№ 310/8875/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 310/8875/19

провадження № 61-283св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г.І., (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Тищенка 2»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від

02 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Тищенка 2» (далі - ОСББ «Тищенка 2», ОСББ) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що після лікарняного, пов`язаного з вагітністю та пологами, вона на підставі протоколу правління ОСББ «Тищенка 2» №13 від 16 вересня 2019 року та наказу голови правління ОСББ № 22 від

16 вересня 2019 року приступила до виконання обов`язків голови правління ОСББ «Тищенка 2».

06 жовтня 2019 року були проведені позачергові загальні збори

ОСББ «Тищенка 2», на яких обрано новий склад правління. На підставі наказу уповноваженого представника загальних зборів ОСББ «Тищенка 2» від 25 жовтня 2019 року № 6, її було звільнено з 25 жовтня 2019 року з посади голови правління ОСББ «Тищенка 2» на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України).

Посилаючись на відсутність змін в організаціївиробництва і праці

ОСББ «Тищенка 2», не дотримання відповідачем вимог статті 184 КЗпП України щодо заборони звільнення її як матері дитини до трьох років та двох дітей до чотирнадцяти років, а також вимог статті 49-2 КЗпП України щодо не повідомлення про її майбутнє звільнення за два місяці, позивачка просила: визнати незаконним та скасувати наказ від 25 жовтня 2019 року № 6 про її звільнення з посади голови правління ОСББ «Тищенка 2»; поновити її на посаді голови правління ОСББ «Тищенка 2».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 25 жовтня 2019 року № 6 про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління ОСББ «Тищенка 2».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді голови правління ОСББ «Тищенка 2».

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка була звільнена з посади голови правління не на підставі рішення загальних зборів, як того вимагає пункт 13 розділу ІІІ Статуту ОСББ «Тищенка 2», а відповідно до протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку від 06 жовтня 2019 року, наказ про звільнення був підписаний уповноваженим представником загальних зборів ОСББ «Тищенка 2», що не відповідає вимогам чинного законодавства та Статуту ОСББ «Тищенка 2», а тому вважав обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу від 25 жовтня 2019 року №6 про звільнення її з посади голови правління. Суд також зауважив про не внесення відповідачем запису про звільнення ОСОБА_1 у її трудову книжку, не вручення їй копії наказу про звільнення від 25 жовтня 2019 року № 6 та наказу від 17 січня 2020 року № 9 про внесення змін до наказу від 25 жовтня 2019 року

№ 6, що також свідчить про незаконне звільнення позивачки.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСББ «Тищенка 2» задоволено, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивачки було здійснено не на підставі рішення загальних зборів ОСББ «Тищенка 2» є помилковим, оскільки 06 жовтня 2019 року загальними зборами ОСББ «Тищенка 2» під № 3 порядку денного розглядалося питання щодо припинення повноважень членів правління ОСББ «Тищенка 2» у повному складі, за результатами розгляду якого прийнято рішення про припинення повноваження членів правління ОСББ «Тищенка 2» в повному складі, у тому числі його голови правління - ОСОБА_1 . Зазначене рішення оформлене відповідним протоколом, що є належною формою викладення рішення вищого органу управління ОСББ. Суд першої інстанції не урахував, що позивачка була звільнена не на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, оскільки у наказ від 25 жовтня 2019 року № 6 про її звільнення були внесені зміни відповідно до наказу від 17 січня 2020 року № 9, зокрема зазначено, що

ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України. Припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися в будь-який час та з будь-яких підстав, при цьому підставою для звільнення позивачки є рішення загальних зборів, незалежно від того, яку особу було уповноважено видати відповідний наказ про звільнення. Визнаючи незаконним наказ про звільнення позивачки з підстав видання його неуповноваженою особою, суд вийшов за межі заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, оскільки зазначене не було підставою позову.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявниця просила скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення посилалася на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі

№ 761/3694/15-ц (провадження № 61-89св17), від 16 січня 2018 року у справі

№ 760/9269/15-ц (провадження № 61-151св17), від 06 листопада 2019 року у справі № 755/8142/18 (провадження № 61-5097св19) та від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).

Зазначала, що суд апеляційної інстанції не урахував, що її було звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, оскільки, як правильно встановлено судом першої інстанції, наказ від 17 січня 2020 року № 9 про внесення змін до наказу про її звільнення (підстав звільнення, з пункту 1 статті 40 КЗпП України на пункт 5 статті 41 КЗпП України), вона не отримувала. Зауважила, що зміна підстави її звільнення була здійснена після подання нею позовної заяви до суду.

Суди попередніх інстанцій не урахували правовий статус голови правління ОСББ, який з однієї сторони є працівником юридичної особи, а з іншої - членом об`єднання. Заявлений нею позов стосується захисту її трудових прав, а тому при розгляді справи щодо її звільнення з підстав, передбачених пунктом 1

статті 40 КЗпП України, суд апеляційної інстанції повинен був з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, наявність доказів на підтвердження того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган мав можливість перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Про необхідність встановлення при розгляді справ, пов`язаних зі звільненням працівника на підстав пункту 1 статті 40 КЗпП України, дотримання роботодавцем вимог статей 40 42 49-2 КЗпП України зазначено у висновках Верховного Суду, викладених у постановах від

16 січня 2018 року у справі № 761/3694/15-ц (провадження № 61-89св17) та від

06 листопада 2019 року у справі № 755/8142/18 (провадження № 61-5097св19).

Апеляційний суд не урахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 760/9269/15-ц (провадження № 61-151св17), у якому зазначено, що додаткова підстава звільнення працівника відповідно до пункту 5 статті 41 КЗпП України - припинення повноважень посадових осіб, була внесена Законом №1255-VII від 13 травня 2014 року з метою покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин. Натомість ОСББ не є господарським товариством, а тому відповідач не мало права застосовувати пункт 5 статті 41 КЗпП України, як підставу для її звільнення.

Суд апеляційної інстанції також не звернув увагу, що рішення суду першої інстанції про її поновлення на роботі не виконано, на посаді голови правління ОСББ працює інша особа, що не відповідає правовому висновку Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСББ «Тищенка 2» на касаційну скаргу, у якому відповідач просив залишити її без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований посиланням на те, що апеляційний суд не повинен був ураховувати правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 761/3694/15-ц (провадження

№ 61-89цс17) та від 06 листопада 2019 року у справі № 755/8142/18 (провадження № 61-5097св19), оскільки він стосується трудових спорів, пов`язаних зі звільненням працівника на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, тоді як позивачка була звільнена на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України. Суд правильно урахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 711/5711/16-ц, зважаючи на те, що ОСББ відноситься до категорії непідприємницьких товариств, Статутом якого передбачено право загальних зборів припинити у будь-який час повноваження правління чи окремих його членів, що кореспондує з положеннями частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та дійшов правильного висновку про те, що голова правління ОСББ є посадовою особою, а тому підлягає звільненню на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України.

Вважав безпідставними посилання заявниці на не урахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 червня

2020 року у справі № 521/1892/18, у якому зазначено, що виконання судового рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного його допуску до виконання попередніх обов`язків, оскільки виконання судового рішення відноситься до компетенції державної виконавчої служби, а не суду.

Додатково зазначав, що співвласники квартир багатоквартирного будинку негативно відносяться до поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді голови правління ОСББ «Тищенка 2».

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано справу з місцевого суду.

Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 01 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 13 липня 2017 року на підставі наказу № 8 ОСОБА_1 прийнята на посаду голови правління

ОСББ «Тищенка 2».

З 13 травня 2019 року по 16 вересня 2019 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у зв?язку із вагітністю та пологами.

16 вересня 2019 року на підставі наказу голови правління ОСББ «Тищенка 2» Федорової Н. С. № 22 позивачка приступила до виконання обов'язків голови правління ОСББ.

25 жовтня 2019 року на підставі наказу № 6, підписаного уповноваженим представником загальних зборів ОСББ «Тищенка 2» від 06 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 звільнено з посади голови правління ОСББ «Тищенка 2» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Наказом голови правління ОСББ «Тищенка 2» ОСОБА_2 від 17 січня

2020 року № 9 внесено зміни до наказу від 25 жовтня 2019 року № 6, а саме: в пункт 1 наказу від 25 жовтня 2019 року № 6 слова «по статті 40 пункт 1 КЗпП» замінені (читати та вважати вірним) на слова «по пункту 5 частини 1

статті 41 КЗпП України».

Запис про звільнення ОСОБА_1 у трудовій книжці відсутній.

ОСОБА_1 є матір?ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарсько процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Стаття 20 ГПК України визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, зокрема й справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 року № 2866-III.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ, об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Частиною другою статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.

Згідно з частиною першою статті 85 ЦК України непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Отже, зазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (частина перша статті 98, частина перша статті 99 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори.

Частиною третьою статті 99 ЦК України передбачено, що повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками юридичної особи корпоративних прав на участь в її управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління юридичною особою або позбавлення таких повноважень на управління юридичною особою. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв`язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такого правила зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Отже, зміст частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 30 січня 2019 року у справі

№ 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц (провадження № 14-472цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166 /18 (провадження № 14-524цс19), 15 вересня 2020 року у справі

№ 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі

№ 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) неодноразово зазначала про критерії розмежування між трудовими та господарськими спорами з приводу звільнення членів виконавчого органу товариства, у тому числі голови правління.

Вирішуючи в порядку цивільного судочинства спір про визнання незаконним звільнення голови правління ОСББ «Тищенка 2» ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позивачка є членом ОСББ «Тищенка 2», оспорює рішення загальних зборів про припинення повноважень її як голови правління ОСББ, фактично прагне реалізувати своє право на участь в управлінні юридичною особою, що відповідає корпоративному характеру спору, який підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Доводи ОСОБА_1 про те, що вона звільнена на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, що відповідає трудовому характеру спірних правовідносин, є неспроможними, оскільки як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачка була звільнення з посади голови правління на підставі рішення загальних зборів ОСББ «Тищенка 2» від 06 жовтня 2019 року. Зазначене кореспондується з положеннями пункту 13 Розділу ІІІ Статуту ОСББ «Тищенка 2» щодо права загальних зборів в будь-який час припинити повноваження правління чи окремих його членів, а також частини третьої статті 99 ЦК України та є підставою для звільнення члена правління на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України. Помилкове зазначення у наказі про звільнення голови правління

ОСББ «Тищенка 2» ОСОБА_1 відповідно до рішення загальних зборів ОСББ від 06 жовтня 2019 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, з урахуванням внесених наказом від 17 січня 2020 року № 9 змін в частині зазначення правильної підстави звільнення позивачки - на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України, не свідчить про трудовий характер спірних правовідносин та підсудність справи судам цивільної юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частинпершої, другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями

19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною четвертою статті 414 ЦПК України передбачено, що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Ураховуючи наведене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України та частини першої статті 414 цього Кодексу, із роз`ясненням позивачці, на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України, у редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови, права протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статями 255 256 400 402 409 414 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 липня

2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Тищенка 2» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі закрити.

Роз`яснити позивачці, що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції господарського суду та, що протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови, вона може звернутися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко