ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 320/8739/24

адміністративне провадження № К/990/22539/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №320/8739/24

за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,

за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Оксененка О.М., суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М.В. від 16 лютого 2024 року №8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві та допустити негайне виконання судового рішення (частина восьма статті 235 КЗпП).

2. 19 березня 2024 року позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив суд зупинити до ухвалення судового рішення, дію наказу т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М.В. від 16 лютого 2024 року №8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ».

3. На обґрунтування поданої заяви, заявник вказував на те, що він з квітня 2013 року перебуває на посаді начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві. У 2023 році проходив щорічне оцінювання службової діяльності державного службовця та отримав позитивний результат (наказ ДСА України від 07.12.2023 №366/к), що свідчить про своєчасне, якісне та сумлінне виконання ним повноважень, визначених статтею 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Положенням про територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України 10 травня 2023 року №229. Оскільки наказ т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М.В. від 16 лютого 2024 року №8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » прийнятий під час тимчасової непрацездатності, яка за станом здоров`я позивача досі триває, тому в частині внесення запису в трудову книжку та здійснення розрахунку ще нереалізований. З огляду на викладене, позивач уважає, що саме зараз є необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, оскільки таке незабезпечення матиме більш тяжкі наслідки в подальшому, не сприятиме реальному захисту порушених трудових прав позивача, нанесе значної шкоди і призведе до додаткових витрат.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

4. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

5. Ухвала суду мотивована тим, що позивачем не наведено та не надано жодних доказів в обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову. Судом встановлено, що в заяві про забезпечення адміністративного позову не наведено конкретних обґрунтувань порушення прав позивача із обов`язковим підтвердженням цього відповідними доказами, а також посилання на явну протиправність оскаржуваного наказу може бути встановлено лише під час розгляду справи по суті, що є безумовною підставою для відмови у застосуванні попереднього судового захисту у вигляді забезпечення позову.

6. Також стосовно доводів позивача про те, що незабезпечення позову матиме більш тяжкі наслідки в подальшому, не сприятиме реальному захисту порушених трудових прав, нанесе значної шкоди і призведе до додаткових витрат, суд першої інстанцій зазначив, що такі доводи заявника є лише припущенням. Позивачем також не надано жодних доказів на підтвердження того факту, що йому буде завдано шкоди правам, свободам та інтересам без вжиття заходів забезпечення позову, позивач лише припускає таку ймовірність.

7. Крім того судом наголошено про те, що у межах розгляду даної заяви, судом не може даватись оцінка правомірності/протиправності дій, наказу відповідача, оскільки встановлення очевидності ознак їх протиправності без розгляду справи по суті, є неприпустимим, адже саме під час розгляду спору по суті, учасниками справи надаються відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, забезпечується принципи змагальності та рівності учасників справи.

8. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

9. З огляду на викладене, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

10. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року та прийнято нове судове рішення про забезпечення адміністративного позову. Зупинено дію наказу т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М.В. від 16 лютого 2024 року №8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » до ухвалення судового рішення у справі №320/8739/24.

11. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у межах спірних правовідносин наявні підстави стверджувати, що не вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу може призвести до порушення конституційного права позивача на працю, суттєво вплинути на майнове становище, ділову репутацію та можливість виконання функцій, покладених на Територіальне управління ДСА в м. Києві, що істотно ускладнить або навіть унеможливить здійснення ефективного захисту та поновлення прав позивача і його законних інтересів у разі визнання їх судом порушеними та задоволення цього позову. Безпідставне звільнення позивача, якщо таке буде встановлено судом під час розгляду справи по суті, може свідчити про втручанням в його конвенційні права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист людини та основоположних свобод, в частині права на працю. Таке втручання може бути обґрунтованим виключно у разі його правомірності, тобто після надання судом оцінки правомірності оскаржуваних рішень.

12. До того ж, суд апеляційної інстанції врахував той факт, що реалізація наказу т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М.В. від 16 лютого 2024 року №8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » до ухвалення судового рішення у справі № 320/8739/24 призведе не лише до звільнення, а й потягне за собою фінансові наслідки, виконання яких буде здійснено за рахунок бюджетних коштів.

13. Також суд апеляційної інстанції наголосив про те, що даний захід забезпечення позову не є вирішенням публічно-правового спору по суті без фактичного його розгляду судом. Вжиття таких заходів забезпечення позову, у даному випадку, є вимушеним заходом, оскільки, невжиття заходів забезпечення позову призведе до негативних наслідків, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

14. Суд апеляційної інстанції уважав, що такий вид забезпечення позову в справі відповідає предмету заявлених позивачем позовних вимог та не виходить за межі принципу співмірності, що є оціночним поняттям, яке передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Обрання такого способу забезпечення позову як зупинення дії наказу т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М.В. від 16 лютого 2024 року №8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » до ухвалення судового рішення у справі є доцільним, зокрема, з огляду на функціональні повноваження позивача та репутаційні ризики, позаяк не вжиття таких заходів призведе до істотного ускладнення в поновленні порушених прав та інтересів останнього, у разі задоволення позову.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. Не погоджуючись із постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Державна судова адміністрація України звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

16. У касаційній скарзі касатор посилається на те, що судом апеляційної інстанції не зазначено, які саме наслідки та незворотність відповідних дій можуть настати у разі незастосування забезпечення позову у цій справі. Також не розглянуто та не надано пояснення стосовно процедури захисту порушеного права у разі задоволення позовних вимог позивача. Більш того, судом не надано роз`яснення яким чином невжиття заходів забезпечення позову, про які просив заявник, у цій справі може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Так, ухвалюючи оскаржуване рішення суд апеляційної інстанції лише зазначив: «Обрання такого способу забезпечення позову як зупинення дії наказу т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М.В. від 16 лютого 2024 року №8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » до ухвалення судового рішення у справі є доцільним, зокрема, з огляду на функціональні повноваження позивача та репутаційні ризики, позаяк не вжиття таких заходів призведе до істотного ускладнення в поновленні порушених прав та інтересів останнього, у разі задоволення позову». При цьому, посилаючись на практику Верховного Суду, касатор звернув увагу на те, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами; для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

17. Крім того касатор вказує на те, що оскаржуваний наказ був прийнятий за результатами проведення внутрішнього аудиту діяльності Територіального управління ДСА України в місті Києві за темою "Оцінка виконання функцій та повноважень Територіального управління ДСА України в місті Києві, в тому числі щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення судів за напрямом використання бюджетних коштів "Забезпечення виконання функцій та завдань" бюджетної програми КПКВК 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя" у період з 01.01.2021 по 28.02.2023, за результатами якого були встановлені відповідні порушення. Тобто від вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку можуть настати більш негативні наслідки, аніж від того, що такі заходи не будуть вжиті.

IV. Позиція інших учасників справи

18. Позивач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

19. Також ОСОБА_1 надіслав до суду клопотання, в якому просив суд долучити його до матеріалів справи та врахувати при прийнятті рішення у справі; касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. До вказаного клопотання позивач додав копію рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі №640/24045/21 предметом спору якої були висновки Держаної аудиторської служби України про протиправність нарахування та виплати Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в місті Києві доплат до посадових окладів суддям місцевих судів міста Києва, що не здійснювали правосуддя, оскільки втратили таке право, у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну повноважень, на який вони були призначені (одне із порушень, які ДСА України ставить в недоліки роботи ТУ ДСА України в місті Києві). Однак вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано пункт 1 вимоги Державної аудиторської служби України від 29.07.2021 №000800-14/9629-2021 «Про вимоги щодо усунення порушень», відображених в акті ревізії від 06.07.2021 №000800-21/24, в частині забезпечення відшкодування зазначеної у пункті 1 матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 4164332,49 грн, у тому числі шляхом стягнення з винних осіб та/або проведення претензійно-позовної роботи чи обравши інший спосіб реалізації права на повернення коштів на казначейський рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві з подальшим перерахуванням у дохід державного бюджету.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

20. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Губської О.А., суддів Білак М.В., Мацедонської В.Е., від 22 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року.

21. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі є оскарження судового рішення, зазначеного у частині другій статті 328 КАС України та посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

22. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н.Богданюк від 10 грудня 2024 року №1369/0/78-24 призначено повторний автоматизований розподіл цієї касаційної скарги у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Губської О.А. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 06 грудня 2024 року №16). Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Кашпур О.В., суддів Соколова В.М., Уханенка С.А.

23. Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2025 року суддя-доповідач Кашпур О.В. прийняла до провадження справу №320/8739/24.

24. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 06 серпня 2025 року справу призначено до розгляду в письмовому провадженні з 07 серпня 2025 року.

VІ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції

25. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

26. Відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

27. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

28. Згідно з частинами першою, другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

29. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

30. Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на цьому етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

31. У зв`язку з цим суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

32. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

33. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.

34. При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами, зокрема співмірними між негативними наслідками від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

35. Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №826/16911/18, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 у справі №420/5553/18, від 24.05.2023 у справі №640/10883/22, від 03 серпня 2023 року у справі №600/2304/22-а.

36. Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

37. У постановах від 10.04.2019 у справі №826/16509/18, від 06.02.2019 у справі №826/13306/18, від 20.05.2020 у справі № 640/11330/19, від 13.10.2021 у справі №640/9082/21, від 12.03.2025 у справі № 380/20209/24 Верховний Суд дійшов висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

38. При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

39. Водночас в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

40. При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

41. Крім того вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

42. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, забезпечуючи позов шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М.В. від 16 лютого 2024 року №8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 », до набрання рішенням законної сили у цій справі, виходив з того, що відмова у забезпеченні цього позову може призвести до порушення конституційного права позивача на працю, суттєво вплинути на майнове становище, ділову репутацію та можливість виконання функцій, покладених на Територіальне управління ДСА в м. Києві, що істотно ускладнить або навіть унеможливить здійснення ефективного захисту та поновлення прав позивача і його законних інтересів у разі визнання їх судом порушеними та задоволення цього позову.

43. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що безпідставне звільнення позивача, якщо таке буде встановлено судом під час розгляду справи по суті, може свідчити про втручанням в його конвенційні права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист людини та основоположних свобод, в частині права на працю. Таке втручання може бути обґрунтованим виключно у разі його правомірності, тобто після надання судом оцінки правомірності оскаржуваних рішень.

44. Водночас, суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні забезпечення позову, зазначив, що заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

45. Суд першої інстанції зауважив, що у межах розгляду цієї заяви, судом не може даватись оцінка правомірності/протиправності дій, наказу відповідача, оскільки встановлення очевидності ознак їх протиправності без розгляду справи по суті, є неприпустимим, адже саме під час розгляду спору по суті, учасниками справи надаються відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, забезпечується принципи змагальності та рівності учасників справи.

46. Разом з цим, суд першої інстанції, проаналізувавши підстави подання позивачем заяви про забезпечення позову, зазначив про те, що суд не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Наведені заявником обґрунтування є недостатніми та такими, що не підтверджують очевидність ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням.

47. Верховний Суд уважає обґрунтованими вказані висновки суду першої інстанції та уважає за необхідне зазначити про те, що забезпечуючи цей позов шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії (наказу т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М.В. від 16 лютого 2024 року №8/06), суд фактично продовжує службові відносини між позивачем та роботодавцем (суб`єктом владних повноважень) з відповідними наслідками - виконанням службових обов`язків, виплатою заробітної плати тощо. Таким чином, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

48. Інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

49. Водночас сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

50. Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

51. За таких обставин та правового регулювання зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки заявником у цій справі не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди її правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для позивача. Позивач у межах цієї справи навів лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано. При цьому, дисциплінарна відповідальність завжди носить негативний характер щодо особи, до якої вона застосовується, з огляду на її характер, як захід примусу.

52. Стосовно посилання суду апеляційної інстанції на те, що наявність факту застосування до позивача дисциплінарного стягнення впливає на його ділову репутацію, то Верховний Суд зауважує, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи щодо якої вони прийняті/вчинені. Такі рішення можуть мати негативний вплив на права та обов`язки особи, тим більше якщо це рішення, прийняте уповноваженим державним органом, спрямоване на застосування передбаченої законом відповідальності.

53. Водночас, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

54. Помилковими є також висновки суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості аргументу позивача, що застосованим дисциплінарним заходом здійснено втручання у його право на працю, оскільки втручання може бути як правомірним так і протиправним, а тому вимагає оцінки пропорційності застосованого заходу вчиненого дисциплінарного проступку, що не допустимо при вирішенні питання забезпечення позову.

55. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

56. З урахуванням вказаного Верховний Суд зазначає про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне рішення суду першої інстанції, який дійшов правильного висновку за результатами розгляду заяви позивача про забезпечення позову.

57. Отже, доводи касаційної скарги відповідача, які були підставою відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки суду апеляційної інстанцій по суті справи, а тому приймаються Судом як належні.

58. Статтею 352 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

59. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд відповідно до статті 352 КАС України уважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 352 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі №320/8739/24 скасувати.

3. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі №320/8739/24 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: В.М. Соколов

С.А. Уханенко