ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2021 року

м. Київ

справа №320/3351/19

провадження №К/9901/32032/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Кравчука В.М., Желєзного І.В.

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Національної поліції України

на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020 (головуючий суддя Аліменко В.О., судді Кучма А.Ю., Бєлова Л.В.)

у справі № 320/3351/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Київській області

про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити певні дії.

І. РУХ СПРАВИ

1. У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області, викладену в листі від 22.03.2019 № 29П-190, в проведенні, призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності 13.04.2016 (захворювання пов`язане з проходженням служби в ОВС України) ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, в зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності (захворювання пов`язане з проходженням служби в ОВС України), у розмірі, відповідно до пп. 3 п. 3 Порядку та умов призначення та виплаті одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності, або часткової працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, а саме 150-кратного прожиткового мінімуму встановленого Законом для працездатних осіб, на день встановлення інвалідності 13.04.2016.

2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.09.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020, позов задоволено.

3. Верховний Суд ухвалою від 12.03.2020 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020.

4. Національна поліція України звернулась до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.09.2019.

5. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Національної поліції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020.

6. Не погодившись з таким судовим рішенням, Національна поліція України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020 та скерувати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

7. Відмовляючи у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної поліції України, суд апеляційної інстанції керувався тим, що при вирішенні питання наявності підстав для відкриття провадження за апеляційною скаргою, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, необхідно з`ясувати, зокрема, чи за наслідками розгляду справи, суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та обов`язки особи, яка звернулася з апеляційною скаргою після закінчення апеляційного розгляду справи. Також, необхідно з`ясувати чи були вже розглянуті судом наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

8. На думку суду апеляційної інстанції, оскаржувані судові рішення не породжують для Національної поліції України права на звернення з апеляційної скаргою у спірних правовідносинах, оскільки обов`язок виконання рішення покладено на Головне управління Національної поліції в Київській області, крім цього, сама по собі процедура та порядок виконання суб`єктом владних повноважень рішення суду, яке набрало законної сили, не може розцінюватися, як підстава для Національної поліції України оскаржувати такі рішення. Крім цього, зазначеним в апеляційній скарзі Національної поліції України доводам, вже було надано правову оцінку під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області.

IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

9. Заявник мотивує вимоги своєї касаційної скарги тим, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскарженого судового рішення неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

10. Національна поліція України вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, а саме:

- у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 1540/4207/18;

- в ухвалі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 809/721 тій частині, що скаржник, крім інших доводів апеляційної скарги, яким вже надавалась оцінка апеляційним судом в цій справі, не згоден також з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій з підстави незалучення його до участі у справі, при цьому судами вирішено питання про порушення його прав, інтересів та/або обов`язків;

- у постановах від 19.09.2018 у справі № 373/1188/16-а, від 20.09.2018 у справі №296/9456/16-а, від 01.11.2018 у справі № 822/3788/17, від 23.11.2018 № 822/962/18, №822/1872/18, від 15.04.2019 у справі № 823/1798/18, від 22.01.2019 у справі № 2340/2663/18, від 20.03.2019 у справі № 823/1924/18 у площині подібності спірних правовідносин щодо застосування норм матеріального права, які свідчать про відсутність у позивача, який є поліцейським, права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності, що було окремою підставою та одночасно новим доводом Національної поліції України, якому правова оцінка апеляційним судом під час апеляційного апеляційної скарги ГУНП не надавалась в цій справі;

- у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 464/5990/16-а щодо пріоритету дотримання «правової процедури», встановленої законом для суб`єктів владних повноважень, що в результаті призвело до порушення усталеної правозастосовної практики Верховного Суду, яка вже сформована в аналогічних правовідносинах, що стосуються призначення та виплати одноразової грошової допомоги поліцейським, а саме у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 127/8696/17, від 07.03.2018 у справі № 554/155/17, від 27.03.2018 у справі № 822/2595/17, від 18.10.2018 у справі № 822/2598/17, від 07.03.2018 у справах № 810/2646/16, № 554/155/17.

11. Скаржник вважає, що оскаржуваними рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020 у цій справі однозначно вирішено питання, що безпосередньо стосується обов`язків Національної поліції України, як центрального органу управління поліцією, який в силу вимог п. 3 розділу IV Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 163/28293, який набрав чинності 29.02.2016 (далі - Порядок №4), зобов`язаний вжити заходів щодо виділення коштів органам поліції для виплати одноразової грошової допомоги шляхом цільового розподілу асигнувань в межах коштів, передбачених держбюджетом для Національної поліції України.

При цьому Національна поліція України до участі у справі безпідставно судами залучена не була. Вказане також підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.09.2020 у справі № 1540/4207/18.

12. Національна поліція України стверджує, що серед доводів її апеляційної скарги, були і інші доводи, які мають вирішальне значення для вірного вирішення спору, ніж ті, яким вже було надано правову оцінку під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою відповідача. Такими доводами є відсутність правових підстав для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, порушення спеціальної «правової процедури», встановленої законом, що регулює спірні правовідносини, неможливість з боку Національної поліції України виділити кошти на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020 в цій справі, оскільки ані відповідач, ані Національна поліція України не є суб`єктами, на яких розповсюджуються положення Порядку № 850 тощо.

ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

14. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства та гарантується приписами п. 8 ч. 3 ст.129 Конституції України.

15. Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи. Отже, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону. Відтак, випадки, в яких особа має право оскаржити рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, мають бути встановлені КАС України.

16. Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

17. З аналізу вказаної норми вбачається, що право на апеляційне оскарження судового рішення мають не тільки учасники справи, а й особи, які не брали участі у розгляді справи, за умови, коли суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

18. Отже, законодавцем визначено дві групи осіб, яким гарантовано право на апеляційне оскарження судового рішення, а саме учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їхніх прав, інтересів та (або) обов`язків.

19. Для реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення учаснику справи достатньо довести його процесуальний статус у справі, тоді як особа, яка не була залучена до участі у справі, при поданні апеляційної скарги повинна довести належними і достатніми доказами, що оскаржуване судове рішення стосується її прав, інтересів та (або) обов`язків, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним.

20. У цій справі рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 переглядалося апеляційним адміністративним судом за апеляційною скаргою відповідача - Головного управління Національної поліції в Київській області.

21. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 12.03.2020 було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020 у справі №320/3351/19.

22. 08.09.2020 засобами поштового зв`язку до суду апеляційної інстанції було надіслано апеляційну скаргу Національної поліції України (яка не приймала участі у розгляді справи №320/3351/19) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.09.2019.

23. Частиною 1 ст. 323 КАС України передбачено, що якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає її за правилами цієї глави.

Згідно з ч. 4 ст. 323 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, зазначену в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи (ч. 4 ст. 323 КАС України).

24. З аналізу положень ст. 323 КАС України у взаємозв`язку зі ст. 293 КАС України вбачається, що апеляційна скарга після закінчення апеляційного розгляду справи може бути подана особою, яка не приймала участі у справі, за двох умов:

- суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи;

- доводи апеляційної скарги не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

25. Як зазначено судом апеляційної інстанції, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2019, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020, визнано, викладену в листі від 22.03.2019 № 29П-190, відмову Головного управління Національної поліції України в Київській області у проведенні, призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням 3 групи інвалідності 13.04.2016 (захворювання пов`язано з проходженням служби в ОВС України) позивачу протиправною; зобов`язано Головне управління Національної поліції України в Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв`язку із встановленням 3 групи інвалідності, захворювання пов`язане з проходженням служби в ОВС України у розмірі, відповідно до пп. 3 п. 3 Порядку та умов призначення та виплаті одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності, або часткової працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, а саме 150-кратного прожиткового мінімуму встановленого Законом для працездатних осіб, на день встановлення інвалідності 13 квітня 2016 року.

26. Верховний Суд враховує, що грошове забезпечення позивачу має виплачуватися за місцем проходження служби в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.

27. У контексті предмету цього спору, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що обов`язок щодо виконання рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили, покладено на конкретного суб`єкта владних повноважень - Головне управління Національної поліції в Київській області й створює обов`язки лише для цього суб`єкта.

28. Колегія суддів враховує посилання скаржника на те, що Національна поліція України в розумінні ст. 22 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI є головним розпорядником бюджетних коштів, який отримує бюджетні призначення і розподіляє бюджетні асигнування розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня.

29. Водночас Суд вважає, що, незважаючи на те, що Національна поліція України є розпорядником коштів вищого рівня, з яких нараховується і виплачується одноразова грошова допомога, Національна поліція України не є безпосереднім учасником спірних правовідносин.

30. Головне управління Національної поліції в Київській області і Національна поліція України є суб`єктами владних повноважень, які представляють Українську державу і мають здійснювати свою діяльність узгоджено для ефективного виконання функцій держави.

31. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені не на користь її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до принципів, закладених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

32. Суд апеляційної інстанції вірно врахував те, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

33. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

34. Згідно п. 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

35. У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

36. Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді повторного апеляційного перегляду та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.

37. Судові спори про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням певної групи інвалідності через захворювання, пов`язане з проходженням служби в ОВС України є поширеною категорією судових справ.

38. Відповідачами у цих справах виступають Головні управління Національної поліції в областях і Національна поліція України, зазвичай, не залучається до участі у справі як співвідповідач, оскільки обов`язки призначення та виплати одноразової грошової допомоги покладено на розпорядника коштів нижчого рівня, тобто Головне управління Національної поліції у відповідній області, а не на Національну поліцію України.

39. Слід зазначити, що Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади не позбавлена можливості прийняти владне управлінське рішення, яким зобов`язати територіальні органи Національної поліції України клопотати у судах про залучення центрального органу виконавчої влади до участі у справі в якості третьої особи при розгляді подібних правовідносин.

40. При цьому суди не зобов`язані залучати Національну поліцію України у якості третьої особи за власною ініціативою, оскільки будь-який розпорядник коштів не є автоматично зацікавленою особою при розгляді справ, які передбачають стягнення коштів з Державного бюджету України.

41. У цій справі Національна поліція України звернулася з апеляційною скаргою після апеляційного перегляду судового рішення та набрання ним законної сили з доводами, подібними за своїм змістом до доводів, які були розглянуті під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області.

42. Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що оскільки особою, яка подала апеляційну скаргу після закінчення апеляційного розгляду справи, не наведено достатніх підстав, що оскаржуваними судовими рішеннями вирішено питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків такої особи, а також те, що доводам викладеним в апеляційній скарзі Національною поліцією України, вже було надано правову оцінку під час апеляційного розгляду справи, у відповідності до ч. 5 ст. 323 КАС України, у відкритті апеляційного провадження у цій справі слід відмовити.

43. Посилання скаржника на висновок, зроблений у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №1540/4207/18 відхиляється колегією суддів, оскільки у справі №1540/4207/18 апеляційну скаргу було подано Національною поліцією України на підставі ст. 293 КАС України, а не після закінчення апеляційного розгляду справи у порядку ст. 323 КАС України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують вищенаведених висновків Верховного Суду.

44. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених ст.341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

45. Таким чином, оскільки при ухваленні ухвали судом апеляційної інстанції не допущено порушень норм процесуального права, які є підставами для скасування судових рішень, тому Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

46. Оскільки Верховний Суд залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної поліції України залишити без задоволення, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020 у справі № 320/3351/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Кравчук

Суддя І.В. Желєзний