№ 310/18/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

19 червня 2023 року

м. Київ

справа № 310/18/17

провадження № 61-2286 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - військовий прокурор Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Бердянська районна державна адміністрація Запорізької області, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Будресурси»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 листопада

2021 року у складі судді Черткової Н. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2023 року у складі колегії суддів:

Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року військовий прокурор Запорізького гарнізону Південного регіону України (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - МО України), Квартирно-експлуатаційного відділу

м. Запоріжжя (далі - КЕВ м. Запоріжжя) звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_1 , треті особи: Бердянська районна державна адміністрація Запорізької області (далі - Бердянська РДА), Управління Держгеокадастру

у Бердянському районі Запорізької області (далі - управління Держеокадастру), про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та її повернення.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 19 лютого 1962 року № 204-0029 (далі - розпорядження від 19 лютого 1962 року № 204-0029) Мелітопольській квартирно-експлуатаційній частині Мелітопольського району

(далі - Мелітопольська КЕЧ) було надано у постійне користування земельну ділянку, загальною площею 20,00 га, розташовану у АДРЕСА_2, для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 . На виконання цього розпорядження Мелітопольській КЕЧ

у 1978 році видано державний акт на право користування землею серії «Б» № 012141, відповідно до якого за землекористувачем закріплено

в безстрокове і безплатне користування 20,00 га землі в межах згідно

з планом землекористування, земля надана для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 .

У травні 1995 року відповідно до рішення Луначарської сільської ради народних депутатів від 27 жовтня 1994 року № 84 із раніше відведеної Мелітопольській КЕЧ земельної ділянки, площею 20,00 га, Бердянському заводу «Южгідромаш» відведено у постійне користування земельну ділянку, площею 7,6 га, для організації садового товариства «Гідравлік». Тому

у постійному користуванні Мелітопольської КЕЧ залишилася земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 , площею 12,4 га.

У подальшому, внаслідок відповідних організаційних заходів, у січні

2003 року Мелітопольську КЕЧ реформовано, її правонаступником визнано Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування, яка прийняла на облік земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 , площею 12,4 га, і яку, в свою чергу, з травня

2003 року переформовано у КЕВ м. Запоріжжя.

03 лютого 2006 року між дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецексперт» - Державним підприємством «Укроборонсервіс»

(далі - ДП «Укроборонсервіс») (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Будресурси» (далі - ТОВ «БК «Будресурси») (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого військового майна, а саме будівель і споруд військового містечка № НОМЕР_1 .

У зв`язку зі зміною власника зазначених об`єктів нерухомості 17 липня

2006 року ТОВ «БК «Будресурси» звернулося до голови Бердянської РДА

з листом № 17/07 щодо відведення земельної ділянки колишнього військового містечка № НОМЕР_1 під індивідуальне дачне будівництво співробітниками товариства та членам їх сімей. Крім того, у липні

2006 року до Бердянської РДА надійшов лист командира військової частини НОМЕР_2 (далі - ВЧ НОМЕР_2 ) № 867, яка на той час дислокувалася на фондах військового містечка № НОМЕР_1 , відповідно до якого командир цієї військової частини не заперечував проти передачі до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 .

Прокурор указував, що головою Бердянської РДА протягом 2006-2008 років приймалися рішення щодо розпорядження землями оборони, а саме розпорядження: від 12 вересня 2006 року № 543, від 17 листопада 2006 року № 707, від 31 січня 2007 року № 67, від 02 серпня 2007 року № 532,

від 16 травня 2008 року № 345, на виконання яких 90 громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва по 0,10 га кожному.

Зокрема, відповідно до розпорядження голови Бердянської РДА

від 02 серпня 2007 року № 532 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають

у запасі на території Луначарської сільської ради. Пунктом 2 вказаного розпорядження безоплатно передано у власність громадянам земельні ділянки, загальною площею 9,00 га, у тому числі забудовані землі 9,00 га

для індивідуального дачного будівництва. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 отримали земельні ділянки, площею 0,10 га, вартістю 8 080,80 грн кожна.

На виконання цього розпорядження вказані особи отримали відповідні державні акти на право власності на земельні ділянки.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25 листопада

2014 року у справі № 908/3717/14 задоволено позов заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердянської РДА від 12 вересня 2006 року № 543 «Про передачу земельної ділянки

та надання дозволу на розробку проєкту землеустрою». Господарський суд установив, що вказане розпорядження прийнято на підставі листа командира ВЧ НОМЕР_2 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 від 28 липня 2006 року № 867 та листа ТОВ «Будресурси», матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки.

Проте, МО України не надавало згоду на припинення права користування земельною ділянкою та її вилучення. Тобто рішення про відмову від права постійного користування земельною ділянкою не приймалося,

а тому будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською РДА відсутні.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21 грудня 2015 року

у справі № 908/267/15-г, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04 квітня 2016 року, визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Бердянської РДА

від 02 серпня 2007 року № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок» та від 16 травня 2008 року № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02 серпня 2007 року № 532». Судами у цій справі встановлено, що земельна ділянка, на якій були розташовані будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 ,

на момент їх відчуження перебувала у користуванні МО України і не була предметом договору купівлі-продажу від 03 лютого 2006 року, за яким

до ТОВ «Будресурси» були передані у власність лише будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , а не земельна ділянка. Право на земельну ділянку під будівлями і спорудами не переходило автоматично, а мало бути оформлено відповідно до вимог чинного законодавства.

Бердянська РДА не могла бути розпорядником переданих нею у власність громадянам земель, які перебувають у державній власності й не вилучалися у попереднього користувача (частина п`ята статті 116 ЗК України).

Прокурор зазначав, що право на земельну ділянку ТОВ «Будресурси» не було оформлено відповідно до вимог законодавства з отриманням правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Тому товариство також не могло розпоряджатися землею, на якій знаходяться придбані ним будівлі та спорудами.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 отримали

у власність земельні ділянки ВЧ НОМЕР_2 (у подальшому - КЕВ м. Запоріжжя)

із порушенням вимог статті 77 ЗК України, згідно з якою землі оборони -

це землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військових навчальних закладів, підприємств та установ Збройних Сил України, інших військових формувань утворених відповідно

до законодавства України.

Згідно з копій державних актів на право власності на земельні ділянки

серії ЯЛ номери: 129549 , 129554, 129553, 129548, 129547, 129550, 129551, 129552, 129555, за відповідними договорами купівлі-продажу, укладеними

з вищенаведеними особами, земельні ділянки придбала ОСОБА_1 .

Державні акти зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів

на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номерами: 011026500438, 011026500442, 011026500446, 011026500437, 011026500436, 011026500439, 011026500440, 011026500441, 011026500435.

Проте, Кабінетом Міністрів України або МО України рішення про припинення постійного користування земельною ділянко не приймалося. Спірні земельні ділянки були передані первісним набувачам у власність на підставі незаконних, скасованих судовими рішеннями, розпоряджень Бердянської РДА, тому право власності у них на ці земельні ділянки не виникло,

як і право розпоряджатися ними. У зв`язку з тим, що спірне майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати

це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з незаконного володіння.

Прокурор посилався на норми ЗК України ЦК України, у тому числі

статтю 388 ЦК України, законів України: «Про прокуратуру», «Про оборону України».

З урахуванням наведеного, прокурор в інтересах держави в особі

МО України, КЕВ м. Запоріжжя, просив суд:

- визнати недійсними державні акти серії ЯЛ за номерами: 129549, 129554, 129553, 129548, 129547, 129550, 129551, 129552, 129555, на право власності на земельні ділянки, загальною площею 0,9 га, загальною вартістю 72 727,20 грн, що розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, які видані ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельні ділянки, загальною

площею 0,9 га, вартість 72 727,20 грн, розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, законному землекористувачу - КЕВ м. Запоріжжя.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 20 вересня 2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи ТОВ «БК «Будресурси».

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізькій області

від 25 листопада 2021 року позов прокурора в інтересах держави в особі

МО України, КЕВ м. Запоріжжя задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельні ділянки, кадастрові номери: 2320683000:02:007:0127, 2320683000:02:007:0114, 2320683000:02:007:0089, 2320683000:02:007:0073, 2320683000:02:007:0055, 2320683000:02:007:0065, 2320683000:02:007:0122, 2320683000:02:007:0125, 2320683000:02:007:0069, загальною площею 0,9 га, які розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, законному землекористувачу - КЕВ м. Запоріжжя.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь військової прокуратури Запорізького гарнізону Південного регіону України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звернення прокурора

з позовом у даній справі зумовлено необхідністю захисту порушених прав держави щодо повернення земель МО України, які в результаті протиправних дій Бердянської РДА надані у власність особам,

які у подальшому їх відчужили ОСОБА_1 , без відповідних на те законних підстав. МО України та КЕВ м. Запоріжжя не вжили заходів щодо судового захисту порушених інтересів держави. При цьому прокурор дізнався

про порушення вказаних прав з моменту ухвалення рішення Господарського суду Запорізької області від 25 листопада 2014 року у справі № 908/3717/14, яке набрало законної сили 03 квітня 2015 року, яким було задоволено позов прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Бердянської РДА від 12 вересня 2006 року № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проєкту землеустрою». Тому строк позовної давності прокурором не пропущено.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції застосував норми ЦК України ЗК України (у відповідних на час спірних правовідносин редакціях),

надав оцінку розпорядженням голови Бердянської РДА, іншим

нормативно-правовим актам, поданим сторонами доказам, урахував обставини, встановлені судами у господарських справах № 908/3717/14

та № 908/267/15-г, і вказав про те, що земельна ділянка, на якій були розташовані будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , на момент

їх відчуження перебувала у користуванні МО України. Ця земельна ділянка не була предметом договору купівлі-продажу від 03 лютого 2006 року, укладеного між ДП «Укроборонсервіс» та ТОВ «БК «Будресурси», за яким товариству були передані у власність лише будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , а не земельна ділянка.

Районний суд указав, що Бердянська РДА не була розпорядником земель державної власності й таке розпорядження землями мало здійснюватися

з дотриманням частини п`ятої статті 116 ЗК України після вилучення земельної ділянки у попереднього користувача. При цьому право

на земельну ділянку ТОВ «БК «Будресурси» не було оформлено відповідно до вимог законодавства з отриманням правовстановлюючих документів

на земельну ділянку, тому товариство також не могло розпоряджатися землею, на якій знаходяться придбані ним будівлі та споруди.

Тобто приватні особи незаконно отримали у власність земельні ділянки військової частини НОМЕР_2 (у подальшому - КЕВ м. Запоріжжя).

ОСОБА_1 стала власником цих земельних ділянок на підставі відповідних договорів купівлі-продажу, оформила державні акти на право власності на земельні ділянки, які були зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номерами: 011026500438, 011026500442, 011026500446, 011026500437, 011026500436, 011026500439, 011026500440, 011026500441, 011026500435.

Проте, особи, які відчужили ОСОБА_1 відповідні земельні ділянки,

не мали права їх відчужувати, так як самі не набули права власності

на земельні ділянки внаслідок скасування в судовому порядку розпорядження голови Бердянської РДА від 02 серпня 2007 року № 532. Тому прокурор обґрунтовано заявив позовну вимогу про повернення КЕВ

м. Запоріжжя земельних ділянок із кадастровими номерами: 2320683000:02:007:0127, 2320683000:02:007:0114, 2320683000:02:007:0089, 2320683000:02:007:0073, 2320683000:02:007:0055, 2320683000:02:007:0065, 2320683000:02:007:0122, 2320683000:02:007:0125, 2320683000:02:007:0069, загальною площею 0,9 га, які розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області.

При цьому позовні вимоги прокурора про визнання відповідних державних актів недійсними є неефективним способом судового захисту порушених прав, оскільки вказане не призведе до відновлення порушеного речового права й для цього не потрібно визнавати недійсними державні акти, оспорювати рішення органів місцевого самоврядування, правочини щодо спірного майна. У цій частині враховано відповідні правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у справах щодо ефективного судового захисту.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 25 листопада 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено правильні висновки по суті вирішення спору, оскільки земельна ділянка, на якій були розташовані будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , на момент їх відчуження перебували у користуванні

МО України й рішення про відмову від користування земельною ділянкою

не приймалися. Тобто у Бердянської РДА були відсутні правові підстави для розпорядження цією земельною ділянкою.

При цьому вказана земельна ділянка не була предметом договору

купівлі-продажу від 03 лютого 2006 року, який було укладено

між ДП «Укроборонсервіс» та ТОВ «БК «Будресурси», оскільки його предметом були лише будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 .

Районний суд зробив вірні висновки про те, що громадяни незаконно отримали право власності на земельні ділянки ВЧ НОМЕР_2 (у подальшому -

КЕВ м. Запоріжжя), а тому не набули право власності на земельні ділянки

й не могли ними розпоряджатися, зокрема, відчужувати відповідачці.

При цьому землі оборони не можуть перебувати у приватній власності.

Крім того, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги

про відсутність повноважень прокурора на звернення до суду із позовом

у цій справі, а також посилання на пропуск прокурором позовної давності, яка не поширюється на позовні вимоги прокурора про зобов`язання повернути МО України в особі КЕВ м. Запоріжжя земельні ділянки,

які не можуть перебувати у приватній власності громадян, а матеріалами справи підтверджено, що спірні земельні ділянки відносяться до земель оборони.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність земель державної власності позбавляє Український народ загалом та державу в особі Кабінету Міністрів України правомочностей власника землі. Повернення

у державну власність земельної ділянки, яка вибула із такої власності незаконно, не свідчить про порушення принципу пропорційності

й не є втручанням у право відповідачки на мирне володіння майном.

При цьому фізичні особи, у разі порушення їхніх прав, можуть претендувати на відшкодування шкоди, якщо така була завдана рішенням органу державної влади.

Суд апеляційної інстанції врахував положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо захисту права власності, тлумачення суспільного, публічного інтересу та пропорційності вилучення земельних ділянок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду

із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову прокурора відмовити.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, судами застосовано норми права

без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, судами не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Прокурор судові рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку не оскаржив, тому у частині відмови у задоволенні його позову судові рішення в касаційному порядку не переглядаються (стаття 400

ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк на усунення її недоліків.

У наданий судом строк заявник надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги

та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга, з урахуванням її уточненої редакції, мотивована тим,

що у спірних правовідносинах у прокурора відсутні повноваження для представництва інтересів держави в особі МО України та КЕВ м. Запоріжжя. У цій частині посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду. При цьому прокурор повинен був довести бездіяльність компетентного органу. Разом із цим, у даному спорі прокурор не реалізовує функції МО України та КЕВ м. Запоріжжя, а діє фактично в інтересах третьої особи - Бердянської РДА, тому розгляд заявленого прокурором позову

є неможливим.

Крім того, ефективним способом судового захисту було б заявлення прокурором вимоги про скасування державних актів на землю, які були видані громадянам, у яких відповідачка придбала земельні ділянки

і які були видані на підставі скасованих розпоряджень Бердянської РДА. Проте, такі вимоги прокурором не заявлено. Вказує, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Прокурор не довів, що КЕВ м. Запоріжжя

є користувачем спірних земельних ділянок.

Уважає, що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин позовну давність, так як прокуратура ще з 2007 року могла оскаржувати набуття приватними особами у власність спірних земельних ділянок,

а зробила це лише в 2016 році.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від виконуючого обов`язки заступника керівника Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, у якому вказується,

що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

При цьому касаційна скарга не містить підстав касаційного оскарження, передбачених нормами ЦПК України, так як правові висновки,

на які посилається заявник касаційної скарги, не є подібними до справи,

яка переглядається Верховним Судом, а тому наявні підстави для закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням від 19 лютого 1962 року № 204-0029 Мелітопольській КЕЧ було передано у постійне користування земельну ділянку, загальною площею 20,0 га, розташовану у АДРЕСА_2, для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 .

На виконання зазначеного розпорядження Мелітопольській КЕЧ у 1978 році видано державний акт на право користування землею серії «Б» № 012141, відповідно до якого за землекористувачем закріплено у безстрокове

і безплатне користування 20,0 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для будівництва військового містечка

№ НОМЕР_1 (а. с. 10-14, т. 1).

Відповідно до рішення Луначарської сільської ради народних депутатів

від 27 жовтня 1994 року № 84 із раніше відведеної Мелітопольській КЕЧ земельної ділянки, площею 20,0 га, Бердянському заводу «Южгідромаш» відведено у постійне користування земельну ділянку, площею 7,6 га,

для організації садового товариства «Гідравлік» (а. с. 18-20, т. 1).

Згідно з наказом командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування «Про організацію реформування

та ліквідації Мелітопольської квартирно-експлуатаційної частини (району) Південного оперативного командування» від 27 січня 2003 року № 55 Мелітопольську КЕЧ розформовано, правонаступником визнано Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування, у зв`язку з чим останньою прийнято на облік земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 , площею 12,4 га (а. с. 21-23, т. 1).

На виконання вимог Директиви Міністра оборони України від 30 березня 2003 року № Д-115/1/03 «Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України» відповідно до наказу начальника Квартирно-експлуатаційної частини Запорізького району від 06 травня 2003 року № 46

Квартирно-експлуатаційну частину Запорізького району переформовано

в КЕВ м. Запоріжжя з 06 травня 2003 року (а. с. 60, т. 1).

03 лютого 2006 року між ДП «Укроборонсервіс» (продавець)

та ТОВ «БК Будресурси» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого військового майна: будівель і споруд військового містечка № НОМЕР_1

(а. с. 24-26, т. 1).

17 липня 2006 року ТОВ «БК «Будресурси» звернулося до голови Бердянської РДА з листом № 17/07 щодо відведення земельної ділянки колишнього військового містечка № НОМЕР_1 під індивідуальне дачне будівництво співробітникам товариства та членам їх сімей.

Згідно з листом командира ВЧ НОМЕР_2 від 28 липня 2006 року № 867,

яка на той час дислокувалася на фондах військового містечка № НОМЕР_1 ,

командування не заперечує проти передачі до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 (а. с. 27, т. 1).

Розпорядженням голови Бердянської РДА від 12 вересня 2006 року № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проєкту землеустрою» передано в землі запасу оборонного призначення земельну ділянку, площею 9,88 га, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 ; погоджено матеріали місця розташування земельної ділянки для передачі громадянам для індивідуального дачного будівництва, площею 9,0 га, за рахунок вищезазначених земель; надано дозвіл громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, площею 9,0 га, для передачі їм у власність під дачне будівництво

у межах норм безоплатної приватизації за рахунок земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради (а. с. 29-32, т. 1).

Розпорядженням голови Бердянської РДА від 17 листопада 2006 року

№ 707 «Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації

від 12 вересня 2006 року № 543» попереднє розпорядження визнано таким, що втратило чинність (а. с. 34-35, т. 1).

Розпорядженням голови Бердянської РДА від 31 січня 2007 року № 67

«Про визнання такими, що втратили чинність, розпоряджень голови райдержадміністрації» розпорядження від 17 листопада 2006 року № 707 скасовано (а. с. 36-37, т. 1).

У зв`язку з вилученням земельної ділянки, загальною площею 9,88 га,

на якій була розташована ВЧ НОМЕР_2 , видано розпорядження голови Бердянської РДА від 02 серпня 2007 року № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок», яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають

у запасі на території Луначарської сільської ради; передано у власність 90 громадянам земельні ділянки по 0,10 га кожному та зобов`язано оформити державні акти на право власності на земельні ділянки (а. с. 38-40, т. 1).

Пунктом 2 вказаного розпорядження безоплатно передано у власність громадянам земельні ділянки, загальною площею 9,00 га, у тому числі забудовані землі 9,00 га для індивідуального дачного будівництва, зокрема, громадянам: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , земельні ділянки, площею 0,10 га, вартістю 8 080,80 грн кожна.

На виконання цього розпорядження голови Бердянської РДА вказані особи отримали державні акти на право власності на земельні ділянки.

Розпорядженням голови Бердянської РДА від 16 травня 2008 року № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02 серпня 2007 року № 532» до вказаного

у назві розпорядження внесено наступні зміни: доповнено пунктом 1.1, відповідно до якого земельну ділянку, загальною площею 9,0 га, переведено із земель оборони до земель рекреаційного призначення; змінено редакцію пункту 2 щодо передання у власність громадянам земельних ділянок, загальною площею 9,0 га, за рахунок земель державної власності рекреаційного призначення, що перебувають у запасі (а. с. 41-42, т. 1).

На виконання вищезазначених розпоряджень голови Бердянського РДА

90 громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, по 0,10 га кожному (а. с. 46-55, т. 1).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25 листопада

2014 року у справі № 908/3717/14, яке набрало законної сили 03 квітня

2015 року, задоволено позов заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердянської РДА від 12 вересня 2006 року № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проєкту землеустрою» (а. с. 61-74, т. 1).

За результатами розгляду вищевказаної господарської справи встановлено, що зазначене вище розпорядження голови Бердянської РДА прийнято

на підставі листа командира ВЧ НОМЕР_2 від 28 липня 2006 року № 867

про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 , листа ТОВ «БК «Будресурси», матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки. Міністр оборони України, ні начальник Головного управління розквартирування військ

та капітального будівництва Збройних Сил України за його дорученням,

не надавали відповідну згоду на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення.

Відповідно до рішення Господарського суду Запорізької області

від 21 грудня 2015 року у справі № 908/267/15-г, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду

від 04 квітня 2016 року, визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Бердянської РДА від 02 серпня 2007 року № 532 «Про передачу

у власність земельних ділянок» та від 16 травня 2008 року № 345

«Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02 серпня 2007 року № 532» (а. с. 75-83, т. 1).

Згідно з копіями державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ номери: 129549, 129554, 129553, 129548, 129547, 129550,

129551, 129552, 129555 ОСОБА_1 є власником спірних земельних ділянок на підставі відповідних договорів купівлі-продажу від 16 липня

2010 року (а. с. 84-92, т. 1). Державні акти зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номерами: 011026500438, 011026500442, 011026500446, 011026500437, 011026500436, 011026500439, 011026500440, 011026500441, 011026500435.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо вирішення спору по суті

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи

чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового

або майнового права та інтересу.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається

і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У статті 12 ЗК України зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян

та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки

на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт «б» частини першої статті 81 ЗК України).

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається

та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності

є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права

чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні

ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391

ЦК України).

Ці положення конкретизовано у частині першій статті 153 ЗК України,

за якою власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах

їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані

з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права

або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно

до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Подібні за змістом положення закріплено і в статті 70 ЗК України 1990 року.

Землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність (пункт «в» частини четвертої статті 84

ЗК України).

Згідно зі статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи й надавши правову оцінку поданим сторонами доказам, установив, що земельна ділянка,

на якій були розташовані будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 ,

на момент їх відчуження перебувала у користуванні МО України,

яке не приймало рішень про відмову від користування земельною ділянкою.

Тому у Бердянської РДА були відсутні правові підстави для розпорядження цією земельною ділянкою.

При цьому вказана земельна ділянка не була предметом договору

купівлі-продажу від 03 лютого 2006 року, який було укладено

між ДП «Укроборонсервіс» та ТОВ «БК «Будресурси», оскільки його предметом були лише будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 ,

а не вся земельна ділянка.

Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов прокурора, виходили з того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 незаконно отримали право власності на земельні ділянки

ВЧ НОМЕР_2 (у подальшому - КЕВ м. Запоріжжя), які є землями оборони.

У свою чергу, вказані особи не могли відчужувати земельні ділянки

ОСОБА_1 , яка стала власником земельних ділянок на підставі відповідних договорів купівлі-продажу, що підтверджується копіями державних актів на право власності на земельні ділянки серії,

які зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за відповідними номерами.

При цьому розпорядження Бердянської РДА від 02 серпня 2007 року № 532, яким земельні ділянки надані безоплатно у власність приватних осіб, скасовано у судовому порядку. Тому вищевказані особи не набули право власності на спірні земельні ділянки й не мали права їх відчужувати відповідачці.

Крім того, землі оборони в силу закону не можуть перебувати у приватній власності.

Судами попередніх інстанцій вірно враховано преюдиційні обставини, встановлені судами у господарських справах № 908/3717/14

та № 908/267/15-г.

За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі,

що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи,

які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25 листопада

та надання дозволу на розробку проєкту землеустрою». За результатами розгляду вищевказаної господарської справи судами встановлено,

що зазначене вище розпорядження голови Бердянської РДА прийнято,

у тому числі, на підставі листа командира ВЧ НОМЕР_2 від 28 липня 2006 року № 867 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 , листа ТОВ «БК «Будресурси». Проте, Міністр оборони України, ні начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України за його дорученням, не надавали відповідну згоду

на припинення права користування спірною земельною ділянкою,

її вилучення.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21 грудня 2015 року

у справі № 908/267/15-г, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04 квітня 2016 року, визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Бердянської РДА

З урахуванням вищевказаного, суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки про те, що земельні ділянки, які були передані на підставі незаконних державних актів на право власності на земельні ділянки,

кадастрові номери: 2320683000:02:007:0127, 2320683000:02:007:0114, 2320683000:02:007:0089, 2320683000:02:007:0073, 2320683000:02:007:0055, 2320683000:02:007:0065, 2320683000:02:007:0122, 2320683000:02:007:0125, 2320683000:02:007:0069, загальною площею 0,9 га, які розташовані

на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, підлягають поверненню КЕВ м. Запоріжжя.

Доводи касаційної скарги по суті вирішення судами спору спростовуються матеріалами справи, зводяться до власної незгоди з ухваленими судами рішеннями й ґрунтуються на припущеннях, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81

ЦПК України).

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судами обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачки критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Щодо способу судового захисту

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду

та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права

чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження

№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року

у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

У касаційній скарзі заявник зазначає, що суд першої інстанції з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно зобов`язав відповідача повернути майно власникові, оскільки у разі задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача.

Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, серед іншого, послався

на положення статті 388 ЦК України та статті 152 ЗК України, проте,

ним сформульовано позовну вимогу не про витребування, а про повернення земельних ділянок.

Суди попередніх інстанції, з урахуванням статусу спірних земельних ділянок, які є землями оборони, зробили правильні висновки про можливість задоволення відповідної вимоги прокурора.

Указане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 947/5/20 (провадження

№ 61-1675св23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391

ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення

не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою

(частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати

як негаторний позов.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували судову практику Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту права власності на земельні ділянки водного фонду, які, як і землі оборони, не можуть передаватися

у приватну власність.

У постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 липня 2018 року

у справі № 653/1096/16 (провадження № 14-181цс18), від 28 листопада

2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18),

від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження

№ 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі

№ 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19), вирішувалося питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам

ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати

як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати

як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності

на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Верховний Суд ураховує, що в силу положень пункту «в» частини четвертої статті 84 ЗК України землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність.

Щодо застосування позовної давності до спірних правовідносин

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права

або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261

ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися

про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася

або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою

про захист державних інтересів.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава

в особі її органів довідалася або могла довідатися про порушення прав

і законних інтересів.

Частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку заяві відповідача про застосування позовної давності, у задоволенні якої обґрунтовано відмовлено.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги у цій частині, так як судами вірно встановлено, що про порушення вимог закону компетентному органу було відомо з моменту звернення прокурора до суду з позовом

про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Бердянської РДА від 12 вересня 2006 року № 543, тобто з вересня 2014 року. З даним позовом прокурор звернувся до суду у грудні 2016 року (надійшов до суду 05 січня 2017 року), тобто у межах трирічного строку, передбаченого статтею 257 ЦК України.

Крім того, з урахуванням вищенаведених висновків щодо ефективності способу судового захисту, позовна давність не поширюються на вимоги

про зобов`язання повернути земельні ділянки, заволодіння якими фізичними та юридичними особами всупереч ЗК України, є неможливим.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані

з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга

статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні

ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391

ЦК України).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює

у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач

за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди

чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані

з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Отже, з урахуванням вищенаведених висновків та правових позицій Великої Палати Верховного Суду, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки.

Висновки судів попередніх інстанцій у цій частині узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду, яка є сталою та сформованою.

Щодо представництва прокурором інтересів держави

У справі, яка переглядається Верховним Судом, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі МО України та КЕВ м. Запоріжжя.

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через

її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року

у справі № 761/3884/18, провадження № 14-36цс19).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України визначено,

що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді

у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України

«Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором

у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина

або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав

для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити

про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Системне тлумачення частини другої статті 45 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає змогу зробити висновок про те,

що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави

у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох таких випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу,

а іншою - відсутність такого органу.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, судами попередніх інстанцій зроблено обґрунтовані висновки про те, звернення прокурора з даним позовом зумовлено необхідністю захисту інтересів

та порушених прав держави щодо повернення земель оборони,

які незаконно передано у власність приватних осіб. При цьому судами встановлена бездіяльність МО України та КЕВ м. Запоріжжя, які не вживали належних заходів щодо захисту цих прав.

Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі МО України та КЕВ

м. Запоріжжя, прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, зазначив підстави для звернення до суду з позовом, існування нагальної потреби у захисті порушених інтересів держави.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильні висновки про те, що позов подано прокурором як повноважною особою, яка має право на представництво інтересів держави в особі

МО України та КЕВ м. Запоріжжя, які самостійно не вчиняли дій для відновлення порушених інтересів держави.

Такі висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо представництва прокурором інтересів держави у суді. Доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними, вони були предметом дослідження

у судах попередніх інстанцій, а тому відхиляються Верховним Судом.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться

до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог

статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані

судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У відзиві на касаційну скаргу прокурор заявляє клопотання про закриття касаційного провадження, яке мотивовано тим, що правові висновки щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду

та на які посилається заявник касаційної скарги, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається

(пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду

та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 396

ЦПК України).

Разом із цим, колегія суддів уважає, що відповідним правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник касаційної скарги та які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи, а тому Верховний Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.

Керуючись статтями 400 401 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання виконуючого обов`язки заступника керівника Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 25 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 17 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць