Постанова
Іменем України
27 червня 2022 року
м. Київ
справа № 317/2185/19
провадження № 61-332св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 вересня 2020 року
у складі судді Ачкасова О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Позов обґрунтовано тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , була досягнена домовленість про продаж жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 06 квітня 2009 року, за ціною 25 000,00 доларів США. ОСОБА_1 дозволила ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 проживати у будинку та робити ремонт. Оскільки у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було лише 12 500,00 доларів США, сторони домовилися про оформлення продажу з розстрочкою платежу, або у день, коли відповідачі будуть готові повністю розрахуватися з позивачкою, тоді і буде підписано та посвідчено договір у нотаріуса. Після того ОСОБА_1 поїхала до Німеччини, де постійно проживає.
21 серпня 2015 року ОСОБА_1 видала довіреність ОСОБА_4 на право продажу спірного будинку. ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_4 знала, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є родичами ОСОБА_1 та знала про домовленість про підписання договору після повної оплати.
У червні 2018 року ОСОБА_1 стало відомо, що у грудні 2015 року
ОСОБА_4 продала спірний будинок ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 повідомили, що повністю розрахувалися з ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , як такий що вчинений представником з перевищенням повноважень, відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), та такий, що вчинений під впливом помилки, відповідно до статті 229 ЦК України.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 17 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції,
з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що після досягнення усіх істотних умов договору із сторонами та посвідчення правочину в присутності ОСОБА_2 , представник ОСОБА_4 передала технічний паспорт на житловий будинок, домову книгу, оригінали яких знаходяться у ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Також, разом із довіреністю ОСОБА_1 передала своєму представнику ОСОБА_4 правовстановлюючі документи для укладання від її імені договору купівлі-продажу, що свідчать про те, що позивачка своїми діями схвалила вчинення правочину.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
08 січня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 вересня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2020 року (надійшла до суду 11 січня 2021 року), в якій просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Заявник вказує, що порушення судами норм матеріального та процесуального права полягає в тому, що суди необґрунтовано не прийняли до уваги як доказ надані нею скріншоти переписки з відповідачем ОСОБА_3 , а також необґрунтовано не взяли до уваги ту обставину, що відносно відповідачів відкрито кримінальне провадження за частиною 1 статті 190 Кримінального кодексу України.
Заявник також зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 395/465/15-ц (провадження № 61-8726св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 466/10270/15-ц (провадження № 61-4585св18), від 31 жовтня 2019 року у справі № 664/998/17 (провадження № 61-14501св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 710/2175/15-ц (провадження № 61-5322св18), від 30 січня 2019 року у справі № 127/7798/17 (провадження № 61-42473св18), та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц (провадження № 14-153цс18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
16 березня 2021 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.
Вказує, що за усною домовленістю сума договору купівлі-продажу будинку складала 12 500,00 доларів США.
Зазначає, що договір було оформлено без порушень норм законодавства.
Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
16 березня 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.
Вказує, що за усною домовленістю сума договору купівлі-продажу будинку складала 12 500,00 доларів США.
Зазначає, що посилання ОСОБА_1 на практику Верховного Суду
є необґрунтованими, оскільки правовідносини у вказаній практиці не є тотожними до спірних.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
05 квітня 2021 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.
Вказує, що у 2015 році ОСОБА_1 звернулася до неї з проханням підготувати та отримати документи про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці та замовити оцінку розташованого на цій ділянці житлового будинку. Також, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 постійно проживає
у Німеччині, у серпні 2015 року нею була видана довіреність для продажу спірного будинку після оформлення необхідних документів.
Зазначає, що ОСОБА_1 не уточнювала ціну договору та зазначила, що договір необхідно підписати відразу після отримання документів про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці та замовити оцінку розташованого на цій ділянці житлового будинку.
Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
10 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Запорізького районного суду Запорізької області.
17 лютого 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 постійно проживає у Німеччині, домовилась із ОСОБА_4 про укладання договору доручення на укладання договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 .
21 серпня 2015 року ОСОБА_1 підписала довіреність на ім`я
ОСОБА_4 , яка посвідчена приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Горловою Ю. М. та зареєстрована в реєстрі за № 2152.
Відповідно до вказаної довіреності, ОСОБА_1 уповноважила
ОСОБА_4 , зокрема, представляти її інтереси в органах нотаріату щодо продажу житлового будинку АДРЕСА_1 за ціну та на умовах, на розсуд ОСОБА_4 з усіма будівлями та господарськими спорудами.
04 грудня 2015 року між ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташовою Т. М., реєстровий номер 7051.
Згідно із пунктом 2.1. зазначеного договору продаж житлового будинку сторони здійснюють за ціною 149 000,00 грн, яку сторони вважають справедливою, її розмір не пов`язаний із збігом впливу важких для сторін обставин. Зазначену грошову суму ОСОБА_1 одержала від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , пропорційно часток кожного, готівкою всю повністю до підписання цього договору. Факт відсутності фінансових та будь-яких інших претензій з приводу проведеного розрахунку стверджуються вказаним пунктом договору.
Договір купівлі-продажу від 04 грудня 2015 року, реєстровий № 7051, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташовою Т. М. та не містить будь яких застережень про розстрочку.
Під час посвідчення договору купівлі-продажу від 04 грудня 2015 року, реєстровий № 7051, приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташовою Т. М. було перевірено повноваження представника позивачки, встановлено, що сторони діють добросовісно і перебувають при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміють значення своїх дії, попередньо були ознайомлені з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений сторонами правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину), та статтями 204 626 627 ЦК України, тільки після чого нотаріус посвідчив договір.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі -
в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального права та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У статті 203 ЦК України закріплені загальні вимоги, додержання яких
є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 215 цього ЦК України недійсним
є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний) правочин.
Статтею 229 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Статтею 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до частин першої, третьої 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю
є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що недійсність договору через недоплату узгодженої за договором грошової суми не є переконливими, оскільки не надано жодних належних доказів на підтвердження того, що сторонами була досягнута домовленість про сплату за договором більшої грошової суми ніж та, яка зазначена у договорі. Також відсутні про це і застереження в оспорюваному договорі.
Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що довіреність, яка видана добровільно ОСОБА_1 , на день укладення спірного договору була дійсною, за її змістом ОСОБА_4 мала право укладати, підписувати договори купівлі-продажу, при цьому вона діяла не в особистих інтересах,
а в інтересах ОСОБА_1 , маючи право здійснювати від її імені всі необхідні дії, зазначена довіреність не була скасована та вичерпала свою дію.
Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно того, що довіреність, якою довірену особу уповноважено на укладення та підписання від імені позивачки договору щодо продажу нерухомого майна та отримання коштів за договорами цивільно-правового характеру, свідчить про спрямованість її волі на відчуження належного їй спірного майна.
Аналогічні правові позиції міститься у постановах Верховного Суду
від 02 жовтня 2019 року у справі № 346/3760/15-ц, від 23 травня 2018 року
у справі № 357/12578/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі
№ 466/10270/15-ц.
Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що доводи ОСОБА_1 про те, що правочин вчинений під впливом помилки і що ця помилка має істотне значення, жодними доказами не доведені, а тому є безпідставними.
Верховний Суд погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що існували будь-які перешкоди для письмового оформлення домовленості сторін договору про ціну договору. Також не надано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 надавала представникові будь-які вказівки щодо умов укладення договору. Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту вчинення відповідачами злочину щодо шахрайських або будь-яких інших протиправних дій при укладенні оспорюваного договору.
Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі
№ 395/465/15-ц (провадження № 61-8726св18), від 07 листопада 2018 року
у справі № 466/10270/15-ц (провадження № 61-4585св18), від 31 жовтня 2019 року у справі № 664/998/17 (провадження № 61-14501св18),
від 25 квітня 2018 року у справі № 710/2175/15-ц (провадження
№ 61-5322св18), від 30 січня 2019 року у справі № 127/7798/17 (провадження № 61-42473св18), та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц (провадження
№ 14-153цс18), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені
у мотивувальній частині рішення суду першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанції повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 вересня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 грудня
2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник