ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 320/3406/19

касаційне провадження № К/9901/25817/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області (далі - Управління) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 (суддя Горобцова Я.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020 (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді - Аліменко В.О., Безименна Н.В.)у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» (далі - Товариство) до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Товариство звернулося до суду з позовом до Управління, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.04.2019 №0009521411 та від 26.06.2019 №0019441411.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що контролюючий орган дійшов помилкового висновку під час документальної планової та позапланової виїзних перевірок, що Товариством було здійснено продаж зернових за цінами, які нижчі за звичайні. Позивач вважає, що перевіряючими при здійсненні перевірки та визначенні звичайної ціни не були враховані умови постачання, якість товару, період постачання відповідно до договорів №ІАІ-150917, № ІАІ-110618 та додатків до них, які впливають на формування ціни поставки, та в супереч вимогам підпунктів 14.1.71, 14.1.218 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України були зроблені співставлення договірної ціни із закупівельними цінами на зернові культури, які склались на внутрішньому ринку України протягом 2017-2018 років. При цьому, Управлінням не зазначено посилання на джерела інформації, умови постачань, якість товару та інші чинники, які безпосередньо впливають на визначення ціни товару. Правомірність дій щодо визначення бази оподаткування по податку на додану вартість по зерновим культурам власного виробництва позивачем також підтверджено висновком експерта, складеного за результатами судово-економічної експертизи за №1041/34001 від 30.08.2019, консультацією суб`єкта оціночної діяльності - ТОВ «Міжгалузевий кліринговий центр «Євроконсалтинг» щодо ціноутворення та діапазону цін на зернові України в період 01.09.2017-30.11.2017 та 01.07.2018 - 30.08.2018, висновків ТОВ «Експерт нерухомості-2015» від 18.08.2017, від 23.10.2017, від 13.08.2018.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 12.03.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 10.04.2019 №0009521411 та від 26.06.2019 №0019441411.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що контролюючим органом в процесі розгляду справи не було доведено належними та допустимими доказами, що звичайна ціна (визначена сторонами в договорі) реалізованої позивачем сільськогосподарської продукції не відповідає рівню ринкових цін. Натомість, позивачем на підтвердження відповідності договірних цін рівню звичайних цін було надано суду: висновок експертів №1041/34001 від 30.08.2019 за результатами судово-економічної експертизи, проведеної за запитом Товариства; висновок ТОВ «Експерт нерухомості-2015» від 18.08.2017 щодо визначення вартості пшениці 5-6 класу, врожаю 2017 року у загальній кількості 2920т, кукурудзи врожаю 2017 року в загальній кількості 2480т, пшениці 5-6 класу врожаю 2016 року у загальній кількості 2760т.; консультацію ТОВ «Міжгалузевий кліринговий центр «Євроконсалтинг» щодо ціноутворення та діапазону цін на зернові України в період 01.09.2017 - 30.11.2017 та 01.07.2018 - 30.08.2018 (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №853/7 від 29.08.2017, Recognised European Valuer (REV) Certificate Registration Number: REV-UA/UABVS/2023/17).

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Управління подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує про відсутність на дату звернення з касаційною скаргою практики Верховного Суду, що є подібною до правовідносин у даній справі, з урахуванням того, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми Податкового кодексу України, а саме: підпункти 14.1.71, 14.1.219 пункту 14.1 статті 14, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.12.2020 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08.04.2025 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 09.04.2025.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено було документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, валютного за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, результати якої оформлені актом від 14.01.2019 р. №26/10-36-14-11/32855584, за висновками якого Товариством були порушені вимоги: підпунктів 14.1.71, 14.1.219 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на суму 2508163,00 грн., та завищено суму від`ємного значення по податку на додану вартість станом на 30.09.2018 на 7170804,00 грн.

У ході розгляду заперечення Товариства на акт перевірки, Управління провело документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, результати якої оформлені актом від 14.03.2019 №208/10-36-14-11/32855584, за висновками якого Товариством були порушені вимоги підпунктів 14.1.71, 14.1.219 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1733228,00 грн. (у тому числі: вересень 2016 року - 11169,00 грн., жовтень 2016 року - 14579,00 грн., листопад 2016 року - 16965,00 грн., листопад 2017 року - 1641873,00 грн., грудень 2017 року - 48642,00 грн.) та завищено суму від`ємного значення по податку на додану вартість станом на 30.09.2018 на 4094757,00 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки Управління прийняло податкові повідомлення-рішення від 10.04.2019: №0009511411 про збільшення Товариству грошових зобов`язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість на загальну суму 2166535,00 грн.; №0009521411 про зменшення Товариству від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступних звітних періодів, за вересень 2018 року на суму 4094757,00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались Товариством в адміністративному порядку, за результатами якого рішенням ДФС України від 20.06.2019 за №28419/6/99-99-11-04-02-25 «По результати розгляду скарги» скаргу Товариства було задоволено частково та скасовано податкові повідомлення-рішення №0009521411 та №0009511411 від 10.04.2019 у частині неправомірності включення до декларації з податку на додану вартість (Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства) сум податку на додану вартість від реалізації сільськогосподарської продукції, вирощеної на землях, несвоєчасно зареєстрованих в державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, а в іншій частині залишено без змін.

З урахуванням рішення ДФС України про результати розгляду скарги позивача Управління прийняло податкове повідомлення-рішення від 26.06.2019 №0019441411 про визначення Товариству грошового зобов`язання по податку на додану вартість на загальну суму 2113144,00 грн, в тому числі: за податковими зобов`язаннями - 1690515,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 422629 грн. Податкове повідомлення-рішення №0009521411 від 10.04.2019 про зменшення Товариству від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступних звітних періодів, за вересень 2018 року на суму 4094757,00 грн. було залишене без змін.

Фактичною підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень слугували висновки контролюючого органу, викладені у актах планової та позапланової документальних перевірок, про здійснення Товариством реалізації кукурудзи, пшениці, сої врожаю 2017-2018 років на користь ТОВ «Епіцентр К» (засновник) та не платникам податку на додану вартість (розрахунки за оренду землі з пайовиками) за цінами, нижче звичайних цін, оскільки в ході проведення перевірки досліджено закупівельні ціни на зернові культури, які склалися на внутрішньому ринку України протягом 2017-2018 років «Огляд цін українського та світового товарних ринків» та встановлено діючі закупівельні ціни (з податком на додану вартість), які є вищими, ніж визначені позивачем у договорам із зазначеними контрагентами.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду виходить із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно по пункту 23.1 статті 23 ПК України базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об`єкта оподаткування.База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об`єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов`язання.

Порядок визначення бази оподаткування податку на додану вартість (далі - ПДВ) встановлений статтею 188 ПК України.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

З огляду на те, що спірні у цих правовідносинах господарські операції стосуються постачання позивачем самостійно вирощеної сільськогосподарської, базу оподаткування ПДВ необхідно визначати, ґрунтуючись на договірній вартості такої операції. Але база оподаткування у такому випадку не може бути нижчою за звичайні ціни.

Поняття «звичайна ціна» установлене підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України як ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Отже, ціна господарської операції, яка визначена сторонами у договорі, за загальним правилом та допоки не доведено зворотнє, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

Зі свого боку, ринковою ціною може бути: (1) договірна ціна за умови, що правочин відбувся на добровільній основі та обидві сторони є взаємно незалежними; (2) ціна, яка склалася на ринку ідентичних товарів у подібних економічних умовах.

Тому, особа, яка вважає, що платник податків здійснював продаж самостійно виробленої продукції за цінами, нижчими за рівень ринкових цін, має право довести цю обставину, зважаючи на рівень ціни, яка склалася на ринку ідентичних товарів у подібних економічних умовах.

У спірних правовідносинах контролюючий орган виходив з того, що позивач укладав договори про пoстачання сільськогосподарської прoдукції власнoгo вирoбництва за цінами, нижчими за її сoбівартість (про що вказував також і у касаційній скарзі).

Отже, на думку контролюючого органу, застосування договірних цін як ринкових/звичайних цін у спірних операціях суперечить приписам підпунктів 14.1.71, 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

В свою чергу, Верховний Суд вказує, що положення пункту 188.1 статті 188 ПК України зобов`язували платника податків визначати базу оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг, ґрунтуючись на розмірі, який не може бути меншим, ніж їх собівартість, лише до 31.12.2015, тоді заниження податкових зобов`язань з ПДВ, за висновками контролюючого органу, відбулося за період з вересня 2016 року по грудень 2017 року включно.

Відповідно до Закону № 909-VIII від 24.12.2015 вказана норма була викладена в редакції, яка пов`язує базу оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг зі звичайними цінами. Отже, посилання Управління на те, що у процесі визначення бази оподаткування має обов`язково враховуватися розмір собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг, не відповідає положенням податкового законодавства, які були чинними протягом періоду, що перевірявся.

Оцінюючи необхідність досліджувати економічну причину та ділову мету продажу товарів за зниженими цінами у збиток, суд касаційної інстанції зазначає про потребу насамперед встановлення у визначеному порядку невідповідності між договірними та ринковими цінами.

Так, у практиці Верховного Суду сформований підхід, щo мета oтримання дoхoду як кваліфікуюча oзнака гoспoдарськoї діяльнoсті кoреспoндує вимoзі щoдo наявнoсті рoзумнoї екoнoмічнoї причини (ділoвoї мети) під час здійснення гoспoдарськoї діяльнoсті. Oскільки гoспoдарська діяльність складається із сукупнoсті гoспoдарських oперацій платника пoдатку, які є фoрмoю ведення гoспoдарськoї діяльнoсті, тo рoзумна екoнoмічна причина має бути наявнoю в кoжній гoспoдарській oперації. Лише в такoму разі та чи інша oперація мoже вважатись вчиненoю в межах гoспoдарськoї діяльнoсті платника та лише за таких умoв платник пoдатку має правo на врахування у пoдаткoвoму oбліку наслідків відпoвідних гoспoдарських oперацій.

На такі висновки суду касаційної інстанції покликався відповідач у підставах касаційного оскарження.

Разом з цим, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується Верховний Суд, що факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів за цінами, які не відповідають ринковим, має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів, визначена сторонами договору, не відповідає ринковим.

До такого висновку Верховний Суд дійшов, алізуючи положення пункту підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України, де ключовим для правильного тлумачення та застосування є речення: «Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін».

Отже, перед тим як досліджувати наявність чи відсутність у спірних операціях ділової мети, насамперед необхідно дослідити питання доведеності контролюючим органом того факту, що ціна реалізації платником податків самостійно виготовлених товарів не відповідає звичайним/ринковим цінам, що, своєю чергою, може бути підставою до донарахування бази оподаткування і, як наслідок, підставою висновків про заниження платником податкових зобов`язань.

Саме на цьому і наголошувалося у постановах Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 200/1718/20-а, від 05.01.2021 у справі № 160/6018/19, від 14.09.2022 у справі № 200/12446/19-а, від 28.09.2022 у справі № 200/14542/19-а, від 13.12.2022 у справі № 200/4957/20-а, від 25.05.2023 у справі № 200/465/21-а.

Узагальнюючи правові висновки, сформовані у зазначених постановах, Верховний Суд наголошує, що факт дoведення реалізації самостійно виготовлених тoварів/пoслуг за цінами, які не відповідають ринкoвим, пoкладається на oсoбу, яка вважає, щo ціна тoварів (рoбіт, пoслуг), визначена стoрoнами дoгoвoру, не відпoвідає ринкoвим. Тoбтo, oбoв`язoк дoведення невідпoвіднoсті ціни дoгoвoру рівню звичайних цін пoкладається на контролюючий орган. Відсутність доказів звернення контролюючого органу до упoвнoваженoгo державного органу про отримання необхідної інформації свідчить про порушення відповідачем визначеної процедури з`ясування рівня звичайних цін.

Отже, ключовою проблемою цього спoру є питання дoведення відпoвіднoсті рівня договірних цін рівню ринкoвих цін та визначення суб`єкта, який несе тягар доказування факту невідповідності цін.

Верховний Суд звертає увагу, що у податковому законодавстві сформовано «презумпцію ринкової ціни угоди», відповідно до якої сформована договірними сторонами ціна буде вважатися ринковою, допоки її невідповідність не буде доведено у встановленому порядку.

Отже, сформульована у підпункті 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України презумпція ринкової ціни угоди може бути спростована особою, яка вважає рівень договірної ціни нижчим за ринковий, і саме ця особа (у спірному випадку - контролюючий орган) має довести невідповідність ціни договору рівню ринкових цін.

Єдиним винятком, що виключає правило презумпції ринкової ціни угоди, відповідно до підпункту 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України, є операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно з критеріями контрольованих операцій (підпункт 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПК України) такими операціями є операції виключно з нерезидентами, тоді як спірні у цій справі правочини відбулися між резидентами України.

При цьому, з`ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом.

Тому, відсутність доказів звернення податкового органу до уповноваженого державного органу про отримання необхідної інформації свідчить про порушення відповідачем процедури з`ясування рівня звичайних цін.

Процедура встановлення контролюючим органом не визначена окремими нормами податкового законодавства. Водночас відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23.07.1998 № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов`язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Зазначений Указ був чинним на час виникнення спірних правовідносин, а також на момент проведення перевірки та на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій (втратив чинність 08.10.2022).

Це також підтверджується і самим контролюючим органом. Так, у листі ДФС України від 13.10.2016 № 22286/6/99-99-15-03-02-15 зазначено, що для отримання переліку офіційних джерел, які містять інформацію про ринкові ціни (ціни, що склалися на ринку товарів/послуг), контролюючому органу необхідно звертатися до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, як до головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, зокрема, формування та реалізацію державної цінової політики та формування державної політики з контролю за цінами та державних органів статистики.

Необхідність урахування саме офіційної інформації можна пояснити тим, що органи державної влади, які проводять статистичні дослідження та аналіз ринку, можуть надати узагальнену інформацію щодо середньої ціни продажу тих чи інших товарів усіма учасниками ринку.

Проте, у межах спірних правовідносин контролюючий орган застосував порівняльний аналіз, виходячи з закупівельних цін на зернові культури, які склалися на внутрішньому ринку України протягом 2017-2018 років «Огляд цін українського та світового товарних ринків», без урахування умов постачань, якості товару та інших чинників, які безпосередньо впливають на визначення ціни товару, що не може вважатися об`єктивним способом визначення відповідності договірних цін ринковим.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, щo тягар дoказування невідповідності договірних цін рівню ринкових пoкладається саме на кoнтрoлюючий oрган, oскільки позивач декларує такі ціни у відповідних первинних документах, які надаються на перевірку контролюючому органу.

Зі свого боку, контролюючий орган у разі виникнення сумнівів щодо відповідності визначених у договорі цін рівню ринкових має право звернутися до уповноважених державних органів за інформацією про рівень ринкових цін.

У разі підтвердження на підставі наданої уповноваженими органами інформації невідповідності цін, що визначені сторонами у договорі, рівню ринкових, можна буде уважати, що контролюючий орган довів належним чином те, що платник податку здійснив реалізацію самостійно вироблених товарів за цінами нижчими, ніж ринкові. До того ж, встановлення такого факту є підставою для збільшення бази оподаткування та донарахування податкових зобов`язань, якщо платник податків не доведе наявність ділової мети продажу товарів за зниженими цінами.

Тобто, платник податку повинен довести причини формування цін, які не відповідають рівню ринкових, надаючи відповідні докази на підтвердження визначеної цінової політики у контексті наявності певних екoнoмічних вигoд лише після того, коли податковий орган у належний спосіб встановить, що договірна ціна дійсно не відповідає ринковій.

Вказаний правовий висновок був викладений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.03.2024 у справі № 200/773/20-а.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова