Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 321/1260/19

провадження № 61-10014св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року у складі судді Машкіної Н. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 червня

2020 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення коштів.

Позов обґрунтований тим, що 08 грудня 2013 року між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» укладений договір № SАМDNWFD0070030042700, вклад «Депозит плюс» на суму 8 000,00 грн, строком на 12 місяців під 21 % річних. Згідно з договором відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховано суму вкладу. Договір укладено строком на 12 місяців, тобто до 08 грудня 2014 року включно.

Впродовж дії договору здійснювалася капіталізація відсотків за договором, а також вклад неодноразово поповнювався ОСОБА_1 , а саме: 01 січня 2014 року сума вкладу поповнена на 2 000,00 грн; 03 січня 2014 року на 1 000,00 грн; 11 січня

2014 року на 11,02 грн; 04 лютого 2014 року на 7 000,00 грн; 07 лютого 2014 року на

1 990,05 грн; 11 березня 2014 року - 0,50 грн; 11 березня 2014 року - 17,70 грн, внаслідок чого загальна сума депозитного вкладу станом на 05 серпня 2014 року складає 20 650,00 грн.

Відповідно до умов договору його дія припиняється з виплатою вкладнику всієї суми вкладу разом з процентами, нарахованими відповідно до умов договору.

Проте, по закінченню строку договору йому не виплачено суму вкладу з нарахованими процентами.

За умовами договору, вкладник має право достроково розірвати договір, при цьому якщо строк дії договору продовжено один або декілька разів, проценти за кожний повний строк вкладу виплачуються у повному обсязі. До цього часу вклад та нараховані проценти йому не повернуто.

Відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання щодо повернення позивачу вкладу за договором строкового банківського вкладу (депозиту), у наслідок чого утворилась заборгованість, до складу якої входить: 20 650,00 грн - сума депозитного вкладу; 23 498,58 грн - сума відсотків за користування вкладом за період

(із 01 березня 2014 року до 01 серпня 2019 року); 2 837,82 грн - 3 % річних та

21 122,78 грн - інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України; 1 035 804,00 грн - пеня на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а всього:

1 080 414,60 грн.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» кошти у розмірі 1 080 414,60 грн.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня

2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк», на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором банківського вкладу

від 08 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070030042700 у розмірі: 20 650,00 грн - сума депозитного вкладу, 23 498,53 грн - відсотки за вкладом, 2 837,82 грн - 3 % річних,

21 122,78 грн - індекс інфляції, 226 117,50 грн - пеня відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а всього 294 226,63 грн. Сума відсотків на депозитні кошти та пеня зазначені без відрахування податків і зборів, які підлягають утриманню у встановленому законом порядку. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що відповідач не повернув кошти позивачу, внесенні ним на банківський рахунок, чим порушив права та інтереси позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми депозитного вкладу, відсотків за вкладом, 3 % річних та індексу інфляції, відповідно до статті 625 ЦК України, пеня, відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено через сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2020 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області

від 05 березня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційні скарги без задоволення, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У липні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня

2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору не враховані висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду

від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц, від 29 січня

2020 року у справі № 757/53464/18, від 19 лютого 2020 року у справі

№ 757/49408/18-ц. Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до банку з вимогою повернути вклад, а отже, у банку не виникло жодного обов`язку щодо його повернення, що свідчить про відсутність прострочення виконання зобов`язань банку та неможливість застосування статті 625 ЦК України у цій справі. До того ж, суд першої інстанції у цій справі застосував спеціальний строк давності до вимоги про стягнення пені, однак відмовив у застосуванні позовної давності до вимог про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат, що очевидно є суперечливим, оскільки суд вибірково застосував строк давності до однієї із вимог, проте відмовив у його застосуванні до інших вимог, що не ґрунтується на вимогах закону. Також суди безпідставно не застосували частину третю статті 551 ЦК України та не врахували, що розмір пені не може значно перевищувати розмір простроченого зобов`язання.

Учасники справи своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, як зазначено у касаційній скарзі, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц, від 29 січня

2020 року у справі № 757/53464/18, від 19 лютого 2020 року у справі

№ 757/49408/18-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За правилами частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

08 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладений договір

№ SАМDNWFD0070030042700, вклад «Депозит плюс» на суму 8 000,00 грн, строком на 12 місяців під 21 % річних. Згідно з договором відкрито особовий рахунок

№ НОМЕР_1 , на який зараховано суму вкладу. Договір укладений на строк

12 місяців, тобто до 08 грудня 2014 року включно.

Впродовж дії договору, здійснювалася капіталізація відсотків за договором, а також вклад неодноразово поповнювався ОСОБА_1 , а саме: 01 січня 2014 року сума вкладу поповнена на 2 000,00 грн; 03 січня 2014 року на 1 000,00 грн; 11 січня

2014 року на 11,02 грн; 04 лютого 2014 року на 7 000,00 грн; 07 лютого 2014 року на

1 990,05 грн; 11 березня 2014 року - 0,50 грн; 11 березня 2014 року - 17,70 грн. Внаслідок чого, загальна сума депозитного вкладу складає 20 650,00 грн, що підтверджується випискою від 05 серпня 2014 року № ID1001245327, виданою Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «ПриватБанк», оригіналами квитанцій про поповнення рахунку № НОМЕР_1 .

За умовами договору, якщо після закінчення строку вкладу, владником не заявлено про повернення коштів, то вклад автоматично продовжується ще на один строк. Строк вкладу може продовжуватись неодноразово. Відсотки за час нового строку нараховуються на суму вкладу.

Відповідно до умов договору, вкладник має право достроково розірвати договір, при цьому якщо строк дії договору продовжено один або декілька разів, проценти за кожний повний строк вкладу виплачуються у повному обсязі. До цього часу вклад та нараховані проценти не повернуто позивачу.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач не повернув кошти позивачу, внесенні ним на банківський рахунок, чим порушив права та інтереси позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми депозитного вкладу, відсотків за вкладом, 3 % річних та індексу інфляції на підставі статті 625 ЦК України, пені на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено через сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Верховний Суд не погоджується у повній мірі з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність»).

За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Згідно зі статтею 1070 цього Кодексу за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Відповідно до положень статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта визначено статтею 1073 цього Кодексу.

Невиконання або неналежне виконання зобов`язань банку за договором банківського рахунка, зокрема відмова виконати розпорядження клієнта з видачі йому відповідних сум з рахунка, має наслідком настання відповідальності банку, встановленої договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549 551 611 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши факт укладення між сторонами договору банківського вкладу і внесення позивачем грошових коштів у заявленому розмірі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу та штрафних санкцій, оскільки відповідачем не доведено виконання належним чином своїх зобов`язань щодо повернення банківського вкладу позивачу.

Судами стягнуто з відповідача на користь позивача 20 650,00 грн - сума депозитного вкладу, 23 498,53 грн - відсотки за вкладом, 2 837,82 грн - 3 % річних, 21 122,78 грн - індекс інфляції та 226 117,50 грн - пеня.

Стягуючи пеню у розмірі, який більше ніж у 5 разів перевищує розмір заборгованості за депозитом та відсотками, суди не врахували висновки щодо застосування положень статті 551 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема у справах: № 761/26293/16-ц, № 757/32522/17-ц, № 201/18575/17, № 757/18977/18-ц,

№ 757/53464/18, № 757/49408/18-ц.

Отже, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, підтвердились, оскільки за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що суди при ухваленні оскаржуваних рішень не застосували положення статті 551 ЦК України.

За змістом статті 412 ЦПК України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Отже, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, проте у цій справі суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити своє рішення, з огляду на таке.

У справах про стягнення заборгованості для покладення відповідальності на боржника обов`язковим є встановлення факту прострочення у зобов`язаннях.

Разом з тим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вирішуючи справу та ухвалюючи рішення про стягнення відсотків за користування вкладом у розмірі 23 498,53 грн, нарахованих із березня 2014 року по липень 2019 року, тобто за 65 місяців, не встановили коли позивач звернувся до банку з вимогою про повернення вкладу, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження такого звернення, а позивач стверджує про початок прострочки банку почався

з 01 березня 2014 року. Встановлення цієї обставини є визначальною, оскільки за умовами договору сторони передбачили його дію протягом 12 місяців з можливістю автоматичної пролонгації на такий же термін у разі неповідомлення вкладником про припинення його дії.

Встановлення цієї обставини має значення для правильного вирішення справи, оскільки з датою розірвання договору, а також з тим, чи було таке розірвання достроковим, залежить як розмір відсотків, які повинен нарахувати банк (звичайний чи знижений), так і початок вчинення банком прострочки, відповідно і період нарахування штрафних санкцій на підставі статті 625 ЦК України та частини 5

статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, судам належало встановити, чи звертався позивач до банку з заявою про повернення коштів, або чи таким зверненням є пред`явлений позов.

Без з`ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, заперечень сторони відповідача, висновки судів не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справи із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням закону.

Безумовно, принцип змагальності покладає на сторони справи процесуальний обов`язок по доведенню обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, проте визначення обставин справи, які підлягають встановленню, є обов`язком суду, і суд повинен окреслити сторонам перелік цих обставин, з метою проведення ефективного судового процесу.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Виходячи з викладеного, враховуючи, що суди не надали належної оцінки наявним у справі доказам та не встановили дату розірвання депозитного договору, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у цій справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня

2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко