Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 314/1888/19

провадження № 61-1064св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на постанову Запорізького апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення.

Позовні вимоги позивач мотивувала тим, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На час звернення до суду у вказаному будинку проживає її дочка ОСОБА_5 разом зі своїми дітьми та чоловіком ОСОБА_2 . За час проживання між позивачем та ОСОБА_2 склались стійкі неприязні стосунки, які супроводжуються сварками, бійками, погрозами та приниженнями. З метою захисту від приниження, сварок та бійок, їй неодноразово доводилось викликати поліцію, внаслідок чого ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства. Також за наслідками перевірок, проведених інспектором Вільнянського відділення поліції Пологівського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області 12 лютого 2016 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП України, 15 квітня 2016 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП України, 06 червня 2016 року з ОСОБА_2 проведено бесіду щодо недопустимості насильства в сім`ї, 07 листопада 2016 року з ОСОБА_2 проведено профілактичну бесіду щодо недопущення насильства в сім`ї.

В позові ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, наніс її сину ОСОБА_6 тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя на момент їх спричинення, за що ОСОБА_2 було засуджено вироком Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 червня 2012 року. Внаслідок зазначених дій ОСОБА_2 проживання з ним на одній житловій площі та користування своєю власністю для позивача є неможливим, оскільки завдає їй душевних хвилювань.

ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із займаного будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 жовтня 2020 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 своїм житловим будинком, шляхом виселення ОСОБА_2 із займаного будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення.

Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 своїм житловим будинком, шляхом виселення ОСОБА_3 із займаного будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у випадку порушення його прав, не пов`язаного з позбавленням права власності, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні.

Як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_2 (чоловік дочки позивача) проживає в спірному житлі без відповідних правових підстав та у житловому будинку не зареєстрований.

Оскільки відповідачі систематичним порушенням правил співжиття зробили неможливим проживання з ними в одному будинку ОСОБА_1 , руйнують та псують житлове приміщення, то суд доходить висновку, що позов щодо виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення підлягає задоволенню. Враховуючи фактичні обставини справи, іншого способу захисту прав позивача, окрім судового, немає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 жовтня 2020 року у цій справі скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення відповідачів відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачі вселялись у цей будинок ще тоді, коли його власником була померла матір позивача - ОСОБА_7 . ОСОБА_3 зареєстрована у будинку з 2005 року, ОСОБА_2 - з 2008 року. у зв`язку із укладенням шлюбу з нею як член її сім`ї. Тобто відповідачі вселялись до будинку на законних підстав, що спростовує висновок суду з приводу незаконного вселення і проживання відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_2 знімався з реєстрації у зв`язку з відбуванням покарання, призначеного вироком суду від 06 червня 2011 року, та після відбуття покарання повернувся у 2016 року до попереднього місяця реєстрації до дружини, але не поновив реєстрацію у цьому будинку. Встановлено, що всі конфлікти відбувались саме між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . До дочки, за матеріалами справи, у ОСОБА_1 претензії виникали лише як до дружини ОСОБА_2 , яка слухається та підтримує чоловіка, проте про особисті конфлікти з нею позивач не зазначає.

На будинок АДРЕСА_1 позивач ОСОБА_1 оформила право власності лише 18 серпня 2016 року та саме у цьому періоді розпочались її конфлікти з зятем ОСОБА_2 . В позові ОСОБА_1 вказувала, що через ці конфлікти вона змушена була виїхати із належного їй будинку та орендувати інше житло, посилалась на неприязні сосунки з ОСОБА_2 , висновки за результатами розгляду її звернень Вільнянським відділенням поліції Пологівського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області: ЄО № 539, 578 від 12 лютого 2016 року; ЄО № 992 від 15 березня 2017 року, ЄО №1914 від 15 квітня 2016 року, ЄО № 3772 від 06 липня 2016 року (а. с. 15-18) та вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 червня 2012 року про засудження ОСОБА_2 за частиною першою статті 121 КК України за спричинення тяжкого тілесного ушкодження сину позивача - ОСОБА_6 (а. с. 19, 20). Суду було достатньо вказаних доказів разом із поясненнями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , які без конкретики, а в узагальнюючій формі надали пояснення про створення ОСОБА_2 нестерпних умов для ОСОБА_1 у проживанні в будинку.

Між тим встановлено, що ОСОБА_1 не проживає у будинку з 2016 року, але визнає, що має ключі від будинку та в будь-який момент може повернутись до будинку та проживати в ньому, але не бажає, наполягаючи на перешкодах з боку ОСОБА_2 та несприятливих відносинах з ним. В ході апеляційного розгляду з`ясовано, що житловий будинок АДРЕСА_1 складається із трьох житлових кімнат, а також на території домоволодіння, яка становить 790 кв. м, мається багато господарських будівель і споруд (а. с. 10). Проте між власником ОСОБА_1 та іншими мешканцями, зокрема, відповідачами у справі, не встановлено порядок користування будинком, що могло б впорядкувати відносини між ними, та такі дії покладаються саме на власника будинку, який може закріпити за іншими мешканцям певні житлові кімнати.

Так, в ході апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_1 вже зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення, вказуючи на систематичне порушенням ним правил співжиття, що робить неможливим для неї проживання з ним в одному будинку. У задоволенні вказаного позову у справі № 314/1167/17 рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 серпня 2017 року відмовлено. ОСОБА_1 рішення суду не оскаржила, та воно набрало законної сили, яким встановлено, що позивачем не доведено наявності достатнього обсягу обставин, що свідчили б про систематичне порушення правил співжиття, які дають підстави для застосування виключного заходу - виселення відповідача ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення. З мотивувальної частини того рішення вбачається, що судом вже досліджувались висновки Вільнянського відділення поліції Пологівського відділу поліції ГУНП від 15 березня 2017 року та від 07 листопада 2016 року, тобто за той самий період та ті ж самі, які наразі надаються і в цю справу. Зазначаючи, що до цього часу ОСОБА_2 продовжують вчинятись конфлікти, сварки, як тільки вона з`являється у будинку, позивач нових доказів про нові такі обставини не надає. Тобто подальшу поведінку зі створення неможливості проживання у будинку позивач обґрунтовує тими ж доказами, які вже були предметом дослідження в минулій цивільній справі.

Отже, колегія вважає, що у суду в цій справі не було також достатньої доказової бази для виселення відповідачів із будинку позивача без надання іншого житлового приміщення. До того ж, остання не довела, що виселилась із нього саме через неправомірну поведінку ОСОБА_2 , оскільки у справі встановлено, що остання утворила сімейні відносини з ОСОБА_8 , з яким на сьогодні і проживає.

Сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло згідно з статтею 8 Конвенції, щодо пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх. Права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача. Важливе юридичне значення для правильного вирішення спору має факт дослідження обставини того, чи мають відповідачі інше житло для проживання, оскільки відповідачі проживають у спірному житловому будинку тривалий час. Оскільки відповідачі вселялись у будинок як члени сім`ї померлої ОСОБА_7 , яким була і ОСОБА_1 до моменту смерті матері та отримання у спадщину цього будинку, іншого житла не мають та цей будинок є їхнім єдиним житлом, де вони мешкають сім`єю разом з неповнолітньою дочкою, позивач не позбавлена права користуватись будинком, оскільки перешкодою є лише самі неприязні стосунки із зятем, які на тепер не носять такого характеру, що дає підстави для виселення відповідача ОСОБА_2 , то колегія вважає, що позов до відповідача ОСОБА_2 є недоведеним.

Стосовно ж відповідача ОСОБА_3 позов взагалі є необґрунтованим, оскільки жодного доказу про порушення з її боку будь-яких прав ОСОБА_1 матеріали справ не містять.

Аргументи учасників справи

У січні 2022 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд послався на законність підстав для вселення відповідачів до спірного будинку. З указаними висновками не можна погодитись, оскільки, ОСОБА_2 був вселений до спірного житлового приміщення лише тимчасово на 1 місяць, а саме з 26 листопада 2008 року до 23 грудня 2008 року, про що свідчить відмітка на сторінці 11 копії паспорта відповідача. Вказана тимчасова реєстрація ніяким чином не засвідчує законного вселення до спірного житлового будинку. Між позивачем та ОСОБА_2 протягом багатьох років склались та продовжують тривати неприязні стосунки, відбуваються постійні сварки та сутички. Позивач, а також колишня власниця будинку ніколи не надавали своєї згоди на вселення ОСОБА_2 до спірного будинку. Судом неправильно встановлено, що ОСОБА_2 лише у 2011 році знявся з реєстрації у зв`язку з відбуванням покарання призначеного вироком суду від 06 червня 2011 року. ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Протягом всього часу володіння належним ОСОБА_1 на праві власності житловим будинком вона не має змоги проживати у ньому, оскільки відповідач ОСОБА_2 своєю зухвалою поведінкою робить життя в будинку нестерпним, а відповідач ОСОБА_3 перетворила будинок на смітник та всьому потакає своєму чоловікові. Внаслідок зазначених обставин порушено право власності позивача, яке гарантоване Конституцією України. Відповідачі постійно пошкоджують її майно, внаслідок чого воно наразі взагалі стало непридатним для проживання.

Оскільки відповідачі систематично порушують правила співжиття, руйнують та псують житлове приміщення, чим завдають позивачу значних матеріальних збитків та сильних душевних хвилювань, позивач вимушена орендувати інше житлове приміщення, що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов від 02 червня 2020 року, відповідно до якого ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_4 , разом з якою за вказаною адресою проживають також її онуки ОСОБА_9 та ОСОБА_3 . Достовірними доказами підтверджується неодноразове притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення хуліганських дій та насильства в сім`ї відносно позивача 21 березня 2016 року, 18 травня 2016 року, 19 грудня 2016 року. 06 червня 2016 року та 07 листопада 2016 року з ОСОБА_2 проводились профілактичні бесіди щодо недопущення насильства в сім`ї.

Предметом спору у цій справі не є порядок користування сторонами житловим будинком, а спір виник через систематичне порушення з боку ОСОБА_2 правил співжиття, порушення прав позивача на спокійне життя, завдання моральних та фізичних страждань та конфліктів, що були предметами розгляду правоохоронних органів. Вказана поведінка відповідача робить неможливим для позивача та її онуків проживання, при цьому заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

УхвалоюВерховного Суду від 26 січня 2022 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.

УхвалоюВерховного Суду від 11 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, від 15 січня 2020 року у справі № 740/2457/18, у постановах Верховного Суду від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 734/387/15).

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 18 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Вільнянського районного нотаріального округу Запорізької області Сиротенко Г. О., зареєстровано в реєстрі за № 652.

Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Вільнянської міської ради Запорізької області № 2408 від 12 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , має склад сім`ї: дочка позивача ОСОБА_3 , 1984 року народження, онук позивача ОСОБА_9 , 2002 року народження, онука позивача ОСОБА_10 , 2006 року народження, та племінниця позивача ОСОБА_11 , 1985 року народження, які зареєстровані за вказаною адресою.

В матеріалах справи наявний акт обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_1 від 02 червня 2020 року, відповідно до якого вона проживає за адресою: АДРЕСА_4 , разом з якою за вказаною адресою проживають також її онуки ОСОБА_9 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 (чоловік дочки позивача) у житловому будинку не зареєстрований.

В судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_8 зазначили, що відповідачі перешкоджали ОСОБА_1 проживати в будинку, створили нестерпні умови для проживання, вказали на те, що ОСОБА_2 веде аморальний спосіб життя, не сплачує комунальні платежі, постійно вчиняє сварки.

Відповідач, раніше проживаючи разом з позивачем у вказаному будинку, вчиняв сварки із нею, що засвідчено зверненням до правоохоронних органів з цього приводу(а. с. 15-18).

Згідно вироку Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 червня 2012 року стосовно ОСОБА_2 , його було засуджено за частиною першою статті 121 КК України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, за умисне тяжке тілесне пошкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння потерпілому ОСОБА_6 , який є сином позивачки ОСОБА_1

ОСОБА_1 вже зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення, вказуючи на систематичне порушенням ним правил співжиття, що робить неможливим для неї проживання з ним в одному будинку та у задоволенні вказаного позову у справі № 314/1167/17 рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 серпня 2017 року відмовлено, яким встановлено, що позивачем не доведено наявності достатнього обсягу обставин, що свідчили б про систематичне порушення правил співжиття, які дають підстави для застосування виключного заходу - виселення відповідача ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення. Судом вже досліджувались висновки Вільнянського відділення поліції Пологівського відділу поліції ГУНП від 15 березня 2017 року та від 07 листопада 2016 року, тобто за той самий період та ті ж самі, які надані і в цю справу.

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41 Конституції України).

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони правовідношення.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

У частинах першій, другій статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

У частині першій статті 383 ЦК України визначено, зокрема, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Проте дії власника майна не повинні суперечити закону і порушувати прав інших осіб та інтереси суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності.

У постанові Верховного Суду від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю».

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення (частина друга статті 406 ЦК України).

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 740/2457/18 (провадження № 61- 12054св19), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «суди правильно встановили, що відповідач проживає у спірному будинку як колишній член сім`ї сина позивача, між сторонами існує тривалий конфлікт, відповідач систематично створює конфліктні ситуації, регулярні сварки, що порушує правила співжиття і це робить неможливим для інших проживання з нею в одному будинку та добровільно не бажає звільнити житло позивача. Судами було враховано вік, стан здоров`я власників спірного житлового будинку, та надано оцінку тому, що встановлене систематичне порушення правил співжиття з боку ОСОБА_3 матиме негативний вплив на спокій, стиль і спосіб життя власникам спірного житла, та створюватиме непотрібну психологічну напругу. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції прийшов правильного висновку відносно того, що відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язана, членом її сім`ї не є, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника шляхом виселення. У справі, що переглядається, судами правильно встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не дотрималась охоронюваного законом права ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на мирне володіння своїм майном, шляхом систематичного порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними. Судами встановлено, що відповідач, проживаючи у будинку поводиться протиправно відносно позивачів. У зв`язку з неприязними стосунками між власниками будинку та ОСОБА_3 виникають систематичні сварки та непорозуміння у зв`язку з чим у їхні відносини втручаються правоохоронні органи та сусіди. З огляду на таку ситуацію, з метою запобігання більш важких наслідків неприязних стосунків, слід дійти до висновку, що виселення відповідача зі спірного житлового приміщення переслідує легітимну мету. Окрім того, судами не встановлено, що відповідач відноситься до верств населення, які потребують соціального захисту, а також не встановлено те, що вона не має можливості самостійно організувати власне життя, у тому числі забезпечити себе житлом та роботою».

Європейський суд з прав людини вказав, що «питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства,- виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем (див. згадане рішення у справі «Володіна проти Росії» (Volodina v. Russia), пункт 71). Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов`язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), заява № 1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого (див., mutatis mutandis, згадані рішення у справах «Хайдуова проти Словаччини» (), пункт 46, та «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), там само). Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об`єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню (див. рішення у справі «Джорджевіч проти Хорватії» (), заява № 41526/10, пункти 92 і 93 та 147-149, ЄСПЛ 2012, та згадане рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine); з огляду на чинники, детально описані вище, Суд вважає, що, відхиляючи скаргу заявниці про ОСОБА_12 відповідно до статті 116 Житлового кодексу, яка, як пояснив Уряд, загалом, є належним законодавчим рішенням для її справи, національні судові органи не здійснювали комплексний аналіз ситуації та ризику майбутнього психологічного й фізичного насильства, з яким стикалися заявниця та її діти. Суд також зазначає, що провадження тривало понад два роки на трьох рівнях юрисдикції, протягом яких заявниця та її діти залишались під загрозою подальшого насильства. … Таким чином, не було досягнуто справедливого балансу між усіма протилежними особистими інтересами. Відповідь цивільних судів на позов заявниці про виселення її колишнього чоловіка не відповідала позитивному зобов`язанню держави забезпечити ефективний захист заявниці від домашнього насильства. … Втручання національних органів влади в особисті права, передбачені статтею 8 Конвенції, може бути необхідним для захисту здоров`я та прав інших. У контексті статті 2 Конвенції у справах про домашнє насильство права кривдників не можуть переважати права жертв, зокрема, на фізичну та психологічну недоторканість (LEVCHUK v. UKRAINE, № 17496/19, § 78, 80, 90, ЄСПЛ, від 03 вересня 2020 року).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК Україниу мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Колегія суддів частково погоджується з мотивами апеляційного суду про те, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що ОСОБА_2 проживає в спірному житлі без відповідних правових підстав, не врахував та не дослідив рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 серпня 2017 року у справі № 314/1167/17 стосовно того, в якій частині підстави та доводи позовів ОСОБА_1 до ОСОБА_2 є тотожними, не мотивував висновок, що саме поведінка ОСОБА_2 робить неможливим проживання з ним ОСОБА_1 в одному будинку, який руйнує та псує житлове приміщення, тому зробив передчасний висновок про наявність достатніх підстав для його виселення.

Разом з тим, апеляційний суд не врахував, що:

встановлення порядку користування майном є способом врегулювання відносин між співвласниками щодо майна, яке є їхньою спільною власністю (стаття 358 ЦК України), та не розраховано на правовідносини між власником, який заявляє про перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном, та користувачем такого майна. Тому усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою саме негаторного позову;

позивач також посилалась на обставини систематичного та тривалого вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 відносно позивача та порушення ним правил співжиття під час спільного проживання у будинку, що зробило неможливим її проживання у власному будинку. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, суд зобов`язаний оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій. При цьому права кривдників не можуть переважати права жертв, зокрема, на фізичну та психологічну недоторканість.

За таких обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині виселення ОСОБА_2 , як про наявність підстав для задоволення позову, так і про відмову у його задоволенні, не можливо визнати законними та обґрунтованими.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Між тим колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що у зв`язку з необґрунтованістю порушення прав позивача зі сторони ОСОБА_3 , підстав для чого суд першої інстанції не встановив та у рішенні не навів, вимога про її виселення задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та частково постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині вирішення позову до ОСОБА_2 скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400 402 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 жовтня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 квітня 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Запорізького апеляційного суду від 14 квітня 2021 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 жовтня 2020 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 14 квітня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук