№ 310/11746/13 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 310/11746/13

провадження № 61-1504св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач, відповідач - ОСОБА_1 ,

відповідач, позивач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Територіальна громада м. Бердянська в особі Бердянської міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції

у Запорізької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Крилової О. В.,

Кочеткової І. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 17 березня 1999 року до 14 серпня

2013 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Вказувала, що їй на підставі договорів дарування від 12 листопада

1991 року та від 25 квітня 2002 року належить 11/15 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 .

Зазначала, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі сторони за договором купівлі-продажу від 18 вересня 2002 року набули ще 4/15 частини зазначеного домоволодіння, тобто предметом поділу може бути лише 4/15 частин цього нерухомого майна. У подальшому вона з чоловіком провели реконструкцію домоволодіння відповідно до своїх часток, розібрали старі будівлі, а матеріали використали для нового будівництва, однак в експлуатацію новостворене будівництво не ввели. Таким чином, домоволодіння АДРЕСА_1

є об`єктом незавершеного будівництва, самочинно збудованим, який складається із будівельних матеріалів та обладнання. Вказувала, що за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ними було придбано також автомобіль «Nissan Micra», 2008 року випуску, та автомобіль «Honda Accord», 2007 року випуску.

Крім того, на підставі рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради від 11 лютого 1999 року вона як приватний підприємець до укладення із відповідачем шлюбу побудувала торговий павільйон під літ. «А» на

АДРЕСА_2 , однак його введено

в експлуатацію було лише 11 червня 1999 року. Пізніше їй надано було ще частину земельної ділянки біля павільйону, де вона за свої кошти побудувала будівлі під літ. «А-1», «А-2-IIпов.», «Б», які є самочинним будівництвом.

Вказувала, що згоди про добровільний поділ спільного майна

з відповідачем не дійшли.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати за нею право власності на 13/15 частки будівельних матеріалів та обладнання, які були використані під час будівництва будинку

з мансардою, зазначеного в технічному паспорті літ. «В-ІІпов.», літ. «Мс», відкритої веранди літ. «в-ІІпов», надбудови літ. «Ф», розташованих на земельній ділянці площею 590 кв. м, що на АДРЕСА_1 , вартістю 784 307,00 грн;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/15 частки зазначеного майна вартістю 120 662,00 грн;

- визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобілі «Nissan Micra», 2008 року випуску, ринковою вартістю 172 672,48 грн, та «Honda Accord», 2007 року випуску, ринковою вартістю 239 611,50 грн;

- виділити та визнати за нею право власності на автомобіль «Nissan Micra»; виділити ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на автомобіль «Honda Accord» та стягнути з нього на її користь 50 % різниці у вартості цих автомобілів у розмірі 33 469,51 грн;

- визнати спільною сумісною власністю подружжя та виділити

ОСОБА_2 телевізор LG55UM960 вартістю 21 000,00 грн;

- визнати спільною сумісною власністю подружжя та виділити їй за рахунок збільшення її частки спальний меблевий набір (ліжко, комод, 2 тумбочки, тумба під телевізор, шафа, дзеркало, пуф) вартістю 48 000,00 грн;

- визнати такими, що є майном фізичної особи - підприємця та не належить до спільного сумісного майна подружжя, нежитлову будівлю під літ. «А»,

а також будівельні матеріали та обладнання, використані під час будівництва будівель під літ. «А-1», «А-2-IIпов.», «Б», які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , та визнати за нею право особистої приватної власності на це майно;

- визнати такими, що є майном фізичної особи - підприємця та не належить до спільного сумісного майна подружжя, та визнати за нею право особистої приватної власності на: шафу холодильну ШСХ; холодильну камеру вартістю 32 150,00 грн; холодильну камеру вартістю 44286,70 грн; холодильну камеру вартістю 60 285,00 грн; холодильну шафу вартістю 5 531,00 грн;

2 пароконвектори «UNOX Domenica» і «UNOX» вартістю 12 000,00 грн; ваги настільні друкуючі «Маса-К» вартістю 6 000,00 грн; 3 холодильні вітрини «Cold» вартістю 10 000,00 грн; котел газовий Prothenn «Медведь» вартістю 13 437,00 грн; трьох контурний бойлер вартістю 6 465,00 грн; газову плиту

чотири комфорну «М 015/4 РІМАК new» вартістю 5 730,00 грн; стіл промисловий з полицею 900/500/850 вартістю 549,00 грн; стіл промисловий для посудомийної машини - 1 740,00 грн, стелаж - 2 010,00 грн; стелаж-сушку - 3 849,00 грн, 2 полиці-сушки - 3 072,00 грн, а всього обладнання на суму 297 104,70 грн.

У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Територіальна громада міста Бердянська

в особі Бердянської міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізької області, про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що з 1997 року в період сумісного проживання до реєстрації шлюбу та під час шлюбу він працював та отримував прибутки, які витрачав на їхню сім`ю та на розвиток їхньої спільної справи.

Ще до шлюбу його дружині на підставі договору дарування від 12 листопада 1991 року перейшло право власності на 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , потім в період зареєстрованого шлюбу за договором дарування від 25 квітня 2002 року до ОСОБА_1 перейшло право власності на 7/30 частини цього домоволодіння. З метою розширення житлових умов їх сім`ї та одноособового користування цим житловим будинком 18 вересня 2002 року вони придбали за сумісні кошти останні 4/15 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

Таким чином, їхня сім`я стала власником всіх домоволодінь, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначав, що у вересні 2002 року вони демонтували житловий будинок

літ. «А», а навесні 2003 року демонтували житловий будинок літ. «Б», літню кухню літ. «Н». Всі придбані ними споруди були побудовані на земельній ділянці площею 590 кв. м, яка була виділена рішенням Бердянського міськвиконкому від 26 березня 1953 року № 9/13.

Вказував, що всі старі будівлі, які були подаровані дружині та куплені ними, були знесені та замість житлових будинків літ. «А, «Б» та інших споруд, право власності на які було зареєстровано за ОСОБА_1 , погашено. Починаючи з травня 2002 року вони за рахунок спільної праці та за спільні кошти на території домоволодіння АДРЕСА_1 побудували господарські будівлі, а саме: альтанки літ. «Р», «П», гараж - літня кухня літ. «Т». Оскільки вказані будівлі було збудовано самочинно, пунктом 1.16 рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради

від 15 серпня 2002 року № 497 дозволено управлінню архітектури та містобудування БКПТІ оформити документ на збудовані будівлі

ОСОБА_1 на альтанки літ. «Р», «П», гараж - літню кухню літ. «Т», навіс літ. «О», зменшення жилої площі на 36,1 кв. м. за рахунок знесення частини житлового будинку літ. «А».

Зазначав, що пізніше вони збудували новий двоповерховий житловий будинок з мансардою літ. «В-ІІпов.», відкриту веранду «в-ІІпов.», над гаражем літ. «Т» зроблено надбудову літ «Ф», літню кухню літ. «Д», альтанки літ «Р», «П», вбиральню - душ літ. «С», паркан, замощення плиткою

226,4 кв. м. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 грудня 2009 року № 2-4820/09 визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з мансардою, зазначений

у технічному паспорті літ. «В-ІІпов.», відкриту веранду літ. «в-ІІпов.», надбудову літ. «Ф», розташовані на земельній ділянці площею 590 кв. м на АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення суду за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/1 частки житлового будинку

АДРЕСА_1 та інші об`єкти нерухомості, при будівництві яких використали дорогі будівельні матеріали. Проте

ОСОБА_1 , використавши сусідку, з метою отримання можливості скасувати це рішення суду, вмовила її звернутись з апеляційною скаргою, подала через свого представника до Апеляційного суду Запорізької області заяву про відмову від позову, яку 15 липня 2015 року Апеляційним судом Запорізької області задоволено, винесено ухвалу, якою скасовано рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 грудня

2009 року про визнання права власності на будинок за ОСОБА_1 ,

а провадження у справі закрито. Також ОСОБА_1 відразу після отримання рішення суду апеляційної інстанції особисто звернулась із заявою до державної реєстраційної служби про скасування державної реєстрації житлового будинку.

Таким чином, через дії ОСОБА_1 вони втратили право власності на житловий будинок, проте стали власниками будівельних матеріалів, які були використані під час його будівництва (створення майна). Вважає, що будівельні матеріали, які були використані під час будівництва житлового будинку з мансардою на АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя, у зв`язку з чим підлягають поділу в рівних частинах.

Крім того, перебуваючи ще у фактичних шлюбних відносинах, вони вирішили побудувати торговий павільйон, у зв`язку з чим його дружина отримала рішення Бердянського виконавчого комітету від 11 лютого

1999 року № 79, яким надано дозвіл на виробництво проектно-вишукувальних робіт для будівництва комплексу торгових рядів

на АДРЕСА_2 в районі автовокзалу. ОСОБА_1 отримала дозвіл на будівництво торгового павільйону після реєстрації шлюбу.

Зазначав, що підготувавши всі необхідні для будівництва документи, вони, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, почали будівництво торгового павільйону, яке було закінчено у червні 1999 року. Розпорядженням міського голови від 09 червня 1999 року № 644-р призначено державну технічну комісію для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом торгового павільйону на АДРЕСА_2 ). Актом

від 11 червня 1999 року державна технічна комісія встановила, що побудований торговий павільйон, загальною площею 83 кв. м, вартістю 20 000,00 грн, збудовано відповідно до дозволу, виданого начальником Державного архітектурно-будівельного контролю від 26 березня 1999 року.

Вказував, що 01 липня 1999 року рішенням Виконавчого комітету Бердянської міської ради № 409, затверджено акт державної технічної комісії про готовність до експлуатації закінченого будівництвом торгового павільйону та присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 .

28 грудня 1999 року видано свідоцтво про право власності на основну будівлю літ. «А», яке 28 грудня 1999 року зареєстровано Бердянським ДКПТІ за № 18.

Під час шлюбу вони збудували та оформили право власності на торговий павільйон на АДРЕСА_2 , загальною площею

83 кв. м, вартістю 20 000,00 грн. У подальшому з метою розширення торгових місць рішенням Виконавчого комітету Бердянської міської ради від 04 листопада 1999 року № 627 надано відповідачу додаткову земельну ділянку площею 0,0042 га, розташовану на АДРЕСА_2 , для розміщення торгового павільйону, строком на 5 років.

У 2003 році у результаті здійсненої реконструкції основної будівлі літ. «А», площею 83 кв. м, збудовано основну будівлю літ. «А-1», площею 144,6 кв. м. У 2009 році закінчено будівництво основної будівлі літ. «А-2» та основної будівлі літ «Б». У період 2010-2012 роки проведена реконструкція збудовано замощення І, II та паркан 1, 2, 3, 4, таким чином будівництво було закінчено у 2012 році. Реконструкція та основні будівлі літ. «А-1», «А-2-II пов.», «Б», також збудовані ними під час шлюбу за сімейні кошти, виконані на підставі та відповідно до затвердженого проекту, а також відповідних дозволів. ОСОБА_1 не вживає відповідних заходів до введення спірного новоствореного торговельного комплексу в експлуатацію та оформлення права власності на нього у встановленому порядку, відмовляється реєструвати право власності на нього, щоб уникнути поділу як спільно-сумісного майна подружжя, чим тривалий час порушує його право на такий поділ. А він позбавлений такої можливості самостійно здійснити вказані дії, оскільки всі дозвільні документи на цей торговельний комплекс оформлені на ім`я ОСОБА_1 , що перешкоджає йому реалізувати своє право на отримання у власність частини новоствореного під час шлюбу нерухомого майна.

З огляду на те, що земельна ділянка придбана під час шлюбу, та на ній збудовано за спільні кошти з будівельних матеріалів, які утворюють приміщення торговельного комплексу та підсобні приміщення, право спільної сумісної власності на які виникає в обох з подружжя, відповідно право в обох з подружжя виникає і на земельну ділянку, відведену для будівництва торговельного комплексу.

Проте після розірвання шлюбу він був вимушений припинити свою підприємницьку діяльність, оскільки ОСОБА_1 , фактично порушивши його права як власника, позбавила можливості здійснювати підприємницьку діяльність у спірному торговельному комплексі та пояснила, що він не має жодного права на нього.

Щодо поділу придбаних також за спільні сімейні кошти подружжя автомобілів зазначив, що не заперечує проти поділу їх запропонованим ОСОБА_1 способом.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_2 просив суд:

Визнати за ним право власності та виділити йому в користування таке майно:

- автомобіль «Honda Accord», 2007 року випуску;

- 1/2 частини будівельних матеріалів та конструктивних елементів вартістю 904 969,50 грн, найменування яких визначено висновком експертизи

№ 04-16, використаних при будівництві завершеного будівництвом збудованого житлового будинку з мансардою « Мс », літ. «В-ІІ пов.», відкритої веранди «в-ІІ пов.», надбудови літ. «Ф», надвірних споруд: альтанки літ. «Р», «П», гаража - літної кухні літ. «Т», літньої кухні літ. «Д», що розташовані на земельній ділянці площею 590 кв. м на АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частини будівельних матеріалів та конструктивних елементів збудованого, але не прийнятого в експлуатацію торговельного комплексу, який складається з реконструйованої будівлі літ. «А», новостворених основних будівель літ. «А-1», «А-2-II пов.», «Б», що розташований на

АДРЕСА_2 , вартістю 569 372,00 грн;

- 1/2 частини земельної ділянку площею 0,04 га, кадастровий номер 2310400000:10:012:0547, яка знаходиться на

АДРЕСА_2 ;

- очисну систему « Rainbow »;

- телевізор «LG55UM960»;

- 3 сплит системи «Cooper&Hunter»;

- 2 кондиціонера «Panasonic», 5 сплит систем «Midea»;

- холодильну камеру вартістю 32 150,00 грн; холодильну камеру вартістю

44286,70 грн;

- холодильну камеру вартістю 60 285,00 грн;

- холодильну шафу вартістю 5 531,00 грн;

- плиту газову «М 015/4 PIMAK new»; гастроємкості вартістю 2 273,00 грн;

- плиту газову «МО/б/4, Pimak» вартістю 5 730,00 грн;

- полицю вартістю 350,00 грн;

- піч газову вартістю 12 000,00 грн,

- тістоміс вартістю 11 000,00 грн;

- овочеріз вартістю 6 000,00 грн;

- 3-х контурний бойлер вартістю 6 465,00 грн;

- котел газовий Protherm «Медведь» вартістю 13 437,00 грн, загальна вартість зазначеного майна становить 2 012 444,50 грн.

Визнати за ОСОБА_1 право власності та виділити їй

у користування таке майно:

- автомобіль «Nissan Micra», 2008 року випуску;

- 1/2 частини будівельних матеріалів та конструктивних елементів вартістю 904 969,50 грн, найменування яких зазначено у висновку експертизи

№ 04-16, використаних при будівництві завершеного будівництвом збудованого житлового будинку з мансардою « Мс », літ. «В-ІІ пов.», відкритої веранди «в-ІІ пов.», надбудови літ. «Ф», надвірних споруд: альтанки літ. «Р», «П», гараж - літної кухні літ. «Т», літньої кухні літ. «Д», що розташовані на земельній ділянці площею 590 кв. м на АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частини будівельних матеріалів та конструктивних елементів вартістю 569 372,00 грн, найменування яких визначено висновком експертизи

№ 04-16, збудованого, але не прийнятого в експлуатацію торговельного комплексу, який складається з реконструйованої будівлі літ. «А», новостворених основних будівель літ. «А-1», «А-2-II пов.», «Б», що розташований на АДРЕСА_3 , з яких збудовані приміщення, за варіантом № 1, та виділити ОСОБА_1 в користування 1/2 частини збудованого, але не прийнятого в експлуатацію торговельного комплексу, який складається з реконструйованої будівлі літ. «А», новостворених основних будівель «А-1», «А-2» - II пов., «Б», розташований по АДРЕСА_3 , яку утворюють збудовані приміщення, за варіантом запропонованим висновком будівельно-технічної експертизи № 1 а саме: приміщення магазину, складські приміщення, основна будівля «А2-II пов.» та прибудова літ. «Б», що становить разом загальну площу

186,9 кв. м;

- 1/2 частини земельної ділянку площею 0,04 га, кадастровий номер 2310400000:10:012:0547, яка знаходиться на

АДРЕСА_3 , вартістю 170 866,00 грн;

- спальню (ліжко, комод, 2 тумбочки, тумба під телевізор, трьох створчатий шифонер, дзеркало, пуф);

- кондиціонер «LG»; 4 кондиціонера «LG»;

- шафу холодильну ШСХ вартістю 10 000 грн; 4 супниці електричні «Club»; - холодильну шафу ШХСДС « Арканзас »;

- посудомийну машину «ЕLЕRАМОВЕSО»;

- візок сервірувальний;

- м`ясорубки;

- 2 пароконвектори «UNOX Domenica» і «UNOX»;

ваги настільні друкуючі «Маса-К»;

- картоплечистка;

3 холодильні вітрини «Cold»;

- промислове обладнання вартістю 44 743,00 грн;

- промислове обладнання на суму 22 170,00 грн,

всього загальна вартість вказаного майна становить 2 028 168,50 грн;

Визнати його та ОСОБА_1 співзабудовниками збудованого, але не прийнятого в експлуатацію торговельного комплексу, який складається

з реконструйованої будівлі літ. «А», новостворених основних будівель

літ. «А-1», «А-2-II пов.», «Б», розташованого на

АДРЕСА_3 , на земельній ділянці площею 0,04 га, кадастровий номер 2310400000:10:012:0547.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 лютого 2014 року відкрито провадження у цивільній справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 а до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання майна особистою приватною власністю, зобов`язання здійснити дії.

Об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 13 грудня 2017 року у складі судді Дністрян О. М. позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя, набутою за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , такі автомобілі:

- автомобіль «Nissan Micra», державний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, вартістю 172 672,48 грн;

- автомобіль «Honda-Accord», державний номер НОМЕР_2 , 2007 року випуску, вартістю 239 611,50 грн.

Виділено ОСОБА_1 та визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Nissan Micra», державний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, вартістю 172 672,48 грн.

Виділено ОСОБА_2 та визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль «Honda-Accord», державний номер НОМЕР_2 , 2007 року випуску, вартістю 239 611,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 % різниці

у вартості автомобілів «Honda-Accord», державний номер НОМЕР_2 , та Nissan Micra», державний номер НОМЕР_1 , у розмірі 33 469,51 грн.

Визнано такими, що належать до спільного сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будівельні матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва будинку з мансардою, зазначеного

в технічному паспорті літ. «В-ІІ пов.», літ. «Мс», відкритої веранди

літ. «в-ІІпов.», надбудови літ. «Ф», розташованих на земельній ділянці площею 590 кв. м на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частці за кожним на будівельні матеріали та обладнання вартістю 904 960,00 грн, які були використанні в процесі будівництва будинку

Визнано такими, що належать до спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбані у період шлюбу 4/15 частини надвірних споруд: альтанки літ. «Р», «П», гаражу - літньої кухні літ. «Т», гаража літ. «Д», які розташовані на земельній ділянці площею 590 кв. м, на

АДРЕСА_1 , та визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 2/15 частки за кожним.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя та виділено ОСОБА_2 телевізор LG55UM960 вартістю 21 000,00 грн.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя та виділено ОСОБА_1 спальний мебельний набір (ліжко, комод, 2 тумбочки, тумба під телевізор, шафу, дзеркало, пуф), виробництва Румунії, вартістю 48 000,00 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 50 % різниці

у вартості телевізор LG55UM960 та спального мебельного набору (ліжко, комод, 2 тумбочки, тумба під телевізор, шафу, дзеркало, пуф), виробництва Румунії, у розмірі 13 500,00 грн.

Визнано такими, що є майном фізичної особи-підприємця та не належить до спільного сумісного майна подружжя, нежитлову будівлю під літ «А»,

а також будівельні матеріали та обладнання під літ. «А-1», «А-2-II пов.», «Б», використані в процесі будівництва нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , та визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на нежитлову будівлю під літ «А», а також будівельні матеріали та обладнання під

літ. «А-1», «А-2-II пов.», «Б», використані в процесі будівництва нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 1 138 744,00 грн.

Визнано такими, що є майном фізичної особи-підприємця та не належить до спільного сумісного майна подружжя, та визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на:

- шафу холодильника ШСХ - 1, 4, № 245984, вартістю 10 000 грн;

- холодильну камеру вартістю 32 150 грн, придбану 25 вересня 2011 року;

- холодильну камеру вартістю 44 286,70 грн, придбану 27 вересня 2011року;

- холодильну камеру вартістю 60 285,00 грн, придбану 10 грудня 2012 року;

- холодильну шафу вартістю 5 531,00 грн, придбану 05 березня 2013 року;

- 2 пароконвектори «UNOX Domenica і UNOX» вартістю 12 000 грн;

- ваги настільні друкуючі «Маса-К» ВП-15Ф вартістю 6 000,00 грн;

- 3 холодильні вітрини Cold, серійні № 20819894, 008п463, вартістю 10 000,00 грн;

- котел газовий Prothenn «Медведь» 50KLOM, 44,5 кВт, вартістю

13 437,00 грн;

- 3-х контурний бойлер вартістю, 6 465,00 грн;

- газову плиту 4-комфорну М 015/4 Р1МАК-new вартістю 5 730,00 грн;

- стіл промисловий з полицею 900/500/850 - 1 шт., вартістю 549,00 грн;

- стіл промисловий для посудомийної машини вартістю 1 740,00 грн;

- стелаж вартістю 2 010,00 грн;

- стелаж-сушку вартістю 3 849,00 грн;

- 2 полиці-сушки вартістю 3 072,00 грн;

а всього обладнання на суму 297 104,70 грн.

У задоволенні решти вимог за позовом ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки домоволодіння на АДРЕСА_1 не введено

в експлуатацію, поділ незакінченого будівництвом нерухомого майна

є неможливим з огляду на положення статті 331 ЦК України, а тому об`єктом спільної сумісної власності подружжя є лише матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва, а тому за сторонами

у рівних частинах підлягають визнанню право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва будинку. Також суд дійшов висновку про поділ автомобілів, оскільки вони придбані в період шлюбу, тому є спільною сумісною власністю подружжя. Суд першої інстанції, при вирішенні вимог за первісним та зустрічним позовами щодо поділу предметів домашнього вжитку, а саме меблів та побутової техніки, виходив з наявного на час розгляду справи майна та визнав спільною сумісною власністю подружжя тільки те майно, яке

є наявним на час розгляду справи. Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог щодо очисної системи, кондиціонерів, сплитсистем, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не надав доказів наявності цього майна. При вирішенні питання щодо поділу павільйону суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не надано жодних доказів, які б підтверджували придбання спірного майна - будівельних матеріалів та конструктивних елементів, збудованого, але не прийнятого

в експлуатацію торговельного комплексу на АДРЕСА_3 , та промислового обладнання торгового павільйону, саме за спільні кошти подружжя, а не за особисті кошти ОСОБА_1 . При цьому зазначене майно є майном фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , яке використовується нею в її підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, тому суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав вважати це майно об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення,

а рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 13 грудня 2017 року - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково (провадження № 61-37498св18).

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року

в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо вирішення питання про поділ торгового павільйону на АДРЕСА_3 та промислового обладнання торгового павільйону скасовано, а справу направлено в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року залишено без змін.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 13 грудня 2017 року у цій справі скасовано в частині вирішення позовних вимог про поділ торгового павільйону на

АДРЕСА_3 та промислового обладнання торгового павільйону.

Ухвалено в цій частині позовних вимог нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, торгового павільйону та промислового обладнання, задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності за кожним на 1/2 частини будівельних матеріалів, використаних

у збудованому, але не прийнятому в експлуатацію торговельному комплексі, який складається з реконструйованої будівлі літ «А», новостворених основних будівель літ. «А-1», «А-2-IIпов.», «Б», розташованого

на АДРЕСА_3 , на земельній ділянці площею 0,04 га, кадастровий номер 2310400000:10:012:0547.

Поділено торговельне обладнання, яке є спільним майном подружжя, виділено ОСОБА_2 зі спільного торговельного обладнання:

- котел газовий Prothenn «Медведь» 50KLOM, 44,5 кВт вартістю 13 437 грн;

- газову плиту 4-комфорну М 015/4 Р1МАК-new вартістю 5 730,00 грн;

- шафу холодильну ШСХ - 1, 4, № 245984, вартістю 10 000,00 грн;

- холодильну камеру вартістю 32 150, 00 грн, придбану 25 вересня 2011року;

- холодильну камеру вартістю 44 286,70 грн, придбану 27 вересня 2011року;

разом на загальну суму 105 603,00 грн.

ОСОБА_1 виділено зі спільного торговельного обладнання:

- холодильну камеру вартістю 60 285,00 грн, придбану 10 грудня 2012 року;

- холодильну шафу вартістю 5 531,00 грн, придбану 05 березня 2013 року;

- 2 пароконвектори UNOX Domenica і UNOX, вартістю 12 000,00 грн;

- ваги настільні друкуючі «Маса-К» ВП-15Ф, вартістю 6 000,00 грн;

- 3 холодильні вітрини Cold, серійні № 20819894, 008п463, вартістю 10 000 грн;

- стіл промисловий з полицею 900/500/850 - 1 шт. вартістю 549,00 грн,

- стіл промисловий для посудомийної машини вартістю 1 740,00 грн,

- стелаж вартістю 2 010,00 грн;

- стелаж-сушку вартістю 3 849,00 грн,

- 2 полиці-сушки вартістю 3 072,00 грн,

- 3-х контурний бойлер вартістю 6 465,00 грн,

разом на загальну суму 111 501,00 грн.

Решту позовних вимог сторін щодо поділу торговельного павільйону та промислового обладнання залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не надала належних доказів, що майно, набуте для здійснення підприємницької діяльності - торговельний павільйон та обладнання, придбано нею за власні кошти а відтак є її особистою власністю, тому позовні вимоги

ОСОБА_1 в цій частині не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Вирішуючи спір щодо заявлених зустрічних вимог про розподіл торговельного павільйону, апеляційний суд посилався на те, що реконструкція спірного об`єкта була проведена за час перебування сторін

у зареєстрованому шлюбі. Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, у тому числі промислового обладнання торгового павільйону.Доказів придбання спірного майна за особисті кошти

ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Оскільки новостворене нерухоме майно не прийнято до експлуатації,

а отже, є об`єктом незавершеного будівництва та є сукупністю будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Будівельні матеріали не відносяться до неподільного майна та за кожним з співвласників може бути визнано право власності на 1/2 їх частини.

За таких обставин апеляційний суд задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за кожною зі сторін права власності

на 1/2 частини будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних у будівництві збудованого, але не прийнятого в експлуатацію торговельного комплексу, які утворюють реконструйовану будівлю літ «А»,

новостворені основні будівлі літ. «А-1», «А-2-II пов.», «Б», розташованого на АДРЕСА_3 , на земельній ділянці площею 0,04 га, кадастровий номер 2310400000:10:012:0547

Щодо поділу обладнання, яке знаходиться у приміщенні торговельного павільйону, то апеляційний суд врахував, що при апеляційному розгляді сторони погодилися, що до об`єктів їхньої спільної власності відноситься те обладнання, про яке зазначено у резолютивній частині оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи, що сторони не дійшли згоди щодо порядку розподілу торгового обладнання, апеляційний суд вважав доцільним визначити такий порядок розподілу, який був би наближений до часток у праві спільної власності за вартістю зазначеного сторонами обладнання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 зазначала, що рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2017 року було предметом перегляду судами вищих інстанцій. Постановою Верховного Суду від 17 червня

2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року

в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо вирішення питання про поділ торгового павільйону та промислового обладнання торгового павільйону скасовано, справа в цій частині направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 13 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року залишено без змін (провадження № 61-37498св18).

Отже, апеляційний суд оскаржуване судове рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2017 року переглядав лише в межах апеляційної скарги в частині щодо вирішення питання про поділ торгового павільйону та промислового обладнання торгового павільйону.

Посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 просить оскаржуване судове рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо вирішення питання про поділ торгового павільйону на

АДРЕСА_3 та промислового обладнання торгового павільйону та викласти судове рішення таким змістом:

виділити ОСОБА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на майно, що використовується нею у підприємницькій діяльності, припинивши право спільного сумісного майна подружжя, а саме: реконструйовану нежитлову будівлю літ. «А», а також будівельні матеріали та обладнання під літ. «А-1, «А-2-II пов.», «Б», використані в процесі будівництва нежитлової будівлі торгового павільйону, розташовані на земельній ділянці площею 0,04 га, кадастровий номер 2310400000:10:012:0547, за адресою:

АДРЕСА_3 , вартістю

1 138 744,00 грн, та на торгове обладнання:

- шафу холодильну ШСХ - 1, 4, № 245984 вартістю 10 000,00 грн;

- придбану 25 вересня 2011 року холодильну камеру вартістю 32 150,00 грн,

- придбану 27 вересня 2011 року холодильну камеру вартістю

44 286,70 грн,

- придбану 10 грудня 2012 року - холодильну камеру вартістю 60 285,00 грн,

- придбану 05 березня 2013 року - холодильну шафу вартістю 5 531,00 грн,

- 2 пароконвектори ІЛМОХ Оотепіса і ПХОХ вартістю 12 000,00 грн;

- ваги настільні друкуючі «Маса-К» ВП-15Ф вартістю 6 000,00 грн;

- 3 холодильні вітрини Соld, серійні № 20819894 , 008п463 вартістю

10 000,00 грн;

- котел газовий Ргоіііепп «Медведь» 50КБОМ, 44,5кВт, вартістю 13 437,00грн;

- 3-х контурний бойлер вартістю 6 465,00 грн;

- газову плиту 4-комфорну М 015/4 Р1МАК вартістю 5 730,00 грн;

- стіл промисловий з полицею 900/500/850 - 1 шт. вартістю 549,00 грн; стіл промисловий для посудомийної машини - 1 740,00 грн;

стелаж - 2010 грн;

стелаж-сушку -3 849,00 грн;

2 полиці-сушки -3 072,00 грн, а всього обладнання на суму

297 104,70 грн та на загальну суму 1 435 848,70 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок вартості частки у праві спільної сумісної власності на майно 717 924,35 грн,

які внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок Запорізького апеляційного суду № ИА738201720355249002099084408, відкритий

у Державній казначейській службі України, місто Київ, код 42263611,

призначення платежу: оплата вартості частини майна у цивільній справі

№ 310/11746/13-ц, внесені платіжним дорученням від 06 серпня 2020 року № 1 у відділення АТ «ОТП Банк» у м. Бердянську Запорізької області.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2021 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не встановив фактичних обставин справи та не взяв до уваги матеріали справи та встановлені у судовому засіданні обставини, а саме: що вона ще до шлюбу з ОСОБА_2 була зареєстрована фізичною особою - підприємцем, що почала будувати торговельний павільйон ще восени

1998 року, не перебуваючи в шлюбі, за кошти, отримані від підприємницької діяльності, та за допомогою її батька. Відповідно до паспорта на відкриття

і експлуатацію об`єктів торгівлі, побуту та сфери обслуговування їй як приватному підприємцю вже 18 березня 1999 року, а саме на наступний день після реєстрації шлюбу, надано дозвіл на експлуатацію об`єкта торгівлі, а саме торгового павільйону на АДРЕСА_2 .

Земельна ділянка, на якій знаходиться цей павільйон, теж перебуває у її власності.

Вказує, що апеляційний суд не дав оцінки тому, що вона відповідно до частини п`ятої статті 71 СК України внесла кошти на депозитний рахунок суду, рішення про повернення їй вказаних коштів суд не приймав.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі

№ 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15; у постановах Верховного Суду

від 20 березня 2019 року у справі № 734/2887/17 (провадження

№61-1129св19), від 17 червня 2020 року у справі № 310/11746/13-ц (провадження № 61-37498св18).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 31 липня 1999 року перебували

у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 серпня 2013 року.

На підставі договорів дарування від 12 листопада 1991 року та від 25 квітня 2002 року, ОСОБА_1 набула у власність 11/15 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 .

18 вересня 2002 року сторони за договором купівлі-продажу придбали решту - 4/15 частини - зазначеного домоволодіння.

Судами установлено, що сторони провели реконструкцію зазначеного домоволодіння, яке розташоване на земельній ділянці площею 590 кв. м.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 21 грудня 2009 року (справі № 2-4820/09) визнано за ОСОБА_1 право власності на жилий будинок з мансардою, зазначений у технічному паспорті літ. «В-ІІпов.», відкриту веранду літ. «в-ІІпов.», надбудову літ. «Ф», розташовані на земельній ділянці площею 590 кв. м на

АДРЕСА_1 .

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15 липня 2015 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 21 грудня 2009 року скасовано, а провадження у вказаній справі закрито у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від позову.

На час розгляду справи спірне домоволодіння після проведення реконструкції у встановленому законом порядку введено в експлуатацію не було.

З 21 січня 1997 року ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа -підприємець.

Рішенням Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області від 11 лютого 1999 року надано дозвіл приватному підприємцю

ОСОБА_1 на виробництво проектно-вишукувальних робіт для будівництва комплексу торгових рядів на АДРЕСА_2 (в районі автовокзалу).

Рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області від 01 липня 1999 року затверджено акт державної технічної комісії про готовність до експлуатації закінченого будівництвом торгового павільйону на АДРЕСА_2 , виконаної замовником - приватним підприємцем ОСОБА_1 , присвоєно об`єкту почтову адресу -

АДРЕСА_2 , та дозволено забудовнику введення об`єкта

в експлуатацію.

28 грудня 1999 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на об`єкт - будівлю літ. «А» на АДРЕСА_2 .

Рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області

від 04 листопада 1999 року затверджено проекти відведення земельних ділянок та надано приватному підприємцю ОСОБА_1 додаткову земельну ділянку площею 0,0042 га, розташовану на

АДРЕСА_2 , для розміщення торгового павільйону, строком на 5 років.

04 жовтня 2000 року ПП ОСОБА_1 надано дозвіл на виконання будівельних робіт для реконструкції з розширенням торгового павільйону, прибудови підсобних приміщень з розміщенням автостоянки та комплексу благоустрою прилеглої території на земельній ділянці на

АДРЕСА_2 .

Рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області

від 20 червня 2002 року приватному підприємцю ОСОБА_1 надано дозвіл на виробництво проектно-вишукувальних робіт для реконструкції торговельного павільйону з кафетерним відділом, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Управлінням архітектури та містобудування Виконавчого комітету Бердянської міської ради приватному підприємцю ОСОБА_1 видано дозвіл від 05 серпня 2002 року на виконання будівельно-монтажних робіт для реконструкції з розширенням торговельного павільйону з кафетерним відділом та комплексним благоустроєм території в межах раніше наданої земельної ділянки.

Відповідно до технічного паспорта на громадський будинок

АДРЕСА_3 від 02 листопада 2012 року будівлі під

літ. «А-1», «А-2-II пов.», «Б» зазначені з приміткою «самочинно збудовані»

(а. с. 221-226, т. 1).

З 19 січня 2001 року по 22 липня 2014 року ОСОБА_2 був зареєстрований як фізична особа-підприємець (а. с. 172, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна,

що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК Україниособистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним зачас шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того зподружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, установлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає

за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.

Системний аналіз статей 57 60 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Отже, майно фізичної особи - підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою - підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 676/4075/15-ц (провадження № 61-43439св18).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Конструкція нормистатті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з положеннями частини другої статті 12, частини першої, шостої статті 81 ЦПК України учасника справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки ОСОБА_1 не надала належних доказів того, що майно, набуте для здійснення підприємницької діяльності - торговельний павільйон та обладнання, придбано нею за власні кошти, а отже, є її особистою власністю, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Вирішуючи спір щодо заявлених зустрічних вимог про розподіл торговельного павільйону, апеляційний суд правильно посилався на те, що реконструкція спірного об`єкта була проведена за час перебування сторін

у зареєстрованому шлюбі. Доказів придбання спірного майна за особисті кошти ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав щодо об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.

Однак до цього, не будучи нерухомим майном з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Отже, будівельні матеріали не відносяться до неподільного майна та за кожним з співвласників може бути визнано право власності на 1/2 їх частини.

У зустрічному позові ОСОБА_2 просив про виділ йому певних будівельних матеріалів.

Апеляційний суд, встановивши, що розподілу підлягають лише ті матеріали, які були використані у будівництві торговельного павільйону, а без умови демонтажу будівлі, технічної умови поділити будівельні матеріали не існує, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог про визнання за кожною зі сторін право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних

у будівництві збудованого, але не прийнятого в експлуатацію торговельного комплексу, які утворюють реконструйовану будівлю літ. «А»,

новостворені основні будівлі літ. «А-1», «А-2-II пов.», «Б», розташованого

на АДРЕСА_3 , на земельній ділянці площею 0,04 га, кадастровий номер 2310400000:10:012:0547.

Щодо поділу обладнання, яке знаходиться у приміщенні торговельного павільйону, апеляційний суд правильно врахував, що при апеляційному розгляді сторони погодилися, що до об`єктів їх спільної власності відноситься те обладнання, про яке зазначено у резолютивній частині оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи, що сторони не дійшли згоди щодо порядку розподілу торгового обладнання, апеляційний суд правильно вважав, визначити такий порядок розподілу, який був би наближений до часток у праві спільної власності за вартістю зазначеного сторонами обладнання.

Щодо компенсації вартості частки у праві спільної сумісної власності

Відповідно до частини четвертої статті 71 СК України присудження одному

з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частина п`ята статті 71 СК України).

Отже, присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених статтею 365 ЦК України.

Оскільки судовим рішенням було поділено будівельні матеріали та обладнання, згоду на грошову компенсацію ОСОБА_2 не надав, суд апеляційної інстанції з посиланням на статтю 71 СК України правильно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності на все це майно зі сплатою ОСОБА_2 грошової компенсації.

Ураховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не застосував частину п`яту статті 71 СК України, не заслуговують на увагу.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк