Постанова

Іменем України

30 травня 2022 року

м. Київ

справа № 311/719/19

провадження № 61-17808св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України, Запорізька обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кримської О. М., Маловічко С. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України ), Прокуратури Запорізької області, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - ГУ НП в Запорізькій області), про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, засудження та застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Позовна заява мотивована тим, що 10 квітня 2013 року вироком Василівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні особливо тяжкого злочину передбаченого частиною першою статті 203-2

КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі 170 000,00 грн.

22 червня 2015 року Василівський районний суд змінив покарання відносно ОСОБА_1 на три роки п`ять місяців п`ять днів позбавлення волі та обрано запобіжний захід - тримання під вартою.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 30 липня 2015 року скасовано вирок Василівського районного суду від 10 квітня 2013 року та ухвалу Василівського районного суду від 22 червня 2015 року про заміну покарання. ОСОБА_1 звільнений з-під варти.

24 лютого 2016 року вироком Василівського районного суду позивач був виправданий.

Внаслідок незаконних дій працівників органів досудового розслідування, прокуратури, ОСОБА_1 майже 2 місяці утримувався в слідчому ізоляторі. Весь цей час позивач позбавлений конституційного права на свободу і особисту недоторканність, що призвело до позбавлення його нормального і достойного способу життя, реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин

зі знайомими йому людьми та інших негативних наслідків.

Внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, незаконного засудження судом за особливо тяжкий злочин

до позбавлення волі та незаконного обрання запобіжного заходу ОСОБА_1 зазнав моральних страждань у зв`язку з несправедливим і упередженим проведенням досудового слідства, судового слідства з явною і очевидною фальсифікацією матеріалів кримінальної справи. Втратив віру у спроможність прокуратури не формально, а реально здійснювати контроль та нагляд

за додержанням органом слідства вимог кримінально-процесуального законодавства під час розслідування кримінальних справ, адже ті порушення

на захист, які були встановлені вже в перших засіданнях суду, були настільки очевидними, що не могли залишитися поза увагою прокуратури та суду.

Втратив становище в суспільстві, були порушені його нормальні життєві зв`язки. Про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 знало майже все місто

де він постійно мешкає. Родичам, батькам позивача було дуже соромно, незручно пояснювати кожному, що він ні в чому не винен, і що кримінальну справу щодо нього сфабриковано. Те, що позивач відчував після того як його взяли під варту, так це душевний стрес і страх. Перебування в камерній системі слідчого ізолятора привели його до майже психічної інвалідності. В той момент позивач був на грані божевілля і не бачив сенсу у житті.

Крім того, ОСОБА_1 змушений звертатися за правовою допомогою

до адвоката, що вимагало від нього не лише значних витрат, а й додаткових зусиль (поїздок, надання пояснень, збирання додаткових доказів, тощо), а тому позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання ДКС України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на його користь: моральну шкоду в розмірі 1 000 000,00 грн, витрати

на правову допомогу адвоката по кримінальному провадженню в розмірі 30 000,00 грн, витрати на правову допомогу адвоката по цивільному провадженню в розмірі 11 600,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 12 березня

2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання ДКС України коштів

з рахунку Державного бюджету на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, засудження та застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 240 000,00 грн, витрати на правову допомогу

по кримінальному провадженню у розмірі 30 000,00 грн, витати на правову допомогу адвоката по цивільному провадженню у розмірі 5 000,00 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що конституційні права та свободи ОСОБА_1 були порушенні внаслідок незаконного притягнення

до кримінальної відповідальності, взяття під варту, проведення інших процесуальних слідчих дій, що обмежували його права, а тому наявні підстави для відшкодування завданої йому шкоди.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову про відмову

в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право на відшкодування шкоди

в позивача відсутнє, оскільки на початку досудового слідства та під час судового розгляду він давав покази на підтвердження своєї вини, тобто шляхом самообмови, яка була добровільною й завідомо неправдивою, перешкоджав з`ясуванню істини в справі.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу

у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просив постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що він жодним чином не перешкоджав установленню істини в справі

та не визнавав своєї вини, а відповідні висновки суду не ґрунтуються на обставинах справи.

Суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 366/2026/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2021 року ГУ НП в Запорізькій області надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. Зазначало, що твердження скаржника не спростовують висновків апеляційного суду.

У грудні 2021 року Прокуратури Запорізької області надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 311/719/19, витребувано її з Василівського районного суду Запорізької області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 10 квітня 2013 року ОСОБА_1 був визнаний винним у скоєнні особливо тяжкого злочину, передбаченого частиною першою статті 203-2 КК України,

та призначено покарання у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі 170 000,00 грн.

Ухвалою Василівського районний суд Запорізької області від 22 червня 2015 року відносно ОСОБА_1 змінено покарання на три роки п`ять місяців п`ять днів позбавлення волі та обрано запобіжний захід тримання під вартою.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 30 липня 2015 року скасовано вирок Василівського районного суду Запорізької області від 10 квітня 2013 року та ухвалу Василівського районного суду Запорізької області

від 22 червня 2015 року про заміну покарання, ОСОБА_1 був звільнений з-під варти.

ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 28 лютого 2013 року

до 23 березня 2016 року включно, тобто 36 місяців 24 дня. З них 39 діб тримався під вартою з 22 червня по 30 липня 2015 року.

Апеляційним судом встановлено, що за результатами досудового слідства,

на підставі зібраних доказів, а також у зв`язку із підтвердженням ОСОБА_1 фактичних обставин інкримінованого йому злочину, дане кримінальне провадження було скеровано до суду з обвинувальним актом.

Під час судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_1 також визнав свою провину в інкримінованому йому злочині. Ним підтверджені викладені в обвинувальному акті обставини. Одночасно ОСОБА_1 просив суд визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким

не оспорюються, відповідно до вимог частини третьої статті 349 КПК України.

У зв`язку із викладеним, суд обмежився допитом обвинуваченого

та дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого. При цьому, учасникам судового провадження, у тому числі ОСОБА_1 , роз`яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржувати фактичні обставини в апеляційному порядку.

Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 10 квітня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 203-2 КК України та призначено йому покарання

у вигляді десяти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян

170 000,00 грн з конфіскацією грального обладнання. Запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання скасовано.

Із вказаним вироком ОСОБА_1 погодився та в апеляційному порядку

не оскаржував.

У зв`язку з несплатою ОСОБА_1 штрафу виникла необхідність у вирішенні питання про заміну призначеного покарання на позбавлення волі.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 22 червня 2015 року відповідне подання старшого прокурора прокуратури Василівського району задоволено, замінено ОСОБА_1 основне покарання на позбавлення волі строком на три роки п`ять місяців і п`ять днів.

У зв`язку із заміною виду покарання адвокатом ОСОБА_1 - Петренком А. В. подано апеляційну скаргу на вироку Василівського районного суду Запорізької області від 10 квітня 2013 року та ухвалу цього ж суду від 22 червня 2015 року.

Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року ОСОБА_1 був виправданий.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 грудня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної

та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових

і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок

її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення

до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає у випадках, зазначених у статті 2 цього Закону, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з частиною четвертою статті 1176 ЦК України фізична особа, яка в процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Суди мають враховувати причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки у статті фактично йдеться про умисел на самообмову. Проте самообмова, яка стала наслідком застосування до громадянина насильства, погроз чи інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди. При цьому факт насильства, погроз та інших незаконних заходів має бути встановлений слідчими органами, прокурором чи судом.

Тобто самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини й бути зафіксованою в матеріалах справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести

ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів на підтвердження того, що самообмова, яка стала наслідком застосування до ОСОБА_1 насильства, погроз та інших незаконних заходів, судам першої та апеляційної інстанції позивач не надав.

З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 під час досудового слідства та протягом судового розгляду давав покази

на підтвердження своєї вини й така самообмова була добровільною, завідомо неправдивою та зафіксована в матеріалах кримінальної справи.

Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться

до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями.

Не заслуговують на увагу й посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновку Верхового Суду, викладеного у постановах, що зазначені

в касаційній скарзі, оскільки оскаржуване судове рішення не суперечать викладеним у вказаній постанові висновкам й, відповідно, не свідчить про порушення судом норм матеріально та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки таке судове рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням вимог процесуального, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська