№ 311/2297/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 311/2297/21

провадження № 61-10463 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу

ОСОБА_3 на постанову Запорізького апеляційного суду

від 25 квітня 2023 року та додаткову постанову Запорізького апеляційного суду

від 20 червня 2023 року, постановлених у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст первісних позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом

до ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування за законом

та заповітом.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 15 травня 2007 року ОСОБА_4 склав заповіт на ім`я ОСОБА_2 , яким заповів їй земельну ділянку, площею 7,10 га, розташовану на території Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області (далі - Підгірненська СР), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала йому на підставі державного акта на право приватної власності на землю ІІІ-ЗП № 006053, виданого Підгірненською СР 13 грудня 2002 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 335.

30 липня 2014 року ОСОБА_4 склав заповіт на ім`я ОСОБА_3 , яким заповів останній належний йому житловий будинок, розташований по

АДРЕСА_1 , а також все належне йому майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, та все те,

що буде належати йому на день смерті і на що за законом матиме право. Даний заповіт посвідчено секретарем Підгірненської СР Самойленко Л. О., зареєстровано в реєстрі за № 7. Секретар сільської ради здійснювала нотаріальні дії на підставі відповідного розпорядження сільського голови Підгірненської СР від 25 грудня 2013 року № 65-осн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, спадкова справа була заведена

у приватного нотаріуса Василівського районного нотаріального округу Запорізької області (далі - приватний нотаріус) Кириченко В. В. за № 19/2017.

Вказували, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 входить: земельна ділянка з кадастровим номером 2320985300:02:003:0006, площею 7,10 га,

для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка з кадастровим номером 2320985300:01:020:0001, площею 1 га, для ведення особистого селянського господарства, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 дружині

ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , яку ОСОБА_4 успадкував після смерті дружини,

але за життя не оформив спадкових прав.

Після смерті ОСОБА_4 заяви про прийняття спадщини подали: ОСОБА_2 , підстава - заповіт від 15 травня 2007 року; ОСОБА_3 , підстава - заповіт

від 30 липня 2014 року; ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом п`ятої черги (племінниця померлого ОСОБА_4 ).

Постановою приватного нотаріуса Кириченко В. В. від 16 серпня 2017 року

ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом

у зв`язку з його нікчемністю в силу недотримання норм закону та порушенням положень статті 1247 ЦК України, якою передбачено зазначення у заповіті місця

та часу його складання.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 18 вересня

2019 року у справі № 311/300/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3

до Підгірненської СР, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року скасовано рішення Василівського районного суду від 18 вересня 2019 року та визнано

за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ,

та земельну ділянку (пай), площею 7,10 га, що належали померлому ОСОБА_4

ОСОБА_3 використала своє право на реєстрацію речового права

та зареєструвала право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вищевказані житловий будинок та земельну ділянку (пай).

Проте, постановою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року скасовано постанову Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, а рішення Василівського районного суду Запорізької області від 18 вересня 2019 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін (провадження № 61-21022св19).

Зазначали, що вони позбавлені можливості оформити право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , оскільки ОСОБА_3 зареєструвала

за собою право власності на майно.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд:

- припинити право власності, зареєстроване за ОСОБА_3 , на земельну ділянку

з кадастровим номером 2320985300:02:003:0006, площею 7,0998 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 2041243423209, дата реєстрації - 27 лютого 2020 року;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:02:003:0006, площею 7,10 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала померлому

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 13 грудня 2002 року ІІІ-ЗП № 006053, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 335, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Підгірненської СР

від 27 вересня 2001 року № 540, у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ;

- припинити право власності, зареєстроване за ОСОБА_3 , на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

за реєстраційним номером 2041237223209, дата реєстрації - 27 лютого 2020 року;

- визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності

на вищевказаний житловий будинок після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_4 ;

- визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом, право власності

на земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:01:020:0001,

площею 1,00 га, для ведення особистого селянського господарства, що належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 18 листопада 2011 року ЯЛ № 657661,

який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 232090001001327, виданого на підставі розпорядження Василівської районної державної адміністрації Запорізької області від 24 лютого 2011 року № 88, яку ОСОБА_4 успадкував від дружини але за життя не оформив своїх спадкових прав;

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 30 липня 2014 року ОСОБА_4 складено заповіт на її ім`я, який посвідчено Підгірненською СР.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. У встановлений статтею 1270 ЦК України строк вона звернулася до приватного нотаріуса Кириченко В. В. із заявою

про прийняття спадщини. Проте, постановою від 16 серпня 2017 року приватний нотаріус відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зазначивши у постанові, що заповіт є нікчемним.

Вважала, що вищевказаний заповіт ОСОБА_4 є дійсним, його ніхто

не оспорював. Не зазначення у тексті заповіту часу його складання, яким, на думку нотаріуса, є години та хвилини, не впливає на волю заповідача. Волевиявлення заповідача було вільним і спрямоване на передачу майна саме їй,

що й зафіксовано у заповіті. Вказане не є підставою для визнання його недійсним чи нікчемним, у зв`язку з чим ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не мають права на спадкування.

Зазначала, що постанова Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі

№ 311/300/19 (провадження № 61-21022св19), якою скасовано постанову Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року й змінено рішення Василівського районного суду Запорізької області від 18 вересня 2019 року шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, мотивована тим, що нею було пред`явлено позов до неналежного відповідача,

оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були залучені до участі у вказаній справі

як треті особи, а не відповідачі.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_3 просила суд визнати за нею право власності у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 ,

який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на:

- житловий будинок

АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку (пай), площею 7,0998, кадастровий номер 2320985300:02:003:0006;

- земельну ділянку, площею 1,00 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2320985300:01:020:0001, що розташована

за адресою: село Підгірне Василівського району Запорізької області, за межами населеного пункту.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішення Василівського районного суду Запорізької області 10 січня 2022 року

у складі судді Задорожка Д. А. у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічнй позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на: житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:02:003:0006, площею 7,0998 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:01:020:0001, площею 1,00 га, для ведення особистого селянського господарства, у порядку спадкування

за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на оплату судового

збору у розмірі 1 435,35 грн та витрати на оплату правової допомоги

у розмірі 3 000,00 грн, а всього - 4 435,35 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на оплату судового

збору у розмірі 1 435,35 грн та витрати на оплату правової допомоги у розмірі 3 000,00 грн, а всього - 4 435,35 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не довели обставини, на які посилалися у первісному позові, так як вони обґрунтовували позов нікчемністю складеного 30 липня 2014 року ОСОБА_4 заповіту на ім`я ОСОБА_3 , проте не зазначили, з яких саме правових підстав вказаний заповіт

є нікчемний. При цьому зазначення таких обставин їхнім представником під час з`ясування судом обставин справи та дослідження доказів не відповідає вимогам закону та є виходом за межі позовних вимог.

Указаний вище заповіт посвідчено секретарем Підгірненської СР, тобто посадовою особи органу місцевого самоврядування, уповноваженою на вчинення відповідних нотаріальних дій розпорядженням сільського голови. Заповіт зареєстровано

та внесено до Спадкового реєстру, він є чинним. При цьому матеріали справи

не містять доказів про скасування чи визнання незаконним відповідного розпорядження Підгірненського СР, яким на секретаря сільської ради покладено відповідні нотаріальні повноваження. Не зазначення в тексті заповіту часу (години та хвилини) його складання не впливає на волю заповідача.

Із цих самих підстав обґрунтованим є зустрічний позов ОСОБА_3 , яка позбавлена можливості оформити свої права на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 унаслідок відмови приватного нотаріуса у вчиненні відповідної процесуальної дії. Порушені права останньої підлягають судовому захисту шляхом визнання

за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок та земельні ділянки у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Районний суд застосував відповідні норми ЦК України та Закону України

«Про нотаріат».

Розподіл судових витрат здійснено судом із урахуванням статей 137,

141 ЦПК України, а також, зокрема в частині витрат на правничу допомогу,

із дотриманням вимог співмірності та розумності.

У лютому 2022 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 оскаржили рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, направивши апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 лютого 2022 року витребувано цивільну справу № 311/2297/21 із Василівського районного суду Запорізької області.

Вказана ухвала виконана не була, справа до суду апеляційної інстанції

не надійшла.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та початком повномасштабного вторгнення на всю територію України 24 лютого 2022 року Президент України Указом № 64/2022 постановив ввести в Україні воєнний стан.

Наказом голови Василівського районного суду Запорізької області від 09 березня 2022 року припинено роботу Василівського районного суду Запорізької області.

Відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 10 березня 2022 року

№ 4/0/9-22 територіальна підсудність справ Василівського районного суду Запорізької області визначена за Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14 вересня 2022 року витребувано цивільну справу № 311/2297/21 із Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 14 вересня 2022 року

№ 49/0/9-22 територіальна підсудність справ Василівського районного суду Запорізької області визначена за Заводським районним судом м. Запоріжжя.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22 вересня 2022 року витребувано цивільну справу № 311/2297/21 із Заводського районного суду м. Запоріжжя.

Згідно з відповіддями Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області та Заводського районного суду м. Запоріжжя матеріали даної справи

до судів не надходили.

З урахуванням наведеного, Запорізький апеляційний суд уважав, що судове провадження у цій справі могло бути втрачене.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02 листопада 2022 року направлено копії матеріалів за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Заводського районного суду м. Запоріжжя для вирішення процесуального питання

про відновлення втраченого судового провадження.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2023 року відновлено втрачене судове провадження у справі № 311/2297/21 в частині зібраних судом документів та відновлено рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 січня 2022 року.

30 січня 2023 року до Запорізького апеляційного суду надійшли матеріали справи після відновлення втраченого судового провадження.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2023 року матеріали відновленого судового провадження № 311/2297/21 з апеляційною скаргою повернуто до Заводського районного суду м. Запоріжжя. Надано строк

для усунення недоліків щодо належного оформлення справи.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 01 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 січня 2022 року залишено без руху. Надано заявникам строк

для усунення її недоліків.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 січня 2022 року скасовано та прийнято нову постанову.

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування за законом та заповітом задоволено.

Припинено право власності, зареєстроване за ОСОБА_3 на земельну ділянку

дата реєстрації - 27 лютого 2020 року.

Припинено право власності, зареєстроване за ОСОБА_3 на житловий будинок,

розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

за реєстраційним номером 2041237223209, дата реєстрації - 27 лютого 2020 року.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності

на житловий будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , після померлого

ОСОБА_4 .

Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом, право власності

на земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:01:020:0001,

яку ОСОБА_4 успадкував від дружини ОСОБА_5 , але за життя не оформив своїх спадкових прав.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:02:003:0006, площею 7,10 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала померлому на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 13 грудня 2002 року ІІІ-ЗП № 006053, який зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 335, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Підгірненської СР від 27 вересня 2001 року № 540, в порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_4 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання права власності

в порядку спадкування за заповітом відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріали справи

не містять доказів оскарження ОСОБА_3 постанови приватного нотаріуса Кириченко В. В. від 16 серпня 2017 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зокрема у видачі останній свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

При цьому суду не надано доказів на підтвердження того, що секретар Підгірненської СР Самойленко Л. О., яка посвідчила заповіт, складений 30 липня 2014 року ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , у передбаченому законодавством порядку була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчувати оспорюваний заповіт (протоколів засідань сесій та виконавчого комітету ради). Тому вказаний правочин у встановленому порядку не посвідчений. Заповіт, складений 30 липня 2014 року ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , складено

з порушенням вимог щодо його посвідчення і він є нікчемним в силу вимог

частини першої статті 1257 ЦК України. Цей заповіт не містить також місця та часу його складання. Отже, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню

не підлягають.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування за законом та заповітом, апеляційний суд, з урахуванням вищенаведених висновків, виходив із того, що вчинення нікчемного заповіту, складеного 30 липня 2014 року ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , не може скасовувати попередній заповіт, складений ним 15 травня 2007 року на ім`я

ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Скориченко А. В. Тому позовні вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на відповідну земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_4 підлягають задоволенню. При цьому ОСОБА_1 своєчасно звернулася із заявою про прийняття спадщини, її родинні відносини зі спадкодавцем судом встановлені, а отже, її позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування

за законом на земельну ділянку, що належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , яку ОСОБА_4 успадкував від дружини, але за життя не оформив своїх спадкових прав, після померлого ОСОБА_4 також підлягають задоволенню.

Оскільки ОСОБА_3 у лютому 2020 року зареєструвала за собою право власності

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірний житловий будинок та земельну ділянку (пай), площею 7,10 га, а рішеннями державного реєстратора від 13 травня 2021 року ОСОБА_2 відмовлено у державній реєстрації права власності на відповідне нерухоме майно, то позовні вимоги про припинення права власності, зареєстрованого за ОСОБА_3 , на житловий будинок

та на земельну ділянку, площею 7,0998 га, підлягають задоволенню.

Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2023 року заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Прийнято додаткову постанову наступного змісту.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3 196,10 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 4 888,65 грн та 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у частині судового збору, апеляційний суд урахував відповідні норми ЦПК України, Закону України

«Про судовий збір», сплачений позивачами за первісним позовом розмір судового збору та заявлені кожним із них позовні вимоги і вказав, що з ОСОБА_3

на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню вказані судові витрати

у розмірі 4 888,65грн (1 773,86 грн + 454,00 грн + 2 660,79 грн), і з ОСОБА_3

на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3 196,10 грн (1 096,84 грн + 454,00 грн + 1 645,26 грн).

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу,

суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам, що підтверджують такі витрати, застосував відповідні норми ЦПК України, урахував судову практику Великої Палати Верховного Суду зі вказаного процесуального питання і зазначив про те, що в суді першої інстанції повноваження представника позивачів за первісним позовом - адвоката Кари Р. Т., підтверджені ордером, який виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 13 вересня 2018 року. Проте, вказаний договір та докази понесення ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 12 000,00 грн у матеріалах справи відсутні, а тому витрати у цій частині відшкодуванню не підлягають.

При цьому матеріали справи були відновлені ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2023 року й позивачами за первісним позовом зазначена ухвала районного суду з підстав неповного відновлення матеріалів справи не оскаржувалася.

У суді апеляційної інстанції інтереси ОСОБА_2 представляла адвокат Кара Р. Т.

на підставі ордеру на надання професійної правничої (правової) допомоги серії АР № 1084180 від 10 січня 2022 року, який долучений до апеляційної скарги,

як і квитанція про сплату ОСОБА_2 3 000,00 грн за надання правничої допомоги.

Тобто вказаний розмір витрат на правничу допомогу доведений і підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У травні 2023 року ОСОБА_3 вперше подала до Верховного Суду касаційну скаргу

на постанову Запорізького апеляційного суду від 25 квітня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху. Запропоновано сплатити судовий збір за подання касаційної скарги. Надано строк для виконання ухвали та зазначено про наслідки

її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Запорізького апеляційного суду від 25 квітня 2023 року визнано неподаною та повернуто заявникові (провадження № 61-7215ск23).

У липні 2023 року ОСОБА_3 повторно звернулася до Верховного Суду

із касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, а також на додаткову постанову Запорізького апеляційного суду

від 20 червня 2023 року, в якій просить: постанову Запорізького апеляційного суду від 25 квітня 2023 року скасувати, рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 січня 2022 року залишити в силі; додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2023 року скасувати, стягнути

з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на її користь понесені нею судові витрати.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2023 року клопотання ОСОБА_3

про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено

ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 25 квітня 2023 року та додаткової постанови Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2023 року. У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги відмовлено. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху. Запропоновано заявникові сплатити судовий збір за подання касаційної скарги, на підтвердження сплати судового збору надати суду документ, що підтверджує його сплату, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Зазначено строк виконання ухвали, попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги відмовлено. Зменшено ОСОБА_3 розмір судового збору до 5 000,00 грн

за подання касаційної скарги на постанову Запорізького апеляційного суду

від 25 квітня 2023 року та додаткову постанову Запорізького апеляційного суду

від 20 червня 2023 року. Продовжено ОСОБА_3 строк для усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 24 липня 2023 року. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк ОСОБА_3 надала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме докази сплати судового збору у розмірі 5 000,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувати із Заводського районного суду м. Запоріжжя вищевказану цивільну справу. У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 25 квітня 2023 року

та додаткової постанови Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2023 року відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги

та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року справу призначено до розгляду

в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки по суті спору та щодо розподілу витрат на правничу допомогу, не надав належну правову оцінку доказам і не врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду.

Апеляційний суд фактично визнав нікчемним заповіт, посвідчений секретарем сільської ради, з підстав, які не передбачені нормами ЦК України, чим порушив свободу волевиявлення заповідача, втрутився у право мирного володіння спадкоємцем майном. Указане свідчить про вихід суду за межі первісних позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не посилалися на нікчемність заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, з підстав відсутності повноважень

у посадової особи органу місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій. При цьому останні не зазначали про це і в ході розгляду інших судових спорів,

які існували між сторонами.

У цій частині посилається на норми Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція), Першого протоколу до Конвенції, прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки про відсутність повноважень

у секретаря сільської ради посвідчувати відповідний заповіт. Заповіт, складений

ОСОБА_4 у липні 2014 року на ім`я ОСОБА_3 , посвідчений секретарем Підгірненської СР, він ніким не оспорений, посвідчений уповноваженою

на це посадовою особою органу місцевого самоврядування. Указане свідчить

про вільне волевиявлення заповідача при складенні відповідного заповіту.

При цьому не було порушено вимог щодо форми заповіту та порядку його посвідчення. У цій частині посилається на відповідні правові позиції Верховного Суду, які, на думку заявника касаційної скарги, безпідставно не враховано судом апеляційної інстанції.

Вважає, що додаткова постанова суду апеляційної інстанції також є незаконною

та підлягає скасуванню, оскільки є невід`ємною частиною оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 травня 2007 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Скориченко А. В., на ім`я ОСОБА_2 , яким заповів земельну ділянку, площею 7,10 га, розташовану на території Підгірненської СР, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала йому на підставі державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ЗП № 006053, виданого Підгірненською СР 13 грудня 2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 335 (а. с. 70, т. 1).

Пунктом 11.2 Розпорядження сільського голови Підгірненської СР від 25 грудня 2013 року № 65-осв «Про облікову політику та розподіл обов`язків працівників

в виконавчому комітеті Підгірненської сільської ради в 2014 році» секретар сільської ради виконує обов`язки секретаря виконавчого комітету, відповідає

за ведення документації, діловодства, розгляд звернень громадян згідно

із Законом України «Про розгляд звернень громадян», веде реєстрацію актів цивільного стану, здійснює нотаріальні дії (заповіти громадян, посвідчує справжність підпису та копії), виконує функції по кадровій роботі (а .с. 92-93, т. 1).

30 липня 2014 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем Підгірненської СР Самойленко Л. О., на ім`я ОСОБА_3 , яким заповів належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 , а також все інше майно, що буде належати йому, де б воно не було, із чого б воно не складалося, і все те, що буде належати йому на день смерті (а. с. 68, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (а. с. 61, т. 1).

16 лютого 2017 року приватним нотаріусом Кириченко В. В. заведено спадкову справу № 19/2017 після смерті ОСОБА_4 (а. с. 177-182, т. 1).

Із відповідними заявами про прийняття спадщини звернулися: 16 лютого

2017 року - ОСОБА_2 (на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Скориченко А. В. 15 травня 2007 року) (а. с. 178, т. 1); 03 березня 2017 року -

ОСОБА_3 (на підставі заповіту, посвідченого секретарем Підгірненською СР 30 липня 2014 року) (а. с.178 зворот, т. 1); 04 травня 2017 року - ОСОБА_1

(як спадкоємець за законом (стаття1265 ЦК України)) (а. с. 179, т. 1).

Родинні відносини ОСОБА_1 із ОСОБА_4 підтверджуються архівними документами, зокрема відповідними актовими записами про народження,

про шлюб, свідоцтвами про народження про одруження, про розірвання шлюбу

та іншими. (а. с. 48-60, 62, т. 1).

Спадщина, після смерті ОСОБА_4 , складається з наступного нерухомого майна:

- житлового будинку АДРЕСА_1 , право власності

на який належало ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Василівської районної ради народних депутатів від 17 жовтня 1990 року № 196;

- земельної ділянки (паю) з кадастровим номером 2320985300:02:003:0006, площею 7,0998 га, право власності на який належало ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 13 грудня 2002 року ІІІ-ЗП № 006053, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 335, виданий на підставі рішення виконавчого комітету Підгірненської СР від 27 вересня 2001 року №540;

- земельної ділянки з кадастровим номером 2320985300:01:020:0001,

площею 1,00 га, для ведення особистого селянського господарства, що належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 дружині ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 18 листопада

2011 року серії ЯЛ № 657661, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 232090001001327, виданого

на підставі розпорядження Василівської районної державної адміністрації

від 24 лютого 2011 року № 88, яку ОСОБА_4 успадкував від дружини,

але за життя не оформив своїх спадкових прав. Указане підтверджується: рішенням виконавчого комітету Василівської районної ради народних депутатів

від 17 жовтня 1990 року № 196 (а. с. 95-96, т. 1); державним актом на право приватної власності на землю від 13 грудня 2002 року ІІІ-ЗП № 006053,

який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 335, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Підгірненської СР від 27 вересня 2001 року № 540 (а. с. 94, т. 1); державним актом на право приватної власності на землю від 18 листопада 2011 року серії ЯЛ

№ 657661, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 232090001001327, виданого на підставі розпорядження Василівської районної державної адміністрації від 24 лютого

2011 року № 88 (а. с. 100, т. 1), довідкою Підгірненської СР від 12 листопада

2018 року щодо реєстрації та місця проживання ОСОБА_4 (а. с.98, т. 1), довідкою Василівської міської ради від 27 травня 2021 року про реєстрацію

та спільне проживання за однією адресою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на момент смерті останньої (а. с. 101, т. 1), витягом з Державного реєстру актів цивільного стану від 23 лютого 2017 року, яким підтверджено реєстрацію шлюбу

між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а. с. 173, т. 2); актовим записом про смерть ОСОБА_5 (а. с.175 зворот, 176, т. 1).

Постановою приватного нотаріуса Кириченко В. В. від 16 серпня 2017 року

ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом із тих підстав, що заповіт від 30 липня 2014 року, яким ОСОБА_4 заповів майно ОСОБА_3 , є нікчемним в силу недотримання норм закону та порушенням положень статті 1247 ЦК України та статті 1257 ЦК України (а. с. 71, т. 1).

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 18 вересня

2019 року у справі № 311/300/19 ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні її позовних вимог до територіальної громади в особі Підгірненської СР, треті особи: ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом

(а. с. 75-76, т. 1).

Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року вищевказане рішення Василівського районного суду від 18 вересня 2019 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , та земельну ділянку (пай),

розміром 7,10 га, що належали померлому ОСОБА_4 (а. с. 77-79, т. 1).

27 лютого 2020 року ОСОБА_3 зареєструвала право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на житловий будинок, розташований

по АДРЕСА_1 ,

та земельну ділянку (пай), у розмірі 7,10 га, з кадастровим номером 2320985300:02:003:0006, що належали померлому ОСОБА_4 (а. с. 86-89, т. 1).

Рішеннями державного реєстратора Плетіня С. В. від 13 травня 2021 року ОСОБА_2 відмовлено у державній реєстрації права власності на вищевказані житловий будинок та земельну ділянку (а. с. 90-91, т.1).

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року скасовано постанову Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року. Рішення Василівського районного суду від 18 вересня 2019 року змінено з викладенням його мотивувальної частини в редакції вказаної постанови (провадження

№ 61-21022св19) (а. с. 80-85, т. 1).

Постановою приватного нотаріуса Кириченко В. В. від 03 червня 2021 року

ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом

від 15 травня 2007 року після померлого ОСОБА_7 із тих підстав, що право власності на земельну ділянку, вказану в заповіті, зареєстровано у лютому

2020 року за ОСОБА_3 на підставі постанови Запорізького апеляційного суду

від 05 листопада 2019 року (а. с. 106-107, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку,

якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається Верховним судом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися

до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування за законом та заповітом від 15 травня 2007 року. У свою чергу,

ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом від 30 липня 2014 року.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 і задовольнив зустрічний позов ОСОБА_3 . Районний суд виходив

із чинності заповіту, складеного 30 липня 2014 року ОСОБА_4 на ім`я

ОСОБА_3 , посвідченого секретарем сільської ради, тобто посадовою особою органу місцевого самоврядування, уповноваженою на вчинення відповідних нотаріальних дій розпорядженням сільського голови.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, як за первісним позовом ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , так і за зустрічним позовом ОСОБА_3 , виходив із того, що секретар Підгірненської СР, яка посвідчила заповіт, складений 30 липня 2014 року

ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , у передбаченому законодавством порядку

не була уповноважена посвідчувати заповіт. Указаний правочин, на думку апеляційного суду, у встановленому порядку не посвідчений, він є нікчемним

в силу вимог частини першої статті 1257 ЦК України і не може скасовувати попередній заповіт, складений ОСОБА_4 15 травня 2007 року на ім`я

ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Скориченко А. В.

Із цих підстав апеляційний суд задовольнив первісний позов і відмовив

у задоволенні зустрічного позову.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх передчасними.

Верховний Суд ураховує, що суд апеляційної інстанції, перевіряючи в апеляційному порядку правильність зроблених районним судом висновків, фактично виходив

із оцінки заповіту, складеного у липні 2014 року ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , посвідченого секретарем сільської ради.

Апеляційний суд уважав цей заповіт нікчемним у зв`язку з відсутністю у секретаря сільської ради повноважень на вчинення нотаріальних дій, оскільки відсутні рішення виконавчого комітету сільської ради про покладення на секретаря сільської ради вчинення нотаріальних дій, відповідні протоколи засідань сесій

та виконавчого комітету.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права

та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини

і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частини перша, друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини

є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні такого майна, або вимоги кредиторів.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця

і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2

цього Кодексу) (стаття 1222 ЦК України).

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені

у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Згідно зі статтями 1234-1235 ЦК України право на заповіт має фізична особа

з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно

від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець

за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 травня 2007 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Скориченко А. В., на ім`я ОСОБА_2 , яким заповів останній земельну ділянку, площею 7,10 га, а 30 липня 2014 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем Підгірненської СР Самойленко Л. О., на ім`я ОСОБА_3 , яким заповів останній належний йому житловий будинок та все інше майно,

що буде належати йому, де б воно не було, із чого б воно не складалося, і все те, що буде належати йому на день смерті.

При цьому повноваження здійснювати нотаріальні дії покладено на секретаря сільської ради розпорядження сільського голови Підгірненської СР від 25 грудня 2013 року № 65-осв.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований

на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом

не вимагається.

Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі,

із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт,

він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації

у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право

на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (частина четверта статті 207

ЦК України).

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно

або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися

при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків

при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи

з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом;

3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат»

у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, вчиняють, зокрема,

такі нотаріальні дії, як посвідчення заповітів.

Подібна за змістом норма закріплена у підпункті 1 абзацу другого пункту 1 Інструкції № 22/5, згідно з яким у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти.

Пунктом 2 Розділу 1 Інструкції № 22/5 передбачено, що нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.

Загальні правила вчинення нотаріальних дій регламентовано Розділом ІІ вказаної Інструкції.

Подібні за змістом положення закріплено пунктами 1.1 розділу І, пунктами 2.1, 2.3, 2.11 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5.

Суд апеляційної інстанції вважав, що заповіт складений 30 липня 2014 року

ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , посвідчений секретарем Підгірненської СР,

не було посвідчено уповноваженою особою на вчинення нотаріальних дій.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками, оскільки вони

не відповідають правовій позиції, викладеній Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 29 січня 2024 року

у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23).

У цій справі вирішувався спір, який виник між сторонами з приводу визнання заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним у зв`язку

з відсутністю у секретаря сільської ради повноважень на вчинення нотаріальних дій, так як відсутнє рішення виконавчого комітету сільської ради про покладення на секретаря сільської ради вчинення нотаріальних дій.

Верховний Суд ураховує, що підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі

№ 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) сформовано правову позицію про те, що вимогами чинного законодавства не встановлена нікчемність заповіту виключно з тих підстав, що його посвідчено нотаріусом поза межами свого нотаріального округу.

Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає

в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами

їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми

і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257

ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі

та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею,

ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (див.: зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження

№ 14-173цс20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21)).

Нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача

(стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248 1249 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Порушеннями вимог до форми

і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України,

її статтях 1247-1249, 1253 (див.: пункти 60, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження

№ 14-173цс20)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі

№ 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) вказано, що «слід звернути увагу

на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму

та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. При цьому вивчення змісту спірного заповіту

та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту. Посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України

від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства

у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України). Порушення норм

про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням. Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України

і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить».

З урахуванням викладеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив у постанові від 29 січня 2024 року у справі

№ 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23), що: 1) свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача

та обов`язковість її виконання; 2) на рівні Конституції України та закону

не передбачено можливості Міністерства юстиції України можливості регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту; 3) законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій,

так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.

Крім того, у постановах Верховного Суду: від 27 березня 2019 року у справі

№ 491/1528/15-ц (провадження № 61-23620св18), від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18 (провадження № 61-22263св19), від 17 листопада 2021 року

у справі № 680/289/18 (провадження № 61-5837св21) зазначено про наявність

у посадових осіб повноважень посвідчувати заповіт та, відповідно, про чинність заповітів, незважаючи на те, що виконавчі комітети рад не приймали рішень

про покладення на таких посадових осіб цих органів функцій щодо вчинення нотаріальних дій. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23) не знайшов підстав для відступу від указаних правових висновків.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що заповіт від 30 липня

2014 року посвідчено секретарем сільської ради відповідно до розпорядження сільського голови.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у вищезазначеній постанові зробив правовий висновок про те, що законодавець

у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.

Отже, суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки у цій частині.

Вказане також узгоджується з вищевказаними постановами Верховного Суду,

в яких зазначено про наявність у посадових осіб повноважень посвідчувати заповіт та, відповідно, про чинність заповітів, незважаючи на те, що виконавчі комітети рад не приймали рішень про покладення на таких посадових осіб цих органів функцій щодо вчинення нотаріальних дій.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Крім того, у справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, урахував правові висновки, викладені Верховним Судом

у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 147/1062/21 (провадження

№ 61-6536св22). Проте, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23) відступила, разом із іншими, від вищевказаного правового висновку.

Таким чином, Верховний Суд уважає, що суд апеляційної інстанції зробив передчасні висновки про помилковість висновків суду першої інстанції по суті спору.

Доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного

і обґрунтованого рішення.

У пунктах 8, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня

2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено,

що ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК України, і обов`язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. Разом з тим рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення

в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати

та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами,

а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи

на його спростування - це процесуальний обов`язок суду, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).

Створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів

та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення

для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.

Cуд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, не врахував вищенаведеного й не дотримався вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд не надав оцінку доводам первісного позову та зустрічного позову, не встановив обставин спору, окрім нікчемності одного із заповітів, що не відповідає актуальній судовій практиці Верховного Суду. Тобто законність й обґрунтованість рішення районного суду

по суті спору не перевірено.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції

не встановив усіх фактичних обставин справи та у порушення вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з`ясуванню обставин справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

При цьому тлумачення положень статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку,

що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.

У пункті 20 постанови Пленум Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року

№ 4 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Тобто, додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України,

є невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього.

З урахуванням наведеного, постанова суду апеляційної інстанції та додаткова постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Питання розподілу судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу, повинно вирішитися за наслідками розгляду справи по суті.

При цьому при новому розгляді справи апеляційному суду слід урахувати правові висновки, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23).

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий апеляційний розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400 401 411 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 25 квітня 2023 року та додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець