№ 320/15736/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2025 року

м. Київ

справа № 320/15736/23

адміністративне провадження № К/990/27293/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року (суддя Марич Є.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року (колегія у складі суддів Василенка Я.М., Оксененка О.М., Кузьменка В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошового забезпечення,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому (далі - ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 06 квітня 2023 року №34-о/с/ДСК щодо звільнення позивача з посади оперуповноваженого оперативного відділу у м. Житомирі ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому;

- зобов`язати відповідача поновити позивача на посаді оперуповноваженого оперативного відділу у м. Житомирі ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, та здійснити відповідні записи до трудової книги;

- зобов`язати відповідача сплатити на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного невиконання службових обов`язків з 11 квітня 2023 року по день поновлення на службі;

- зобов`язати відповідача сплатити на користь позивача моральну шкоду у розмірі 76044 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його звільнення з посади суперечить вимогам чинного законодавства, відповідачем в порушення статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) одночасно з попередженням про наступне звільнення зі служби у зв`язку із скороченням штату не було запропоновано іншу рівнозначну вакантну посаду. Позивач вважає, що має достатній досвід роботи в правоохоронних органах та не поступається в кваліфікації та продуктивності праці іншим колегам і, як учасник бойових дій, має переважне право на залишення на роботі при скороченні штату. Крім цього, позивач зазначив, що незаконне звільнення його з посади, яке відбулось з порушенням трудового законодавства та підзаконних нормативних актів, завдало йому моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року, яке залишив без змін Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 травня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суди керувалися тим, що у зв`язку із змінами до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, на 2023 рік, фактично відбулося скорочення посад, в тому числі, займаної позивачем посади, що не заперечується сторонами.

На виконання підпункту 4 пункту 107 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743 (далі - Положення №743) відповідач видав наказ від 03 лютого 2023 року №09-о/с/ДСК «Про попередження працівників», яким зобов`язав відділ кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, персонально попередити працівників, посади яких скорочуються, про наступне дострокове припинення (розірвання) контракту та звільнення зі служби в ДБР. Позивач отримав попередження 07 лютого 2023 року. Тож ураховуючи те, що останнім днем роботи позивача у ТУ ДБР було 10 квітня 2023 року, суди констатували, що відповідач при звільненні позивача дотримався положень підпункту 4 пункту 107 Положення №743 (попереджений за два місяці до звільнення). Також, суди встановили, що на виконання вимог пункту 106 Положення №743 з позивачем проведено індивідуальну бесіду, у результаті якої запропоновано призначення на рівнозначні посади в інших територіальних управліннях ДБР, проте позивач відмовився.

Відхиляючи доводи позивача суди обох попередніх інстанцій зазначили, що позиція позивача ґрунтується в основному на положеннях Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), які встановлюють відповідні гарантії для працівника під час його звільнення за ініціативою роботодавця, у тому числі у зв`язку із скороченням штату. Водночас у межах спірних правовідносин гарантії працівника (особи рядового та начальницького складу ДБР), визначені Законом України від 12 листопада 2015 року №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон №794-VIII) та Положенням №743. З урахуванням пріоритетності спеціального законодавства над нормами трудового законодавства, суди зауважили, що норми спеціального законодавства, на відміну від норм трудового законодавства, не містять гарантій для звільненого працівника і такі гарантії не можуть бути застосовані субсидіарно, позаяк спірні правовідносини в повній мірі урегульовані Законом №794-VIII та Положенням №743, за змістом підпункту 4 пункту 107 якого контракт припиняється (розривається), а особи рядового та начальницького складу звільняються із служби в ДБР у зв`язку із скороченням штату - у разі неможливості використання на службі у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів, про що особи рядового та начальницького складу попереджаються за два місяці.

З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі, поданій з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Свої доводи щодо наявності цієї підстави касаційного оскарження судових рішень позивач обґрунтовує відсутністю висновку Верховного Суду з питання застосування у подібних правовідносинах: статей 42 49-2 КЗпП України у тій частині, яку не регулюють норми спеціального законодавства (Закон №794-VIII, Положення №743), тобто субсидіарного застосування законодавства в аспекті спірних правовідносин; статті 49-2 КЗпП України у взаємозв`язку із підпунктом 4 пункту 107 Положення №743 стосовно обов`язку суб`єкта призначення (ДБР) одночасно з попередженням про звільнення та протягом часу до видачі наказу про звільнення у зв`язку із скороченням штату запропонувати усі наявні рівнозначні вакантні або тимчасово вакантні посади; пункту 62 Положення №743 та статті 42 КЗпП України у їх взаємозв`язку щодо встановлення законодавством при звільненні у зв`язку із скороченням штату вимоги про врахування переважного права працівників на залишення на роботі.

Скаржник доводить, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми частини п`ятої статті 14 Закону №794-VIII, абзацу другого підпункту 2 пункту 60 та абзацу першого пункту 62 Положення №743 в контексті незастосування їх під час звільнення осіб рядового та начальницького складу ДБР у зв`язку із скороченням штату субсидіарно з нормами частини першої та другої статті 42 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України в тій частині, яку не регулюють норми спеціального законодавства (Закон №794-VIII та Положення №743). На переконання скаржника, у зв`язку з незастсоуванням судами до спірних правовідносин частини першої та другої статті 42 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України, суди безпідставно не визнали факти порушення відповідачем встановлених законодавством трудових гарантій під час його звільнення, які випливають із фактичних обставин справи, встановлених судами в оскаржуваних рішень, внаслідок чого суди ухвали незаконні рішення про відмову в задоволенні позову.

Позиція інших учасників справи

У відзиві відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. А рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року залишити без змін.

На переконання відповідача, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , які були підставою відкриття касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, за таких обставин слід констатувати, що оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки судами всебічно перевірено обставини справи, вирішено спір відповідно до норм матеріального права.

Позивач подав відповідь на відзив відповідача, у якому заперечив проти наведених у відзиві доводів та просив касаційну скаргу задовольнити повністю.

Рух касаційної скарги

21 червня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2024 року зазначену касаційну скаргу повернуто скаржникові як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.

15 липня 2024 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга позивача на рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі №320/15736/23 залишено без руху та надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.

07 серпня 2024 року позивач подав до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2024 року визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року, поновлено цей строк та відкрито касаційне провадження за поданою позивачем касаційною скаргою.

Цією ж ухвалою з Київського окружного адміністративного суду витребувано справу №320/15736/23.

У зв`язку з тривалим ненадходженням справи, Верховний Суд ухвалою від 06 лютого 2025 року повторно витребував її із суду першої інстанції.

31 березня 2025 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення відповідача. 01 квітня 2025 року до суду надійшла заява позивача з приводу цих пояснень.

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2025 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 проходив службу у Державному бюро розслідувань з 21 квітня 2021 року на підставі контракту.

Наказом ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому від 26 квітня 2022 року №69-о/с/ДСК позивача переведено з посади оперуповноваженого другого оперативного відділу (з дислокацією у місті Житомирі) ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому на рівнозначну посаду оперуповноваженого оперативного відділу у місті Житомирі ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому.

Наказом ДБР від 30 січня 2023 року №44дск «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому на 2023 рік» посаду оперуповноваженого оперативного відділу у м. Житомирі скорочено.

У зв`язку із наведеним, відповідач видав наказ від 03 лютого 2023 року №09-о/с/ДСК «Про попередження працівників», яким зобов`язав відділ кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, персонально попередити працівників ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, посади яких скорочуються, про наступне дострокове припинення (розірвання) контракту та звільнення зі служби в ДБР.

Попередження про наступне звільнення зі служби ОСОБА_1 отримав 07 лютого 2023 року.

Наказом відповідача від 06 квітня 2023 року №34-о/с/ДСК «Про звільнення ОСОБА_1 » припинено (розірвано) контракт про проходження служби у ДБР від 21 квітня 2021 року та звільнено із служби в ДБР у зв`язку зі скороченням штату полковника ДБР ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого оперативного відділу у м. Житомирі ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, 10 квітня 2023 року з компенсацією невикористаної основної щорічної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон №794-VІII.

Відповідно до статті 1 Закону №794-VІII Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Згідно із частинами першою, другою статті 14 цього Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Частиною п`ятою статті 14 Закону №794-VІII передбачено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Згідно з абзацом першим частини шостої статті 14 Закону №794-VІII порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

На виконання цієї правової норми Кабінет Міністрів України постановою від 05 серпня 2020 року №743 затвердив Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань (Положення №743).

За правилами частин другої, третьої статті 14-3 Закону №794-VІII особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

Згідно з пунктом 43 Положення №743 для проходження служби у Державному бюро розслідувань укладається контракт за формою згідно з додатком 1 з особою, яка призначається на посаду рядового та начальницького складу (крім посад, що заміщуються особами вищого начальницького складу), в порядку, встановленому цим Положенням.

Відповідно до пункту 53 Положення №743 днем припинення строку дії контракту вважається: день закінчення строку дії контракту; день, зазначений у наказі по особовому складу про звільнення із служби, - у разі дострокового розірвання контракту; наступний день після дня смерті (загибелі) особи рядового та начальницького складу, зазначеного у свідоцтві про смерть, а також визнання її судом безвісно відсутньою або оголошення померлою.

Згідно з пунктом 54 Положення №743 посади, на які призначаються особи рядового та начальницького складу, та відповідні їм спеціальні звання Державного бюро розслідувань визначаються штатним розписом (штатом).

За правилами пункту 60 Положення №743 призначення (переведення) осіб рядового та начальницького складу (переміщення по службі) здійснюється:

1) на вищі посади - за конкурсом (у порядку просування по службі);

2) на рівнозначні посади: за їх згодою - за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади та їх ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення; у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів; за сімейними обставинами або з інших поважних причин; за станом здоров`я - на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії;

3) на нижчі посади: за їх згодою - за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади та за їх ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення; у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів; за станом здоров`я - на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії; з урахуванням ділових якостей, рівня професійної підготовки і досвіду практичної роботи - за результатами оцінки службової діяльності; за сімейними обставинами або з інших поважних причин - за особистим проханням.

Пунктом 61 Положення №743 передбачено, що переведення з вищих посад на нижчі у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів здійснюється Директором Державного бюро розслідувань (директором територіального управління Державного бюро розслідувань) у межах наданих йому прав щодо призначення на посади за умови відсутності можливості призначити особу рядового та начальницького складу на рівнозначну посаду в цьому ж органі чи підрозділі Державного бюро розслідувань відповідно до вимог Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (абзац перший пункту 61 Положення №743).

Згідно з першим і другим абзацами пункту 62 Положення №743 у разі реорганізації переважне право на залишення на службі в Державному бюро розслідувань надається особам з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Переведення особи рядового та начальницького складу на рівнозначну посаду потребує згоди особи, яка переводиться.

Згідно з абзацами першим і другим пункту 106 Положення №743 перед звільненням особи рядового та начальницького складу з Державного бюро розслідувань безпосередні та прямі керівники (начальники) проводять з нею індивідуальну бесіду.

У ході бесіди роз`яснюються підстави звільнення і строк внесення подання щодо звільнення, соціальний і правовий захист особи, визначається військовий комісаріат, до якого буде направлено особу після звільнення для постановки на військовий облік, безпосередній або прямий керівник (начальник) дає відповіді на запитання. При цьому враховуються прохання особи, даються необхідні пояснення з питань проходження служби, а також інші питання, пов`язані із звільненням.

Відповідно до підпункту 4 пункт 107 Положення №743 контракт припиняється (розривається), а особи рядового та начальницького складу звільняються із служби у зв`язку із скороченням штату - у разі неможливості використання на службі у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів, про що особи рядового та начальницького складу попереджаються за два місяці.

За правилами пункту 112, підпункту 2 пункту 115 Положення №743 контракт може бути розірвано достроково з ініціативи Державного бюро розслідувань і особу рядового чи начальницького складу може бути звільнено із служби у випадках, передбачених підпунктами 1-4, 6 і 8-13 пункту 107 і абзацом першим пункту 109 цього Положення.

Звільнення осіб рядового та начальницького складу із служби здійснюється директором територіального управління, керівником іншого органу системи Державного бюро розслідувань - осіб рядового та начальницького складу, які проходять службу на посадах, які передбачені штатним розписом (штатом), у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, органах системи Державного бюро розслідувань (крім осіб, право звільнення яких має Директор Державного бюро розслідувань).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно із частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов`язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику). У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об`єднує більшість працівників цього підприємства (установи, організації).

За правилами частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно із частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Межі касаційного перегляду визначені статтею 341 КАС України. За правилами частини першої цієї статті суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Правовідносини у справі, яка переглядається, виникли довкола дострокового припинення (розірвання) контракту позивача про проходження служби в Державному бюро розслідувань та звільнення його із цієї служби у зв`язку зі скороченням штату з посади оперуповноваженого відповідного відділу ТУ ДБР.

Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, мотивуючи це тим, що у межах названих правовідносин суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми частини п`ятої статті 14 Закону №794-VIII, абзацу другого підпункту 2 пункту 60 та абзацу першого пункту 62 Положення №743, а саме, не застосували разом із цими правовими нормами положення частини першої та другої статті 42 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України в тій частині, яку не регулюють норми спеціального законодавства. У зв`язку із цим, на переконання скаржника, у межах спірних правовідносин потрібен Верховного Суду з питання застосування статті 49-2 КЗпП України у взаємозв`язку із підпунктом 4 пункту 107 Положення №743 та статті 42 КЗпП України у взаємозв`язку з пунктом 62 Положення №743.

Ключові мотиви скаржника зводяться до того, що при його звільненні з означеної підстави - скорочення штату, відповідач не забезпечив передбачених нормами загального трудового законодавства гарантій працевлаштування у тій частині, яку не регулюють норми спеціального законодавства, а саме, не виконав обов`язку одночасно з попередженням про звільнення та протягом часу до видання наказу про звільнення запропонувати усі наявні рівнозначні вакантні або тимчасово вакантні посади, а також не дотримався правил надання позивачеві переважного права на залишення на роботі.

У світлі цих доводів та спірних правовідносин, варто зауважити, що законодавець нормативно визначив співвідношення норм спеціального і загального трудового законодавства у питанні регулювання трудових відносини працівників Державного бюро розслідувань.

Зокрема, за правилами частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

У розглядуваному випадку таким є Закон №794-VІII.

Частиною п`ятою статті 14 Закону №794-VІII передбачено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Як убачається з конструкції указаної правової норми, з-поміж усього обсягу трудових відносин працівників Державного бюро розслідувань у ній виокремлено ті, що регулюються саме цим Законом - переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу, а щодо решти трудових відносин працівників Державного бюро розслідувань, законодавець визначив, що вони регулюються також (субсидіарно) законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). Крім цього, на державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу".

Відповідно до пунктів 3 та 4 Положення №743 особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань (далі - особи рядового та начальницького складу) є громадяни України, які на конкурсній основі у добровільному порядку (за контрактом) прийняті на службу до Державного бюро розслідувань і яким присвоєно спеціальні звання осіб рядового та начальницького складу відповідно до законодавства.

Особи рядового та начальницького складу належать до працівників Державного бюро розслідувань. Статус особи рядового та начальницького складу підтверджується службовим посвідченням. Положення про службове посвідчення та його зразок затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

За змістом оскаржуваного у справі наказу, на момент звільнення позивач обіймав посаду оперуповноваженого оперативного відділу у м. Житомирі ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому та перебував у званні полковника Державного бюро розслідувань, тому ураховуючи цитовані вище норми частини четвертої статті 40 КЗпП України та частини п`ятої статті 14 Закону №794-VІII, відповідач, приймаючи рішення з питання звільнення позивача (розірвання з ним контракту), мав керуватися Законом №794-VІII (включно з актами, прийнятими на його виконання), на що правильно вказали суди попередніх інстанцій.

В аспекті доводів скаржника про помилкове незастосування судами разом з нормами спеціального законодавства (Закону №794-VІII та Положення №743) норм КЗпП України, колегія суддів враховує, що на цей час усталеною є судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.

В цьому контексті скаржник доводить, що суди попередніх інстанцій мали б зважати на положення загального трудового законодавства (КЗпП України) в тій частині, що стосується переважного права позивача на залишення на роботі, а також обов`язку суб`єкта призначення одночасно з попередженням про звільнення та протягом часу до видання наказу про звільнення запропонувати усі наявні рівнозначні вакантні або тимчасово вакантні посади. Скаржник вказує, що неврахування судами цих норм спричинило те, що вони залишили поза увагою факти факти суб`єктом призначення згаданих трудових гарантій, передбачених для працівника, звільненого з підстав скорочення штату.

Надаючи оцінку цим доводам, колегія суддів керується таким.

За правилами підпункту 2 пункту 60 Положення №743 призначення (переведення) осіб рядового та начальницького складу (переміщення по службі) здійснюється на рівнозначні посади за їх згодою у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів.

Досліджуючи це питання, суди попередніх інстанцій правильно зауважили, що наявність у працівника переважного права залишення на роботі не є беззаперечною гарантією цього.

Тут важливо наголосити, що відповідальність за ефективність виконання державним органом покладених на нього функцій і завдань лежить на керівництві (керівникові) цього органу. Із цього випливає потреба підбору кваліфікованого персоналу, здатного виконувати визначені завдання на належному рівні протягом установленого строку. Тож вирішення питання про те, кому з працівників, які обіймають рівнозначні посади, надати перевагу та залишити на роботі в разі, зокрема, скорочення штату, є прерогативою керівника як особи, відповідальної за результати діяльності органу. Це вказує на наявність у керівника певної дискреції в цьому питанні, що водночас зумовлює обмеженість судового контролю при оцінці подібних обставин.

За загальним правилом національні суди мають утримуватися від перевірки обґрунтованості актів, прийнятих на виконання дискреційних повноважень, однак повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки суб`єкта владних повноважень щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.

У межах спору, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач в цьому аспекті спирався на протоколи оперативних нарад про результати роботи за 9 місяців 2022 року від 21 вересня 2022 року №39дск, за 10 місяців 2022 року від 08 листопада 2022 року №48дск, за 12 місяців роботи від 23 грудня 2022 року №62дск за участі директора та заступника директора ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому, а також працівників оперативного відділу у м. Житомирі, в яких відображено результати роботи працівників оперативного відділу у м. Житомирі ТУ ДБР у м. Хмельницькому, зокрема, позивача та працівників вказаного оперативного відділу, які перебували на рівнозначних з ним посадах.

Зі змісту цих протоколів суди встановили, що робота ОСОБА_1 за означений період була визнана незадовільною та такою, що не відповідала належному виконанню службових обов`язків, визначених за займаною посадою.

Отже, ненадання відповідачем переваги позивачеві у питанні залишення його на роботі ґрунтувалося на документально зафіксованій інформації щодо результатів роботи працівників відповідного оперативного відділу, де ефективність роботи позивача охарактеризовано як незадовільну. За цих обставин суд не має підстав вважати позицію відповідача довільною, нераціональною чи не підтвердженою доказами.

Також, суди попередніх інстанцій встановили, що попередження про наступне звільнення зі служби ОСОБА_1 отримав 07 лютого 2023 року, останнім днем його роботи було 10 квітня 2023 року, тобто відповідач дотримався вимог щодо попередження працівника за два місяці до звільнення.

На виконання вимог пункту 106 Положення №743 з позивачем проведено індивідуальну бесіду під час якої відповідач, керуючись Інструкцією про порядок переведення (переміщення) по службі осіб рядового і начальницького складу у системі Державного бюро розслідувань, затвердженої наказом Державним бюро розслідувань від 25 травня 2021 року №326, повідомив позивача про відсутність в ТУ ДБР, розташованому в м. Хмельницькому, рівнозначних вакантних чи тимчасово вакантних посад та запропонував йому наявні за інформацією центрального апарату Державного бюро розслідувань (лист від 24 березня 2023 року №7742-23/10-10-01-3968/23) вакантні посади в територіальних управліннях Державного бюро розслідувань:

у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Мелітополі, - оперуповноважений Першого оперативного відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Херсоні);

у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Полтаві, - оперуповноважений Другого оперативного відділу (з дислокацією у м. Харкові);

у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Краматорську, - оперуповноважений Першого оперативного відділу (з дислокацією у м. Краматорську).

Згідно із записом в аркуші бесіди від 04 квітня 2022 року позивач від запропонованих посад відмовився.

При цьому, за інформацією, наданою відповідачем на заяву позивача від 10 квітня 2023 року, вакантні чи тимчасово вакантні посади з відповідними кваліфікаційними вимогами та критеріями професійної придатності, рівнозначні посаді, яку обіймав позивач, були відсутні в ТУ ДБР, розташованому в м. Хмельницькому, у період з дня вручення попередження про наступне звільнення (07 лютого 2023 року) до дня звільнення позивача (10 квітня 2023 року).

Отже, за обставин цієї справи, відповідач, послуговуючись нормами спеціального законодавства, вчинив залежні від нього дії, достатні для того, щоб позивач мав змогу залишитися на службі в Державному бюро розслідувань з урахуванням скорочення штату та відсутності в ТУ ДБР, розташованому в м. Хмельницькому, вакантних чи тимчасово вакантних посад, рівнозначних тій, яку обіймав позивач, проте він відмовився від запропонованих йому варіантів, що є виразником його власного волевиявлення та передбачає усвідомлення наслідків цього.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника про те, що відповідач не забезпечив дотримання трудових гарантій при його звільненні й суди попередніх інстанцій безпідставно не визнали таких фактів внаслідок незастосування норм загального трудового законодавства. У цьому випадку мотиви скаржника зводяться до незгоди із самим лише фактом звільнення і свідчать про намагання оскаржити спірний наказ виключно з формальних міркувань. Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, що з огляду на обставини цієї конкретної справи, немає підстав вважати, що відповідач допустив поведінку, яка б свідчила про звуження трудових гарантій позивача і мала б наслідком незаконність оскаржуваного наказу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає такими що не підтвердилися наведені в касаційній скарзі доводи стосовно наявності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави оскарження судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на положення статті 350 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі №320/15736/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

А.Г. Загороднюк

М.В. Білак

В.Е. Мацедонська

Судді Верховного Суду