ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 320/5724/17

Провадження № 14-385цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 8 травня 2018 року у складі колегії суддів Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим і визнання права користування земельною ділянкою та

УСТАНОВИЛА:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати поновленим договір оренди земельної ділянки площею 10,9996 га ріллі, яка знаходиться за межами населеного пункту, із земель запасу Новгородківської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області (далі - Новгородківська сільрада), укладений ним 21 січня 2005 року з Мелітопольською районною державною адміністрацією Запорізької області (далі - Мелітопольська РДА), на той самий строк та на тих же умовах; визнати за ним право користування вказаною земельною ділянкою.

1.2. Позовну заяву мотивовано тим, що розпорядженням голови Мелітопольської РДА від 24 грудня 2004 року № 1213 ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку, яка знаходиться за межами населеного пункту, із земель запасу Новгородківської сільради площею 10,9996 га ріллі для організації та ведення фермерського господарства.

1.3. На виконання цього розпорядження 21 січня 2005 року укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано у Державному підприємстві «Мелітопольський районний центр Державного земельного кадастру» (далі - ДП «Мелітопольський РЦДЗК»), про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 2 лютого 2005 року № 04.

1.4. Відповідно до пункту 1.3 договору оренди 11 листопада 2005 року позивач зареєстрував Фермерське господарство «ОСОБА_1» (далі - ФГ «ОСОБА_1»).

1.5. Позивач зазначив, що за період оренди земельної ділянки він та ФГ «ОСОБА_1» використовували земельну ділянку за її цільовим призначенням, орендну плату сплачували своєчасно та в повному обсязі.

1.6. 2 лютого 2015 року закінчився строк дії договору оренди земельної ділянки, проте позивач продовжує користуватися цією земельною ділянкою за її цільовим призначенням, вчасно та в повному обсязі сплачує орендну плату на умовах, визначених договором, виконує інші обов`язки, покладені на нього договором. Протягом одного місяця після закінчення строку дії договору листа-повідомлення від орендодавця про заперечення у поновленні договору він не отримував.

1.7. Вважав, що за таких обставин указаний договір оренди земельної ділянки від 21 січня 2005 року підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені, у відповідності з приписами частини шостої статті 33 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) та статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано поновленим договір оренди земельної ділянки площею 10,9996 га ріллі, яка знаходиться за межами населеного пункту, із земель запасу Новгородківської сільради, для організації та ведення фермерського господарства, укладений 21 січня 2005 року між Мелітопольською РДА та ОСОБА_1 , на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Визнано за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою площею 10, 9996 га ріллі, яка знаходиться за межами населеного пункту, із земель запасу Новгородківської сільради для організації та ведення фермерського господарства на підставі поновленого договору оренди земельної ділянки від 21 січня 2005 року (зареєстрованого 2 лютого 2005 року за № 04 у ДП «Мелітопольський РЦДЗК»), укладеного між Мелітопольською РДА та ОСОБА_1

2.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач належно виконував обов`язки за умовами вказаного договору, продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди протягом одного місяця не отримував, тому ним виконані усі вимоги частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV. Установивши зазначені обставини, суд зробив висновок про наявність правових підстав, передбачених частиною шостою статті 33 цього Закону, для визнання поновленим договору оренди земельної ділянки, укладеного 21 січня 2005 року між Мелітопольською РДА та ОСОБА_1 , на той самий строк і на тих самих умовах, які були визначені цим договором, та визнання за ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою площею 10,9996 га ріллі, яка знаходиться за межами населеного пункту, із земель запасу Новгородківської сільради для організації та ведення фермерського господарства на підставі вказаного договору оренди земельної ділянки на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Також суд зазначив, що підставою позову позивач визначив частину шосту статті 33 Закону № 161-XIV, яка не передбачає обов`язку орендаря подати орендодавцю заяву про поновлення дії договору оренди земельної ділянки за два місяці до закінчення його строку, а відсутність додаткової угоди про поновлення договору оренди не має правового значення, оскільки орендодавець протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки не надіслав орендарю листа-повідомлення про заперечення щодо подальшого користування ним земельною ділянкою, тобто надав мовчазну згоду на продовження орендарю права користування цією земельною ділянкою.

2.3. Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 8 травня 2018 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області задоволено, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 вересня 2017 року скасовано, а позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

2.4. Зазначено, що відповідно до положень статті 33 Закону № 161-XIV реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін. Установивши, що орендар не надіслав орендодавцю у встановлений договором строк повідомлення про намір скористатися переважним правом щодо укладення договору оренди землі на новий строк з відповідним проектом додаткової угоди, суд зробив висновок, що процедури поновлення вказаного договору оренди, встановленої статтею 33 Закону № 161-XIV, дотримано не було, тому відсутні правові підстави для поновлення цього договору.

3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

3.1. У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

3.2. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин частини першу-п`яту статті 33 Закону № 161-XIV, зазначивши про недотримання передбаченого цими нормами порядку поновлення договору оренди землі, зокрема про відсутнє повідомлення орендарем орендодавця у встановлений договором строк про намір скористатися переважним правом щодо укладення договору оренди землі на новий строк з відповідним проектом додаткової угоди.

3.3. Разом з тим позивач звертався до суду з позовом про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим на підставі частини шостої статті 33 цього Закону та статті 764 ЦК України, у яких установлені інші обставини для поновлення договору оренди землі, а саме: орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов`язки за договором; відсутнє протягом одного місяця після закінчення строку договору письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди. Конклюдентні дії орендаря, зокрема продовження користування земельною ділянкою та сплата орендодавцю орендної плати після закінчення строку дії договору оренди, свідчать про намір орендаря скористатися переважним правом на поновлення договору оренди землі та є підставою для його поновлення відповідно до частини шостої статті 33 Закону № 161-XIVта статті 764 ЦК України.

3.4. Обґрунтованість вимог позивача підтверджується й правозастосовчою практикою, сформованою у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Стретч проти Сполученого Королівства», «Пайн Велі Девелопмент ЛТД. та інші проти Ірландії».

4. Рух справи в суді касаційної інстанції

4.1. Ухвалою Верховного Суду від 5 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 24 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

4.2. Ухвалою Верховного Судуу складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду.

4.3. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є підстави для відступлення від висновку, викладеного у постанові Судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, де зазначено про те, що частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на пролонгацію договору). При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 цього Закону, не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією нормою Закону саме й полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі. Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у «мовчазній згоді».

4.4. При цьому колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що висловлений у постанові Судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17 висновок суперечить висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17 - ц, а саме стосовно того, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконуєсвої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавецьписьмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

5. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з договором оренди від 21 січня 2005 року, зареєстрованим ДП «Мелітопольський РЦДЗК» 2 лютого 2005 року за № 04, ОСОБА_1 отримав за актом приймання-передачі земельну ділянку площею 10,9996 га ріллі строком на десять років у стані, придатному для її цільового призначення, для розширення фермерського господарства.

5.2. За пунктом 2.1. договір укладається на 10 років і набуває чинності з дати його державної реєстрації, а за пунктом 2.2 цього договору після закінчення строку його дії орендар має переважне право поновити його на новий строк, для чого зобов`язаний не пізніше, ніж за два місяці до закінчення строку дії договору звернутися з відповідним клопотанням.

5.3. На виконання умов указаного вище договору позивач зареєстрував ФГ «ОСОБА_1», що підтверджується копією статуту фермерського господарства «ОСОБА_1 », державну реєстрацію якого здійснено 9 лютого 2007 року.

5.4. За пунктом 1.1. статуту за 2007 рік ФГ «ОСОБА_1» створено шляхом об`єднання майна і підприємницької діяльності його учасників з метою виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому та зовнішньому ринках з отриманням прибутку. Також ФГ «ОСОБА_1» створено шляхом зміни найменування, первинно зареєстрованого як Селянське (фермерське) господарство «ОСОБА_1 » Мелітопольською РДА 27 грудня 2001 року. ФГ «ОСОБА_1» є правонаступником усіх прав та обов`язків Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_1».

5.5. На підтвердження належного виконання обов`язків за договором позивач подав:

- копію довідки від 21 липня 2017 року, виданої Новгородківською сільською радою про те, що ОСОБА_1 має в користуванні земельну ділянку площею 10,9996 га згідно з договором від 21 січня 2005 року, яка знаходиться в придатному стані для використання за її цільовим призначенням, господар своєчасно вносить орендну плату, використовує земельну ділянку відповідно до їх цільового призначення, податки нараховані та перераховані повністю по строку;

- копію довідки від 21 липня 2017 року, виданої Новгородківською сільською радою про те, що ФГ «ОСОБА_1» має в користуванні земельну ділянку площею 10,9996 га згідно з договором від 21 січня 2005 року, земельна ділянка знаходиться в придатному стані для використання за її цільовим призначенням, господар своєчасно вносить орендну плату, використовує земельні ділянки відповідно до їх цільового призначення, податки нараховані та перераховані повністю по строку;

- копію довідки від 27 липня 2017 року № 5998/08-32-17 Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції про відсутність заборгованості, в якій зазначається, що станом на 27 липня 2017 року ФГ «ОСОБА_1» (код за ЄДРПОУ 31841776) не має заборгованості зі сплати податків, зборів, платежів, що контролюються органами Державної фіскальної служби України;

- копію довідки від 27 липня 2017 року № 1721/08-32-17 Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції, про відсутність податкового боргу, в якій зазначається, що станом на 27 липня 2017 року ОСОБА_1 не має заборгованості зі сплати податків, зборів, платежів, що контролюються органами Державної фіскальної служби України.

5.6. За змістом судових рішень матеріали справи не містять доказів про те, що після закінчення строку дії договору орендодавець надсилав листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі від 2 лютого 2005 року; водночас позивач також не надав належних та допустимих доказів відправлення в установлений строк орендодавцю листів з повідомленням про свій намір скористатися переважним правом щодо укладення договору оренди на новий строк з проектом додаткової угоди.

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду

6.1. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду, виходячи за межі доводів та вимог касаційної скарги згідно із частиною третьою статті 400 ЦПК України, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

6.2. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

6.3. Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

6.4. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

6.5. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

6.6. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовною заявою до суду першої інстанції) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

6.7. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.

6.8. Отже, за загальним правилом, у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

6.9. За статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (в редакції, чинній станом на момент звернення з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.10. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 12 ГПК України у зазначеній редакції господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

6.11. Також у відповідності до пунктів 1 і 6 частини першої статті 20 чинного ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

6.12. Тож розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів послідовно здійснювалося законодавцем відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників, змісту правовідносин, щодо яких виник спір.

6.13.Вирішення спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи - підприємці, розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

6.14. За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.

6.15. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (стаття 21 ГПК України в редакції, чинній на момент звернення з позовом, стаття 45 цього Кодексу в чинній редакції).

6.16. У справі, що розглядається, позивач ОСОБА_1 посилався в позові на порушення свого права на земельну ділянку, надану йому для організації та ведення фермерського господарства, на якій й було створено ним ФГ «ОСОБА_1».

6.17. Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначаються Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV«Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV), який спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

6.18. За частиною першою статті 1 Закону № 973-IV у редакції, чинній на час набуття чинності договором оренди земельної ділянки, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

6.19. За законодавчим регулюванням, яке діяло станом на час набуття чинності договором оренди земельної ділянки, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації, а для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради (стаття 7 Закону № 973 - IV у відповідній редакції).

6.20. За статтею 12 Закону № 973-IV в редакції, чинній на час набуття чинності договором оренди земельної ділянки, землі фермерського господарства могли складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

6.21. Визначення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону, наведено також у частині першій статті 1 Закону № 973-IV в редакції, чинній на час звернення з цим позовом, а за змістом частини четвертої цієї статті фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець.

6.22. Тож фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку на цих ділянках, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

6.23. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок відповідного цільового призначення.

6.24. Тож, враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

6.25. Таким чином, за змістом наведених вище положень законодавства, а також статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство, а тому й правовідносини щодо права користування такою земельною ділянкою є господарськими.

6.26. Реалізаціяправа на поновлення договору оренди в порядку статті 33 Закону № 161-XIV входить до змісту правовідносин щодо права користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства.

6.27. Оскільки фермерські господарства є суб`єктами господарювання, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, належать до юрисдикції господарських судів (схожі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 16 січня 2019 року у справах № 483/1863/17, № 695/1275/17 та від 13 листопада 2019 року у справі № 628/773/18).

6.28. Крім того, висновок про належність до юрисдикції господарських судів спорів про поновлення договору оренди земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства, та про те, що саме фермерське господарство може захистити речове право на користування земельними ділянками, було сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року та ухвалі від 13 листопада 2019 року у справі № 275/82/18.

6.29. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цій справі речове право, за захистом якого позивач звернувся до суду, належить ФГ «ОСОБА_1», який і може захистити право користування земельною ділянкою.

6.30. Тому заявлені позовні вимоги про поновлення договору оренди земельної ділянки мають розглядатися господарським судом за правилами господарського судочинства.

6.31. У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

6.32. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

6.33. Ураховуючи що, суд першої й апеляційної інстанцій розглянули по суті заявлених позовних вимог спір, що за своїм предметом підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, судові рішення, ухвалені у цій справі, слід скасувати, а провадження у справі - закрити.

6.34. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України дійшла висновку про закриття провадження у справі, відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» позивачеві роз`яснюється його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

6.35. Оскільки провадження у цій справі підлягає закриттю з підстав порушення правил юрисдикції, то питання застосування статті 33 Закону № 161-XIV, як і питання відступу від висновку, викладеного у постанові Судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, не можуть бути вирішені в межах цієї справи.

7. Щодо розподілу судових витрат

7.1. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

7.2. Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).

7.3. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 255 409 414-416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 8 травня 2018 року у справі № 320/5724/17 скасувати.

Провадження у справі № 320/5724/17 закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков

Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко

С. В. Бакуліна В. С. Князєв

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич

Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Рогач Л. І.