№ 314/4732/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 314/4732/19

провадження № 61-13092св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 лютого 2021 року в складі судді

Кіяшко В. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2021 року в складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування автомобіля.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у шлюбі

з 14 червня 2008 року. У 2014 році подружжя за спільні кошти придбали автомобіль марки «VOLKSWAGEN», модель «TIGUAN», 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зареєстрували на ім`я дружини ОСОБА_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 11 лютого

2016 pоку № 891/2342, посвідченого Територіальним сервісним центром

№ 2342 РСЦ МВС в Запорізькій області, довірена особа ОСОБА_2 -

ОСОБА_4 продала вказаний автомобіль ОСОБА_3 за 272 370,00 грн.

За договором дарування транспортного засобу від 13 квітня 2016 pоку, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Саламатовою М. В., ОСОБА_2 отримала в дар від ОСОБА_3 автомобіль марки «VOLKSWAGEN», модель «TIGUAN», 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , оцінений сторонами у 96 948,00 грн.

Позивач вважав зазначені договори фіктивними та такими, що укладені з порушенням порядку спільного розпорядження майном подружжя, визначеним нормами Сімейного кодексу України.

ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу транспортного засобу від 11 лютого 2016 року № 891/2342, посвідчений Територіальним сервісним центром № 2342 РСЦ МВС в Запорізькій області, за яким довірена особа ОСОБА_2 - ОСОБА_4 продала ОСОБА_3 автомобіль марки «VOLKSWAGEN», модель «TIGUAN», 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

визнати недійсним з моменту вчинення договір дарування транспортного засобу від 13 квітня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Саламатовою М. В., за яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 автомобіль марки «VOLKSWAGEN», модель «TIGUAN»,

2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 лютого

2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від

15 червня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 11 лютого 2016 року № 891/2342, посвідчений Територіальним сервісним центром № 2342 РСЦ МВС в Запорізькій області, за яким довірена особа ОСОБА_2 -

ОСОБА_4 продала ОСОБА_3 автомобіль марки «VOLKSWAGEN», модель «TIGUAN», 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Визнано недійсним договір дарування транспортного засобу від 13 квітня

2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Саламатовою М. В., за яким ОСОБА_3 подарував

ОСОБА_2 автомобіль марки «VOLKSWAGEN», модель «TIGUAN», 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер

НОМЕР_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що оскільки спірний автомобіль набутий за спільні кошти під час шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та є їхньою спільною сумісною власністю. Відповідач ОСОБА_2 презумпція спільного сумісного майна подружжя щодо спірного автомобіля не спростувала.

Неотримання згоди іншого з подружжя під час відчуження майна, яке є спільною сумісною власністю, є порушенням норм статей 60 61 63 СК України, і підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу та договору дарування спірного автомобіля відповідно до норм статей 203 215 ЦК України.

Апеляційний суд також вказав, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів того, що відповідачі при укладенні спірного договору купівлі-продажу та договору дарування діяли недобросовісно є необґрунтованими, оскільки відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України та статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Аргументи учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

обраний позивачем спосіб захисту його прав, а саме визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу від 11 лютого 2016 року № 891/2342 та договору дарування транспортного засобу від 13 квітня 2016 року, є неефективним і неналежним. Ефективним способом захисту прав позивача, на думку відповідачів та третьої особи, є вимога про визнання недійсним (фіктивним) договору купівлі-продажу автомобіля та про витребування майна з чужого незаконного володіння від будь-якої особи, котра є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене, та без визнання попередніх угод недійсними;

позивач ОСОБА_1 не довів того, що спірне майно взагалі мало ознаки спільної сумісної власності подружжя;

довіреність видана ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_4 , на підставі якої останню уповноважено на укладення договору купівлі-продажу спірного автомобіля, недійсною не визнавалась та довірителем не скасовувалась;

до участі у справі не залучено Територіальний сервісний центр № 92342 РСЦ МВС в Запорізькій області та приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Саламатову М. В.;

суди не з`ясували чи дійсно наявне порушене право або інтерес ОСОБА_1

у спірних правовідносинах саме діями ОСОБА_5 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , сервісного центру чи приватного нотаріуса;

суди попередніх інстанцій взяли до уваги неналежні докази, а саме: копію договору купівлі-продажу транспортного засобу від 11 лютого 2016 року

№ 891/2342 та копію договору дарування транспортного засобу від 13 квітня

2016 року, оскільки вони не були засвідченні належним чином. Крім того, копію договору купівлі-продажу транспортного засобу від 11 лютого 2016 року

№ 891/2342, що посвідчений Територіальним сервісним центром № 2342 РСЦ МВС в Запорізькій області, за яким довірена особа ОСОБА_2 - ОСОБА_4 продала ОСОБА_3 спірний автомобіль, витребувано ухвалою суду першої інстанції у територіального сервісного центру. Проте вказаний доказ не надано суду в зв`язку з його відсутністю у Територіального сервісного центру № 2342 РСЦ МВС в Запорізькій області;

оскільки спір виник у сімейних правовідносинах, суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі з п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі

№ 522/7636/14-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, від 05 грудня 2018 року № 522/2201/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 911/737/18, від 03 липня 2019 року у справі

№ 369/11268/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від

23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, від 27 лютого 2018 року у справі

№ 925/1121/17, від 09 лютого 2018 року у справі № 906/538/16, від 31 березня

2021 року у справі № 201/2832/19 та постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 6-251цс15, від 17 грудня 2014 року у справі

№ 6-140цс14, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17. Також як підставу касаційного оскарження вказано те, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 8 частини першої, пунктів 1 - 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у шлюбі

з 14 червня 2008 року.

У 2014 pоці подружжя за спільні кошти придбали автомобіль марки «VOLKSWAGEN», модель «TIGUAN», 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зареєстрували на ім`я дружини ОСОБА_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 11 лютого

2016 pоку № 891/2342, посвідченого Територіальним сервісним центром

№ 2342 РСЦ МВС в Запорізькій області, довірена особа ОСОБА_2 -

ОСОБА_4 продала вказаний автомобіль ОСОБА_3 за 272 370,00 грн.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині першої, другої статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 645/995/17 (провадження № 61-905св20), з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), вказано, що:

«пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від

22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16. Водночас із зазначеної постанови випливає, що для визнання договору недійсним суду слід також встановити недобросовісність того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна. Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини другої статті

369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначеного висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі

№ 6-3058цс16.

Сформульовані вище висновки частково не узгоджуються з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада

2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором».

У справі, що переглядається:

суди встановили, що автомобіль марки «VOLKSWAGEN», модель «TIGUAN», 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , придбано ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які перебували у шлюбі

з 14 червня 2008 року, та зареєстровано на ім`я дружини ОСОБА_2 ;

під час судового розгляду ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільної сумісної власності подружжя, а тому суди попередніх інстанцій вважали автомобіль марки «VOLKSWAGEN», модель «TIGUAN», 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1

і ОСОБА_2 ;

за договором купівлі-продажу транспортного засобу від 11 лютого 2016 року № 891/2342, який посвідчений Територіальним сервісним центром № 2342 РСЦ МВС в Запорізькій області, довірена особа ОСОБА_2 - ОСОБА_4 продала ОСОБА_3 спірний автомобіль;

відповідно до договору дарування транспортного засобу від 13 квітня

2016 року, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Саламатовою М. В., ОСОБА_3 подарував вказаний автомобіль ОСОБА_2 ;

задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договору купівлі-продажу транспортного засобу від 11 лютого 2016 року

№ 891/2342 та договору дарування транспортного засобу від 13 квітня

2016 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не з`ясував обставину щодо добросовісності / недобросовісності ОСОБА_3 (покупця за договором купівлі-продажу транспортного засобу);

при цьому суди не врахували, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності подружжя, залежить від встановлення недобросовісності відповідача ОСОБА_3 - контрагента за таким договором.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування автомобіля задоволено. Тому постанову апеляційного суду слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного оскарження та необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 645/995/17 (провадження № 61-905св20), дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2021 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук