Постанова

Іменем України

02 березня 2020 року

м. Київ

справа № 308/6565/18

провадження № 61-569св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, у складі судді Бедьо В. І., від 25 вересня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д.,

Мацунича М. В., від 03 грудня 2019 року.

Короткий зміст позовних заяв та їх обґрунтування

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що його спільне життя з відповідачем не склалося внаслідок протилежних поглядів на сімейні відносини, вони проживають окремо, шлюбні відносини остаточно припинились у березні 2018 року, шлюб між ними існує тільки формально, а його подальше збереження та примирення з відповідачем неможливе й суперечитиме їх інтересам.

У січні 2019 року ОСОБА_2 пред`явила зустрічний позов до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 лютого 2002 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб, від якого народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказувала, що відповідач проживає окремо від дітей, участі в утриманні синів не бере, грошових коштів добровільно та в достатньому розмірі не надає. При цьому зазначала, що ОСОБА_1 є здоровим, працездатним, займається підприємницькою діяльністю (працевлаштуванням за кордоном), дохід його є значним та стабільним, інших непрацездатних утриманців, окрім їх спільних дітей, він не має.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визначити місце проживання дітей разом з матір`ю та стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей у розмірі 3 тис. грн щомісячно на кожну дитину.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25 вересня 2019 року первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Шлюб між сторонами розірвано. Неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати разом з матір`ю ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі у розмірі

3 тис. грн. щомісячно на кожну дитину, починаючи з 29 січня 2019 року до досягнення дітьми повноліття.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що примирення та подальше подружнє життя сторін є неможливим, шлюбні відносини припинились остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу може суперечити інтересам сторін, а тому на підставі статті 105 СК України шлюб підлягає розірванню. При вирішенні спору щодо місця проживання дітей районний суд дійшов висновку про те, що визначення місця проживання дітей за місцем проживання матері буде відповідати їх інтересам. Також суд першої інстанції виходив із того, що відповідач за зустрічним позовом займається господарською діяльністю з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, тому має стабільний заробіток, доказів щодо перебування на його утриманні інших непрацездатних осіб не надав, отже розмір аліментів у сумі 3 тис. грн на кожну дитину щомісячно до досягнення ними повноліття є таким, що буде достатнім для належного утримання дітей.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 вересня

2019 року у частині визначення розміру аліментів залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в оскарженій частині, зазначивши при цьому, що ОСОБА_1 отримує доходи, ним не надано належних та допустимих доказів, що він не має можливості сплачувати аліменти на утримання дітей у визначеній судом сумі. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважав, що розмір аліментів на утримання дитини визначено місцевим судом з урахуванням статті 182 СК України, доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення у частині визначення розміру аліментів та ухвалити у цій частині нове рішення про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей у розмірі 1 500 грн на кожну дитини щомісячно, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що при визначенні розміру аліментів суди попередніх інстанцій не врахували його майнове становище, не взяли до уваги, що після припинення шлюбних відносин він проживає у орендованій квартирі та має сплачувати орендну плату. Заявник зазначив, що він не має постійного заробітку, його сукупний річний дохід з квітня

2015 року по червень 2016 року становив 65 454,87 грн. Також вказує, що господарською діяльністю він займається нетривалий час, доходи від цієї діяльності є незначними. На думку позивача, суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_2 є матеріально забезпеченою особою, а для нього сплата аліментів у визначеному судом розмірі є надто обтяжливою.

Судові рішення оскаржується лише у частині визначення розміру аліментів. В іншій частині судові рішення не оскаржується, а тому касаційному перегляду в силу статті 400 ЦПК України не підлягають.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою скаргою.

До Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржених судових рішень, яка не підписана заявником, а тому вона не підлягає розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 лютого 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після фактичного припинення шлюбних відносин діти проживають разом із матір`ю у квартирі АДРЕСА_1 та перебувають на її утриманні.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є фізичними особами-підприємцями, їхня господарська діяльність пов`язана з посередництвом у працевлаштуванні за кордоном (а.с. 26-30, 45).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу Українизакріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статей 150 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною другою статті 182 СК України у редакції Закону України

№ 2037-VIII від 17 травня 2017 року встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Підстави визначення розміру аліментів у частках від заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183 184 СК України.

СК України встановлює принцип рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановиши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахувавши наведені вище положення законодавства, матеріальне становище платника аліментів, відсутність у відповідача інших дітей та/або утриманців, відсутність істотних обставин, які могли б впливати на виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків на утримання дітей, здійснення відповідачем підприємницької діяльності на постійній основі, а отже і можливість сплачувати аліменти, з урахуванням інтересів та потреб саме дітей, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача аліментів на користь позивача на утримання дітей у розмірі

3 тис. грн на кожну дитину щомісячно, оскільки відповідач зобов`язаний та спроможний надавати матеріальну допомогу дітям саме у такому розмірі, вважаючи цю суму обґрунтованою, достатньою та такою, що відповідає потребам неповнолітніх дітей.

Висновок судів про наявність у відповідача можливості надавати синам матеріальну допомогу у розмірі по 3 тис. грн щомісячно кожному є обґрунтованим та не спростований заявником, не суперечить нормам

СК України.

Доводи касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних по суті спору висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Встановлені судами обставини дають підстави для висновку про можливість ОСОБА_1 належним чином виконувати покладені на нього законодавством зобов`язання, а саме: сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі на утримання своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 25 вересня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду

від 03 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович