Постанова

Іменем України

27 червня 2022 року

м. Київ

справа № 309/1294/19

провадження № 61-14210 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

третя особа - приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Рошинець Наталія Павлівна;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Фазикош Г. В., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Рошинець Н. П., про усунення від права на спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат та батько відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається із двох житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його єдиний син - ОСОБА_2 , який на момент смерті батька був зареєстрований разом з померлим, але фактично проживав декілька років в іншому місті.

Вказувала, що з 2005 року ОСОБА_3 хворів на психічну хворобу та перебував на обліку у лікаря-психіатра, а з 2013 року йому було призначено ІІ групу інвалідності безтерміново.

Рішенням Хустського районного суду від 27 червня 2018 у справі № 309/344/18 ОСОБА_3 було визнано недієздатним та призначено її опікуном останнього. Вказаним судовим рішенням встановлено ту обставину, що ОСОБА_3 внаслідок психічної хвороби не міг усвідомлювати наслідків своєї поведінки, керувати своїми діями, самостійно здійснювати догляд за собою, правильно орієнтуватися та оцінювати прості життєві ситуації та за таких обставин потребував опіки.

Зазначала, що вона за власні кошти доглядала ОСОБА_3 та забезпечувала всім необхідним: ліками, продуктами, оскільки він сам себе не міг обслуговувати та потребував постійної сторонньої допомоги. Відповідач ОСОБА_2 ухилявся від надання своєму батьку допомоги, від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, який перебував у безпорадному стані. Також відповідач не з`явився на поховання свого батька, не надав матеріальної допомоги для організації поховання, з дня смерті батька не з`являється за місцезнаходженням спадкового майна та не приймає участі в його утриманні. За вказаних обставин вона змушена звернутись до суду із даною позовною заявою для захисту своїх майнових та спадкових прав, як спадкоємець другої черги, щодо оформлення спадкового майна після смерті ОСОБА_3 .

Ураховуючи викладене, посилаючись на частину п`яту статті 1224 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд усунути ОСОБА_2 від права на спадкування на все спадкове майно, що залишилося після смерті його батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 11 червня 2020 року у складі судді Довжанина М. М. позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто ОСОБА_2 від права на спадкування на спадкове майно, що залишилось після смерті його батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Позивачем надано належні та достовірні докази перебування спадкодавця ОСОБА_3 в безпорадному стані через наявне у нього психічне захворювання та доведено, зокрема, показами свідків, факт ухилення відповідача ОСОБА_2 від надання своєму батькові допомоги при можливості її надання, ураховуючи, що відповідач в останні два роки життя батька був повнолітнім, обізнаним про стан здоров`я батька, мав можливість хоч б інколи навідуватися до батька та допомагати йому в побуті, надавати йому психологічну підтримку, відвідуючи його у інтернаті психоневрологічного профілю, однак на численні прохання рідних не вчиняв необхідних дій, ігнорував факт наявності у нього батька та робив це усвідомлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 11 червня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування за законом відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що надані свідками показання не є достатніми доказами, які б свідчили про ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги, їх слід оцінювати у сукупності з тим фактом, що ОСОБА_3 було визнано недієздатним внаслідок психічного захворювання та призначено йому у червні 2018 року опікуном саме ОСОБА_1 , яка в силу частини першої статті 67 ЦК України зобов`язана була дбати про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати його доглядом та лікуванням.

Судом враховано, що відповідач ОСОБА_2 досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 , вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування України, що знаходиться у м. Києві, навчання у якому завершив у 2019 році. Отже після досягнення повноліття відповідач продовжував навчання, у зв`язку з чим проживав окремо від батька та сам потребував матеріальної допомоги. Суду не надано доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 мав заробіток чи отримував дохід та мав можливість, навчаючись у вищому навчальному закладі, надавати допомогу своєму батькові.

Позивачем ОСОБА_1 не доведено факту ухилення відповідача від надання допомоги своєму батькові, який через психічну хворобу перебував у безпорадному стані, а також факту, що спадкодавець потребував допомоги саме від відповідача, а той, в свою чергу, мав можливість надати допомогу, однак не вчиняв необхідних дій, умисно ухилявся від виконання обов`язку утримання спадкодавця, у зв`язку з чим відсутні передбачені частиною п`ятою статті 1224 ЦК України підстави для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 липня 2021 року й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначала неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 320/4916/19, від 08 травня 2019 року у справі № 160/7887/18, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник зазначала про порушення судом норм процесуального права, оскільки справу розглянуто судом апеляційної інстанції за її відсутності, належним чином не повідомлено про дату, час та місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України)

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 309/1294/19 із Хустського районного суду Закарпатської області.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не в повній мірі встановив фактичні обставини справи та не дослідив зібрані у справі докази, а також неправильно застосував положення статті 1224 ЦК України до спірних правовідносин.

Вказувала, що її інтереси у цій справі представляв адвокат Калин В. Ю., який припинив свою адвокатську діяльність з 11 грудня 2020 року, а з адвокатом Лукачко І. Й., який представляв її інтереси в суді апеляційної інстанції, вона не укладала договір про надання правової допомоги, тобто адвокат представляв її інтереси в апеляційному суді без відповідних повноважень, вона не була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи апеляційним судом.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_3 , що підтверджується, копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 , копією свідоцтва про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 та копією свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 (а. с. 12, 13, 14).

Відповідач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 .

Згідно довідки ЛКК № 31 від 17 вересня 2018 року, виданої Хустською районною поліклінікою, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканець АДРЕСА_1 , знаходився на обліку в лікаря-психіатра психо-наркологічного відділення Хустської районної поліклініки з 11 липня 2007 року з діагнозом: шизоафективний розлад, депресивний тип. Являється інвалідом ІІ групи безтерміново по психічному розладу. По своєму психічному стану може перебувати в інтернаті психоневрологічного профілю.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 27 червня 2018 року у справі № 309/344/18 ОСОБА_3 було визнано недієздатним, над ним встановлено опіку та призначено опікуном ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, заповіту на випадок своєї смерті не склав.

Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його син - ОСОБА_2 , спадкоємцем другої черги - сестра ОСОБА_1

30 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Рошинець Н. П. із заявою про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 18).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 , яка є рідною сестрою спадкодавця ОСОБА_3 та спадкоємцем другої черги за законом, посилалася на наявність підстав, визначених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для усунення відповідача, який є сином ОСОБА_3 та спадкоємцем першої черги за законом, від права на спадкування, оскільки останній фактично перебував у безпорадному стані, потребував сторонньої допомоги, догляду, а відповідач не приймав участі у догляді за ним, не вчиняв належних дій щодо утримання та надання допомоги, якої той потребував.

Статтями 1216 1217 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги саме від спадкоємця-відповідача, за умови отримання її від інших осіб, чи мав цей спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

При цьому відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 676/6852/17 (провадження № 61-17477св19), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20), від 19 лютого 2020 року у справі № 205/5168/18 (провадження № 61-18878св19), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18).

Відповідно до частини першої, третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, надавши належну оцінку зібраним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам, правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення відповідача від права на спадкування за частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, оскільки в порушення приписів норм процесуального права щодо обов`язку доказування і подання доказів, позивачем не надано належних та допустимих доказів потреби спадкодавця в наданні допомоги саме відповідачем, а також доказів того, що відповідач свідомо не виконував встановленого законом обов`язку щодо надання допомоги спадкодавцю, який перебував у безпорадному стані, що могло бути підставою для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті батька.

Апеляційним судом враховано, що рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 27 червня 2018 року у справі № 309/344/18 ОСОБА_3 було визнано недієздатним, над ним встановлено опіку та призначено опікуном саме ОСОБА_1 , яка в силу частини першої статті 67 ЦК України зобов`язана була дбати про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати його доглядом та лікуванням.

Також судом апеляційним судом враховано, що після досягнення повноліття у жовтні 2016 року ОСОБА_2 продовжував навчання у м. Києві, у зв`язку з чим проживав окремо від батька. Суду не надано доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 мав заробіток чи отримував дохід та мав можливість, навчаючись у вищому навчальному закладі, надавати допомогу своєму батькові, а також доказів, які б свідчили, що спадкодавець потребував допомоги саме від відповідача.

Отже, факт умисного ухилення відповідача від надання спадкодавцю, який перебував у безпорадному стані, допомоги не знайшов свого підтвердження при розгляді справи.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 320/4916/19, від 08 травня 2019 року у справі № 160/7887/18, є безпідставним, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Не ґрунтуються на законі доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача, не повідомленого належним чином, оскільки судові повістки неодноразово направлялися позивачу за адресою її проживання, зазначеною у позовній заяві - АДРЕСА_2 , однак були повернуті з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 110, 120). Про зміну свого місця проживання позивач суд не повідомляла.

Частинами першою та другою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

У цивільному судочинстві адвокат як представник не наділений самостійними процесуальними правами та не є стороною у справі, а лише здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

За змістом частини третьої статті 2 ЦПК України не допускається зловживання процесуальними правами.

Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Тобто на учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Наведеною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо подання доказів.

Виходячи з релевантної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 була проінформована про подання відповідачем апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, на яку представником позивача - адвокатом Калиним В. Ю. подано відзив з викладенням позиції позивача щодо доводів апеляційної скарги (а. с. 98-99) та яка була врахована апеляційним судом при розгляді цієї справи.

Крім того, позивач просила відкласти розгляд справи, що підтверджується її особистою заявою, поданою 17 березня 2021 року (а. с. 114), при цьому у заяві позивач не зазначала, що відкладення справи пов`язано з необхідністю надання або витребування додаткових доказів по справі. За таких обставин колегія суддів вважає, що при розгляді справи в суді апеляційної інстанції права позивача у доступі до суду не були порушені або обмежені.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Отже, у задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом сторін слід відмовити.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом сторін відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара