Постанова

Іменем України

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 314/2224/17

провадження № 61-11822св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2019 року у складі судді Кофанова А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 червня 2020 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 вересня 2014 року ним було укладено шлюб з відповідачем, який рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 08 лютого 2017 року було розірваний.

Вказував, що за час спільного проживання у власність було набуто спільне майно, а саме: дві земельні ділянки (№ НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 ) у садівничому товаристві «Надія» на території Вільнянського району Запорізької області, які набуті у власність 21 травня 2016 року; скутер Vipergrandprix, придбаний 10 червня 2015 року; автомобіль MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI, 2009 року випуску, придбаний 21 квітня 2016 року та проданий відповідачем без його згоди 13 квітня 2017 року; грошові кошти на депозитних та інших рахунках в ПАТ КБ «ПриватБанк», ПАТ «ОТП Банк», розмір яких станом на 30 червня 2017 року (дату фактичного припинення шлюбних відносин із відповідачем) становить 448 086 грн 62 коп.

Посилаючись на вищевикладене з урахуванням уточнень до позовної заяви просив суд:

визнати спільно нажитим майном подружжя автомобіль марки MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI, 2009 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 вартістю 305 970 грн, скутер Vipergrandprix, 2012 року випуску, вартістю 14 432 грн, земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,076 га, вартістю 68 954 грн 80 коп., земельну ділянку № НОМЕР_2 , площею 0,076 га, вартістю 68 954 грн 80 коп., які перебувають на території садівничого товариства «Надія» у Вільнянському районі Запорізької області; грошові кошти у сумі 448 086 грн 62 коп. на депозитних рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2 , що існували станом на 30 червня 2017 року;

здійснити поділ майна, що є спільною сумісною власністю, а саме: визнати за ним право на користування земельною ділянкою № НОМЕР_2 , площею 0,076 га, право на 1/2 вартості скутера Vipergrandprix та автомобіля марки MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI, стягнувши з відповідача на його користь 160 201 грн, визнати за ним право на 1/2 вартості грошових коштів на депозитних рахунках, що існували станом на 30 червня 2017 року, стягнувши з відповідача на його користь грошові кошти у сумі 224 043 грн 31 коп.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 червня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна грошову суму у розмірі 162 786 грн 04 коп.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 лютого 2020 року виправлено описку у рішенні Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2019 року, а саме: абзац шостий резолютивної частини рішення викладено у наступній редакції: «В задоволенні іншої частини позову щодо позовних вимог про: визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділ двох земельних ділянок (№ НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 ) у садівничому товаристві «Надія» на території Вільнянського району Запорізької області; визнання спільною сумісною власністю та поділ грошових коштів на депозитних та інших рахунках в ПАТ КБ «ПриватБанк», ПАТ «ОТП Банк» на суму, що залишилася, - 442 916 грн 54 коп. відмовлено».

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили із того, що скутер та автомобіль є спільним сумісним майном, оскільки були придбані під час перебування у шлюбі. Враховуючи те, що відповідач продала автомобіль без згоди позивача під час перебування у шлюбі, суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості 1/2 частини транспортних засобів.

Враховуючи, що на депозитних рахунках відповідача станом на час розірвання шлюбу було 5 170 грн 08 коп., суди дійшли висновку про наявність підстав стягнення на користь позивача 1/2 їх частини.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо земельних ділянок, суди виходили із того, що позивачем не надано доказів того, що на ці земельні ділянки відповідач набула право власності під час перебування у шлюбі, оскільки з довідок садового товариства вбачається, що земельні ділянки були надані останній особисто у користування.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року № 84/0/226-21 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 489/2055/19, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-37цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції під час відкриття провадження у справі були порушені норми процесуального права, а апеляційним судом проігноровано доводи відповідача щодо порушення позивачем правил територіальної підсудності.

Вказує, що спірні транспортні засоби було придбано за її особисті кошти, а позивач не надав доказів про його матеріальний вклад у сім`ю.

Зазначає, що довідки експерта-товарознавця щодо вартості транспортних засобів, які були враховані судами попередніх інстанцій, не відповідають вимогам статей 77-80 ЦПК України.

Крім того, позовних вимог про припинення прав на частку у спільному майні не заявлялось в порядку статті 365 ЦК України.

Відзиву на касаційну скаргу позивачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 вересня 2014 року між сторонами було укладено шлюб, який розірвано рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 08 лютого 2017 року.

За час перебування у шлюбі сторонами набуто у власність, зокрема, скутер VIPER EX50С 49 (2012 року випуску), червоного кольору, державний номер НОМЕР_4 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу видано 10 червня 2015 року, серія НОМЕР_5 ); автомобіль MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI, 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_6 (договір купівлі-продажу від 21 квітня 2016 року).

Земельні ділянки (№ НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 ) у садівничому товаристві «Надія» на території Вільнянського району Запорізької області перебувають в користуванні ОСОБА_2 , право власності на земельні ділянки за відповідачем не зареєстровано, що підтверджується довідкою голови товариства, виданою 15 квітня 2017 року, та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна від 08 листопада 2017 року (т. 1, а. с.10, 43-44; т. 2, а. с.8).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

З матеріалів касаційної скарги вбачається, що заявником судові рішення в частині відмовлених ОСОБА_1 позовних вимог не оскаржуються, а тому в цій частині не переглядаються.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Згідно зі статтями 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що спірне майно було придбано за її особисті кошти, а тому воно є її особистою приватною власністю, не можуть бути прийняті судом, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. Враховуючи те, що заявник не надала суду доказів придбання спірного майна за свої особисті кошти, тому вона вважається такою, що не спростувала презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу й, відповідно, таке майно підлягає поділу між подружжям.

Судами встановлено, що автомобіль MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI, 2009 року випуску, був проданий ОСОБА_2 13 квітня 2017 року, тобто вже після розірвання шлюбу між сторонами (т. 1, а. с 45-46).

Доказів надання ОСОБА_1 згоди на відчуження автомобіля матеріали справи не містять.

Установивши, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, проте відповідач відчужив його без згоди позивача як іншого із подружжя, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу.

Доводи заявника про те, що довідки експерта-товарознавця щодо вартості транспортних засобів, які були враховані судами попередніх інстанцій, не відповідають вимогам статей 77-80 ЦПК України, не можуть бути прийняті судом з огляду на таке.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

Так, подаючи до місцевого суд уточнену позовну заяву, позивач надав суду довідки судового експерта Булейко О. А. від 24 січня 2018 року, у яких визначено ринкову вартість спірних транспортних засобів, які були правомірно враховані судами під час вирішення спору. Відповідач в порушення частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України не надала суду доказів іншої ринкової вартості спірних транспортних засобів.

Посилання заявника на те, що судами не було враховано листи Регіонального сервісного центру в Запорізькій області МВС України від 27 жовтня 2018 року та від 07 листопада 2018 року, у яких ціна скутера становить 1 050 грн, а автомобіля за домовленістю сторін 20 000 грн, є безпідставними, оскільки у вказаних листах зазначено вартість транспортних засобів на час їх придбання у 2015-2016 роках ОСОБА_2 , а не на час розгляду справи у суді.

Крім того, листи не містять посилань на дату оцінки майна та документи на підтвердження його оцінки, проведеної відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», тому такі не можуть вважатися доказами дійсної вартості спірних транспортних засобів на час розгляду справи.

Також не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про порушення правил територіальної підсудності справи, оскільки, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , серед іншого, заявляв позовні вимоги щодо земельних ділянок, які розташовані у садівничому товаристві «Надія» на території Вільнянського району Запорізької області, а тому місцевий суд правомірно відкрив провадження у справі.

При цьому, оскільки підсудність спору визначається на момент відкриття провадження у справі, то посилання на незадоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно або відмову у задоволенні позовних вимог в частині вимог щодо нерухомого майна не можуть свідчити про порушення правил територіальної юрисдикції.

Посилання заявника на висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 489/2055/19, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-37цс13, не можуть бути прийняті судом, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, які викладені у вказаних постановах й, відповідно, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян