№ 310/8904/14-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 310/8904/14-ц

провадження № 61-3674св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Бердянський місцевий прокурор Запорізької області в інтересах держави,

відповідачі: Бердянська міська рада Запорізької області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 вересня 2018 року у складі судді Черткової Н. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 січня 2019 року в складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Воробйової І. А., Онищенко Е. А.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року Бердянський місцевий прокурор Запорізької області

в інтересах держави (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Бердянської міської ради Запорізької області (далі - Бердянська міськрада), ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у ході прокурорської перевірки було встановлено, що рішенням Бердянської міськради від 25 лютого 2010 року № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», зокрема пунктом 5.70 затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану по

АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва.

ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 822051 з кадастровим номером 2310400000:08:003:0467.

За повідомленням Бердянської міськради від 13 жовтня 2014 року з посиланням на Генеральний план м. Бердянська, який був затверджений рішенням Бердянської міськради від 25 червня 2009 року № 8, земельна ділянка по АДРЕСА_1 розміщується на території оздоровчих установ та установ відпочинку.

Відповідно до проектних рішень Генерального плану розвитку міста будівництво нових дачних районів в межах міста Бердянська не передбачено. Заборона на будівництво дачних районів в міських населених пунктах також передбачена пунктом 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень».

Відповідно до схеми місцезнаходження земельної ділянки, кадастрового плану проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки остання знаходиться в межах міста Бердянська, на території Бердянської коси в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря.

Надання цієї земельної ділянки у власність для ведення індивідуального дачного будівництва є порушенням вимог статті 60 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статей 88 90 Водного кодексу України (далі - ВК України), якими передбачено, що земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок), встановлено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням конкретної ситуації. Однак

у затвердженому спірним рішенням міської ради проекті землеустрою розміри

і межі прибережної захисної смуги Азовського моря не враховано, що унеможливлює відведення такої земельної ділянки.

Зазначав, що проект відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва ОСОБА_1 погоджено та затверджено з порушенням вимог статей 51 60 61 84 118 ЗК України, статей 85, 88 - 90 ВК України, пункту 2.9 Порядку, статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», статей 12, 19 Закону України «Про планування та забудову територій», статей 1, 16, 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пункту 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень», чим грубо порушено вимоги законодавства та не дотримано порядок набуття права власності на землю.

У зв`язку з цим просив визнати недійсним та скасувати пункт 5.70 рішення сімдесят дев`ятої сесії Бердянської міськради п`ятого скликання від 25 лютого 2010 року № 41, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК № 822051, зобов`язати ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді м. Бердянська.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 09 січня 2019 року, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 5.70 рішення сімдесят дев`ятої сесії Бердянської міськради п`ятого скликання від 25 лютого 2010 року № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну відведення земельних ділянок».

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК № 822051, виданий на ім`я ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва по АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути територіальній громаді м. Бердянська земельну ділянку вартістю 81 610 грн, площею 0,1 га, з кадастровим номером 2310400000:08:003:0467, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , межі якої визначені в державному акті на право власності на землю серії ЯК № 822051, виданому ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що спірна земельна ділянка перебуває

у межах двокілометрової прибережної захисної смуги уздовж Азовського моря, а також згідно з Генеральним планом м. Бердянська знаходиться на території оздоровчих установ та установ відпочинку, а тому не може бути передана

у власність громадянам відповідно до статей 48 52 ЗК України. Обов`язкова державна експертиза землевпорядної документації проведена не була. Оскільки власником спірної земельної ділянки є територіальна громада Бердянської міськради, яка своїм рішенням незаконно передала у власність земельну ділянку ОСОБА_1 , пункт 5.70 рішення підлягає скасуванню, а отже правові підстави збереження цього майна за відповідачем відсутні. На підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ОСОБА_1 зобов`язаний повернути спірну земельну ділянку її власнику.

У позовній заяві прокурора зазначив, що з прийняттям 23 лютого 2012 року змін до Закону України «Про державний контроль за використанням і охороною земель» центральний орган виконавчої влади у сфері земельних відносин - Державне агентство земельних ресурсів України позбавлено функцій контролю за використанням і охороною земель, а створено для виконання вказаних завдань Держсільгоспінспекцію. З огляду на положення статті 261 ЦК України та тієї обставини, що у справі прокурор обґрунтував правові підстави для захисту інтересів Держсільгоспінспекції, яка про порушення вимог законодавства при використанні прибережної захисної смуги уздовж Азовського моря дізналася після розгляду вимоги прокуратури Запорізької області від 30 квітня 2013 року № 05/3-508 № 13 та здійснення відповідної перевірки (акт від 08 травня 2013 року), а позов до суду прокурором подано 28 жовтня 2014 року, відтак відсутні підстави для застосування позовної давності.

Аргументи учасників справи

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 вересня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 січня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не звернули увагу на те, що при поданні позову прокурором не доведено, в чому саме у цій справі полягають «інтереси держави». Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор звернувся із позовом як самостійний позивач в інтересах держави, не зазначаючи при цьому орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме Держсільгоспінспекцію.

Суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для не застосування строку позовної давності. Так, з постанови Запорізького окружного адміністративного суду Запорізької області від 09 грудня 2010 року у справі

№ 2а-7337/10/0870 за позовом Бердянського міжрайонного прокурора до Бердянської міськради про скасування пунктів рішення Бердянської міськради від 25 лютого 2010 року № 41 та матеріалів даної справи вбачається, що прокурору про виявлення порушень при прийнятті Бердянською міськрадою рішення від 25 лютого 2010 року № 41 стало відомо у квітні 2010 року за результатами перевірки Головного управління Держкомзему у Запорізькій області від 15 квітня 2010 року № 01-01-12.0387. Проте із цим позовом прокурор звернувся до суду лише у жовтні 2014 року, тобто з пропуском строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України. Відповідно до частин першої, четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені у зазначеній справі щодо моменту обізнаності прокурора із оскарженим рішенням Бердянської міськради, не підлягають доказуванню. Крім того, прокурор був запрошений на засідання сімдесят дев`ятої сесії Бердянської міськради п`ятого скликання, на якій було прийнято оспорюване рішення.

Спірна земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду та прибережної захисної смуги, так як судами не встановлено факт її надання за рахунок таких земель. Висновок судів щодо знаходження земельної ділянки

у межах прибережної захисної смуги ґрунтується на припущеннях.На час прийняття спірного рішення було наявне рішення Бердянської міської ради від 10 грудня 2004 року № 11, яким була встановлена 40-метрова прибережна захисна смуга вздовж Азовського моря в межах м. Бердянська, яке скасоване лише 11 серпня 2010 року постановою Запорізького окружного адміністративного суду.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що всупереч вимогам земельного законодавства обов`язкова державна експертиза земельної документації не була проведена. Відповідно до статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему України від 03 грудня 2004 року № 391, зареєстрованої

у Міністерстві юстиції України 21 грудня 2004 року за № 1618/10217, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не підлягав обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації.

Висновок суду про неправомірність набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки є помилковим та не узгоджується з приписами статті 118 ЗК України. Статтями 140 та 143 ЗК України встановлено вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, серед яких підстави, на які посилається прокурор, відсутні.

У травні 2019 року заступником прокурора Запорізької області подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін. Посилається на те, що суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки прокурор обґрунтував правові підстави для захисту інтересів Держсільгоспінспекції.

У вересні 2019 року заступником прокурора Запорізької області подані пояснення на касаційну скаргу, в яких зазначено, що суди не мають підстав відмовити у задоволенні позову прокурора в частині вимог до Бердянської міськради внаслідок пропуску позовної давності, оскільки про таке застосування завлено у суді першої інстанції представником ОСОБА_1 . Крім того, «право на суд» до ОСОБА_1 у прокурора виникло лише після визнання незаконним та скасування пункту 5.70 рішення Бердянської міськради від 25 лютого 2010 року № 41, а тому строк позовної давності щодо вимог до цього відповідача також не пропущений.

Відзив на касаційну скаргу іншим учасником справи не подано.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

01 жовтня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди установили, що рішенням Бердянської міськради від 24 грудня 2009 року № 32 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га, розташованої по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва.

Згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 земельна ділянка відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі була віднесена до земель житлової та громадської забудови (код 1.8 УКЦВЗ). Проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва передбачена зміна цільового використання земельної ділянки на рекреаційне призначення (код 1.17 УКЦВЗ).

Згідно з Генеральним планом м. Бердянська, який був затверджений рішенням Бердянської міськради від 25 червня 2009 року № 8, спірна земельна ділянка розташована на території оздоровчих установ та установ відпочинку в житловій та рекреаційній зоні з переважним розміщенням садибної забудови.

Відповідно до кадастрового плану проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки остання знаходиться в межах міста Бердянська, на території Бердянської коси, на відстані 49,96 м від урізу води Азовського моря.

25 лютого 2010 року Бердянською міськрадою прийнято рішення № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження термін розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», пунктом 5.70 якого затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1 га в межах норм безоплатної приватизації, з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1 , для індивідуального дачного будівництва. На підставі цього рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 822051, який 14 квітня 2010 року зареєстровано в Управлінні Держкомзему

у м. Бердянську в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011026500335.

Відповідно до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 08 травня 2013 року Держсільгоспінспекції спірна земельна ділянка знаходиться в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря та відповідно до проектних рішень генерального плану розвитку міста зазначена земельна ділянка не запланована для індивідуального дачного будівництва, проект відведення затверджений без розробки містобудівного обґрунтування об`єкта, не встановлені містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки. Крім того, будівництво нових дачних районів у міських населених пунктах згідно з пунктом 3.39 ДБН «Планування і забудова міських і сільських поселень» не допускається.

Згідно зі статтями 13 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення

і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України.

Пунктом «г» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися (частина четверта статті 88 ВК України).

Відповідно до частини четвертої статті 59 ЗК України лише на умовах оренди громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних

і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до статті 90 ВК Україниприбережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням

і каналізацією.

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх

у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року

№ 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України), тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги.

Результат аналізу наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності

в них. Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі

№ 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року

у справі № 504/2864/13-ц(провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження

№ 14-364цс19) (пункт 63.2).

Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги

в частині недоведеності того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель прибережної захисної смуги.

Встановивши, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах нормативно визначеної у статті 88 ВК Українидвокілометрової прибережної захисної смуги Азовського моря, належить до земель водного фонду, розташована на території оздоровчих установ та установ відпочинку, обов`язкову державну експертизу землевпорядної документації не проведено, суди зробили правильний висновок, що під час прийняття оспорюваного рішення Бердянською міськрадою порушено вимоги чинного законодавства щодо підстав та порядку надання земельної ділянку у власність відповідачу.

Разом з цим заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18)).

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення прав власності відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року

у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки його можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав власника (законного володільця) відповідної земельної ділянки. Тому доводи касаційної скарги щодо пропуску прокурором позовної давності є необґрунтованими.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру»(у редакції на момент звернення прокурора з позовом) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (стаття 45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).

Суди встановили, що в позовній заяві прокурор зазначив, що з прийняттям

23 лютого 2012 року змін до Закону України «Про державний контроль за використанням і охороною земель» центральний орган виконавчої влади у сфері земельних відносин - Державне агентство земельних ресурсів України позбавлено функцій контролю за використанням і охороною земель, а створено для положень даного Закону, які діяли на момент звернення прокурора

з позовом, Державна інспекція сільського господарства України не мала повноважень для звернення до суду з позовами, що стосуються даних спірних правовідносин. Отже представляючи інтереси держави прокурор є належним позивачем у цій справі.

Колегія суддів враховує, що у цій справі суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки у державну власність спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу України на землі водного фонду, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду та їх передання у приватну власність.

За таких обставин суди зробили правильний висновок, що прокурор навів підстави для представництва інтересів держави. Зазначене узгоджується із висновком, що міститься у пунктах 28-30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження

№ 14-473цс18).

Верховний Суд також зауважує, що в силу видимих природних властивостей спірної земельної ділянки відповідач, проявивши розумну обачність, перед набуттям у власність земельної ділянки, міг і повинен був знати про те, що зазначена ділянка належить до земель водного фонду та не може передаватись у приватну власність. Тому немає жодних підстав вважати, що відповідач не міг співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року

у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

З огляду на викладене, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні земельної ділянки у власності з метою використання всупереч її цільового призначення.

Тому втручання у права відповідача Верховний Суд вважає таким, що відповідає принципу пропорційності і згідно практики Європейського суду з прав людини

у справах про право осіб мирно володіти майном відповідно до статті

1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (див. Depalle v. France, № 34044/02,ЄСПЛ, від 29 березня

2010 року).

За таких обстави суди мали підстави для висновку про задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення міської ради та повернення земельної ділянки, хоча в частині вирішення вимоги про повернення спірної земельної ділянки помилково застосували положення статті 1212 ЦК України, а не статті 391 цього кодексу та частини другої статті 52 ЗК України.

Разом з цим враховуючи, що заволодіння землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України є неможливим, оспорювання відповідних договорів, інших правочинів, визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки водного фонду не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на такі земельні ділянки та для їх повернення власнику (див. пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року

у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).

Тому суди зробили помилковий висновок про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, оскільки такий спосіб захисту за обставин цієї справи не є ефективним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення

в частині позовних вимог про визнання недійсним державного актаскасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у позові, змінити

в мотивувальній частині в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення міської ради та повернення земельної ділянки, а в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 вересня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 січня 2019 року

в частині позовних вимог Бердянського місцевого прокурора Запорізької області в інтересах держави до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Бердянського місцевого прокурора Запорізької області в інтересах держави до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку відмовити.

вчастині позовних вимог Бердянського місцевого прокурора Запорізької області в інтересах держави до Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення Бердянської міськради, зобов`язання повернути територіальній громаді м. Бердянська земельну ділянку змінити, виклавши їх мотивувальні частини

в редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 вересня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 січня 2019 рокув скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук