№ 312/335/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

01 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 312/335/17

провадження № 61-7439св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство «Агрофірма «Гюнівська»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Великобілозерська районна державна адміністрація Запорізької області,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Гюнівська» на постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Полякова О. З., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2017 року Приватне акціонерне товариство «Агрофірма «Гюнівська» (далі -ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська») звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Великобілозерська районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання договору оренди землі поновленим на умовах додаткової угоди, посилаючись на те, що 20 березня 2014 року воно уклало з відповідачами договір оренди землі б/н, за умовами якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» в оренду строком на три роки земельну ділянку площею 10,64 га, кадастровий номер 2321183500:03:001:0007, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Гюнівської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області. 05 квітня 2015 року набув чинності Закон України від 12 лютого 2015 року № 191-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», положеннями якого викладено в новій редакції частину третю статті 19 Закону України «Про оренду землі», за змістом якої строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як сім років. Державна реєстрація права оренди за ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» була проведена 08 квітня 2014 року, тому договір оренди землі від 20 березня 2014 року діяв з 08 квітня 2014 року по 08 квітня 2017 року. З метою приведення змісту договору оренди землі від 20 березня 2014 року до вимог статті 19 Закону України «Про оренду землі» протягом одного місяця після закінчення строку його дії, а саме 27 квітня 2017 року товариство звернулося до відповідачів з пропозицією змінити умови пунктів 8 та 9 цього договору, встановивши строк його дії - сім років та орендну плату в розмірі 23 000 грн на рік (без утримання податків та зборів). Протягом одного місяця після закінчення строку дії договору оренди землі від 20 березня 2014 року відповідачі не направили товариству повідомлення про заперечення в поновленні договору і воно продовжило користуватися земельною ділянкою, належним чином виконувало свої обов`язки, зокрема обробляло земельну ділянку, сплачувало орендну плату. Тому в силу вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» зазначений договір оренди землі вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах. Однак, навіть з урахуванням наведеного, умови договору не відповідають вимогам статті 19 Закону України «Про оренду землі», оскільки строк дії попереднього договору землі становить менше 7 років, що тягне за собою необхідність внесення змін в його умови. Враховуючи викладене, ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» просило визнати договір оренди землі від 20 березня 2014 року поновленим на умовах додаткової угоди.

Представник відповідачів - адвокат Литвиненко Є. В. заперечив проти позову, посилаючись на те, що строк дії договору оренди землі від 20 березня 2014 року закінчився 08 квітня 2017 року, внаслідок чого договір вважається припиненим з цієї дати та земельна ділянка має бути повернута власникам. Доводи позивача про те, що договір оренди землі від 20 березня 2014 року є поновленим, не відповідають вимогам законодавства, оскільки до закінчення строку дії цього договору ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» не повідомило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору на новий строк, натомість орендодавці письмово повідомили орендаря про відмову в поновленні договору.

Рішенням Великобілозерського районного суду Запорізької області від 14 березня 2018 року у складі судді Рогози А. Ю. позов задоволено. Визнано договір оренди землі від 20 березня 2014 року, укладений між ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , поновленим на умовах додаткової угоди наступної редакції:

«ДОДАТКОВА УГОДА

до Договору оренди землі від 20 березня 2014 року.

село Гюнівка Великобілозерського району Запорізької області

Орендодавець: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 27.09.2012 року Великобілозерським РВ УМВС України в Запорізькій області, адреса: АДРЕСА_1 , що є власником 1/2 частки земельної ділянки кадастровий номер 2321183500:03:001:0007,

Орендодавець: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , паспорт громадянина України серія та номер: НОМЕР_4 , виданий 17.07.1996 року Комунарським РВ УМВС України в Запорізькій області, адреса: АДРЕСА_2 , що є власником 1/2 частки земельної ділянки кадастровий номер 2321183500:03:001:0007, з одного боку, та

Орендар: Приватне акціонерне товариство «Агрофірма «Гюнівська», ідентифікаційний код юридичної особи: 00849273, місцезнаходження: 71410, Запорізька область, Великобілозерський район, село Гюнівка, вул. Поштова, буд. 12, в особі директора ОСОБА_3 , діючого на підставі Статуту, з другого боку, вирішили внести наступні зміни до договору оренди землі від 20.03.2014 року, номер запису про інше речове право: 5299469, кадастровий номер земельної ділянки 2321183500:03:001:0007:

1. Пункт 8 розділу «Строк дії договору», викласти у наступній редакції:

Строк дії договору - до 08 квітня 2021 року. Після закінчення строку дії договору Орендар має переважене право поновити його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.

2. Пункт 9 розділу «Орендна плата», викласти у наступній редакції:

«Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі у розмірі 23 000,00 грн (двадцять три тисячі гривень 00 коп.) на рік за об`єкт оренди, без утримання податків та зборів у тому числі

- орендодавцю ОСОБА_1 - 11 500,00 (одинадцять тисяч п`ятсот гривень 00 копійок) без утримання податків та зборів;

- орендодавцю ОСОБА_2 - 11500,00 (одинадцять тисяч п`ятсот гривень 00 копійок) без утримання податків та зборів».

3. Всі інші умови Договору оренди землі залишаються без змін і Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.

4. Дана Додаткова угода складена у трьох ідентичних екземплярах, які мають однакову юридичну силу, по одному екземпляру для кожної із Сторін.

5. Дана Додаткова угода є підставою для реєстрації Державним реєстратором Великобілозерської районної державної адміністрації Запорізької області або іншою особою, уповноваженою законодавством України здійснювати реєстраційні дії, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» оренди земельної ділянки, кадастровий номер 2321183500:03:001:0007, на умовах даної Додаткової угоди.

6. У пункті 12 Договору оренди слова «та надання послуг» виключити, слова «видатковими відомостями» змінити словом «актами».

7. У пункті 13 Договору оренди в абзаці третьому слова «розмірів земельного податку» замінити словами «граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України».

8. Розділ «Умови і строки передачі земельної ділянки в оренду» Договору оренди виключити.

Орендар: ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська», ідентифікаційний код юридичної особи: 00849273, місцезнаходження: 71410, Запорізька область, Великобілозерський район, село Гюнівка, вул. Поштова, буд. 12, в особі директора ОСОБА_3 , діючого на підставі Статуту.»

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що після закінчення строку дії договору оренди землі від 20 березня 2014 рокупозивач продовжував користуватися спірною земельною ділянкою, проти чого відповідачі не заперечували. При цьому направлення відповідачами листа від 10 лютого 2017 року про небажання поновлювати зазначений договір не створює будь-яких прав та обов`язків для сторін в розумінні статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено, рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 14 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що до закінчення строку дії договору оренди землі від 20 березня 2014 рокупозивач не повідомив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, натомість відповідачі ще 10 лютого 2017 року повідомили позивача про своє небажання продовжувати договірні відносини з ним. Крім того, вимоги позивача про визнання договору оренди землі поновленим на умовах додаткової угоди, якою змінено строк дії та умови цього договору, не відповідають положенням частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі». Обраний позивачем спосіб захисту порушених, на його думку, цивільних прав суперечить частині третій статті 626 та частині першій статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які регламентують свободу сторін в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

08 квітня 2019 року ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року та залишити в силі рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 14 березня 2018 року.

Касаційна скаргаПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не дослідив належним чином доказів і не звернув уваги на те, що 01 березня 2017 року воно направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі від 20 березня 2014 року на новий строк, однак відповідачі порушили вимоги частини п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки в місячний строк після отримання цього листа-повідомлення не повідомили орендаря про своє рішення. Оскільки відповідачі не направили товариству повідомлення про заперечення щодо укладення договору оренди землі на новий строк і воно продовжило користуватися земельною ділянкою, виконувати свої зобов`язання за договором оренди, то договір оренди землі від 20 березня 2014 року вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі». При цьому умови поновленого договору не відповідають вимогам статті 19 Закону України «Про оренду землі», оскільки строк дії договору оренди землі, встановлений сторонами, є меншим ніж сім років, тому існують законні підстави для зміни правовідносин між сторонами шляхом визнання договору оренди землі поновленим на умовах додаткової угоди.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду 21 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Великобілозерського районного суду Запорізької області.

04 червня 2019 року справа № 312/335/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками земельної ділянки загальною площею 10,64 га, в тому числі ріллі 10,64 га, кадастровий номер 2321183500:03:001:0007, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Гюнівської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області.

20 березня 2014 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» було укладено договір оренди землі б/н (далі - Договір оренди), за умовами якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали, а ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» прийняло вищевказану земельну ділянку у строкове платне користування.

Відповідно до пункту 8 Договору оренди його укладено на три роки з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з пунктом 20 Договору оренди передача земельної ділянки орендарю здійснюється в триденний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі об`єкта оренди.

Державна реєстрація права оренди земельної ділянки була проведена 08 квітня 2014 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

10 лютого 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направили позивачу заяву, в якій зазначили про своє небажанняпродовжувати дію Договору оренди.

01 березня 2017 року ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» надіслало відповідачам листи-повідомлення з пропозицією укласти додаткову угоду до Договору оренди, а також проєкт додаткової угоди до Договору оренди.

Листом від 27 квітня 2017 року ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» надало відповідачам відповідь на їх заяву від 10 лютого 2017 року та запропонувало укласти додаткову угоду до Договору оренди, до листа додало три екземпляри додаткової угоди до Договору оренди.

Листами від 26 травня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомили ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» про те, що вони відмовляються підписувати додаткову угоду до Договору оренди та просили повернути їх земельну ділянку.

Після закінчення строку дії Договору оренди ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» продовжує користуватися земельною ділянкою відповідачів, обробляє її та вирощує сільськогосподарські культури, що підтверджується довідкою цього товариства, з якої вбачається, що у 2017 році на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було посіяно озиму пшеницю, після збору врожаю планується обробіток під ярові культури. Товариством витрачено додаткові кошти на обробіток поля по рекультивації, додатково внесено мінеральні добрива та проведено додаткову глибоку культивацію по знищенню нижніх бур`янів.

Крім того, за довідкою ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» відповідачам було нараховано орендну плату за землю в розмірі та у строки, які встановлені в Договорі оренди.

Листом від 22 грудня 2017 року ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» повідомило ОСОБА_1 про необхідність отримання орендної плати за землю за 2017 рік в розмірі 3 389,65 грн.

Листом від 22 грудня 2017 року ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» повідомило ОСОБА_2 про необхідність отримання орендної плати за землю за 2017 рік в розмірі 4 889,65 грн.

Відповідаючи на пропозицію позивача щодо отримання орендної плати за землю за 2017 рік, відповідачі надіслали ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» листи-відповіді від 28 грудня 2017 року, в яких зазначили про неправомірні дії товариства, які позбавили їх можливості вільно розпоряджатися, володіти та користуватися належною їм земельною ділянкою протягом 2017 сільськогосподарського року, і вимагали змінити призначення запропонованої суми коштів на відшкодування шкоди, завданої внаслідок фактичного позадоговірного користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 93 ЗК України).

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України, згідно з якою наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановлених цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами другою-п`ятою цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Згідно з частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18).

Отже, за наявності вираженого волевиявлення орендодавця на відмову від продовження оренди та заявленої вимоги власника про повернення земельної ділянки, направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди не може бути підставою для поновлення орендних відносин між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив в з того, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої статтею 33 Закону України «Про оренду землі» процедури та за наявності волевиявлення сторін, тоді як в цій справі відсутнє відповідне волевиявлення орендодавців.

Аргументи касаційної скарги ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» про те, що орендодавці не направили йому повідомлення про заперечення щодо укладення договору оренди землі на новий строк, є неспроможними та спростовуються наданою відповідачами заявою від 10 лютого 2017 року, отримання якої заявник фактично підтвердив, надавши на неї відповідь листом від 27 квітня 2017 року. Крім того, про небажання підписувати додаткову угоду до Договору оренди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомили орендаря листами від 26 травня 2017 року.

Оскільки до спливу строку договору оренди землі орендодавці повідомили орендаря про відсутність наміру продовження Договору оренди, а додаткова угода, направлена ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська», містила умови про інший строк дії договору (сім років) та інший розмір орендної плати, то апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, правильно застосувавши положення статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Доводи заявника про те, що з метою приведення змісту договору до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», нормами якого передбачено, що строк дії договору оренди не може бути меншим як сім років, він звернувся до відповідачів з пропозицією змінити строк дії договору на сім років, але вказана пропозиція залишена відповідачами без задоволення, відтак порушене його переважне право на укладення договору оренди землі, не заслуговують на увагу, оскільки реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі, передбачена положеннями Закону України «Про оренду землі», відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом в постановах від 16 січня 2019 року у справі № 312/337/17 (провадження № 61-44899св18), від 16 січня 2019 року у справі № 312/334/17 (провадження № 61-41452св18), від 23 січня 2019 року у справі № 312/265/17 (провадження № 61-43640св18), від 27 червня 2019 року у справі № 312/275/17 (провадження № 61-74443св19), від 23 вересня 2019 року у справі № 312/336/17 (провадження № 61-7452св19), від 20 березня 2020 року у справі № 312/338/17 (провадження № 61-7456св19), від 14 травня 2020 року у справі № 312/248/17 (провадження № 61-47766св18), від 14 травня 2020 року у справі № 312/250/17 (провадження № 61-7447св19), від 07 вересня 2020 року у справі № 312/294/17 (провадження № 61-7454св19), від 07 жовтня 2020 року у справі № 312/340/17 (провадження № 61-7440св19), від 22 жовтня 2020 року у справі № 312/266/17 (провадження № 61-6420св19), від 22 жовтня 2020 року у справі № 312/339/17 (провадження № 61-7470св19), від 29 жовтня 2020 року у справі № 312/262/17 (провадження № 61-7444св19).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Що стосується заявленого в касаційній скарзі ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» клопотання про зупинення виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі, то це клопотання не було задоволене Верховним Судом з огляду на те, що судове рішення про відмову в задоволенні позову не тягне за собою виникнення, зміну чи припинення правовідносин, які існували між сторонами на час пред`явлення позову. Скасування рішення місцевого суду та відмова в задоволенні позову апеляційним судом призвело до того, що правовідносини повертаються до стану, який існував між сторонами перед зверненням до суду.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Гюнівська» залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко