Постанова

Іменем України

28 червня 2022 року

м. Київ

справа № 309/1308/18

провадження № 61-12041св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Хустська міська рада Закарпатської області, ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2020 рокуу складі колегії суддів:

Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., Собослоя Г. Г.,

Історія справи:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 ОСОБА_6 звернулася з позовом до ОСОБА_2 і Хустської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1 . Власниками квартири АДРЕСА_2 у цьому будинку є ОСОБА_5 і ОСОБА_2 . Маючи намір приватизувати належну до її квартири земельну ділянку, позивач

у 2017 році під час виготовлення технічної документації на земельну ділянку з`ясувала, що приватизація неможлива, оскільки за даними Державного земельного кадастру земельна ділянка суміжного землекористувача

ОСОБА_2 з кадастровим номером 2110800000:01:024:0051 частково накладається на її квартиру та на земельну ділянку АДРЕСА_3 сусідки ОСОБА_4 . Ця обставина була їй повідомлена листом ТОВ «Хуст - Земля Карпат» від 29 серпня 2017 року № 140.

За її зверненням Управління контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області провело перевірку, якою встановило порушення вимог закону під час надання земельної ділянки по АДРЕСА_4 ОСОБА_2 . Їй стало відомо, що 14 листопада

2007 року ОСОБА_2 був виданий Державний акт серії ЯД № 537374 на право власності на земельну ділянку площею 0,0210 га за вказаною адресою, призначену для обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських будівель.

Державний акт був виданий на підставі рішення 7-ї сесії 5-го скликання Хустської міської ради від 16 червня 2007 року № 340, яким указану ділянку передано ОСОБА_2 у власність, у тому числі, на земельну ділянку площею 0,0079 га було встановлено обмеження в частині заборони на зміну цільового призначення ділянки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна (двір спільного користування).

Указане рішення є незаконним і підлягає скасуванню. Так, оскільки будинок

АДРЕСА_5 складається з двох квартир, які належать сторонам як співвласникам будинку, належна до будинку земельна ділянка в силу статті 89 ЗК України належить до спільної власності сторін. Такі земельні ділянки передаються у власність або користування співвласникам багатоквартирного будинку, які й визначають порядок користування земельними ділянками (стаття 42 ЗК України). Всупереч цьому, відповідач під час приватизації земельної ділянки подав неправдиві відомості щодо своєї квартири, вказавши, що це є житловий будинок. Отже, приватизація земельної ділянки могла відбутися лише у спільну сумісну власність співвласників квартир у будинку.

Поза тим, і в разі застосування положень статті 120 ЗК України право власності на відповідну земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності житлового будинку, тоді як відповідач приватизував усю належну до будинку земельну ділянку за винятком лише площі під квартирою АДРЕСА_6 , при цьому, приватизував і прилеглу до квартири землю (вхід до квартири), що унеможливлює належне і самостійне здійснення позивачем права власності на квартиру.

Стосовно частини земельної ділянки, площею 0,0079 га, орган Держгеокадастру повідомив, що на цю частину ділянки 17 жовтня 2007 року накладено сервітут, який був погоджений ОСОБА_7 як власником квартири АДРЕСА_6 у будинку. Однак станом на 2007 рік ця квартира належала ОСОБА_8 ,

ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , від яких позивач і придбала її, а ОСОБА_7 не була власником квартири. Крім того, відрізняються й види сервітуту, що були визначені рішенням Хустської міськради від 16 червня 2007 року № 340, в договорі про сервітутне землекористування від 17 жовтня 2007 року і в Державному земельному кадастрі, де зафіксовано лише право проходу та проїзду на велосипеді, чим взагалі обмежено права позивача.

Рішенням Хустського районного суду від 11 червня 2010 року у справі

№ 2-948/10 було встановлено незаконність набуття ОСОБА_2 права власності на землю, а Державний акт серії ЯД № 537374 на право власності на земельну ділянку, виданий 14 листопада 2007 року ОСОБА_2 , був визнаний недійсним. Ці обставини відповідно до статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Право власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку було зареєстровано 05 червня 2013 року саме на підставі цього державного акта, визнаного недійсним, а право власності на земельну ділянку виникло з моменту реєстрації цього права.

Відтак підлягає скасуванню здійснена на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування та державного акта державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

ОСОБА_6 просила:

- визнати незаконним і скасувати рішення 7-ї сесії 5-го скликання Хустської міської ради від 16 червня 2007 року № 340 в частині передачі безкоштовно у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0,0210 га в АДРЕСА_4 , для обслуговування жилого будинку та господарських будівель та встановлення обмеження на частину земельної ділянки;

- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, площею 0,021 га, кадастровий номер 2110800000:01:024:0051, за адресою: АДРЕСА_4 (номер запису про право в державному реєстрі прав 1181035).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Хустського районного суду від 18 квітня 2019 року за заявою позивачки залучено до участі в справі ОСОБА_3 як співвідповідача.

Рішенням Хустського районного суду від 08 липня 2019 року позов ОСОБА_6 задоволено.

Рішення 7-ї сесії 5-го скликання Хустської міської ради від 16 червня 2007 року № 340 в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0210 га, за адресою: АДРЕСА_4 , для обслуговування жилого будинку та господарських будівель та встановлення обмеження на частину земельної ділянки визнано незаконним.

Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, площею 0,021 га, кадастровий номер 2110800000:01:024:0051, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , номер запису про право в державному реєстрі прав 1181035.

Рішення суду мотивоване тим, що спірна земельна ділянка належить до багатоквартирного житлового будинку, тому підлягає передачі у власність співвласникам такого будинку, підстав для закриття провадження в справі та для застосування позовної давності немає, а право власності позивача на землю підлягає захисту.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Хустського районного суду від 08 липня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 .

Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою судді Хустського районного суду від 10 травня 2017 року, скасовано.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_6 придбала квартиру АДРЕСА_1 з належною до неї господарською будівлею будучи достеменно обізнаною про розташування квартири саме у двоквартирному житловому будинку садибного типу, розташованому на окремій земельній ділянці. ОСОБА_6 діючи у цивільних відносинах на свій ризик і розсуд придбала квартиру у тому правовому статусі, технічному стані та з тими параметрами як безпосередньо щодо квартири, так і щодо її розташування в будинку і на земельній ділянці, які існували на момент придбання. Як випливає зі змісту договорів купівлі-продажу і нічим не спростовано, усі істотні умови купівлі-продажу квартири включно з правилами користування прибудинковою територією були доведені до покупця, недоліки не були приховані.

Тобто, до ОСОБА_6 перейшло саме право користування земельною ділянкою, яка раніше була в користуванні ОСОБА_7 , а в подальшому в користуванні її спадкоємців, і саме в тих межах, що були визначені для попередніх землекористувачів. Крім того, визначення в контексті набуття права на землю частки в будинку, розташованому на відповідній земельній ділянці, якщо на цьому наполягає позивач, має конкретний характер і стосується всіх співвласників, тоді як частка ОСОБА_6 у праві власності на будинок не визначалася, тому не може бути належного обґрунтування щодо порушення прав позивача на конкретну частку в праві на земельну ділянку.

Право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку виникло більш ніж за три роки до купівлі позивачем квартири в будинку, на момент виникнення у ОСОБА_2 права власності на землю про жодні майнові права ОСОБА_6 щодо будинку та відповідної земельної ділянки не йшлося, такі не існували та не були і не могли бути порушені ані рішенням органу місцевого самоврядування, ані оформленням прав на земельну ділянку. Жодних доказів наявності будь-яких перешкод для ОСОБА_6 з`ясувати на момент купівлі квартири правовий режим земельної ділянки та порядок землекористування немає.

Понад те, право власності ОСОБА_2 на землю було обтяжене сервітутом, який є безстроковим, платним і за загальним правилом зберігає чинність при зміні власника (власників) відповідного майна. Тобто в контексті здійснення права власності щодо квартири позивача, як до об`єкта нерухомості, право користування цим майном (доступ до квартири) забезпечується сервітутом.

Серед підстав позову ОСОБА_6 вказувала також, що земельна ділянка ОСОБА_2 частково накладається на її квартиру. Однак сторона позивача не заявила клопотання про призначення судової експертизи і не довела належними і допустимими доказами цієї обставини. За таких умов доводи позову щодо порушення прав позивачки через взаємне розташування земельної ділянки та належної їй квартири з їх накладанням в плані, а відтак, і про незаконність із цієї підстави оформлення права власності ОСОБА_2 на землю, ґрунтуються на припущеннях.

З 21 березня 2019 року Державний акт серії ЯД № 537374 на право власності на земельну ділянку, що був виданий 14 листопада 2007 року ОСОБА_2 , і запис про право власності № 1181035 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не засвідчують право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0210 га по АДРЕСА_4 . Залучивши

ОСОБА_3 як співвідповідача суд першої інстанції наведеного не врахував. В тому числі, не були взяті до уваги підстави та предмет позову, які не стосуються власне цивільних прав і обов`язків ОСОБА_3 , що виникли після пред`явлення позову, а стосувалися цивільних прав і обов`язків ОСОБА_2 , які припинилися, через що і в разі задоволення позову права позивача ОСОБА_6 , не захищаються і не поновлюються. Тому ОСОБА_3 не є належним відповідачем за позовом ОСОБА_6 .

Відповідач ОСОБА_2 мав передбачені законом підстави для заяви про застосування позовної давності. Втім, сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови в позові за умови обґрунтованості вимог позову по суті. З урахуванням встановленого, в позові ОСОБА_6 попри пропущення позовної давності належить відмовити за його необґрунтованістю та недоведеністю.

Суд першої інстанції за наведених обставин не мав підстав брати до уваги визнання позову Хустською міською радою, відображене в її заявах, що подавалися суду (а. с. 26, 63).

Аргументи учасників справи

У серпні 2020 року ОСОБА_6 подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у разі приватизації громадянами квартир, земельна ділянка як така, що входить у житловий комплекс, може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування лише у спільну сумісну власність всім власникам квартир. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі № 368/513/16-ц, від 18 березня 2019 року у справі № 263/68/17.

Пунктом 4.1 Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків, затвердженого наказом Держкомзему України, Держкоммістобудування України, Держжитлокомунгоспу України та Фонду державного майна України від 05 квітня 1996 року № 31/30/53/396 (далі - Положення) передбачено, що прибудинкові території (земельні ділянки) передаються у власність або надаються в користування відповідними органами місцевого самоврядування, в тому числі, на умовах оренди, об`єднанням власників будинків, для обслуговування існуючого житлового будинку (будинків) відповідно до земельного законодавства.

Згідно з пунктом 4.2 Положення суб`єктами права власності (користування) на земельні ділянки прибудинкових територій можуть виступати об`єднання власників багатоквартирних житлових, допоміжних та нежитлових приміщень, у тому числі вбудовано-прибудованих, багатоквартирних житлових будинків згідно з чинним законодавством. Законодавець при цьому не відносить до числа таких суб`єктів окремих фізичних осіб. Зміна цільового призначення земельних ділянок прибудинкової території допускається у випадку реконструкції, зміни функціонального призначення споруд, наявності інших обґрунтованих причин у відповідності з діючими нормами за дозволом відповідних органів місцевого самоврядування.

При переході права власності на житловий будинок (його приміщення) або на частину будинку разом з цим об`єктом переходить і право спільної власності (користування) земельною ділянкою у відповідності з чинним законодавством (пункт 4.3 Положення).

Відповідно до пункту 4.4 Положення частка власності (користування) земельної ділянки кожного власника квартири (квартир) чи нежитлового приміщення у спільній частковій власності визначається відношенням загальної площі квартири (квартир) чи нежитлових приміщень, що перебувають у його власності, до спільної площі всіх квартир і нежитлових приміщень будинку.

Виділення частки земельної ділянки власникам квартир і нежитлових приміщень в натурі та їх окреме відчуження не допускається. Право власності (користування) на прибудинкову територію (земельну ділянку) кожного співвласника будинку визначається у свідоцтві про право власності на частину будинку у вигляді відповідної частки. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 560/1049/16-ц.

У грудні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржене судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення. Указує, що Закарпатським апеляційним судом встановлені всі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами законодавства щодо права власності на нерухоме майно, в тому числі і на землю. В матеріалах справи відсутні будь які докази які б спростовували правомірність прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання вказаної земельної ділянки та оформлення прав на неї.

Позивач придбала квартиру АДРЕСА_1 з належною до неї господарською будівлею будучи достеменно обізнаною про розташування квартири саме у двоквартирному житловому будинку садибного типу, розташованому на окремій земельній ділянці.

У грудні 2020 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржене судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що скаржник безпідставно посилається на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі

№ 368/513/16-ц, від 18 березня 2019 року у справі № 263/68/17, оскільки у даному випадку йдеться не про багатоквартирний будинок, а про один будинок, одноповерховий, поділений на два окремих житлових приміщення. Постанова ж Верховного Суду у справі № 560/1049/16-ц прийнята пізніше ухвалення оскаржуваного рішення Закарпатського апеляційного суду.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі Верховного Суду від 13 листопада 2020 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 квітня

2019 року у справі № 368/513/16-ц, від 18 березня 2019 року у справі

№ 263/68/17, від 03 червня 2020 року у справі № 560/1049/16-ц).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що житловий будинок АДРЕСА_5 з належними до нього господарськими будівлями і спорудами розташований на окремій земельній ділянці і є двоквартирним будинком, наявність у ньому двох квартир фіксується і обліковується

з 25 вересня 1965 року.

12 травня 1993 Хустська міська рада на підставі розпорядження від 10 травня 1993 року № 17/130 видала ОСОБА_7 свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 на право спільної власності (без вказівки інших співвласників) на квартиру АДРЕСА_1 , право власності було зареєстроване Хустським ММВП технічної інвентаризації за № 3799 в реєстровій книзі № 21.

24 липня 1996 року Хустська міська рада на підставі розпорядження від

24 липня 1996 року № 745/126 видала свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_2 на право спільної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на квартиру

АДРЕСА_7 , право власності ОСОБА_5 і ОСОБА_2 на квартиру, гараж, сарай і котельню було зареєстроване Хустським ММВП технічної інвентаризації за № 3799 в реєстровій книзі № 21.

7-ма сесія 5-го скликання Хустської міської ради 16 червня 2007 року прийняла рішення № 340 «Про безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадянам», яким передала безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,0210 га в АДРЕСА_4 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибну ділянку); на земельну ділянку площею 0,0079 га за цією адресою встановила обмеження «в частині заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна (двір спільного користування)».

У жовтні 2007 року Закарпатська регіональна філія ДП «Центр державного земельного кадастру» виготовила ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку в АДРЕСА_4 (для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд), яка містить:

позитивні висновки Хустського міського відділу земельних ресурсів, Відділу містобудування та архітектури Хустської міської ради з урахуванням встановленого обмеження щодо земельної ділянки площею 0,0079 га;

акт погодження меж земельної ділянки від 05 червня 2006 року, підписаний, зокрема, ОСОБА_2 і ОСОБА_7 ;

схему розподілу земельної ділянки в АДРЕСА_5 , підписану

12 листопада 2004 року ОСОБА_7 , ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , яка визначає земельну ділянку ОСОБА_5 і ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ), земельну ділянку ОСОБА_7 ( АДРЕСА_8 ), двір спільного користування;

кадастрові плани земельних ділянок;

договір про сервітутне землекористування від 17 жовтня 2007 року, укладений ОСОБА_2 із ОСОБА_7 , відповідно до якого встановлений постійний платний сервітут щодо земельної ділянки площею 79,00 кв. м «для проходу та проїзду на велосипеді, транспортному засобі по наявному шляху, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій, право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд, інші земельні сервітути», який зареєстрований у Державному реєстрі земель 14 листопада 2007 року за № 2110800000:05:07:0711:00002.

14 листопада 2007 року ОСОБА_2 на підставі рішення Хустської міської ради від 16 червня 2007 року № 340 видано Державний акт серії ЯД № 537374 на право власності на земельну ділянку площею 0,0210 га по АДРЕСА_4 , призначену для обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських будівель, з кадастровим номером 2110800000:01:024:0051, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за

№ 2110800000:01:07:0711:00491. Земельна ділянка ОСОБА_2 межує, зокрема, по лініях: В-Г, Д-Е, Ж-Ж із землями ОСОБА_11 померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 та сарай літ. Б після смерті ОСОБА_11 визначена за померлою ОСОБА_7 , за ОСОБА_8 і за ОСОБА_10 у рівних частках (по 1/3 кожному співвласнику).

ОСОБА_8 і ОСОБА_9 успадкували за заповітом

ОСОБА_11 по 1/6 частці у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 та 1/2 частині сараю літ. Б.

22 лютого 2010 року ОСОБА_10 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 пред`явили до ОСОБА_2 та Хустської міської ради позов про скасування Державного акта серії ЯД № 537374 на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2 14 листопада 2007 року, та рішення Хустської міської ради від

16 червня 2007 року № 340. Позов був пред`явлений, зокрема, з підстав порушення земельних прав позивачів як мешканців багатоквартирного будинку.

Рішенням Хустського районного суду від 11 червня 2010 року у справі

№ 2-948/2010 позов задоволено, рішення 7-ї сесії 5-го скликання Хустської міської ради від 16 червня 2007 року № 340 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0210 га, скасовано, Державний акт на право власності на землю, виданий 14 листопада 2007 року ОСОБА_2 , визнано недійсним.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 18 листопада 2010 року рішення Хустського районного суду від 11 червня 2010 року у справі

№ 2-948/2010 в частині вирішення питання про скасування рішення 7-ї сесії 5-го скликання Хустської міської ради від 16 червня 2007 року № 340 про надання ОСОБА_2 земельної ділянки скасовано, провадження в справі в цій частині закрито, роз`яснено позивачам право звернутися з відповідним позовом до адміністративного суду.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 18 листопада 2010 року рішення Хустського районного суду від 11 червня 2010 року у справі

№ 2-948/2010 в частині визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 14 листопада 2007 року Хустською міською радою ОСОБА_2 , скасовано, у задоволенні цієї позовної вимоги відмовлено. Апеляційний суд встановив, що будинок садибного типу АДРЕСА_5 є двоквартирним, а не багатоквартирним, тому належна до нього земельна ділянка може бути передана у власність власникам квартир у будинку з дотриманням статті 40 ЗК України та інших норм земельного законодавства, застосування в спорі законодавства, що регулює відносини власників квартир у багатоквартирному будинку, неправильне, а оспорений державний акт на землю був виданий ОСОБА_2 правомірно; межі земельної ділянки ОСОБА_7 погодила ОСОБА_2 як один із співвласників квартири АДРЕСА_6 у будинку, оскільки вона єдина із співвласників проживала в квартирі і користувалася земельною ділянкою, порядок користування земельною ділянкою був встановлений власниками квартир добровільно.

ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 03 грудня 2010 року приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Чіжмарем С. І. за реєстровим № 8998, продали належні їм 4/6 частки у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_6

ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого

07 грудня 2010 року цим же нотаріусом за реєстровим № 9091, продала належну їй 1/3 частку в цій квартирі покупцю ОСОБА_6 .

На підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених 21 березня 2019 року приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу

Гелеваном С. І. за реєстровими № 1284 і № 1285, квартира АДРЕСА_7 як об`єкт нерухомого майна «квартира у двоквартирному будинку із спільним двором» та земельна ділянка площею 0,021 га з кадастровим номером 2110800000:01:024:0051 за цією адресою придбані ОСОБА_3 , її право власності на ці об`єкти нерухомості зареєстровано 21 березня 2019 року.

Позиція Верховного Суду

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. (частина перша стаття 21 ЦКУкраїни).

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (частина перша статті 393 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року по справі № 303/6366/17 (провадження № 61-17559св19) вказано, що «порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України)».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається апеляційний суд встановив, що: право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку на підставі оспорюваного рішення міської ради виникло більш ніж за три роки до купівлі позивачем квартири в цьому будинку; ОСОБА_6 придбала квартиру

АДРЕСА_1 з належною до неї господарською будівлею в грудні 2010 року, будучи обізнаною про її розташування у двоквартирному житловому будинку садибного типу, розташованому на окремій земельній ділянці та режим такої ділянки, який існував на момент придбання; істотні умови купівлі-продажу квартири включно з правилами користування прибудинковою територією були доведені до покупця, недоліки не приховані; доказів наявності будь-яких перешкод для ОСОБА_6 з`ясувати на момент купівлі квартири статус земельної ділянки та порядок землекористування не надано; до ОСОБА_6 перейшло право користування земельною ділянкою в тих межах, що були визначені для попередніх землекористувачів; право користування спільним нерухомим майном (доступ до квартири) забезпечується безстроковим сервітутом, яким обтяжене право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку; ОСОБА_6 не надала доказів, що земельна ділянка ОСОБА_2 частково накладається на її квартиру, відповідного клопотання про призначення судової експертизи не заявляла.

За такий обставин апеляційний суд зробив правильний висновок, що майнові права та інтереси ОСОБА_6 не були і не могли бути порушені оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову про його незаконність та скасування.

Оскільки вимога про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку заявлена як похідна, апеляційний суд обґрунтовано відмовив і в задоволенні цієї вимоги.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається: ОСОБА_6 пред?явила вимоги про визнання незаконним і скасувати рішення Хустської міської ради в частині передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на цю земельну ділянку; після залучення районним судом до участі в справі ОСОБА_3 позивач позовні вимоги не змінювала, позовних вимог до ОСОБА_3 не заявляла. Тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволення позову до ОСОБА_3 .

При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року по справі

№ 303/6366/17 (провадження № 61-17559св19), не дають підстав для висновку, що судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат