ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2023 року

м. Київ

справа № 320/2798/21

адміністративне провадження № К/990/30830/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року (суддя: Лисенко В.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року (судді: Бужак Н.П., Костюк Л.О., Степанюка А.Г.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс солд" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аверс солд" (далі - ТОВ "Аверс солд", позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС у Київській області, відповідач), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.01.2021 №0001790704;

- зобов`язати ГУ ДПС у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого ТОВ "Аверс солд" за жовтень 2020 року у розмірі 3 514 210 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.01.2021 №0001790704; зобов`язано ГУ ДПС у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на підставі заяви ТОВ "Аверс солд" дані, зазначені у абзацах 2, 3, 5, 7, 9, 10, 12, 13 та 14 пункта 4 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №26.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ГУ ДПС у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на підставі заяви ТОВ "Аверс солд" дані, зазначені у абзацах 2, 3, 5, 7, 9, 10, 12, 13 та 14 пункта 4 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №26, та прийнято в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій норми матеріального права при вирішенні цієї справи застосовано без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України, а саме: від 13.01.2021 №420/3897/19, від 04.02.2020 №160/1283/19, від 11.06.32019 №826/13018/18, від 12.03.2019 №826/3632/17, від 11.09.2019 №814/1932/17, від 21.01.2021 №821/1851/16, від 26.02.2019 №816/2192/16, від 03.04.2018 №811/1344/16, від 25.03.2020 №811/446/16, від 07.05.2020 №815/6602/15, що призвело до неправильного застосування статей 44 198 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 4, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також, вважає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини справи, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, таких, як видаткові та податкові накладні ТОВ "Великоцепцевський Аграрій" та за відсутності документів зернового складу на зберігання зернових культур.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 22.06.2020 ТОВ "Аверс солд" була складена та направлена до податкового органу податкова декларація з податку на додану вартість за жовтень 2020 року із сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у розмірі 3 514 210,00 грн. У рядку 20.2.1 цієї ж декларації частину від`ємного значення з ПДВ у розмірі 3 514 210,00 грн було заявлено до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку.

До податкової декларації позивачем були додані, зокрема: довідка про суму від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (Додаток 2); заява про повернення суми бюджетного відшкодування (Додаток 4); розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Додаток 5).

У період з 07.12.2020 по 11.12.2020 ГУ ДПС у Київській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Аверс солд" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за жовтень 2020 року, за результатами якої складено Акт від 18.12.2020 №5553/10-36-07-04/42514786.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ "Аверс солд" вимог пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 ПК України, у зв`язку з чим контролюючий орган дійшов висновку про завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2020 року в розмірі 3 514 210,00 грн, як наслідок, ТОВ "Аверс солд" було відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 3 514 210,00 грн за жовтень 2020 року.

Такі висновки контролюючий орган пов`язує з тим, що задекларовані у первинних документах операції фактично не могли виконуватися контрагентами позивача, оскільки вони не мали можливості здійснювати такі операції в силу відсутності матеріальних ресурсів, основних фондів, відсутності реального постачання товару, відсутність джерела походження товару по ланцюгу постачання, окрім того, деякі підприємства є фігурантами у кримінальних провадженнях, як суб`єкти господарської діяльності з ознаками фіктивності. Також вказує на відсутність у позивача певних документів на підтвердження придбання послуг та дефекти в наданих документах. З огляду на щодійшов висновку про нереальність спірних господарських операцій та формальну участь позивача у таких господарських операціях з метою отримання податкового кредиту без подальшої сплати податкових зобов`язань.

13 січня 2021 року на підставі висновків акта перевірки ГУ ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0001790704, яким позивачеві відмовлено у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість на рахунок у банку за жовтень 2020 року на суму 3 514 210,00 грн.

Вважаючи вищевказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що прийняте всупереч нормам податкового законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

В силу приписів частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) предметом касаційного перегляду є лише вимоги, які були задоволені судами попередніх інстанцій та стали підставою до звернення відповідача з даною касаційною скаргою.

Задовольняючи позовні вимоги в оскаржуваній частині суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), визначений у статті 200 ПК України

У відповідності до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Так, відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Відповідно до п.200.10 ст.200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки. Перелік достатніх підстав, які надають право податковим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, встановлюється Кабінетом Міністрів України (п.200.11 ст.200 ПК України).

Наведені норми податкового законодавства дають підстави для висновку, що дохід, витрати, а також податковий кредит, для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені фактично здійсненими господарськими операціями, належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність цих операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника.

Реальність (фактичне) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності виникає у результаті руху активів, зміни зобов`язань чи власного капіталу платника, відповідності економічному змісту господарських операцій, оформлених належними первинними документами.

Отже, проведення будь-якої господарської операції підприємства має бути зафіксовано у порядку, встановленому правилами податкового та бухгалтерського законодавства, підтверджуватись первинними і розрахунковими документами, якими відображено зміст операцій, порядок їх виконання, зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом діяльності ТОВ «Аверс солд» за КВЕД є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

14 лютого 2020 року між ТОВ "Великоцепцевицький Аграрій" (Постачальник) та ТОВ «Аверс солд» (Покупець) укладено договір поставки № ВПП-14/02/20 ВЦА, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію, іменовану надалі «товар», а покупець зобов`язується прийняти і сплатити його за умовами даного договору.

На виконання умов вказаного договору, ТОВ "Великоцепцевицький Аграрій" було передано, а ТОВ «Аверс солд» прийнято товар (пшеницю 3-го, 4 - го класу та 2-го класу) , про що сторонами були складені та підписані видаткові накладні.

У рахунок оплати за відвантажену продукцію ТОВ "Великоцепцевицький Аграрій" отримало від ТОВ «Аверс солд» грошові кошти, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Транспортування реалізованої продукції здійснювалося ТОВ "Великоцепцевицький Аграрій" власними силами, про що свідчать наявні у матеріалах справи товарно-транспортні накладні.

За наслідками господарської операції складені податкові накладні, на підставі яких заявлено бюджетне відшкодування.

Проаналізувавши такі документи на предмет їх належності та достатності суди встановили, що надані позивачем первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи, дають можливість встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування поставлених товарів, їх кількість та вартість, а також сторони господарських операцій, що, відповідно, свідчить про те, що вказані документи у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій.

Також судами було встановлено, що отримана від ТОВ "Великоцепцевицький Аграрій" продукція була експортована ТОВ «Аверс солд» до Сінгапуру, Болгарії, Естонії, Дубаї та ін. на умовах укладених контрактів з наступними покупцями: OLAM INTERNATION LIMITED, AGRO BORD EOOD, AL GHURAIR RESOURCES INTERNATIONAL LLC, VIKING TRADING OU, AGR LTD, на підтвердження чого позивачем додані договори, митні декларації та інвойси, а частина із придбаної пшениці та кукурудзи згідно Договору поставки №150120 від 15.01.2020, була продана ТОВ "Маліфісента" та ТОВ "ЛЬВІВ ГРОС", на підтвердження чого позивачем долучено договори поставки, видаткові накладні, накладні на повернення, специфікації до договорів, тощо.

В свою чергу, як вбачається зі змісту акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про нереальність спірної господарської операції, з огляду на неможливість підтвердити товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом зважаючи на відсутність придбання по ланцюгу постачання контрагентом даної номенклатури товарів.

Іншими словами, висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства під час здійснення господарських операцій з придбання позивачем послуг у ТОВ "Великоцепцевицький Аграрій", ґрунтується виключно на аналізі фінансово-господарської діяльності вказаного контрагента позивача.

Аналізуючи такі доводи податкового органу суди попередніх інстанцій правомірно вказали на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).

Можливі порушення суб`єктами господарювання в ланцюгу постачання товарів так само не можуть бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податку на додану вартість, тому платник податків (покупець товарів) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Також, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Аналогічний правовий висновок було викладено у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №804/6909/17 та від 21.02.2020 у справі №815/253/16.

Таким чином, будь-які порушення, встановлені податковим органом в діяльності контрагента позивача та інших суб`єктів господарювання, з якими позивач безпосередньо не перебуває у господарських відносинах, не можуть бути самостійною підставою для визнання недійсними господарських відносин з надання позивачу його контрагентом відповідних послуг, які з боку позивача в повному обсязі підтверджено наданими первинними документам.

Обставини ж фіктивності та інших недоліків правого статусу контрагентів платника податків, невиконання ними своїх податкових обов`язків, підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нездійснення господарської операції або відсутність її економічного змісту.

Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено існування таких обставин.

Також відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за вказаним договором, узгодженості дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з можливими протиправними діями постачальників/виконавців, а тому, твердження відповідача про відсутність реального характеру договору, укладеного між позивачем та його контрагентом, не є обґрунтованим та належним засобом доказування, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена відповідними доказами чи судовими рішеннями.

Щодо посилань контролюючого органу на кримінальне провадження №342020000000000265 за ч. 5 ст. 191 КК України, в рамках якого досліджується діяльність ТОВ "Аверс Солд", суди вказали на їх безпідставність, з огляду на те, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Також є безпідставним посилання податкового органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних та даних щодо довіреностей на отримання цінностей та осіб, яким вони видані, оскільки, наявність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення. Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими та податковими накладними, які були надані позивачем під час перевірки, про що зазначені в акті перевірки.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг. Відсутність товарно-транспортної накладної або оформлення її з певними дефектами само по собі не свідчить про нереальність господарської операції з придбання товару в цілому.

Безпосереднього зв`язку між відсутністю товарно-транспортних накладних чи їх дефектів та підставою, моментом та правилами формування податкового кредиту відповідачем не доведено.

Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, або ж наявність певних недоліків у її заповненні, не може беззаперечно свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постановах від 27.08.2018 у справі № №804/2952/14, від 18.10.2019 у справі №813/300/16.

До того ж, судами встановлено, що позивач у даному конкретному випадку не був учасником транспортних відносин, у зв`язку з чим наявність у нього, в даному конкретному випадку, транспортних документів не є обов`язковою.

При цьому судами слушно зауважено, що в акті перевірки податковий орган не вказував на дефектність та відсутність зазначених документів під час перевірки, так само як і не вказував на відсутність реєстрації податкових накладних, на підставі яких позивачем збільшено суму податкового кредиту у періоді, що перевірявся, а підставою для прийняття оскаржуваного рішення були висновки про щодо неможливості підтвердити товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом з огляду на відсутність придбання по ланцюгу постачання контрагентом даної номенклатури товарів.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.01.2021 року №0001790704 є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, Верховний Суд враховує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із такими, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, однак, при цьому посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

В решті обґрунтування касаційної скарги аналогічні доводам, наведеним відповідачем під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, і зводяться виключно до незгоди з оцінкою судами обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Тобто, фактично відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська