Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 314/3480/17

провадження № 61-1528св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В.О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Люцернянська сільська рада Вільнянського району Запорізької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

На обґрунтування позовних вимог зазначали, що з 2000 року зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 . У вересні 2001 року з метою поліпшення житлових умов, ОСОБА_1 надано ордер на вселення в будинок АДРЕСА_2 , до якого у 2006 році переїхав проживати її син ОСОБА_2 разом із сім`єю, а ОСОБА_1 фактично почала проживати у квартирах АДРЕСА_3 АДРЕСА_4 .

Посилаючись на те, що вони більше 10 років користуються вказаним житлом, здійснюють у ньому ремонтні роботи та сплачують усі необхідні платежі, проте позбавлені можливості оформити право власності на нього через відсутність правовстановлюючих документів, позивачі, уточнивши позовні вимоги, просили визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на квартири АДРЕСА_5 , а за ОСОБА_2 - на житловий будинок АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2017 року у складі головуючого судді Беспалько Т. Д. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартири АДРЕСА_5 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні правові підстави, передбачені статтею 344 ЦК України для визнання за позивачами права власності на спірну нерухомість, якою вони безперервно, добросовісно і відкрито володіють майже 11 років.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Вказане рішення місцевого суду оскаржила в апеляційному порядку ОСОБА_3 , яка не була стороною у справі.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2017 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав передбачених статтею 344 ЦК України для визнання права власності на спірну нерухомість за позивачами є помилковим, оскільки зроблений без з`ясування фактичних обставин справи та належної перевірки наданих позивачами доказів на обґрунтування своїх вимог. Так поза увагою місцевого суду залишено те, що право користування спірним житлом, квартирою та жилим будинком, виникло у позивачів на підставі договору найму, що виключає застосування до спірних правовідносин положення статті 344 ЦК України. Крім того, власником спірних квартир є Вільнянське управління зрошувальних систем, згідно даних технічного паспорту, а балансоутримувачем спірного будинку - Приватне акціонерне товариство «Дружба» (далі - ПрАТ «Дружба»), наймачем квартири АДРЕСА_4 , з 1974 року є ОСОБА_3 , яких не було залучено до участі у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У січні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно, без залучення ОСОБА_3 до участі у справі, без визнання жодним процесуальним документом учасником справи, прийняв до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка не є стороною даної справи, питання про її права чи обов`язки судом першої інстанції не вирішувалися, належних доказів на підтвердження наявної реєстрації у спірній квартирі нею не надано. При цьому, апеляційний суд скасовуючи рішення місцевого суду в повному обсязі вийшов за межі вимог апеляційної скарги, оскільки ОСОБА_3 просила про перегляд рішення суду першої інстанції в частині, що стосується визнання права власності на квартиру АДРЕСА_4 . Судом апеляційної інстанції невірно переоцінені докази, наявні у справі, та зроблено помилковий висновок щодо власників спірних квартир та жилого будинку, а також наявність з ними договірних відносин стосовно користування житлом, не враховано, що реєстрація місця проживання позивачів не може ототожнюватися з договірними відносинами, унаслідок чого порушені норми матеріального права та не застосовано до спірних правовідносин положення статті 344 ЦК України.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходило.

18 березня 2019 року Михайлівська сільська рада Вільнянського району Запорізької області, яка є правонаступником Люцернянської сільської ради, подала клопотання у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на те, що заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2017 року є законним і обґрунтованим.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними відмітками у їх паспортах.

Наймачем квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_3

Власником будинку АДРЕСА_6 відповідно до технічних паспортів, є Вільнянське управління зрошувальних систем.

Будинок АДРЕСА_2 , на зайняття якого, ОСОБА_1 у вересні 2001 року видано ордер, є об`єктом державної власності, його балансоутримувачем є ПрАТ «Дружба».

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивачі посилалися на те, що ОСОБА_1 проживає у спірних квартирах АДРЕСА_3 АДРЕСА_4 , а ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_2 , проводять у них ремонт, сплачують усі необхідні платежі, тобто відкрито безперервно володіють нерухомим майном більше 10 років, що є підставою для визнання за ними права власності на підставі статті 344 ЦК України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 328 ЦК України набуття права власності - певний юридичний склад, із яким закон пов`язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До підстав набуття права власності на нерухоме майно чинним законодавством віднесено набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва (стаття 331 ЦК України), набувальна давність(стаття 344 ЦК України), на підставі правочинів (стаття 334 ЦК України), у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (стаття 345 ЦК України) та у порядку спадкування за законом чи заповітом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідно враховувати, зокрема, що: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна у її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалося протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю можливе лише за наявності у сукупності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервний строк володіння ним.

Аналіз поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, дає підстави для висновку, що добросовісність, як одна із засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Таким чином, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного документа, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування положень частини першої статті 344 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, зокрема те, що власником спірних квартир є Вільнянське управління зрошувальних систем, згідно даних технічного паспорту, балансоутримувачем спірного будинку - ПрАТ « Дружба », наймачем квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_3 , належним чином оцінивши письмові докази наявні в матеріалах справи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та визнання за позивачами права власності за набувальною давністю в порядку вимог статті 344 ЦК України на спірну нерухомість.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо безпідставного прийняття до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 , не залучення її відповідним процесуальним документом до участі у справі, а також про те, що судом першої інстанції не вирішувалося питання про її права та обов`язки, що позбавляє її права на апеляційне оскарження, є безпідставними та висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_4 , а в силу вимог частин першої, третьої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Також не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги ОСОБА_3 , так як суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. (частина четверта стаття 367 ЦПК України).

Інші аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Постанова Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко