ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 318/1421/17
провадження № 61-1870 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи - Кам`янсько-Дніпровська міська рада Запорізької області, приватний нотаріус Кам`янсько-Дніпровського нотаріального округу Запорізької області Хаяркін Віктор Вікторович,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та адвоката Петрової Світлани Миколаївни, яка діє в її інтересах, на рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 14 листопада 2018 року в складі судді Васильченка В. В. та на постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року в складі колегії суддів Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 і просила визнати недійсним заповіт від 06 листопада 2013 року, складений ОСОБА_3 .
В обґрунтування своїх вимог позивач указувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , до складу спадщини після смерті якого входять, зокрема, житловий будинок АДРЕСА_1 . і земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 9,03га, які спадкодавець 06 листопада 2013 року заповів своїй дружині ОСОБА_2
ОСОБА_1 уважала, що оскільки на момент складення заповіту батько тяжко хворів, то він не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, а отже не міг скласти заповіт.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 14 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, а саме того факту, що в момент складення та підписання заповіту від 06 листопада 2017 року спадкодавець не усвідомлював значення своїх дій і не міг ними керувати. Висновком експертизи, проведеної на підставі ухвали місцевого суду, встановлена здатність спадкодавця в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними саме в момент складення заповіту 06 листопада 2013 року .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 14 листопада 2018 року - без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
06 березня 2019 року ОСОБА_1 і адвокат Петрова С. М. подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 14 листопада 2018 року та на постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Указує, що висновок експерта є неповним і необґрунтованим, а тому суд мав задовольнити клопотання позивача та призначити в справі додаткову експертизу.
ОСОБА_1 уважає, що оскільки на момент складення спірного заповіту спадкодавець мав онкологічне захворювання й погано себе почував, то не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Відзив на касаційну скаргу
Відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який був батьком ОСОБА_1 .
Відповідно до медичної довідки про причину смерті ОСОБА_3 , 1939 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті - «рак простати».
За заповітом від 06 листопада 2013 року, посвідченим секретарем виконавчого комітету Великознам`янської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району, Запорізької області Альошиною К. Г., ОСОБА_3 усе належне йому майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, все, що буде належати йому на день його смерті, заповів дружині ОСОБА_2 .
Згідно з заповітом від 07 листопада 2013 року, посвідченим секретарем виконавчого комітету Великознам`янської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області Альошиною К. Г., житловий будинок і земельну ділянку по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 заповів своїй дочці ОСОБА_4 . Указаний заповіт ОСОБА_1 у даній справі не оспорює.
ОСОБА_2 у жовтні 2015 року подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, на підставі якої 18 березня 2016 року їй видано свідоцтво про право власності на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1 ., а також свідоцтва про право на спадщину за заповітом на іншу Ѕ частку цього ж будинку та на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 9,0304га.
ОСОБА_4 у листопаді 2015 року звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом від 07 листопада 2013 року після смерті свого батька ОСОБА_3 , до складу якої входить інший житловий будинок і земельна ділянка під ним, площею 0,47 га, розташовані по АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформаційних довідок зі Спадкового реєстру заповіт № 55305570, номер в реєстрі нотаріальних дій 295, посвідчений 06 листопада 2013 року, та заповіт № 55366428 номер в реєстрі нотаріальних дій 297, посвідчений 07 листопада 2013 року, є чинними.
Висновком судово-психіатричної експертизи від 11 червня 2018 року № 277 підтверджується, що ОСОБА_3 на момент укладання заповіту ознак психічного розладу у зв`язку із захворюванням «рак простати», яке стало причиною смерті, не виявляв. Внаслідок чого ОСОБА_3 міг в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керуватися ними під час складання заповіту 06 листопада 2013 року .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.
Відповідно до статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
За частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтересі порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК України в редакції, чинній на момент призначення експертизи, зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, частина шоста статті 81 ЦПК України в редакції, чинній після вказаної дати).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво18).
Установивши, що висновком судово-психіатричної експертизи підтверджується здатність спадкодавця в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в момент складення заповіту 06 листопада 2013 року, суди зробили правильний висновок про недоведеність позовних вимог і відсутність правових підстав для визнання заповіту від 06 листпоада 2013 року недійсним на підставі статті 225 ЦК України.
Відповідно до статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Суди попередніх інстанцій установили, що висновок експета є обґрунтованим, не суперечить зібраним у справі доказам і не викликає сумнів у його правильності, а тому посилання позивача про безпідставну відмову суду першої інстанції в призначенні додаткової експертизи підлягає відхиленню.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та адвоката Петрової Світлани Миколаївни, яка діє в її інтересах, залишити без задоволення.
Рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 14 листопада 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
М. М. Русинчук