Постанова
Іменем України
15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 318/2865/17
провадження № 61-1120св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Виконавчий комітет Кам`янсько-Дніпровської міської ради Запорізької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 16 травня 2018 року у складі судді Васильченка В. В.
та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Бєлки В. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та визнання особи такою,
що втратила право користування житловим приміщенням.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 10 листопада 1990 року між ним як продавцем та ОСОБА_3 - батьком відповідача як покупцем укладений договір купівлі-продажу житлового будинку
АДРЕСА_2 .
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 22 грудня 1998 року цей договір визнаний недійсним і право власності ОСОБА_1 на спірний будинок поновлено.
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 04 жовтня 2002 року зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також дітей, які проживали з ними, повернути ОСОБА_1 спірний житловий будинок
з надвірними будівлями вартістю 25 805,70 грн, а ОСОБА_1 зобов`язано виплатити одноразово подружжю ОСОБА_2 25 805,70 грн або суму вартості вищевказаного майна станом на момент виконання судового рішення,
на момент передачі будинку.
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 17 лютого 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виселено із цього житлового будинку.
Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є такими, що втратили право користування спірним будинком, то і ОСОБА_2 як член їх сім`ї також втратив право користування будинком.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди
у користуванні житловим будинком шляхом визнання ОСОБА_2 таким,
що втратив право користування вказаним житловим приміщенням.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 16 травня 2018 року позов задоволено. Усунено ОСОБА_1 перешкоди
у користуванні житловим будинком АДРЕСА_2 шляхом визнання ОСОБА_2 таким,
що втратив право користування ним.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив
з того, що позивач як власник спірного будинку має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 16 травня
2018 року скасовано в частині стягнення судового збору та прийнято в цій частині нову постанову, якою судові витрати компенсовано за рахунок держави.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору
та ухвалюючи в цій частині нову постанову, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи, а тому звільнений від сплати судового збору.
Залишаючи в іншій частині рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновками про те, що законодавством України не передбачено переходу прав та обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім`ї колишнього власника у разі зміни власника. Відповідач не є членом сім`ї ОСОБА_1 , а його право користування будинком було похідним від прав колишнього власника, членом сім`ї якого він був.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи
У січні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди при прийнятті оскаржуваних рішень не застосували відповідних норм матеріального права, зокрема положень статті 47 Конституції України та статей 71 72 ЖК України.
Суди не надали оцінки його доводам про те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх прав, оскільки у випадку, якщо позивач позбавлений можливості володіти спірним майном, а ним володіє фактично
і користується відповідач, належним способом захисту має бути віндікаційний позов, тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника.
Також суди не взяли до уваги рішення ЄСПЛ, відповідно до яких проживання особи тривалий час у житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати за певною особою право проживати
у вказаному житлі, і відповідно виключає можливість визнання особи такою,
що втратила право користування вказаним житлом.
Крім того, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, безпідставно відмовивши у прийнятті додаткових доказів, а саме: свідоцтва
про народження його дитини та довідки про місце реєстрації дитини
за адресою спірного будинку.
Зміст відзиву на касаційну скаргу
У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Посилається на помилковість доводів касаційної скарги про те, що у відповідача виникло право невласника на користування чужою власністю, оскільки таке можливо лише за умови правомірного користування власністю, а у відповідача не виникало правомірних підстав для користування будинком; зазначає
про правильність обраного способу захисту своїх прав власника,
що підтверджується судовою практикою у справах з аналогічними правовідносинами. Вважає, що доводи про порушення апеляційним судом норм цивільного процесуального права при дослідженні доказів також безпідставні, оскільки апеляційний суд не досліджував та не брав до уваги надані відповідачем докази через відсутність поважних причин для неподання цих доказів до суду першої інстанції.
У відзиві ОСОБА_1 наголошує на тому, що тривалий час відповідач чинить йому перешкоди у користуванні його власністю, чим порушує його права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи
з Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів
у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 10 листопада 1990 року між ОСОБА_1
та ОСОБА_3 , батьком відповідача, укладений договір купівлі-продажу житлового будинку
АДРЕСА_2 .
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 22 грудня 1998 року у справі № 2-1/1998 договір купівлі-продажу зазначеного будинку від 10 листопада 1990 року визнаний недійсним. Рішення набрало законної сили 04 січня 1999 року.
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької від 04 жовтня 2002 року у справі № 2-400/2002 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та дітей,
що проживали разом з ними, зобов`язано передати житловий будинок з надвірними будівлями вартістю 25 805,70 грн ОСОБА_1 , а його зобов`язано під час передання йому будинку виплатити одноразово подружжю ОСОБА_2 25 805,70 грн або суму вартості вищевказаного майна станом на момент виконання рішення. Рішення набрало законної сили 05 листопада 2002 року.
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 17 лютого 2015 року у справі № 318/140/15-ц ОСОБА_3
та ОСОБА_4 виселено з житлового будинку АДРЕСА_2 . Рішення набрало законної сили 23 березня 2015 року.
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 05 жовтня 2016 року у справі № 318/1252/16-ц відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , територіальної громади м. Кам`янка-Дніпровська в особі Кам`янсько-Дніпровської міської ради Запорізької області про визнання права власності
на житловий будинок, усунення перешкод у реалізації права власності.
Відмовляючи у задоволенні цього позову, суд виходив з того, що свідоцтво
про право особистої власності, видане Виконавчим комітетом Кам`янсько-Дніпровської міської ради 10 березня 1982 року та зареєстроване Запорізьким МБТІ за № 3396, на підставі якого ОСОБА_1 належить спірний будинок,
не було оспорено або визнано недійсним та не було скасовано, у зв`язку з чим немає підстав для повторного визнання за позивачем права власності
на вказаний будинок.
Крім того, у цій же справі суди врахували, що відповідачі як на час звернення позивача до суду з цим позовом, так і на час ухвалення судового рішення, проживали у спірному житловому будинку, а ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 січня 2016 року було відстрочено виконання рішення Кам`янка-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17 лютого
2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_2 про вселення та виселення з житлового будинку строком на один рік
до 19 листопада 2016 року, у зв`язку з чим дійшли висновку, що відповідачі
до 19 листопада 2016 року мали право проживати та бути зареєстрованими
у цьому будинку.
Відповідно до листа Головного управління Національної поліції України
у Запорізькій області від 06 листопада 2017 року № 9168/90/01-2017 ОСОБА_2 повторно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , у 2013 році
на підставі документів щодо реєстрації права власності на земельну ділянку
за цією адресою.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних
на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційну скаргу подано до суду у січні 2019 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України у редакції, що діяла до 08 лютого
2020 року.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено
порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує.
Відповідно до статті 44 Цивільного кодексу Української РСР недійсною
є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. За недійсною угодою кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість
у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Таким чином, недійсна угода не породжує у сторін жодних правових наслідків, крім наслідків, що зумовлені самою недійсністю, зокрема, необхідністю кожної сторони повернути другій стороні все одержане за такою недійсною угодою.
Оскільки судами було встановлено, що рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 22 грудня 1998 року у справі № 2-1/1998 договір купівлі-продажу спірного будинку від 10 листопада 1990 року визнаний недійсним, а рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької
від 04 жовтня 2002 року у справі № 2-400/2002 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та дітей,
що проживали разом з ними, зобов`язано передати житловий будинок
з надвірними будівлями вартістю 25 805,70 грн ОСОБА_1 , а його зобов`язано під час передання йому будинку виплатити одноразово подружжю ОСОБА_2 25 805,70 грн або суму вартості вищевказаного майна станом на момент виконання рішення, а також те, що рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17 лютого 2015 року у справі
№ 318/140/15-ц ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виселено з житлового будинку АДРЕСА_2 , то суди
в оскаржуваній частині дійшли правильного висновку, що у відповідача
ОСОБА_2 , жодних прав відносно спірного житлового будинку не виникло.
Оскільки ОСОБА_2 не є власником спірного будинку або членом родини власника, то він не має законних підстав для користування житловим будинком, створює обмеження ОСОБА_1 у здійсненні права користування
та розпорядження своїм майном, у зв`язку з чим суди дійшли правильного висновку про те, що власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. Безпідставне тривале знаходження відповідача у спірному приміщенні призвело до порушення права власності позивача.
Обраний позивачем спосіб захисту відповідає характеру правопорушення
і є належним способом захисту у триваючому порушенні права власності,
що констатовано судовими рішеннями.
Доводи, наведені в касаційній скарзі ОСОБА_2 , про порушення апеляційним судом норм процесуального права під час дослідження доказів
є безпідставними, оскільки поданій відповідачем довідці про народження
ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини та реєстрацію її за місцем його проживання
26 жовтня 2018 року апеляційний суд дав належну оцінку в постанові
за результатами перегляду справи в апеляційному порядку.
Реєстрація дитини за місцем проживання ОСОБА_2 , здійснена ним під час дії рішення про визнання його таким, що втратив право користування спірним будинком, не впливає на правильність вирішення справи, правовідносини в якій стосуються неправомірного користування відповідачем житловим будинком.
Вказані дії можуть бути розцінені як порушення відповідачем загальних засад цивільного законодавства, таких, як неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, справедливість, добросовісність та розумність, що прямо передбачено статтею
3 ЦК України, а також порушення меж здійснення цивільних прав, визначених положеннями статті 13 ЦК України.
Інші доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального
й процесуального права на свій розсуд. Вони містять посилання на факти,
що були предметом дослідження й оцінки судів попередніх інстанцій, зокрема апеляційного суду, який належним чином їх спростував, а відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень,
та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновком суду щодо
їх оцінки.
Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює
та не ухвалює нове рішення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції,
а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи
у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 409 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 16 травня 2018 року у нескасованій частині та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов