Постанова
Іменем України
21 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 318/757/18
провадження № 61-6466св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Василівська державна нотаріальна контора Запорізької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17 жовтня 2018 року у складі судді Васильченка В. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полячкова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Василівська державна нотаріальна контора Запорізької області, про визнання права власності в порядку спадкування.
Позовна заява мотивована тим, що 27 вересня 1991 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб. За життя ОСОБА_3 мала на праві приватної власності таке майно:
- житловий будинок АДРЕСА_1 , яким вона володіла на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житловий будинок
від 21 листопада 2001 року;
- земельну ділянку площею 0,44 га, розташованої по АДРЕСА_1 на підставі державного акту серії ЗП від 25 грудня 1994 року;
- земельну ділянку (пай) площею 3,48 га.
02 березня 2005 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким все належне їй майно заповіла своєму чоловіку ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
У спадкодавця ще був спадкоємець - її син від першого шлюбу ОСОБА_2 . Вона його позбавила спадкування, оскільки все своє майно заповіла чоловікові, але син є інвалідом другої групи і має право на обов`язкову частку в спадщині, яка складається з половини частки, яка б припадала йому при спадкуванні за законом.
15 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої було відкрито спадкову справу. Але ОСОБА_2 заперечував проти того, що будинок належав тільки його матері, і подав позовну заяву до суду про визнання заповіту недійсним, де зазначав, що будинок був придбаний на підставі договору його батьком ОСОБА_4 Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду 24 червня 2016 року залишено без задоволення позов ОСОБА_2 . Після закінчення судових процесів ОСОБА_1 знову звернувся до державної нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті своєї дружини ОСОБА_3 . 16 лютого
2018 року державним нотаріусом винесено постанову № 101/01-32 про відмову у вчиненні нотаріальної дії на підставі того, що в заповіті не вказано час його посвідчення (години та хвилини), заповіт складений російською мовою, що не відповідало загальним вимогам до форми заповіту, передбачених статтею 1247 ЦК України.
ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 3/4 частки майна: житлового будинку та земельної ділянки площею 0,3902 га АДРЕСА_1 ; земельної ділянки (паю) площею 3,4801 га, розташованої на землях Дніпровської сільської ради.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кам?янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 17 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 право власності на 3/4 частки майна:
- житлового будинку АДРЕСА_1 , який відповідно до технічного паспорту, складається з літер: «А» - житловий будинок, загальною площею 46,7 кв.м, житловою площею 29,4 кв.м, «Пг» - погріб, «Б» - гараж, «В» - сарай, «Г» - гараж, «У» - вбиральня, № 1 - ворота, № 3 - паркан, № 4 - свердловина;
- земельної ділянки площею 0,3902 га, яка розташована по
АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2322484600:01:005:0055, наданої для ведення особистого селянського господарства (01.03);
- земельної ділянки (паю) площею 3,4801 га, яка розташована на землях Дніпровської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, кадастровий номер 2322484600:03:006:0004, наданої для ведення товарного сільського господарського виробництва (01.01).
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із доведеності заявлених позовних вимог щодо наявності у позивача прав власності на 3/4 частки у майні спадкодавця. Заповіт складений ОСОБА_3 є дійсним. Підстави відмови у видачі нотаріусом свідоцтва про право власності за заповітом не є підставою для відмови у позові.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Кам?янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 17 жовтня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
21 березня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що єдиною підставою для задоволення цих позовних вимог є дійсність заповіту, що встановлено рішенням Кам?янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 24 червня 2016 року, яким залишено без задоволення позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, визнання рішень органу місцевого самоврядування недійсними, визнання свідоцтв про право власності недійсними, визнання права власності. Вказане рішення змінено рішенням апеляційного суду Запорізької області
від 20 грудня 2016 року в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову (єдиний унікальний номер справи № 318/2370/15). Проте, під час розгляду справи № 318/2370/15, заповіт на відповідність вимогам статей 1247 1257 ЦК України та підстави щодо встановлення його нікчемності не встановлювались. Встановивши нікчемність заповіту, нотаріус відмовила у вчиненні нотаріальної дії, видавши постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16 лютого
2018 року. За викладених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про задоволення позовних вимог за нікчемним заповітом, нікчемність якого встановлена державним нотаріусом.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17 жовтня 2018 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Кам?янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області.
У червні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17 жовтня
2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Фактичні обставини справи
27 вересня 1991 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб.
ОСОБА_3 за життя володіла таким майном:
- житловим будинком АДРЕСА_1 , яким вона володіла на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житловий будинок
від 21 листопада 2001 року;
- земельною ділянкою площею 0,44 га, розташованої по
АДРЕСА_1 на підставі державного акту серії ЗП від 25 грудня 1994 року;
- земельною ділянкою (паєм) площею 3,48 га, яким вона володіла на підставі державного акту серії ІІІ-ЗП № 042931 від 25 жовтня 2004 року.
02 березня 2005 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким все належне їй майно заповіла своєму чоловікові ОСОБА_1 , який посвідчений секретарем Дніпровської сільської ради за реєстровим № 42.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Спір про недійсність заповіту вже вирішувався в судах всіх інстанцій.
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 24 червня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Дніпровської сільської ради, треті особи: Василівська державна нотаріальна контора, відділ Держземагенства у м. Енергодар, реєстраційної служби Кам`янсько-Дніпровської РДА Запорізької області, про визнання заповіту недійсним, визнання рішень органу місцевого самоврядування недійсними, визнання свідоцтв про право власності недійсними, визнання права власності - залишено без задоволення (а. с. 26-27).
Зазначене рішення залишилося в силі після його перегляду в суді апеляційної інстанції, апеляцію ОСОБА_2 було задоволено частково - рішення змінено лише в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову (а. с. 28-33).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Дніпровської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, треті особи: Василівська державна нотаріальна контора, відділ Держземагенства у м. Енергодар, реєстраційна служба Кам`янсько-Дніпровської районної державної адміністрації Запорізької області, про визнання заповіту недійсним, визнання рішень органу місцевого самоврядування недійсним, визнання свідоцтва на право власності недійсним, визнання права власності (а. с. 34).
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав, що змінюючи рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування відмови у задоволення позовних вимог, апеляційний суд, повно та всебічно з`ясував і встановив обставини справи, надав належну оцінку поданим сторонами доказам (стаття 212 ЦПК України, у редакції, чинній на час ухвалення вказаних судових рішень) та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки позивачем не доведено того, що батько
позивача - ОСОБА_4 станом на день своєї смерті мав право власності на спірний житловий будинок чи будь-яку його частку, також не надано належні і допустимі докази того, що мати позивача за своє життя передавала йому право на будь-яку частину спірного будинку.
16 лютого 2018 року державним нотаріусом винесено постанову № 101/01-32 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі ОСОБА_1 свідоцтва на право власності за заповітом, на підставі того, що в заповіті не вказано час його посвідчення (години та хвилини), заповіт складений російською мовою, що не відповідало загальним вимогам до форми заповіту, передбачених статтею 1247 ЦК України.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц(провадження
№ 61-11сво17) зазначено, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта», колегія суддів вважає за необхідне здійснити ретельний аналіз судових рішень, які були прийняті раніше між цими самими сторонами, але по інших справах.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із статтею 1233 ЦК України заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Стаття 1235 ЦК України зазначає, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.
В силу статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
Установивши, що спадкоємцем після спадкодавця ОСОБА_3 , який має право на обов`язкову частку у спадщині (1/4 частку), є її син ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, суди зробили правильний висновок про задоволення позовних вимог та визнання за позивачем права власності на 3/4 частки спадкового майна.
Аргументи заявника щодо нікчемності заповіту є неприйнятними, оскільки належними та допустимими доказами це не підтверджено. Крім того, такий факт не встановлено і судовими рішеннями у справі № 318/2370/15.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 17 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 17 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська