ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2020 року
м. Київ
справа № 320/6659/18
адміністративне провадження № К/9901/30636/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого: Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення заборгованості, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року, прийняте у складі судді Журавель В.О. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Аліменка В.О. (головуючий), Безименної Н.В., Бєлової Л.В.
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якому просив стягнути заборгованість на користь позивача компенсації за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1 151 243 грн. 30 коп.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідно до наказу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 24 липня 2009 року № 356/о позивач звільнений зі служби з вислугою років на військовій службі тривалістю 37 років 10 місяців. Проте, при здійсненні розрахунку йому не було сплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2018 року адміністративний позов щодо стягнення одноразової грошової допомоги на користь позивача задоволено частково. Зобов`язано Державне підприємство обслуговування повітряного руху України виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 191 225 грн. 25 коп. В решті позову відмовлено. На виконання зазначеного судового рішення відповідач 12 листопада 2018 року здійснив виплату вказаної грошової допомоги в розмірі 191 225 грн. 25 коп., що підтверджується випискою про надходження коштів АТК Банк «Приватбанк» від 27 листопада 2018 року. Проте, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1 151 243 грн. 30 коп. відповідності до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.
3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Позивач під час проходження військової служби в Збройних Силах України наказом Міністра оборони України від 8 грудня 1999 року №704 відряджений зі Збройних Сил України до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.
5. Наказом Міністра оборони України від 2 липня 2009 року № 534 позивач звільнений з військової служби у відставку за пунктом «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (за станом здоров`я) з посади заступника начальника Служби аеронавігаційної інформації Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.
6. Відповідно до наказу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 24 липня 2009 року № 356/о позивач звільнений з служби з вислугою років на військовій служби тривалістю 37 років 10 місяців.
7. У подальшому позивач звернувся із заявою від 29 січня 2018 року на ім`я директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби.
8. Листом від 05 лютого 2018 року №1-26.2-471 Державне підприємство обслуговування повітряного руху України відмовило позивачу в задоволенні заяви про виплату одноразової грошової допомоги, зазначивши, що Украерорух не отримує кошти з Державного бюджету України і тому не може здійснити вказану виплату, позивачу запропоновано звернутись з відповідною заявою до Міністерства оборони України.
9. Позивач, вважаючи таку відмову протиправною, а своє право на отримання одноразової грошової допомоги порушеним, звернувся з позовом до суду.
10. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року вказаний адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано Державне підприємство обслуговування повітряного руху України виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 191 225 грн. 25 коп. В решті позову відмовлено.
11. На виконання вказаного судового рішення відповідач 12 листопада 2018 року здійснив виплату зазначеної грошової допомоги в розмірі 191 225 грн. 25 коп., що підтверджується випискою про надходження коштів АТК Банк «Приватбанк» від 27 листопада 2018 року.
12. Позивач вважає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Крім того, ст. 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
13. На момент звільнення грошове забезпечення позивача становило 10 336 грн. 50 коп. Середньоденний заробіток за два місяці розділити становить 338 грн. 90 коп.
14. Позивач вважає, що оскільки він був звільнений з підприємства 24 липня 2009 року, а виплата була здійснена підприємством 12 листопада 2018 року, то підприємство затримало розрахунок позивачу на 3 397 днів, а тому повинно сплатити 1 151 243 грн. 30 коп. (338 грн. 90 коп. х 3397 днів = 1 151 243 грн. 30 коп.), виходячи з грошового забезпечення на момент звільнення у розмірі 10 336 грн. 50 коп.
15. У зв`язку з наявною заборгованістю позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
16. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року, позов задоволено.
17. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що до спірних правовідносин застосовуються норми законодавства загальної дії, у даному випадку КЗпП України, оскільки правовідносини в частині несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні з військової служби не врегульовано нормами спеціального законодавства. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
18. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, просив скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
19. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що стаття 117 КЗпП України передбачає виплату працівникам лише середнього заробітку, однак її норми не поширюються на будь-які інші виплати, окрім тих, що передбачені пунктом 3 розділу III Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».
19.1. Крім того, скаржник посилається на те, що ОСОБА_1 отримав одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 191 225,25 грн. 12 листопада 2018 року відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2018 у справі №826/2649/18. Отже, якщо відповідач, на думку позивача, затримав виплату одноразової допомоги при звільненні, то обов`язок Відповідача нарахувати виплату за затримку розрахунку виник би з моменту набрання рішенням від 13.08.2019 у справі №826/2649/18 законної сили. У свою чергу, позивач помилково вважає, що підприємство затримало йому розрахунок при звільненні на 3 397 днів та має сплатити 70 днів та має сплатити 1 151 243, 30 грн., виходячи з того, що його грошове забезпечення на момент звільнення становило 10 336,50 грн.
19.2. Скаржник також, посилаючись на ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», зазначає, що одноразова грошова допомога при звільненні жодним чином не враховується при розрахунку середнього заробітку працівника та не може бути визначена як така, що підлягає компенсації за затримку розрахунку при звільненні, оскільки носить разовий характер та не підпадає під поняття доходи громадян. Посилання судів попередніх інстанцій на ст. 116 та ст. 117 КЗпП України як підставу для виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні позивача є недоцільним та необґрунтованим, оскільки дані статті передбачають відповідальність роботодавця лише щодо несвоєчасної виплати працівнику середнього заробітку за час затримки виплати по день фактичного розрахунку.
20. Позивач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність та просить закрити касаційне провадження, посилаючись на статті 328 333 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суд касаційної інстанції не пояснив, чому відкрив касаційне провадження у справі незначної складності, або, в іншому випадку, не приймати до уваги доводи відповідача і відмовити в задоволенні касаційної скарги в повному обсязі.
V. Джерела права й акти їх застосування
21. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
22. Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.
23. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
25. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
26. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
27. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
VI. Висновок Верховного Суду
28. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
29. Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідна одноразова грошова допомога у розмірі 191 225 грн. 25 коп. виплачена позивачу 12 листопада 2018 року.
30. Отже, виходячи із встановлених обставин, Верховний Суд зазначає, що під час розгляду цієї справи питання правомірності нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні не вирішується, оскільки вказана допомога була виплачена у листопаді 2018 року. Тому спір у цій справі стосується лише наявності підстав для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з позивачем.
31. З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
32. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
33. При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
34. Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
35. З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
36. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.
37. При цьому, одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання скаржника на те, що вказана допомога не є складовою грошового забезпечення - не впливає на правильність висновків суду апеляційної інстанції.
38. При цьому, така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби. Непроведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
39. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18 та інших і Суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.
40. Посилання скаржника на приписи Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» є необґрунтованим, оскільки позивачем не було заявлено вимог щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а спірні правовідносини виникли з приводу відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні.
41. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
42. Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
43. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
44. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; пункт 29).
45. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
46. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
47. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України залишити без задоволення.
2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року у справі №320/6659/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М. В. Білак
Ж.М. Мельник-Томенко