№ 320/7395/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

06 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 320/7395/16-ц

провадження № 61-17423св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубова Антоніна Олексіївна,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі судді Онищенко Е. А.

у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубової Антоніни Олексіївни, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання дійсним договору дарування земельної ділянки та визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватногонотаріуса Мелітопольського міськогонотаріального округу Запорізької області Зубової А. О., третя особа - ОСОБА_2 , про визнання дійсним договору дарування земельної ділянки та визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є дочкою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає, що земельна ділянка площею 600,14 кв. м є сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 , її батьків - на підставі державних актів на право власності від 22 червня 2000 року та від 05 червня 2007 року.

Вказує, що 10 листопада 2006 року ОСОБА_2 купила у ОСОБА_3 лише житловий будинок, що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Бєдновою Н. В.

22 червня 2000 року ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку площею 600,14 кв. м на законних підставах і він не може бути протиправно позбавлений цього права.

25 жовтня 2007 року ОСОБА_3 подарував земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Зубовою А. О.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року у справі № 2-2585/11 визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу від 10 листопада 2006 року, визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що у вказаному рішенні суд застосував закон який не підлягав застосуванню (стаття 377 ЦК України). Вказує, що вищезазначене є правовою підставою для визнання недійсним права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу житлового будинку.

Крім того, зазначає, що 25 жовтня 2007 року під час укладання договору дарування земельна ділянка площею 600,14 кв. м знаходилась у власності ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 05 червня 2007 року.

Цей договір посвідчений нотаріусом Зубовою А. О. відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року.

Зазначає, що ОСОБА_3 вчинив дії, які свідчать про його відмову від права власності на користь позивача у відповідності до частини першої статті 347 ЦК України, а вона, як обдарована прийняла цей дарунок у відповідності до статті 722 ЦК України.

За договором дарування до неї перейшло право власті на земельну ділянку площею 600,14 кв. м за державним актом на право власності від 05 червня 2007 року, про що здійснено запис нотаріусом Зубовою А. О на державному акті.

Вказує, що ОСОБА_2 не є стороною договору дарування земельної ділянки від 25 жовтня 2007 року, укладеного ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А. О.

Позивач просила суд визнати недійсним право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу жилого будинку, тобто з 10 листопада 2006 року, отриману безпідставно за рішенням суду від 20 листопада 2012 року; визнати дійсним договір дарування земельної ділянки від 25 жовтня 2007 року, який укладений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А. О.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року позов залишено без задоволення.

Рішення місцевого суду, мотивоване тим, що спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем є неправильним.

11 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06 травня 2019 року визнано неповажними підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року, наведені ОСОБА_1 в клопотанні від 11 березня 2019 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року у цій справі залишено без руху.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 13 червня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубової А. О., третя особа - ОСОБА_2 про визнання дійсним договору дарування земельної ділянки та визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у визначений судом термін скаржником не виконано вимоги, зазначені в ухвалі Запорізького апеляційного суду від 06 травня 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційних скаргах, поданих у жовтні та у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу до суду апеляційної інстанції для розгляду.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

04 березня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційні скарги мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції порушив конституційне право на судовий захист та помилково дійшов висновку про витребування інших доказів для поновлення пропущеного строку.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційні скарги.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп (справа за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55 64 124 Конституції України) зазначено, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням прав на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Посилання, в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення у зв`язку з від`їздом за межі м. Мелітополь за сімейними обставинам не заслуговують на увагу, є безпідставними, оскільки з наданих залізничних квитків вбачається, що на 24 січня 2019 року ОСОБА_1 придбала квиток Запоріжжя - Харків, та на 08 березня 2019 року придбала квиток Харків - Запоріжжя. Проте, зазначене не може свідчити про те, що ОСОБА_1 скористалася вказаними квитками та те, що вона весь період з 24 січня 2019 року по 08 березня 2019 року знаходилася в м. Харкові та була позбавлена можливості подати апеляційну скаргу в строки визначені ЦПК України.

Вказані ОСОБА_1 посилання про поновлення строку на апеляційне оскарження спростовуються наявною в матеріалах справи розпискою ОСОБА_1 про отримання нею особисто 19 лютого 2019 року копії рішення (т. 1 а.с. 226).

Тому, жодних об`єктивних обставин та причин, які б унеможливлювали подання апеляційної скарги на судове рішення в строк, передбачений законодавством, заявником не наведено та відповідних доказів не надано.

Таким чином заявник пропустила строк на апеляційне оскарження.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Слід звернути увагу і на те, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Суд апеляційної інстанції врахував вимоги наведених норм закону, перевірив доводи ОСОБА_1 щодо підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження та, встановивши, що такі доводи не свідчать про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

При цьому судом враховано, що питання про поновлення строку для вчинення процесуальної дії вирішується судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження наявності передбачених законом обставин, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський Суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте, такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (рішення у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права у справі.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 13 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська