№ 311/1183/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

24 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 311/1183/17

провадження № 61-16792св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , в особі законного представника та опікуна - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 29 травня 2019 року у складі судді Задорожка Д. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року до суду надійшов позов ОСОБА_1 в особі законного представника та опікуна - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту прийняття спадщини.

Позов мотивовано тим, що рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2011 року ОСОБА_1 визнано недієздатним, його опікуном призначено дочку - ОСОБА_2

ОСОБА_1 визнаний безстроково інвалідом 1 групи через ураження центральної нервової системи та опорно-рухового апарату, потребує постійного стороннього догляду.

ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 з 16 травня 1980 року. До 1999 року ОСОБА_1 мешкав разом з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . В 1999 році шлюбні та сімейні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 припинені та ОСОБА_1 оселився для постійного проживання у житловому будинку своєї матері - ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2003 року ОСОБА_1 визнано таким, що втратив право користування жилим приміщенням в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , та встановлено, що він постійно мешкає в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. По день смерті вона постійно мешкала в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на належний їй житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

До спадкоємців першої черги спадкодавця ОСОБА_5 належать її діти - сторони у справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняв ОСОБА_3 , який 24 вересня 2002 року подав до Василівської державної нотаріальної контори Запорізької області заяву про прийняття спадщини, після чого заведена спадкова справа № 272 за 2002 рік. ОСОБА_1 заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори протягом 6-ти місяців з дня відкриття спадщини не подав.

Позивач вказував, що після смерті матері ОСОБА_1 мешкав в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , тобто вступив в управління і володіння спадковим майном - вказаним житловим будинком.

У зв'язку з вищевказаним позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 29 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, щопозивачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про постійне проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 та те, що він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У жовтні 2019 року цивільну справу передано до Верховного Суду.

11 жовтня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, після смерті матері ОСОБА_5 , ОСОБА_1 прожив у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , тобто фактично вступив в управління і володіння спадковим майном - вказаним житловим будинком. Однак ОСОБА_3 не визнає цей факт, тому належить у судовому порядку встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_1 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини з 05 квітня 2002 року по 05 жовтня 2002 року.

Обставину постійного проживання підтверджено документально та показаннями свідків.

Крім того позивач зазначала, що не маючи власного житла, ОСОБА_2 , яка є опікуном ОСОБА_1 , вимушена винаймати для себе та свого підопічного квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просив рішення суду першої та апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки суди дали належну оцінку даним доказам, зазначивши у своїх рішеннях, що надані позивачем докази не свідчать про постійне проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 та фактичне володіння і управління майном після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а лише підтверджують ті чи інші обставини, які на вирішення спору по суті не впливають.

Крім того вказує, що доказом проживання ОСОБА_1 саме за адресою: АДРЕСА_4 в період часу з червня 2000 року по 10 березня 2006 року є рішення Василівського районного суду від 10 березня 2006 року, яке не скасоване та яким відповідно до пояснень відповідачки ОСОБА_6 , яка в судовому засіданні позовні вимоги визнала в повному обсязі та пояснила, що батьком її дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - є ОСОБА_1 з яким вона проживає та веде спільне господарство з червня 2000 року.

Факт сумісного проживання та ведення спільного господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з 2000 року, та факт народження сина ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 від спільних стосунків також підтвердили свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які були допитані в якості свідків при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про встановлення батьківства. У позовній заяві про встановлення батьківства ОСОБА_1 вказував адресу свого проживання: АДРЕСА_4 , а це адреса проживання ОСОБА_6 .

Також, рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 17 грудня 2012 року, у справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє в інтересах і ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Василівська державна нотаріальна контора Запорізької області, РКП «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області про визначення додаткового строку на прийняття спадщини, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на спадкове майно, у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведеності ОСОБА_1 факту прийняття спадщини шляхом вступу в управління спадковим майном.

Згідно копії паспорта ОСОБА_1 , він проживав за адресою: АДРЕСА_5 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , а з 13 серпня 2005 року проживав в АДРЕСА_4 .

Факт проживання за адресою: АДРЕСА_4 після смерті матері підтвердив і сам ОСОБА_1 , у своїй заяві про прийняття спадщини від 18 квітня 2008 року, яка міститься в матеріалах нотаріальної справи.

Отже всі ці документи свідчать про те, що саме ОСОБА_3 вступив в управління і володіння майном, що належало матері позивача та відповідача.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2011 року ОСОБА_1 визнано недієздатним, його опікуном призначено дочку -

ОСОБА_2 , згідно виписки із акта огляду МСЕК серії АД № 63722 від 31 травня 2011 року визнаний безстроково інвалідом 1 групи через ураження центральної нервової системи та опорно-рухового апарату, потребує постійного стороннього догляду.

ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 . До 1999 року ОСОБА_1 мешкав разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 . В 1999 році фактичні шлюбні та сімейні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 припинені.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

До спадкоємців першої черги спадкодавця ОСОБА_5 належать її діти - сторони у справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Вказані обставини підтверджені рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2011 року (а.с. 5), випискою із акту огляду МСЕК (а.с. 9), рішенням Василівського місцевого суду від 27 жовтня 2003 року (а.с. 10), свідоцтвом про смерть ОСОБА_5 (а.с. 11), свідоцтвом про народження ОСОБА_1 (а.с. 12), матеріалами спадкової справи після смерті ОСОБА_5 (а.с. 37-51), показанням свідків та не оспорювалося сторонами.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2010 року встановлено, що ОСОБА_5 проживала у житловому будинку АДРЕСА_2 , який належав їй на праві власності. З паспорта ОСОБА_1 , встановлено, що ні до смерті матері, ні після він не був прописаний (зареєстрований) за однією з нею адресою.

З рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 березня 2006 року, яке набрало законної сили, встановлено, що з 2000 року ОСОБА_1 проживав спільно з ОСОБА_6 , з якою знаходився у фактичних шлюбних відносинах, вів спільне господарство та з якою мають спільного сина - ОСОБА_8 . При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали за адресою: будинок АДРЕСА_4 .

У заяві, поданій 18 квітня 2008 року ОСОБА_1 до Василівської державної нотаріальної контори Запорізької області про прийняття спадщини після смерті матері, ОСОБА_1 зазначив адресу свого проживання, як, АДРЕСА_4 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше ІНФОРМАЦІЯ_3 . У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Згідно з частиною першою статті 524 ЦК України РСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Стаття 548 ЦК Української РСР визначає, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

У силу статті 549 ЦК Української РСР спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня відкриття спадщини він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Згідно зі статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про встановлення факту прийняття ОСОБА_1 спадщини, яка залишилася після смерті його матері ОСОБА_5 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтованого виходив із того, що зазначені позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки позивач не довів належними доказами, які б достовірно підтверджували факт прийняття спадщини позивачем після смерті його матері у порядку, визначеному статтею 549 ЦК Української РСР.

ОСОБА_1 після смерті його матері ОСОБА_5 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався, доказів, які б свідчили, що він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном - будинком АДРЕСА_2 , позивачем не надано.

Залишаючи без змін рішення районного суду, апеляційним судом надано належну оцінку аргументам апеляційної скарги, оцінено у сукупності рішення Василівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2010 року яким встановлено, що ОСОБА_5 проживала у житловому будинку АДРЕСА_2 , який належав їй на праві власності. З паспорта ОСОБА_1 , встановлено, що ні до смерті матері, ні після він не був прописаний (зареєстрований) за однією з нею адресою.

Крім того, з рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 березня 2006 року, яке набрало законної сили, встановлено, що з 2000 року ОСОБА_1 проживав спільно з ОСОБА_6 , з якою знаходився у фактичних шлюбних відносинах, вів спільне господарство та з якою мають спільного сина - ОСОБА_8 . При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали за адресою: будинок АДРЕСА_4 .

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, а значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів, що згідно статті 400 ЦПК України не відносить до компетенції суду касаційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 29 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко