№ 320/15639/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 320/15639/23

адміністративне провадження № К/990/44147/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року (суддя: Кушнова А.О.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року (колегія у складі суддів: Костюк Л.О., Бужак Н.П., Кобаля М.І.)

у справі №320/15639/23

за позовом Головного управління ДПС у м. Києві

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення податкового боргу,-

УСТАНОВИВ:

03 травня 2023 року до Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Головного управління ДПС у м. Києві (далі - податковий орган, позивач у справі) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач у справі, скаржник у справі) про стягнення з відповідача у справі податкового боргу у розмірі 203765, 66 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до інтегрованої картки платника податків, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 на момент звернення до суду має податковий борг з податку на додану вартість від вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 203 225 гривень, з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 540,66 гривень.

Податковий борг виник на підставі контрольно-перевірочних заходів, за наслідками яких винесено податкові повідомлення-рішення. Несплата у добровільному порядку відповідачем податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування стала підставою для звернення до суду з позовом про примусове його стягнення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено, стягнуто з відповідача податковий борг у розмірі 203 765, 66 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що строк давності 1095 календарних днів, встановлений статтею 102 Податкового кодексу України для стягнення податкового боргу із сплати грошових зобов`язань, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях від 12 лютого 2015 року №0002791701 та №0002801701, не сплинув та такий борг підлягає стягненню у встановленому законом порядку.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі №320/15639/23, в якій з урахуванням уточненої касаційної скарги просив Суд скасувати зазначені вище рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Зіславшись на пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, як на підставу касаційного оскарження, ОСОБА_2 також просить Верховний Суд відступити від висновків зроблених в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі №160/1315/24 щодо застосування строків давності у справах про стягнення податкового боргу.

В обґрунтування вказаної підстави касаційного оскарження, відповідач вказав на те, що відповідно до підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в редакції Закону №2118-ІХ та пункту 102.9 статті 102 Податкового кодексу України в редакції Закону України №2120-ІХ від 15 березня 2022 року, на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цих Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Представник скаржника у касаційній скарзі, вказує, що законодавець мав на меті зупинення перебігу лише деяких строків, не усіх, які передбачені статтею 102 Податкового кодексу України.

Таке формулювання, на думку відповідача, є не випадковим, адже в Пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» також зазначено «зупинення перебігу строків, визначених Податковим кодексом України, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи на період дії правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Тобто чітко прослідковується необхідність зупинення не всіх строків давності, а лише тих, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В той же час, положення податкового законодавства дозволяють чітко визначити строки, контроль за дотримання яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з положеннями пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи, здійснюють контроль за дотриманням наступних строків:

- подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повнот) нарахування та сплати податків, зборів, платежів (підпункт 19-1.1.2. пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України);

- проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для виконання платіжних операцій (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів (підпункт 19-1.1.4. пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України).

Враховуючи вищезазначене, на думку відповідача, саме ці строки були зупинені на час дії воєнного стану. В той же час, згадана норма права не передбачає зупинення перебігу строків давності стягнення податкового боргу з платника податків, визначених пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України на час дії воєнного стану.

Процитувавши норми Податкового кодексу України, висновки Верховного Суду, узагальнюючи вимоги касаційної скарги, відповідач вказав, що борг, стягнення якого вимагає позивач виник на підставі податкових повідомлень-рішень №0002791701 та №0002801701 від 12 лютого 2015 року. Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені в адміністративному та судовому порядку. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року у справі №826/13778/15 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Вказана постанова набрала законної сили з дати її прийняття, тобто 18 вересня 2017 року. З вказаного часу розпочинається перебіг строку давності, визначеного в пункті 102.4. статті 102 Податкового кодексу України. Позовна заява ГУ ДПС у м. Києві датована 25 квітня 2023 року.

Станом на дату подання позову строк давності, визначений пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України, по боргу, стягнення якого вимагає позивач і який виник на підставі повідомлень-рішень № 0002791701 та № 0002801701 від 12 березня 2015, становить 1 337 днів: з 18 вересня 2017 року по 17 березня 2020 року - 912 днів, з 24 лютого 2022 року по 24 квітня 2023 року - 425 днів. Таким чином, станом на дату звернення до суду з позовом сплив строк давності стягнення податкового боргу, визначений пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України.?

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребувано справу з Київського окружного адміністративного суду та з Шостого апеляційного адміністративного суду.

13 грудня 2024 року справа №320/15639/23 надійшла на адресу Верховного Суду.

Відзив від податкового органу на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Частинами першою, третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За змістом частин першої, другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з підпунктом 20.1.34. пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Пунктом 102.1. статті 102 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з пунктом 102.4. цієї статті у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Як установили суди попередніх інстанцій податковий борг, який є предметом стягнення в цій справі виник у відповідача на підставі податкових повідомлень-рішень від 12 лютого 2015 року № 0002801701 на суму 203 225,00 гривень та №0002791701 на суму 540,66 гривень.

Зазначені вище податкові повідомлення-рішення оскаржувались у судовому порядку.

Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2017 року у справі № 826/13778/15 позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 12 лютого 2015 року №0002791701 та №0002801701 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової служби у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві № 0002801701 від 12 лютого 2015 року в частині 24 387,70 гривень щодо основного зобов`язання та у розмірі 6096,79 гривень щодо штрафних санкцій. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2017 року скасовано в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової служби у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві № 0002801701 від 12 лютого 2015 року в частині 24 387,70 гривень щодо основного зобов`язання та у розмірі 6096,79 гривень щодо штрафних санкцій та ухвалено в цій частині нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Згідно підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим боргом вважається сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Відповідно до пункту 59.4 статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

За правилами, визначеними пунктом 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Оскільки у добровільному порядку відповідач узгоджені податкові зобов`язання не сплачував, на виконання вимог статті 59 Податкового кодексу України, податковим органом було направлено відповідачу податкову вимогу форми «Ф» від 15 лютого 2019 року №84446-17 на суму 203 765,66 гривень, яка отримана відповідачем 23 березня 2019 року.

Законом України від 17 березня 2020 року № 533-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (набрав чинності 18 березня 2020 року) підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 52-2, яким, серед іншого, встановлено, що на період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

В подальшому процитована норма пункту 52-2 Підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України змінена Законом України від 13 травня 2020 року № 591-IX, а саме слова та цифри "по 31 травня 2020 року" замінено цифрами та словами "по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Разом з тим, до завершення карантину Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжувався та станом на час розгляду справи триває.

З метою реалізації необхідних заходів щодо підтримки військових і правоохоронних підрозділів у відбитті збройного нападу російської федерації та забезпечення прав і обов`язків платників податків Верховна Рада прийняла Закон України від 03 березня 2022 року №2118-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану", який набрав чинності 7 березня 2022 року (далі - Закон № 2118-IX).

Законом № 2118-IX підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнений пунктом 69, зокрема підпунктом 69.9 установлено, що для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

12 травня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2260-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану" (далі - Закон № 2260-IX, набрав чинності 27 травня 2022 року), який зупинив дію пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України на період дії воєнного, надзвичайного стану, а також доповнив статтю 102 пунктом 102.9 такого змісту: " 102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи".

Законом України від 03 листопада 2022 року № 2719-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу" (набрав чинності 25 листопада 2022 року) пункт 69.9 доповнено абзацом п`ятим, за змістом якого для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім, зокрема, строків здійснення заходів з погашення податкового боргу платників податків - суб`єктів господарювання, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов`язки, передбачені статтями 59-60, 87-101 цього Кодексу, та/або визначення грошових зобов`язань згідно із статтею 116 цього Кодексу.

В подальшому Законом України від 30 червня 2023 року № 3219-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану" (набрав чинності 01 серпня 2023 року) пункт 102.9 статті 102 виключено, а пункт 69 підрозділу 10 доповнено підпунктом 69.40. такого змісту:

"Тимчасово з 1 серпня 2023 року контролюючі органи не здійснюють передбачені статтями 59-60, 87-101 цього Кодексу заходи з погашення податкового боргу, що виник до 24 лютого 2022 року:

1) щодо платників податків - суб`єктів господарювання, податкова адреса яких станом на дату початку тимчасової окупації є тимчасово окуповані Російською Федерацією території України, - до останнього числа місяця, в якому була завершена тимчасова окупація, а у випадку зміни платником податків місцезнаходження на іншу територію України - до дати проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження;

2) щодо платників податків - суб`єктів господарювання, податкова адреса яких станом на дату початку бойових дій є території, на яких ведуться активні бойові дії, - до останнього числа місяця, в якому було завершено бойові дії на відповідних територіях, а у випадку зміни платником податків місцезнаходження на іншу територію України - до дати проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження;

3) щодо платників податків - суб`єктів господарювання, податкова адреса яких станом на дату початку можливих бойових дій є території можливих бойових дій, - до останнього числа місяця, в якому була припинена можливість бойових дій на відповідних територіях, а у випадку зміни платником податків місцезнаходження на іншу територію України - до дати проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження;

4) щодо платників податків - фізичних осіб (у тому числі осіб, які провадять незалежну професійну діяльність), місцем проживання яких є тимчасово окуповані Російською Федерацією території України або території, на яких ведуться активні бойові дії, або території можливих бойових дій, - до останнього числа місяця, в якому була завершена тимчасова окупація або завершені бойові дії, або припинена можливість бойових дій на відповідних територіях.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Дати завершення тимчасової окупації, завершення бойових дій та дати припинення можливості бойових дій визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Установити, що для платників податків, стосовно яких контролюючим органом не застосовуються заходи стягнення згідно з цим підпунктом, зупиняється перебіг строків давності, визначених пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу".

Отже, враховуючи наведене правове регулювання, перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (в тому числі й щодо строків здійснення заходів з погашення податкового боргу) зупинявся:

- з 18 березня 2020 року по 17 березня 2022 року - відповідно до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України для всіх платників податків;

- з 07 березня 2022 року по 24 листопада 2022 року - відповідно до підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України для всіх платників податків;

- з 17 березня 2022 року по 01 серпня 2023 року - відповідно до пункту 102.9 статті 102 Кодексу, при цьому в період з 17 березня 2022 року по 27 травня 2022 року норма діяла без виключень, а з 27 травня 2022 року по 01 серпня 2023 року - з виключеннями щодо випадків, передбачених Податкового кодексу України.

У період з 24 листопада 2022 року по 01 серпня 2023 року з огляду на положення підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України перебіг строку здійснення заходів з погашення податкового боргу зупинявся для платників податків, які не мають можливості своєчасно виконувати податкові обов`язки, передбачені статтями 59 - 60, 87 - 101 Кодексу, та/або визначення грошових зобов`язань згідно із статтею 116 Кодексу.

Враховуючи вказане вище правове регулювання, та той факт, що позивач звернувся з до суду з позовом у квітні 2023 року, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковим органом не пропущено строків звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу у цій справі.

Щодо тлумачення відповідачем підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в редакції Закону №2118-ІХ та пункту 102.9 статті 102 Податкового кодексу України в редакції Закону України №2120-ІХ від 15 березня 2022 року, відповідно до яких на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цих Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, Суд звертає увагу на наступне.

Синтаксична конструкція «законодавство (-а, -ом), контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи» - це семантично пов`язане сполучення слів, а також предикатне висловлення, і воно є сталим виразом, властивим для нормативно-правових документів податкової сфери.

Наприклад, у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2024 року у справі №640/21601/19 знаходимо з`ясувальне складнопідрядне речення із вказаним семантично пов`язаним сполученням слів: «У свою чергу, в силу положень підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи», у якому «контролюючі органи» виступають підметом, «мають право запитувати та вивчати» - присудком, «звітність» - додатком, «пов`язану з […] виконанням вимог законодавства» - означенням. Власне частина «контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи» є предикативною та підпорядковується частині «звітність, пов`язану з […] виконанням вимог законодавства». Можна стверджувати про наявність логіко-семантичного відношення між лексемою «законодавство» та синтаксичною конструкцією «контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи». Вони корелюють між собою.

У синтаксичній конструкції «на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, що вводиться в Україні, зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених цим Кодексом» бачимо аналогічну ситуацію: лексична конструкція «контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи» корелює саме з лексемою «іншим законодавством», а не з лексемою «строків», адже займенник «якого» вказує, що іменник стоїть в третій особі однини. Натомість представник скаржника переписав норму, допустивши помилку: «строків, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи», де займенник «яких» вказує, що іменник стоїть в третій особі множини, а не однини, як вказано у нормі.

Стосовно доводів відповідача про необхідність відступити від висновків зроблених в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі №160/1315/24 щодо застосування строків давності у справах про стягнення податкового боргу, Суд звертає увагу на наступне.

Верховний Суд в своїх рішеннях зауважував на тому, що відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційного Суду України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.

У справі "Коссі проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоч він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення.

У справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Отже, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини.

Доводи ж скаржника фактично зводяться до необхідності іншого тлумачення норм Кодексу адміністративного судочинства України та Податкового кодексу України, які регулюють питання строку звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу враховуючи перебігу строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. В касаційній скарзі відповідач не навів жодних аргументованих виняткових випадків для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі №160/1315/24.

Більше того, відступ від попередніх правових позицій Верхового Суду за відсутності обґрунтованих виняткових підстав для цього фактично порушуватиме принцип правової визначеності.

За вказаних обставин, враховуючи підстави касаційного оскарження, Суд дійшов до висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341 344 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі №320/15639/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк