№ 314/3057/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 314/3057/16-ц

провадження № 61-14985св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів -Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Петрова Є. В., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приват Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 січня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Кафанова А.В., та на постанову Запорізького апеляційного суду від 04 липня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Гончар М.С., Маловічко С.В., Полякова О.З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» ( після зміни найменування АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 14 грудня 2007 року ОСОБА_1 отримала кредит в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" згідно кредитного договору № ZPVLGA00000139, у розмірі 21072 доларів США, шляхом видачі готівки через касу, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення - 13 грудня 2012 року.

Проте відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим у неї станом на 10 грудня 2015 року склалася заборгованість у розмірі 89 822,04 долари США, що складається із: 17 636,53 доларів США - заборгованість за кредитом; 4 194,55 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 11 680 доларів США - заборгованість з комісії за користування кредитом; 62 023,32 долари США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Позивач вважав, що відповідач порушив свої договірні зобов`язання, тому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № ZPVLGA 000000139 від 14 грудня 2007 року станом на 10 грудня 2015 року у розмірі 89 822,04 доларів США, яка складається із: 17 636,53 доларів США - заборгованості за кредитом; 4 194,55 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом; 11 680 доларів США - заборгованості з комісії за користування кредитом; 62 023,32 долари США - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, а також судовий збір .

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 02 червня 2016 року позов Банку у цій справі задоволено повністю(а.с. 25).

Ухвалою Вільнянського районного суд Запорізької області від 20 квітня 2017 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд зазначеного заочного рішення суду у цій справі залишення без розгляду (а.с.55).

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 03 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, вищезазначену ухвалу Вільнянського районного суд Запорізької області від 20 квітня 2017 року залишено без змін (а.с. 82-84) .

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 01 грудня 2017 року за заявою ОСОБА_1 вищезазначене заочне рішення суду у цій справі скасовано (а.с.101).

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 178-179).

Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 липня 2019 року рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 січня 2019 року змінено в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Банк звернувся до суду з пропуском позовної давності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

02 серпня 2019 року АТ «КБ «Приват Банк» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 січня 2019 року та на постанову Запорізького апеляційного суду від 04 липня 2019 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Вільнянського районного суду Запорізької області матеріали цивільної справи №314/3057/16-ц.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не прийняв до уваги те, що в кредитному договорі сторонами було збільшено строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди, та процентів за користування кредитом, неустойки у 5 років, тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку , що банком пропущено позовну давність зі звернення до суду з даним позовом.

Суди не взяли до уваги те, що з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не доведено відсутність заборгованості та виконання умов договору належним чином, а тому вимоги позовної заяви підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Банк змінив строк дії договору на 05 березня 2013 року, пред`явивши позов до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а банк звернувся до суду з даним позовом тільки 22 березня 2016 року, тобто з пропуском позовної давності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 14 грудня 2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк» та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ZPVLGA00000139, згідно якого відповідачка отримала кредит готівкою у розмірі 21 072 доларів США, шляхом видачі готівки через касу, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення - 13 грудня 2012 року. Згідно розрахунку заборгованості, поданого позивачем, відповідачка не в повному обсязі виконала свої зобов`язання щодо погашення суми кредиту та сплати інших платежів, внаслідок чого у неї станом на 10 грудня 2015 року склалася заборгованість у розмірі 89 822,04 долари США, що складається із: 17 636,53 доларів США - заборгованість за кредитом; 4 194,55 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 11 680 доларів США - заборгованість з комісії за користування кредитом; 62 023,32 долари США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2013 року в іншій справі № 314/1700/13-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про звернення стягнення врахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPVLGA00000139 від 14 грудня 2007 року, укладеного із ПАТ КБ "ПриватБанк", що складає 52442.15 доларів США (за курсом НБУ від 05 березня 2013 року складає 419170, 13 грн.)- звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок загальною площею 55, 30, житловою площею 39,80 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності підпорядкування. З можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки (а.с. 215-217).

Учасниками даної справи визнана та обставина, що вищезазначене рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2013 року в іншій справі № 314/1700//13- ц набрало законної сили, є чинним, але не виконано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив того, що позивач не довів належних правових підстав щодо стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором, а саме не зазначив недостатність суми коштів, отриманих від реалізації заставного майна згідно рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2013 року.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 липня 2019 року рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 січня 2019 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості та стягнення заборгованості - це різні способи захисту прав Банку за вищезазначеним кредитним договором, застосування одного із них раніше Банком за рішенням суду не виключає можливість застосування іншого за рішенням суду у цій справі. Проте, незважаючи на наявність порушеного права, Банк звернувся до суду з даним позовом з пропуском позовної давності.

Колегія суддів частково погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Так, наявність рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором у непогашеній частині заборгованості, оскільки застосування кредитором іншого законного способу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягнення заборгованості.

Зазначена позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №21/107/15-г (провадження №12-117гс18) від 18 вересня 2018 року, постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року, справа №761/31346/13-ц (провадження №61-3691св18).

Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) від 04 липня 2018 року, в якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки є додатковим (акцесорним), а не альтернативним способом захисту порушеного права який може бути використаний разом з основним або окремо, що не являється подвійним стягнення заборгованості.

Не вважається подвійним стягненням звернення стягнення на предмет забезпечення за наявності невиконаного рішення суду про стягнення основної суми заборгованості (навіть якщо був отриманий, але не звернений до виконання виконавчий лист).

У постанові від 27 вересня 2018 року у справі №910/23408/17 Верховний Суд зазначив, що задля уникнення подвійного стягнення боржник, який погасив заборгованість за основним зобов`язанням (за яким видано виконавчий лист), має право звернутися до суду із заявою в порядку, передбаченому ст. 432 ЦПК України - визнати інший виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Судами встановлено, що заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2013 року в іншій справі № 314/1700/13-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPVLGA00000139 від 14 грудня 2007 року, укладеного із ПАТ КБ "ПриватБанк", що складає 52442.15 доларів США (за курсом НБУ від 05.03.2013 року складає 419170, 13 грн.)- звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок загальною площею 55, 30, житловою площею 39,80 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності підпорядкування. З можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки (а.с. 215-217).

Вказане рішення не було виконано через обмеження передбачені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тобто не з вини ПАТ КБ «Приватбанк».

Аналізуючи викладене, суд апеляційної інстанції вказані правові висновки прийняв до уваги, та прийшов до правильного висновку відносно того, що АТ КБ «Приватбанк» не позбавлений права, за наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки за спірним кредитним договором, звернутись до суду з позовом про зміну строку дії кредитного договору на 05 березня 2013 року та стягнення заборгованості за кредитним договором.

Проте, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Банком було пропущено позовну давність, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідач в особі його представника у суді першої інстанції заявив клопотання про застосування у цій справі наслідків спливу позовної давності (а.с. 119-121).

Відповідно до п 8.1 Кредитного договору № ZPVLGA00000139 термін дії договору триває до 13 грудня 2012 року.

Відповідно до п. 5.5 Кредитного договору № ZPVLGA00000139 термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки -пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю у п`ять років.

З даним позовом Банк звернувся до суду у березні 2016 року.

Оскільки ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду у квітні 2013 року з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2013 року було задоволено, тому строк позовної давності на усі платежі за кредитним договором № ZPVLGA00000139 перервався та почав свій перебіг спочатку з квітня 2013 року.

Таким чином, враховуючи те, що перебіг позовної давності за вказаним кредитним договором почався спочатку з моменту пред`явлення позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення, а саме з квітня 2013 року та наявність збільшеної позовної давності, встановленої п. 5.5 Кредитного договору, тому Банк звернувся з даним позовом до суду в межах строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції вказаного не врахував, в результаті чого дійшов помилкового висновку про сплив позовної давності.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія судді приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення.

Звертаючись до суду з даним позовом, ПАТ КБ «Приватбанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № ZPVLGA00000139 станом на 10 грудня 2015 року у розмірі 89 822,04 дол. США, що складається із: 17 636,53 доларів США - заборгованість за кредитом; 4 194,55 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 11 680 доларів США - заборгованість з комісії за користування кредитом; 62 023,32 долари США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Колегія суддів вважає, що позов підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Стосовно стягнення відсотків за користування кредитом, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до правового висновку , висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми передбачені статтею 625 ЦК України.

Строк дії кредитного договору № ZPVLGA00000139 від 14 грудня 2007 року закінчився 13 грудня 2012 року.

Таким чином, право у Банку нараховувати відсотки за кредитним договором припинилось 13 грудня 2012 року.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що станом на 14 грудня 2012 року відсотки за користування кредитними коштами складали 4194.55 доларів США, яка співмірна сумі відсотків, яку просив Банк стягнути з ОСОБА_1 при зверненні з даним позовом.

Стосовно стягнення комісії за користування кредитом, колегія суддів зазначає наступне.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 зробив висновок, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок, тому є нікчемними.

У зв`язку з вищевикладеним висновком колегія суддів вбачає відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом з позичальника.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про нікчемність положень кредитного договору, якими встановлена комісія за користування кредитом, відсутні підстави для задоволення вимог про визнання таких положень недійсними у судовому порядку, оскільки статтею 215 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Такий висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), відповідно до якого визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Отже, позовна вимога Банку в частині позову про стягнення з ОСОБА_1 11 680 доларів США - заборгованості з комісії за користування кредитом задоволенню не підлягає.

Стосовно стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц.

Зважаючи на вказане, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшити розмір пені до розміру заборгованості по тілу кредиту 17 636,53 доларів США.

Таким чином, позов ПАТ КБ «Приватбанк» ( після зміни найменування АТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає частковому задоволенню, а саме ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № ZPVLGA00000139 від 14 грудня 2007 року станом на 10 грудня 2015 року, яка складається із: 17 636,53 доларів США - заборгованість за кредитом; 4 194,55 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 17 636,53 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 січня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 липня 2019 року необхідно скасуватита ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо перерозподілу судових витрат.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи пропорційність задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбакн» у розмірі 44 %, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь АТ КБ «Приватбанк» в повернення, понесені ним судові витрати у загальному розмірі (30 840+46 260,60+61 680,80*44%)=61 063,81 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 січня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 липня 2019 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення .

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № ZPVLGA00000139 від 14 грудня 2007 року у розмірі 39 467,61 доларів США, яка складається з: 17 636,53 доларів США - заборгованість за кредитом; 4 194,55 доларів США- заборгованість по процентам за користування кредитом; а також 17 636,53 доларів США- пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

В задоволенні іншої частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» понесені ним судові витрати у розмірі 61 063,81 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик