхідність та час такого відлучення (пункт 2);

- попередив про дисциплінарну відповідальність керівників за порушення цього наказу (пункт 3) (а. с. 84).

Факт ознайомлення з цим наказом визнаний позивачем під час розгляду справи

у суді першої інстанції.

Наказом голови правління АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» Шатила В. М. від 15 березня 2021 року № 268-ос начальника служби автотранспорту ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин, працівник ознайомлений із наказом під розписку (а. с. 11).

Підставами для видання наказу від 15 березня 2021 року № 268-ос слугували: доповідна записка ОСОБА_2 від 24 лютого 2021 року; акт про відсутність

ОСОБА_1 на роботі від 24 лютого 2021 року; акт від 01 березня 2021 року про відмову ОСОБА_1 від надання письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі; доповідна записка ОСОБА_2 від 25 лютого 2021 року; акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі від 25 лютого 2021 року; акт від 01 березня

2021 року про відмову ОСОБА_1 від надання письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі 25 лютого 2021 року; доповідна записка ОСОБА_2

від 01 березня 2021 року; акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі від 01 березня 2021 року; акт від 01 березня 2021 року про відмову ОСОБА_1 від надання письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі 01 березня 2021 року; подання профкому АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз»

від 09 березня 2021 року № 4 про отримання згоди на звільнення ОСОБА_1 за прогул; згода профкому АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» на звільнення ОСОБА_1 за прогул від 15 березня 2021 року (витяг із протоколу

від 15 березня 2021 року № 60).

Документами, на підставі яких виданий наказ від 15 березня 2021 року № 268-ос про звільнення позивача з роботи, зафіксовані такі факти і обставини.

Актом від 24 лютого 2021 року про відсутність на роботі, який склали директор

з безпеки підприємства ОСОБА_3 , головний фахівець з організації експлуатації автотранспорту ОСОБА_4 і провідний фахівець з персоналу ОСОБА_2 , аналогічним актом від 25 лютого 2021 року, який склали в. о. начальника управління з персоналу ОСОБА_5 , головний фахівець з організації експлуатації автотранспорту ОСОБА_4 і начальник відділу охорони ОСОБА_6 , і таким самим актом від 01 березня 2021 року, який склали директор з безпеки підприємства ОСОБА_3 , начальник управління з персоналу ОСОБА_7

і головний фахівець з організації експлуатації автотранспорту ОСОБА_4 , засвідчена відсутність начальника служби автотранспорту АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» ОСОБА_1 на роботі без поважної причини: 24 лютого 2021 року з 08 год 00 хв до 17 год 00 хв; 25 лютого 2021 року

з 09 год 00 хв до 15 год 00 хв; 01 березня 2021 року з 09 год 00 хв до 15 год 00 хв, тобто, більше трьох годин щодня (а. с. 15, 18, 21).

Доповідними записками від 24, 25 лютого і від 01 березня 2021 року провідний фахівець з персоналу ОСОБА_2 доводила до відома керівника підприємства ці факти, а також те, що про свій намір бути відсутнім на роботі у зазначені дні

ОСОБА_1 нікого з керівників, колег або працівників управління з персоналом

АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» не повідомляв

(а. с. 14, 17, 20).

Відповідно до трьох актів від 01 березня 2021 року про відмову від підписання та надання пояснень, які склали директор з безпеки підприємства ОСОБА_3 , начальник управління з персоналу ОСОБА_7 і провідний фахівець

з персоналу ОСОБА_2 о 15 год 40 хв, о 15 год 45 хв і о 15 год 50 хв щодо епізодів, які мали місце, відповідно, 24, 25 лютого та 01 березня 2021 року, у цей час ОСОБА_1 ознайомлено з відповідними актами про відсутність на роботі, зачитано зміст документів, надано їх примірники для прочитання ОСОБА_1 , проте той відмовився від підписання про ознайомлення з документами, а на законні вимоги про надання пояснень та підтверджуючих документів щодо причин відсутності на роботі у робочий час 24, 25 лютого і 01 березня 2021 року відповів нецензурною лайкою, зміст якої зводився до відмови від надання будь-яких пояснень, про причини відмови від пояснень не повідомив (а. с. 16, 19, 22).

За даними табелів обліку використання робочого часу за періоди із 01 лютого

2021 року до 28 лютого 2021 року і з 01 березня 2021 року до 15 березня 2021 року начальник служби автотранспорту ОСОБА_1 був відсутній на роботі 24 лютого

2021 року протягом 8 годин робочого часу, 25 лютого 2021 року і 01 березня

2021 року по 5,5 годин робочого часу (а. с. 49, 50).

03 березня 2021 року начальник управління з персоналу ОСОБА_7 рекомендованими поштовими відправленнями направила ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 , листи від 02 березня

2021 року № 01.5д-148-0321, № 01.5д-149-0321 і № 01.5д-150-0321 про відсутність його на роботі 24, 25 лютого і 01 березня 2021 року, якими просила ОСОБА_1 надати відповідно до статті 149 КЗпП України письмові пояснення причин відсутності на роботі у ці дні (а. с. 74-77).

09 березня 2021 року керівник товариства вніс подання до профспілкового комітету АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» про надання згоди на звільнення начальника служби автотранспорту АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» ОСОБА_1 за відсутність на робочому місці протягом усього робочого дня 24 лютого 2021 року, а також протягом більше трьох годин безперервно 25 лютого та 01 березня 2021 року, про що пояснень працівник не надав і його відсутність на роботі визнано прогулами без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України) (а. с. 23). До подання додані зазначені документи, якими фіксувалися обставини щодо прогулів ОСОБА_1

ОСОБА_1 брав участь у розгляді профкомом питання про застосування до нього дисциплінарного стягнення, проте, пояснень по суті не надав, що визнано сторонами під час апеляційного розгляду справи та відповідає її обставинам.

Повідомленням від 15 березня 2021 року № 2 профком АТ «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» інформував голову правління товариства про те, що 15 березня 2021 розглянув подання та надав згоду на звільнення начальника служби автотранспорту ОСОБА_1 з роботи за пунктом 4

частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку з прогулами без поважних причин) (а. с. 24).

Розрахунок із ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням здійснено повністю, що підтверджується розрахунковими листами за березень і квітень 2021 року, довідкою підприємства (а. с. 13, 52), іншими матеріалами справи та не заперечується позивачем.

Правове обґрунтування

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в том числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4

частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.

Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника.

Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана.

Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.

У частині першій статті 147 КЗпП України зазначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

Водночас правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не

є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши відсутність позивача на роботі 24 лютого 2021 року із 08 год 00 хв

до 17 год 00 хв, 25 лютого 2021 року із 09 год 00 хв до 15 год 00 хв, 01 березня

2021 року із 09 год 00 хв до 15 год 00 хв, яка підтверджується актами, доповідними записками та табелем робочого часу, що свідчить про вчинення позивачем прогулу без поважних причин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився

й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем факти відсутності на робочому місці не спростовані та не доведено суду наявність поважних причин відсутності на робочому місці у цей період.

Верховний Суд погоджується що оскаржуване розпорядження про звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України винесене відповідачем

з дотриманням вимог закону, у зв`язку із чим відсутні підстави для його скасування та поновлення позивача на роботі.

Також враховано, що відповідач направляючи лист позивачу про надання пояснень щодо відсутності на роботі 24, 25 лютого і 01 березня 2021 року виконав вимоги статті 149 КЗпП України, а тому неодержання таких пояснень не

є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

У своїй касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 18 вересня

2019 року у справі № 344/8219/16, від 11 березня 2020 року у справі

№ 459/2618/17.

У справі № 459/2618/17 суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що тимчасова непрацездатність працівника підтверджується листком непрацездатності, проте Верховний Суд не погодився

з такими висновками та справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки той належно не перевірив правильність висновків суду першої інстанції, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги та доказам, зібраним у справі, формально погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, вказавши, що наявність поважних причин неявки на роботу визнається у разі доведеності факту непрацездатності працівника, хоча вона і не була підтверджена листком непрацездатності.

Натомість у справі, яка переглядається, позивачем не надано доказів на підтвердження поважності причин відсутності на роботі у періоди, які визнані прогулами, а отже, відповідачем при застосуванні до позивача такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення дотримані вимоги трудового законодавства.

Отже, у справі № 459/2618/17, наведеній заявником як приклад неоднакового застосування норм права, встановлені інші фактичні обставини, ніж у справі, що переглядається, а тому висновки судів у цих справах не можуть бути прикладами застосування норм матеріального права, які підлягали врахуванню при постановленні оскаржуваних рішень.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосуванні відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

Також Верховний Суд не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду

від 18 вересня 2019 року у справі № 344/8219/16, оскільки у цій справі вирішувався спір щодо звільнення працівника на підставі пункту 3 частини першої статті 40

КЗпП України, тобто з інших підстав ніж у справі, яка переглядається.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), є необґрунтованими.

Також, у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу), а саме суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані

у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили усі обставини, які мали значення для правильного вирішення справи та ухвалення законного, обґрунтованого судового рішення, на підставі наявних у справі доказів, досліджених у судовому засіданні, які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів здійснена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, отже, відсутні підстави стверджувати, що суди при розгляді справи порушили вимоги процесуального закону.

Вирішуючи спір, суди повно та всебічнодослідили наявні у справі докази

і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому підстав для їх скасування не встановлено.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів, що згідно

з частиною першою статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи

у касаційному порядку не передбачено.

Враховуючи, що касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі

пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, і передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено, так і не встановлено обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення- без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 липня

2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 вересня

2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний