Постанова
Іменем України
05 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 309/2077/16-ц
провадження № 61-4138св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - Липецько-Полянська сільська рада Хустського району Закарпатської області,
тертя особа - ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кондора Р. Ю., Собослой Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Липецько-Полянської сільської ради Хустського району Закарпатської області (далі - Липецько-Полянської сільська рада) про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Липецько-Полянської сільської ради від 13 травня 2004 року № 13 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна в с. Липецька Поляна» в частині оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 , та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01 червня 2004 року серії НОМЕР_1 , видане Липецько-Полянською сільською радою Хустського району Закарпатської області ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Свої позовні вимоги позивачі обґрунтували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їхній батько - ОСОБА_5 . Після смерті батька позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 22 січня 2016 року подали до приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Рошинець Н. П. заяви про те, що відмовляються від спадщини за батьком на користь своєї сестри ОСОБА_3 , яка також проживала разом з померлим батьком у даному житловому будинку. Пізніше вони з`ясували що їхній батько ОСОБА_5 при житті склав нотаріально посвідчений заповіт 15 березня 2011 року, за яким все своє майно заповів ОСОБА_4 , який не являється ні родичем, ні приятелем батька, але був його адвокатом по цивільним справам де представляв його інтереси в суді. Дізнавшись про наявність такого заповіту вони відкликали свої заяви про відмову від прийняття спадщини та відповідно прийняли обов`язкову частку у спадковому майні відповідно до статті 1241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), так як ОСОБА_1 є пенсіонером по інвалідності, а ОСОБА_2 - пенсіонер по віку і були непрацездатними на момент смерті батька та мають право на обов`язкову частку в спадщині. Так як у будинку де проживав їх батько таких правовстановлюючих документів не було, вони звернулися до Хустського ДПТІ та отримали копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01 червня 2004 року, яке видане Липецько-Полянською сільською радою ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконкому Липецько-Полянської сільської ради від 16 травня 2004 року № 18. Даним рішенням проведено реєстрацією права власності на нерухоме майно за батьком позивачів у цілому. Така реєстрація, на думку позивачів, є незаконною, оскільки житловий будинок був спільним майном подружжя їх матері ОСОБА_6 та батька ОСОБА_5 в рівних частинах. Будівництво будинку батьками проводилося за період їхнього шлюбу, і будівельний паспорт був виданий на ім`я їх матері ОСОБА_6 у 1985 році та було прийнято рішення від 21 березня 1985 року № 12 про виділення їй земельної ділянки для будівництва даного будинку. Однак, не дивлячись на ці обставини виконком Липецько-Полянської сільської ради 13 травня 2004 року прийняв рішення №13 про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 одноособово в цілому. ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивачів ОСОБА_6 померла, але за нею не було оформлено та зареєстровано її право власності на 1/2 частки у їхньому житловому будинку і спадщина на цю частку не відкрилася, також нотаріусом не проводився і виділ частки подружжя. В свідоцтві про право власності на будинок від 01 червня 2004 року зазначено що його видано на підставі рішення виконкому Липецько-Полянської сільської ради від 16 травня 2004 року № 18, однак за наданою інформацією Липецько-Полянської сільської ради в день - 16 травня 2004 року рішення про оформлення права власності за ОСОБА_5 виконавчим комітетом не приймалося, і таким чином свідоцтво було видано на підставі не існуючого рішення виконавчого комітету. Тому позивачі переконували, що рішення виконкому Липецько-Полянської сільської ради від 13 травня 2004 року № 13 та свідоцтво про право власності видане 01 червня 2004 року видано незаконно з порушенням права на частку подружжя їхньої матері - ОСОБА_6 , з позбавленням їх можливості як спадкоємців на оформлення спадщини на частку матері. Крім цього, саме свідоцтво про право власності від 01 червня 2004 року видане на підставі не існуючого рішення виконавчого комітету Липецько - Полянської сільської ради, тому позивачі під час розгляду справи збільшили позовні вимоги та поставили питання про скасування рішення виконкому Липецько-Полянської сільської ради від 16 травня 2004 року № 18.
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 16 травня 2019 року позов задоволено частково. Поновлено позивачам строк для звернення до суду з даним позовом. Визнано недійсним та скасовано рішення Липецько-Полянської сільської ради від 13 травня 2004 року №13 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна в с. Липецька Поляна» в частині оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 . Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, від 01 червня 2004 року серії НОМЕР_1, видане Липецько-Полянською сільською радою на ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_1 . В частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення Липецько-Полянської сільської ради від 16 травня 2004 року №18 - відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення сільської ради від 13 травня 2004 року та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 01 червня 2004 року, видані незаконно та порушують права позивачів на оформлення спадкових прав за померлими батьками.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування рішення Липецько-Полянської сільської ради від 16 травня 2004 року №18, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що таке рішення не існує, а отже вимога про його скасування задоволенню не підлягає.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 16 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , про скасування рішень сільської ради та свідоцтва про право власності, відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати понесені на сплату судового збору у розмірі по 551,20 грн з кожного.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції порушив вимоги процесуального законодавства та дійшов передчасного висновку про задоволення позову, оскільки не залучив до участі у справі у якості відповідача (співвідповідача) ОСОБА_4 , у якого на підставі заповіту ОСОБА_5 від 15 березня 2011 року виникли майнові права на спірний житловий будинок АДРЕСА_1 .
Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що в матеріалах справи наявний заповіт від 23 серпня 2001 року згідно з яким нині покійні ОСОБА_6 та ОСОБА_5 все своє майно заповіли своїм внукам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Однак, позивачами не визначено процесуальний статус даних осіб як учасників справи.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У лютому 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 із застосуванням засобів поштового зв`язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- не звернув увагу на те, що незалучення судом першої інстанції до участі у розгляду справи у якості відповідача (співвідповідача) ОСОБА_4 не призвели до неправильного вирішення по суті справи, оскільки судом ухвалено законне і вмотивоване рішення;
- дійшов помилкового висновку про обмеження прав ОСОБА_4 у зв`язку з його статусом третьої особи в даній справі;
- проігнорував, шо ОСОБА_4 не може жодним чином відповідати за цим позовом та бути відповідачем, оскільки заявниками оспорюється правомірність дій саме Липецько-Полянської сільської ради щодо видачі та прийняття оспорюваних документів;
- не звернув увагу на те, що жодних посилань на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у апеляційній скарзі ОСОБА_4 не міститься;
- не врахував, що заповіт від 23 серпня 2001 року згідно якого нині покійні ОСОБА_6 та ОСОБА_5 все своє майно заповіли своїм внукам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , витратив чинність.
Станом на момент розгляду цієї справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від інших учасників справи не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 04 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_9
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), витребувано матеріали справи № 309/2077/16-ц із Хустського районного суду Закарпатської області, надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2020 року матеріали справи № 309/2077/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 16 січня 2021 року № 73/0/226-21 у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_9 , на підставі службової записки секретаря Третьої судової палати Висоцької В. С. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 309/2077/16-ц.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та матеріали справи № 309/2077/16-ц передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її винесено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконкому Липецько-Полянської сільської ради від 13 травня 2004 року № 13 дозволено оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна в по АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 одноособово в цілому.
01 червня 2004 року Липецько-Полянською сільською радою на ім`я ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - домоволодіння в по АДРЕСА_1 .
Будівництво цього будинку здійснювалося подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , що підтверджується будівельним паспортом, який виготовлено 20 червня 1985 року на ім`я матері позивачів - ОСОБА_6 , та рішення від 21 березня 1985 року № 12 про виділення їй земельної ділянки для будівництва даного будинку.
Мати позивачів - ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько позивачів - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На випадок своєї смерті ОСОБА_5 склав нотаріально посвідчений заповіт 15 березня 2011 року, за яким все своє майно заповів ОСОБА_4 , та вказаний заповіт є чинним та не скасованим.
Також з матеріалів справи вбачається, що після смерті батька, ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до нотаріуса заяви (спадкова справа № 4/2016), згідно яких відмовилися від прийняття спадщини за ним на користь своєї сестри ОСОБА_3 .
Однак в подальшому, ними подана заява посвідчена в нотаріальній формі (спадкова справа №4/2016), про відкликання позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 раніше поданих заяв про відмову від прийняття спадщини за померлим батьком та відповідно визначено їхній намір на прийняття обов`язкової частки у спадковому майні відповідно до статті 1241 ЦК України, так як ОСОБА_1 є пенсіонером по інвалідності, а ОСОБА_2 - пенсіонер по віку і були непрацездатними на момент смерті батька та мають право на обов`язкову частку у спадщині.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та розгляду справи судом першої інстанції).
Під час здійснення правосуддя у цивільних справах суд першої інстанції, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Правильне визначення складу сторін у справі є запорукою ухвалення законного і справедливого судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 61-61цс18 зазначено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.
У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших осіб до участі у справі як відповідачів чи співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі відповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин, суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.
Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.
Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у в якості відповідача зазначили Липецько-Полянську сільську раду. Інших осіб, в порядку статті 51 ЦПК України до справи у якості співвідповідачів не залучалося.
Згідно зі статтею 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Виходячи з вимог статті 1233 і частини першої статті 1235 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
На підставі даних норм ОСОБА_5 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на випадок своєї смерті здійснив розпорядження щодо свого нерухомого майна шляхом складання заповіту 15 березня 2011 року, який нотаріально посвідчено на користь ОСОБА_4 (т.1, а.с.25). За цих обставин у ОСОБА_4 внаслідок заповіту виникли майнові права на спадщину, яка на праві власності належала покійному ОСОБА_5 .
Проте, ОСОБА_4 залучений позивачами до участі в справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, тоді як позивачі заявили вимоги про скасування правовстановлюючих документів на підставі яких у покійного ОСОБА_5 виникло право власності.
Виходячи з цивільно-процесуальних правил, третя особа без самостійних вимог має стосовно предмета спору лише непрямий юридичний інтерес, оскільки не є суб`єктом спірного матеріального правовідношення, перебуває з однією із сторін процесу в таких матеріальних правовідносинах, які лише можуть змінитися в результаті ухваленого рішення суду в спорі між сторонами. Водночас, судовим рішенням не можуть безпосередньо вирішуватися питання про права та обов`язки третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Оскільки задоволення позовних вимог може порушити майнові права ОСОБА_4 на прийняття спадщини за заповітом, то за цих обставин ОСОБА_4 повинен виступати у даній справі як один із співвідповідачів, так-як процесуальні права і обов`язки відповідача значно ширші за права третьої особи, що не заявляє самостійних вимог.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові, проте вирішення позову з неналежним відповідачем не може мати наслідки встановлення судом обставин справи та викладення у рішенні відповідних висновків щодо відмови в позові з інших підстав.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Отже, встановивши, що суд першої інстанції порушив вимоги процесуального законодавства та не залучив усіх суб`єктів, які мають відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог як відповідачі та враховуючи те, що апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості визначити суб`єктний склад учасників справи, залучати на стадії апеляційного перегляду справи відповідачів та/або співвідповідачів, колегія суддів суду апеляційної інстанції обґрунтовано скасувала рішення суду першої інстанції та відмовила у позові з цих підстав.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 не може жодним чином відповідати за цим позовом та бути відповідачем, оскільки заявниками оспорюється правомірність дій саме Липецько-Полянської сільської ради щодо видачі та прийняття оспорюваних документів, Верховний Суд відхиляє, оскільки задоволення позовних вимог у цій справі вплине й на права ОСОБА_4 , як спадкоємця покійного ОСОБА_5 , а тому його залучення до участі у справі в якості відповідача є необхідним для повного та всебічного розгляду справи.
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що жодних посилань на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у апеляційній скарзі ОСОБА_4 не міститься, Верховний Суд також відхиляє з огляду на таке.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статі 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, зокрема якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
У процесі розгляду цієї справи апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції прийняв судове рішення, яке впливає на права ОСОБА_4 , як спадкоємця покійного ОСОБА_5 , без залучення його до участі у розгляді справи в якості відповідача, а тому відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України був необмежений доводами апеляційної скарги.
Інші доводи касаційної скарги зводяться незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, що їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставами для скасування вказаного судового рішення.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик