№ 310/4473/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 310/4473/19

провадження № 61-3112св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку

«Смоленська-3»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Смоленська-3» на постанову Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Смоленська-3» (далі - ОСББ «Смоленська-3») про визнання недійсним та скасування протоколу зборів, визнання недійсним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що у 2011 році в багатоквартирному будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , створено ОСББ «Смоленська-3».

04 травня 2018 року загальними зборами ОСББ «Смоленська-3» було обрано новий склад правління ОСББ, до якого увійшла і вона. 11 червня 2018 року на засіданні правління ОСББ її обрано головою правління ОСББ, відомості про зміну керівника ОСББ «Смоленська-3» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

23 березня 2019 року ініціативною групою мешканців багатоквартирного будинку проведено збори співвласників ОСББ «Смоленська-3», на яких обрано нове правління, ревізійну комісію, головою правління обрано ОСОБА_4 . За результатами проведених зборів складений протокол, який подано державному реєстратору Бердянської районної державної адміністрації, та на підставі якого до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були внесені зміни, зокрема щодо осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності.

Вказувала на те, що протокол, яким оформлено результати прийнятих рішень на зборах співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , від 23 березня

2019 року, не може вважатися дійсним, у зв`язку з істотним порушенням порядку скликання та проведення загальних зборів, передбаченого статтею 6 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та статутом ОСББ «Смоленська-3». Протокол зборів від 23 березня 2019 року не містить відомостей про голосування з питання обрання голови та секретаря зборів, що дає підстави стверджувати, що голосування з цього питання не проводилося взагалі, а також містить суперечливі відомості щодо кількості осіб, які прийняли участь у голосуванні та кількості осіб, що проголосували, відсутні відомості про кількість осіб, що брали участь у загальних зборах, а зазначений лише перелік голосуючих, що становить 110 осіб), тобто не підтверджено наявність необхідного кворуму. Крім того, у порушення частини восьмої статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», ініціативна група не проводила у передбачений зазначеним законом спосіб письмове опитування співвласників, які не голосували на зборах.

Після переобрання загальними зборами складу правління ОСББ «Смоленська-3», вона продовжувала виконувати обов`язки голови правління, оскільки вважала недійсними рішення, прийнятті загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку від 23 березня 2019 року. Однак, наказом нового голови правління ОСББ «Смоленська-3» від 08 квітня 2019 року № 1-1, її звільнено з посади голови ОСББ «Смоленська-3» за прогули на підставі статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Наведена підстава її звільнення не відповідає дійсності, оскільки такого дисциплінарного проступку вона не допускала, і роботодавцем у встановленому законом порядку не зафіксовано, зокрема він витребовував у неї письмові пояснення з приводу відсутності на роботі, та не вручив їй відповідний наказ у день звільнення.

Посилаючись на наведене, позивачка просила:

- визнати недійсним та скасувати протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , складений 23 березня 2019 року;

- визнати незаконним та скасувати наказ від 08 квітня 2019 року № 1-1 про її звільнення з посади голови правління ОСББ «Смоленська-3»;

- поновити її на посаді голови правління ОСББ «Смоленська-3»;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 47,24 грн за один календарний день за період з 09 квітня 2019 року по день ухвалення рішення суду.

Короткий зміст рішення судів попередніх інстанцій

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 листопада 2020 року провадження у справі закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 , яка перебувала на посаді голови правління ОСББ «Смоленська-3», та самим ОСББ, що фактично стосуються реалізації особою її корпоративних прав на участь в його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень щодо обрання (призначення), відсторонення, звільнення, чи відкликання членів виконавчого органу ОСББ. Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання та правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права. Реалізація учасниками юридичної особи корпоративних прав на участь в її управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління юридичною особою або позбавлення таких повноважень на управління юридичною особою. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, однак визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. У зв`язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такого правила зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав право на управління на підставі рішення уповноваженого органу товариства. Ураховуючи правову природу корпоративних відносин, законодавець надав учасникам товариства можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції неналежно чи на шкоду інтересам товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. Отже, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження

№ 14-524цс19), від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц (провадження

№ 14-613цс18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц (провадження № 14-472цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166 /18 (провадження

№ 14-524цс19) та Верховним Судом у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 522/495/17 (провадження № 61-36822св18).

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 листопада 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі є безпідставними. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСББ «Смоленська-3» про визнання недійсним та скасування протоколу зборів, визнання недійсним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як фізична особа. Вона не є членом ОСББ або співвласником будинку (власником однієї із квартир або нежитлового приміщення), а тому відсутні ознаки корпоративності спору про які зазначалося у правових висновках, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та постанові Верховного Суду, на які послався суд першої інстанції.

Обставини, встановлені у справах №№ 145/166/18, 145/1885/15-ц, 501/1571/16-ц, 522/495/17 не є подібними до обставин справи, що є предметом розгляду, зокрема:

- у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 Велика Палата Верховного Суду виклала висновки щодо юрисдикційності спору за участі Особа 1, який був учасником СТОВ «Поділля», а з 13 грудня 2002 року по 25 травня

2017 року - директором цього товариства, за винятком періоду з 13 травня

2015 року по 06 січня 2016 року, та якого відкликано з посади директора СТОВ «Поділля» наказом СТОВ «Поділля» від 13 травня 2015 року на підставі протоколу зборів учасників цього товариства;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі

№ 145/1885/15-ц, суд дійшов висновку, що «звертаючись до суду з позовом, позивач просив визнати незаконним рішення наглядової ради про усунення (відсторонення) його від виконання повноважень голови правління товариства та виключення його з числа осіб, які мають право підпису, що є порушенням прав учасника (акціонера) на управління товариством, а не трудових прав керівника товариства»;

- у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір стосується позивача як власника квартири у багатоквартирному будинку, порушеного, на його думку, створенням юридичної особи, а тому вважала, що такий спір є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припинення діяльності юридичної особи, відтак повинен розглядатися за правилами господарського судочинства;

- постанові від 03 червня 2020 року у справі № 522/495/17 Верховний Суд дійшов висновку про підвідомчість господарському суду спору між Особа 1, яка є членом ОСББ, та перебувала на посаді голови правління ОСББ, до ОСББ «Піонер» щодо правомірності прийняття загальними зборами членів ОСББ «Піонер» та правлінням ОСББ «Піонер» рішень щодо обрання членів виконавчого органу та припинення повноважень виконавчого органу ОСББ «Піонер».

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСББ «Смоленська-3», у якій заявник просив скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2021 року та залишити в силі ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 листопада 2020 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд неповно урахував характер спірних правовідносин, зокрема не взяв до уваги, що ОСОБА_1 займала посаду голови правління ОСББ «Смоленська-3», тобто приймала безпосередню участь в управлінні спільним майном членів ОСББ «Смоленська-3», що відповідає положенням статті 12 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 лютого 2020 року у справі

№ 145/166/18 (провадження № 14-524цс19), реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. У зв`язку з цим, припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України, є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. Отже, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права. Наведене дає підстави для висновку, що оскільки ОСОБА_1 набула права на управління спільним майном співвласників та брала у цьому участь безпосередньо перебуваючи на посаді голови правління, спір між нею та ОСББ «Смоленська-3» про визнання недійсним та скасування протоколу зборів, визнання недійсним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має ознаки корпоративних правовідносин, передбачених статтею 20 ГПК України, а тому підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Тлумачення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України свідчить, що припинення повноважень голови правління ОСББ гарантується нормами цивільного права для припинення або запобігання негативного впливу на управлінську діяльність. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління; припинення повноважень голови правління ОСББ може відбуватися у будь-який час та з будь-яких підстав; встановлена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору у зв`язку з припиненням повноважень голови ОСББ не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та обґрунтування причини звільнення, врахування попередньої роботи, результатів діяльності працівників; при звільненні працівника з посади голови виконавчого органу не застосовуються норми КЗпП України, які обмежують можливість загальних зборів ОСББ у здійсненні управління об`єднанням, у тому числі не підлягають застосуванню положення статті 184 КЗпП України, на яку посилається позивач у позовній заяві. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет їх регулювання у площині трудового законодавства, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець-працівник», властива трудовим відносинам.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 2, 3 частини першої цієї статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , у якому вона просила залишити касаційну скаргу ОСББ «Смоленська-3» без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2021 року без змін. Зазначила, що вона звернулася до суду з позовом як фізична особа, яка не є власником майна в будинку, не є членом ОСББ, а тому захист порушених її трудових прав, належить здійснювати у порядку цивільного судочинства. Подібного за змістом правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 26 лютого 2020 року у справі 473/2005/19 (провадження

№ 14-634цс19) зазначивши, що якщо фізична особа, яка не членом ОСББ, не є співвласником майна членів ОСББ, не є власником чи користувачем нерухомого майна у будинку, у якому діє ОСББ, створення якого оспорюється, при цьому оспорює правомірність створення цього ОСББ, то такий спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 не є членом ОСББ «Смоленська-3» або співвласником майна багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

04 травня 2018 року проведено загальні збори співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на яких обрано новий склад правління ОСББ «Смоленська-3», до складу якого увійшла ОСОБА_1 . На засіданні правління ОСББ «Смоленська-3», що відбулося 11 червня 2018 року, її обрано головою правління ОСББ, відомості про зміну керівника ОСББ «Смоленська-3» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1

від 23 березня 2019 року, оформлених протоколом від 23 березня 2018 року, обрано нове правління ОСББ «Смоленська-3», головою якого обрано ОСОБА_4 , та ревізійну комісію. Відомості про зміну керівника ОСББ «Смоленська-3» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Наказом голови правління ОСББ «Смоленська-3» від 08 квітня 2019 року № 1-1, ОСОБА_1 звільнено з посади голови ОСББ «Смоленська-3» за прогули на підставі статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСББ «Смоленська-3» підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 124 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно дочастини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 20 ГПК України визначено коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, зокрема і справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 року № 2866-III.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Частиною другою статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.

Основна діяльність ОСББ полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання

Отже, зазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (частина перша статті 98, частина перша статті 99 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори.

Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Такий правовий висновок викладений у декількох постановах Великої Палати Верховного Суду, наприклад, від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 листопада 2019 року у справі № 922/80/18 та інших.

Частиною третьою статті 99 ЦК України передбачено, що повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною четвертою статті 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь?який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками юридичної особи корпоративних прав на участь в її управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління юридичною особою або позбавлення таких повноважень на управління юридичною особою. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв`язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такого правила зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Отже, зміст частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

ОСОБА_1 , яка перебувала на посаді голови правління ОСББ

«Смоленська-3», серед іншого, заявила вимоги щодо правомірності прийняття на загальних зборах співвласників багатоквартирного будинку, оформлених протоколом від 23 березня 2019 року, рішення про обрання нового правління та голови правління ОСББ «Смоленська-3».

Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 19 лютого 2020 року у справі

№ 145/166/18 (провадження № 14-524цс19), від 30 січня 2019 року у справі

№ 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц (провадження № 14-472цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166 /18 (провадження № 14-524цс19) неодноразово зазначала про критерії розмежування між трудовими та господарськими спорами з приводу звільнення голови правління товариства.

Оскільки вказаний спір пов`язаний з реалізацією загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку права на управління юридичною особою шляхом прийняття компетентним органом рішень звільнення членів виконавчого органу про обрання іншого складу органу управління, а предметом спору є поновлення права позивачки на участь в управлінні ОСББ «Смоленська-3», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність ознак корпоративності спору сторін у цій справі та закрив провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляд у порядку цивільного судочинства).

Скасовуючи ухвалу суду першої, апеляційний суд наведеного не урахував, помилився щодо правової природи спірних правовідносин, у зв'язку з чим неправильно визначив предметну юрисдикцію спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував ухвалу суду першої інстанції, яка відповідала вимогам закону, постанова Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2021 року підлягає скасуванню, із залишенням в силі ухвали Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 листопада

2020 року.

Керуючись статтями 400 409 413 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Смоленська-3» задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2021 року скасувати, залишити в силі ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 10 листопада 2020 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко