№ 320/367/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа №320/367/22

адміністративне провадження № К/990/27377/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 320/367/22

за позовом ОСОБА_1

до Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області

про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року (колегія у складі: головуючого судді: Кобаля М. І., суддів: Костюк Л. О., Степанюка А. Г.)

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, в якому просила:

- визнати протиправним рішення Гатненської сільської ради від 26 серпня 2021 року №12/91 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 гектара на території Гатненської територіальної громади;

- зобов`язати Гатненську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 гектара на території Гатненської територіальної громади, згідно клопотання від 22 липня 2021 року (вх.№ 2285 від 27 липня 2021 року).

2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуване рішення є немотивованим та не містить доказів на підтвердження наявності підстав для відмови у наданні відповідного дозволу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 29 листопада 2022 року у позов задовольнив.

4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактично відмова органу місцевого самоврядування у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки у власність мотивована не «невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку», як це передбачено статтею 118 Земельного кодексу України, а відсутністю комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, який до теперішнього часу не розроблений.

Отже, суд дійшов висновку, що на етапі розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки можуть бути визначені, у разі потреби, обмеження у використанні земельної ділянки, у зв`язку з чим лише відсутність розробленого комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади сама по собі не є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації.

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення від 26 серпня 2021 року № 12/91 Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області VIII скликання «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ». Зобов`язано Гатненську сільську раду Фастівського району Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 22 липня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га на території Гатненської територіальної громади, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків, викладених в даній постанові.

6. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з наявності усіх необхідних, передбачених законодавством України підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення Гатненської сільської ради VIII скликання від 26 серпня 2021 року № 12/91 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 », оскільки відповідачем не зазначено обґрунтовану та законну відмову у наданні зазначеного дозволу, як це передбачено нормами чинного законодавства.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції не погодився з обраним судом першої інстанції способом захисту прав позивача таким як зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га на території Гатненської територіальної громади, згідно клопотання від 22 липня 2021 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що належним та ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 є зобов`язання Гатненської сільської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 22 липня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, комунальної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, на території Гатненської територіальної громади, з урахуванням висновків викладених в даній постанові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 07 серпня 2023 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року, в якій скаржник просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року.

8. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

На думку скаржника, оскільки для надання дозволу розроблення проекту землеустрою позивачем виконано усі умови визначені законом, а підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні, то вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою є належними та обґрунтованими.

Крім того, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 821/925/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 0840/3112/18, від 28 травня 2020 року у справі № 819/654/17, від 31 липня 2020 року у справі № 810/2474/18, від 22 січня 2021 року у справі № 817/820/17, від 03 березня 2021 року у справі № 320/4182/20, від 17 червня 2021 року у справі № 815/2318/18 та від 03 листопада 2022 року у справі № 320/5760/21.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

9. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 серпня 2023 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Стеценка С. Г., суддів: Рибачука А. І., Тацій Л. В.

10. На підставі службової записки судді-доповідача Стеценка С. Г. від 21 серпня 2023 року № 37903/23, у зв`язку з відпусткою судді Рибачука А. І., який перебуває у складі колегії суддів, на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року № 1399/0/78-23, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 серпня 2023 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Стеценка С. Г., суддів: Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.

11. Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року.

12. Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2024 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи п. 3 ч. 1 ст. 345 КАС України постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 14 лютого 2024 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 .

14. 22 липня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника звернулась до Гатненської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Гатненської територіальної громади.

До вказаного клопотання додані наступні документи: графічні матеріали, на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки; копія паспорту громадянина України ОСОБА_1 ; ордер та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 15 січня 2020 року № 001258.

15. За результатом розгляду цієї заяви Гатненською сільською радою Фастівського району Київської області було прийнято рішення від 26 серпня 2021 року № 12/91, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку з тим, що заявлена ініціатива суперечить містобудівній документації.

16. З метою з`ясування підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, її представник (адвокат) звертався з адвокатським запитом до відповідача, в якому просив надати інформацію: якій саме містобудівній документації суперечити ініціатива позивача; у чому полягає суперечність заявленої ініціативи містобудівній документації; а також надати викопіювання з містобудівної документації, які суперечить ініціатива позивача.

17. Листом від 26 жовтня 2021 року № 02-28/2377, у відповідь на вказаний адвокатський запит, відповідач повідомив, що ініціатива, заявлена у клопотанні, суперечить містобудівній документації, а саме Проекту внесення змін до Генерального плану села Віта-Поштова. Також відповідач зазначив, що у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта генеральному плану села Віта-Поштова, відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, постійна комісія з питань земельних відносин, містобудування, архітектури, капітального будівництва, агропромислового комплексу, охорони навколишнього середовища та екології вирішила відмовити в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва позивачу. При цьому зауважив, що надати викопіювання з Проекту внесення змін до Генерального плану села Віта-Поштова відповідач не має змоги у зв`язку з тим, що позначена на графічних матеріалах земельна ділянка не входить в межі вищезазначеного генерального плану.

18. Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, ОСОБА_1 звернулась до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

20. Оскільки позивач оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, якою частково задоволено позовні вимоги, то Верховний Суд перевірятиме правильність висновків суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а саме - в частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва.

21. За приписами ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

22. Згідно з ч. 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, зазначеним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

23. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

24. Частиною другою статті 2 Закону №280/97-ВР визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

25. Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

26. Відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

27. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

28. За приписами частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

29. За висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України»).

30. Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

31. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, пов`язаний з владними повноваженнями та їх носіями - органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Попри те, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

32. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

33. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

34. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.

35. З урахуванням наведеного можна зробити висновок, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

36. Якщо ж таким суб`єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов, то суд повинен зобов`язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.

37. Правові висновки аналогічного змісту у подібних правовідносинах були наведені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2023 року у справі №420/5833/19 та від 11 січня 2024 року у справі № 320/368/22.

38. Колегія суддів КАС ВС зазначає, що суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність його рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

39. Відповідно до статті 118 ЗК України відповідач був зобов`язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах.

40. Таким чином, оскільки оспорюване рішення не містить належним чином обґрунтованих підстав для його прийняття, визначених статтею 118 ЗК України, а розгляд заяви передбачає з`ясування обставин зокрема щодо відповідності місця розташування бажаної земельної ділянки та чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельної ділянки, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Гатненської сільської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 гектара на території Гатненської територіальної громади, згідно клопотання від 22 липня 2021 року (вх.№ 2285 від 27 липня 2021 року), та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків викладених в цій постанові.

41. Посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 821/925/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 0840/3112/18, від 28 травня 2020 року у справі № 819/654/17, від 31 липня 2020 року у справі № 810/2474/18, від 22 січня 2021 року у справі № 817/820/17, від 03 березня 2021 року у справі № 320/4182/20, від 17 червня 2021 року у справі № 815/2318/18 та від 03 листопада 2022 року у справі № 320/5760/21

є безпідставними та необґрунтованими.

Так, судові рішення у наведених справах постановлені за інших фактичних обставин та не є релевантними до даної справи, зокрема, у справі №320/4182/20 сільська рада відмовила позивачу у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, на тій підставі, що місце розташування земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства про власність, а пізніше роз`яснила цю підставу тим, що на цю ж земельну ділянку вже надано дозвіл іншій особі на розробку проекту землеустрою. Суди дійшли висновку, що вказана підстава для відмови не узгоджується з приписами статті 118 ЗК України.

42. Тоді як у справі, що розглядається, відповідач не зазначив підстави відмови у наданні такого дозволу, а суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах прийняв спірне рішення з порушенням вимог закону.

43. Інші доводи касаційної скарги не спростовують вищенаведені висновки суду апеляційної інстанції.

44. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

45. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

46. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

47. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

48. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

49. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

50. Щодо зобов`язання відповідача подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення у цій справі, слід зазначити таке.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів звертає увагу, що оскільки суд касаційної інстанції не ухвалював рішення по суті спору у цій справі, то відсутні підстави щодо розгляду питання про зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

51. Зважаючи на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.Г. Стеценко Т.Г. Стрелець Л.В. Тацій