ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 320/11200/22

адміністративне провадження № К/990/38504/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 (головуючий суддя: Щавінський В.Р.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2023 (головуючий суддя: Беспалов О.О., судді: Ключкович В.Ю., Грибан І.О.) у справі № 320/11200/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУПФУ у Київській області або відповідач), в якому просила:

визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати з 25.05.2022 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ), що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет У країни на відповідний рік);

зобов`язати ГУПФУ у Київській області здійснити з 25.05.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 12.05.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2023, позов задовольнив частково:

визнав протиправною бездіяльність ГУПФУ у Київській області щодо ненарахування та невиплати із 25.05.2022 підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ;

зобов`язав ГУПФУ у Київській області здійснити із 25.05.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, з урахуванням вже виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції, а рішення суду першої інстанції змінити, а саме: у абзаці третьому резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 вислів «у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року» замінити на «у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням вже виплачених сум».

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 23.11.2023 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 11.02.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка стверджує, що є непрацюючим пенсіонером, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача.

Вважає, що у зв`язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17.07.2018 № 6-р/2018, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати доплату (підвищення) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі двох мінімальних заробітних плат, проте таке підвищення не виплачується.

Відповідач процесуальним правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачка перебуває на обліку у ГУПФУ у Київській області, має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, категорії 3, що підтверджується інформацією, зазначеною у посвідченні серії НОМЕР_1 від 18.07.1993.

Позивачка проживає в с. Станишівка Вишгородського (Іванківського) району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

ОСОБА_1 звернулася до ГУПФУ у Київській області із заявою про нарахування та виплату їй підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону № 796-XII, враховуючи Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, проте отримала відмову.

Вважаючи, що ГУ ПФУ протиправно не виплачує їй щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, передбачених статтею 39 Закону №796-XII, позивачка звернувся із цим позовом до суду.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивачки на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, проте у розмірі, який слід визначати виходячи із Закону № 1774-VIII - двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня календарного року.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга позивачки обґрунтована тим, що після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018, яким відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, ОСОБА_1 має право на нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а не прожиткових мінімумів, як вирішено судами.

Вказує, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, в частині визначення розміру щомісячного підвищення до пенсії, що належить до виплати непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.

Одночасно у прохальній частині касаційної скарги скаржниця просить Суд передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування правового висновку у зв`язку із неоднаковим застосуванням судами норм права.

Відповідач процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався, хоча про відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином 23.11.2023.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам скаржника, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.

Спірним у цій справі є питання, чи застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, для визначення розміру підвищення пенсії особам, які мають право на таке підвищення відповідно до частини другої статті 39 Закону № 796-XII.

Велика Палата Верховного Суду вирішуючи у справі № 240/19227/21 виключну правову проблему стосовно того, чи може прожитковий мінімум застосовуватись як розрахункова величина для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, до інших виплат, розмір яких визначається без застосовування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), наявністю якої було обумовлено необхідність передачі Касаційним адміністративним судом цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у постанові від 04.04.2024 дійшла таких висновків:

«6.11. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.

6.12. Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).

6.13. 1 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.

6.14. У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

6.15. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

6.16. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

6.17. У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.

6.18. Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.

6.19. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону №796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.

6.20. Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3 8 Конституції України та статті 6 КАС) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

6.21. 06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.

6.22 Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).

6.23. Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

6.24. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

6.25. Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

6.26. Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018].

6.32. Відтак з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

6.33. Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

6.36. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати».

Тож, для забезпечення єдності судової практики, що, у свою чергу, гарантує стабільність правового регулювання, об`єктивність та прогнозованість правосуддя, у рамках касаційного перегляду Верховним Судом цієї справи, а також застосовуючи до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21, з урахуванням висновків, викладених у її ж постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 в частині щодо права особи на підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному статтею 39 Закону, Верховний Суд констатує, що позивачка має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 має право на щомісячне підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги позивачки.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що висновки судів попередніх інстанцій зроблені на підставі повного та всебічного дослідження матеріалів справи, правильного застосування норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, що виключає підстави для задоволення касаційної скарги та як наслідок для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Одночасно з цим, колегія суддів не вбачає правових підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судова практика Верховного Суду у спірних правовідносинах є сталою та послідовною. Заявником не наведено прикладів щодо інакшого застосування судом касаційної інстанції норм права у подібних правовідносинах.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №320/11200/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

В. М. Шарапа