№ 322/301/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 року

м. Київ

Справа № 322/301/22

Провадження № 51 - 1439 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021082300000091 від 27 грудня 2021 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Миколай-Поле Новомиколаївського району Запорізької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 286-1 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 10 березня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286-1 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 указано обчислювати з моменту приведення цього вироку до виконання та його затримання.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати на залучення експерта в розмірі 5 972,36 грн.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.

27 грудня 2021 року приблизно о 02 годині водій автомобіля «ВАЗ-2105», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, в темний час доби, здійснював рух зі швидкістю не менше 50 км/год, по проїзній частині дороги по АДРЕСА_1 .

Під час руху по вказаній проїзній частині, в районі будинку АДРЕСА_2 водій ОСОБА_6 , у зв`язку зі зниженням уваги і реакції, а так само порушенням координації дії, викликаних вживанням алкогольних напоїв, в порушення вимог п.п. 10.1, 12.1, 12.4, 12.9 б Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, діючи із злочинною недбалістю, маючи технічну можливість уникнути ДТП, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, при застосуванні заходів керування автомобілем, не врахувавши дорожню обстановку та не вибравши безпечну швидкість руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, допустив занос вказаного автомобіля вправо, внаслідок чого виїхав за межі проїзної частини вправо, де відбувся наїзд на нерухому перешкоду - зупинку громадського транспорту.

Внаслідок вказаної ДТП пасажир ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження та без свідомості був доставлений до лікарні з діагнозом: відкрита ЧМТ, відкриті множинні переломи кісток та основи склепіння черепа. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер у медичному закладі від отриманих тілесних ушкоджень.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 10 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала та короткий зміст заперечень

У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України, оскільки апеляційний суд не дав належної оцінки тому факту, що на момент ДТП потерпілий був живий та доставлений до Новомиколаївської лікарні, але потім родичами був перевезений до іншої лікарні, де і помер. Зазначає, що ні досудовим слідством, ні судами не було досліджено чи була необхідність перевезення ОСОБА_8 та хто і в яких умовах його перевозив. Також указує на те, що при проведенні судової технічної експертизи були використані підручники СРСР, що є неприпустимим. Крім того, звертає увагу на порушення вимог ст. 405 КПК України, оскільки апеляційний розгляд здійснено без участі обвинуваченого та його захисника. Вважає, що апеляційний суд відповідно до ст. 323 КПК України мав винести ухвалу про привід обвинуваченого ОСОБА_6 , а, здійснивши розгляд у його відсутність, позбавив його права на дебати та не вручив йому пам`ятку про права і обов`язки.

В запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_9 вказує на безпідставність її доводів та просить залишити її без задоволення.

Заперечень на касаційну скаргу захисника від інших учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями

368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

При залишенні апеляційної скарги без задоволення суд апеляційної інстанції має зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, тобто процесуальний закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , не погодившись із висновком суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286-1 ч. 3 КК України, оскаржив його до Запорізького апеляційного суду, подавши апеляційну скаргу.

Захисник в апеляційній скарзі вказував на те, що висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286-1 ч. 3 КК України, за обставин установлених вироком суду, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів наявних в матеріалах кримінального провадження, без належного з`ясування дійсних обставин події та внаслідок допущених органом досудового розслідування істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги захисника, належним чином перевірив викладені у ній доводи, частина з яких аналогічна доводам його касаційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286-1 ч. 3 КК України.

При цьому апеляційний суд проаналізував та дав оцінку висновкам суду першої інстанції щодо неспроможності версії ОСОБА_6 про те, що ДТП сталася не з його вини, а внаслідок того, що ОСОБА_8 , який був пасажиром, схопився за руль автомобіля та завадив йому вивести автомобіль із заносу, і погодився з рішенням суду першої інстанції.

Відхиляючи такі доводи апеляційної скарги захисника, апеляційний суд зазначив, що в межах здійснення даного кримінального провадження було проведено експертизу № СЕ-19/108-22/728-ІТ від 14 квітня 2022 року, а після проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_6 було проведено додаткову судову інженерно-транспортну експертизу № СЕ-19/108-22/5980-ІТ від 17 червня 2022 року, якою повністю підтверджено висновки попередньої експертизи № СЕ-19/108-22/728-ІТ від 14 квітня 2022 року. Згідно з висновком судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин та механізму ДТП № СЕ-19/108-22/5980-ІТ від 17.06.2022 в даній дорожній ситуації в діях водія ОСОБА_6 вбачаються невідповідності вимогам п.п. 10.1, 12.1, 12.4, 12.9б Правил дорожнього руху і саме невідповідність дій водія ОСОБА_6 вимогам п.п. 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху знаходиться в причинному зв`язку з подією даної дорожньо-транспортної пригоди.

Суд першої інстанції в порядку ст. 356 КПК України допитав у судовому засіданні експерта ОСОБА_10 , який підтвердив достовірність зроблених ним висновків та зазначив, що навіть якщо пасажир ОСОБА_8 дійсно схопився за кермо безпосередньо перед зіткненням, це не могло вплинути на рух транспортного засобу до моменту дорожньо-транспортної пригоди, оскільки в момент можливого втручання автомобіль вже рухався у некерованому стані.

За таких обставин апеляційний суд дійшов до висновку про те, що судом першої інстанції усунуто сумніви щодо повноти проведених експертиз шляхом проведення допиту судового експерта ОСОБА_10 і підстави вважати наведені висновки недопустимими доказами відсутні. Порушень закону при складанні та проведенні цих судових експертиз апеляційним судом встановлено не було.

Щодо не призначення судом першої інстанції додаткової експертизи апеляційний суд указав, що висновки експертиз, проведені за ініціативою сторони обвинувачення є повними та обґрунтованими, вказані висновки судових експертиз у сукупності з іншими доказами в повній мірі доводять вину ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286-1 ч. 3 КК України.

Відповідно до п.п. 1.4 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України

від 26.12.2012 № 1950/5) під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР, науково-технічна, довідкова література, програмні продукти тощо. Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження)) належить до компетенції експерта.

Отже, доводи касаційної скарги захисника щодо допущених порушень при використанні експертом методик СРСР є безпідставними.

Щодо доводів апеляційної скарги про перевезення ОСОБА_8 до лікарні та те, що на момент ДТП він був ще живий, чого не було належним чином перевірено та з`ясовано судом першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що внаслідок ДТП ОСОБА_8 отримав відкриту черепно-мозкову травму та згідно показань свідків перебував без свідомості, що безсумнівно потребувало доставлення його до лікарні для медичного втручання, у зв`язку із чим обґрунтовано визнав ці доводи апеляційної скарги безпідставними. При цьому, незважаючи на те, що ОСОБА_8 безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди був живим та помер лише в лікарні, саме невідповідність дій ОСОБА_6 вимогам п.п. 10.1, 12.1 ПДР України знаходиться у причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали, - смерть ОСОБА_8 від відкритої черепно-мозкової травми з уламковим переломом правої половини склепіння черепу з розповсюдженням ліній перелому на пірамідку правої скроневої кістки, на потиличну кістку та через сагітальний шов на ліву тім`яну кістку, з крововиливами під м`які оболонки та в речовину головного мозку, ускладненою набряком головною мозку, що не пов`язано з умовами перевезення та незалежно від лікарні, в якій настала його смерть. За таких обставин, доводи касаційної скарги захисника, що нез`ясування обставин перевезення ОСОБА_8 з однієї лікарні до іншої, що могло вплинути на настання смерті останнього, також є безпідставними.

Згідно висновку судово-медичної експертизи від 07.04.2022 № 105 весь комплекс ушкоджень виник у ОСОБА_8 в умовах ДТП при знаходженні у салоні автомобіля, при зіткненні його з перешкодою. Не виключається можливість виникнення всього комплексу ушкоджень в умовах відомих обставин, а саме у пасажира легкового автомобіля при зіткненні з перешкодою.

За таких обставин апеляційний суд не встановив будь-яких сумнівів щодо обставин отримання ОСОБА_8 тілесних ушкоджень саме внаслідок ДТП, яке було спричинене діями ОСОБА_6 , і після чого ОСОБА_8 помер у лікарні.

На підтвердження доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286-1 ч. 3 КК України суд першої інстанції також проаналізував та у вироку послався на такі докази: показання обвинуваченого ОСОБА_6 , який в суді першої інстанції не заперечував факт керування автомобілем на великій швидкості у стані алкогольного сп`яніння; показання потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які у суді першої інстанції підтвердили, що ОСОБА_8 після дорожньо-транспортної пригоди був без свідомості; показання свідків в суді першої інстанції: ОСОБА_13 зокрема про те, що ОСОБА_8 схопився за кермо автомобіля і автомобіль заїхав у зупинку громадського транспорту; ОСОБА_14 , який є черговим лікарем та показав, що після ДТП він проводив огляд ОСОБА_8 , який перебував у комі; ОСОБА_15 , яка у складі бригади швидкої медичної допомоги оглядала ОСОБА_8 , який мав відкриту черепно-мозкову травму внаслідок ДТП та перебував у глибокій комі; ОСОБА_16 , яка надала аналогічні показання щодо наслідків дорожньо-транспортної пригоди; протоколу огляду місця ДТП від 27 грудня 2021 року, схеми, фототаблиці та відеозапису до нього; висновку експерта № СЕ-19/108-22/556-ІТ від 10 лютого 2022 року, згідно якого на момент огляду та експертного дослідження рульове керування та робоча гальмівна система автомобіля ВАЗ 2105, д.н.з. НОМЕР_1 , знаходилась у працездатному стані, пошкодження ходової частини автомобіля виникли в момент дорожньо-транспортної пригоди; протокол проведення слідчого експерименту від 13 червня 2022 року та відеозапису до нього, згідно якого ОСОБА_6 продемонстрував, яким чином сталася дорожньо-транспортна пригода, зазначив, що рухався зі швидкістю приблизно 60 км/год, підтвердив, що, перед тим як сісти за кермо, вживав алкогольні напої; висновок щодо результатів медичного огляду ОСОБА_6 на стан алкогольного сп`яніння від 27 грудня 2021 року, яким зафіксовано, що ОСОБА_6 перебував у стані алкогольного сп`яніння. Апеляційний суд погодився з такою оцінкою доказів, наданих судом першої інстанції, зазначивши, що вони у своїй сукупності підтверджують вину ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286-1 ч. 3 КК України.

Відповідно до вимог ст. 405 ч. 4 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов`язковою, апеляційний розгляд відкладається.

Апеляційним судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги, шляхом особистого отримання судової повістки, до судового засідання апеляційного суду 30 жовтня 2023 року не з`явився, із заявою про відкладення розгляду справи до суду не звернувся, у зв`язку із чим відповідно до положень ст. 405 КПК України його неявка не перешкоджала розгляду провадження. Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 до судового засідання апеляційного суду 30 жовтня 2023 року також не з`явився та подав клопотання, в якому просив відкласти розгляд справи, посилаючись на незадовільний стан здоров`я. Проте, колегія суддів апеляційного суду відмовила у задоволенні вказаного клопотання, оскільки в попереднє судове засідання апеляційного суду, яке було призначене на 31 липня 2023 року захисник також не з`явився і подав клопотання аналогічного змісту, але ні до попереднього клопотання, ні до клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 30 жовтня 2023 року, захисник будь-яких документальних підтверджень захворювання або звернення ним до лікувальних закладів не додав, тобто не підтвердив поважність причини неприбуття в судове засідання.

Отже, апеляційний суд з дотриманням вимог ст. 405 КПК України розглянув апеляційну скаргу без участі обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду і участь яких не була обов`язковою, а доводи касаційної скарги захисника в цій частині є безпідставними.

З цих же підстав необґрунтованими є доводи касаційної скарги захисника щодо незабезпечення ОСОБА_6 можливості виступити в судових дебатах апеляційного суду, оскільки відповідна можливість була забезпечена апеляційним судом, проте ОСОБА_6 нею не скористався, так як не з`явився в судове засідання апеляційного суду 30 жовтня 2023 року.

Крім того, оскільки відповідно до ст. 401 ч. 4 КПК України обвинувачений ОСОБА_6 не підлягав обов`язковому виклику в судове засіданні для участі в апеляційному розгляді, підстав для застосування до нього приводу у апеляційного суду не було, а тому порушень вимог ст. 323 КПК України, як про це йдеться в касаційній скарзі, апеляційним судом допущено не було.

Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і виправданого у кримінальному провадженні - одна з найважливіших гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених ст. 59, ст. 63 ч. 2, ст. 129 ч. 3 п. 5 Конституції України та міжнародними актами, які є частиною національного законодавства щодо прав людини і основоположних свобод (ст. 11 Загальної декларації прав людини; ст. 14 ч. 3 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ст. 6 ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно ст. 20 ч. 2 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані роз`яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що як під час досудового розслідування, так і під час розгляду кримінального провадження судами першої і апеляційної інстанції адвокати ОСОБА_17 та ОСОБА_7 надавали правничу допомогу ОСОБА_6 і здійснювали його захист. Будь-яких скарг чи зауважень щодо неналежності здійснюваного захисту від ОСОБА_6 не надходило.

Отже, доводи касаційної скарги захисника щодо порушення права ОСОБА_6 на захист є безпідставними і такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в межах здійснення підготовки до апеляційного розгляду на адресу ОСОБА_6 направлялась пам`ятка про права та обов`язки особи, яка бере участь у судовому розгляді, разом з повідомленням про дату, час та місце апеляційного розгляду, у зв`язку із чим та із врахуванням того, що ОСОБА_6 надавалась правнича допомога захисником ОСОБА_7 , доводи касаційної скарги в цій частині також є безпідставними. Крім того, права та обов`язки обвинуваченому ОСОБА_6 роз`яснювались під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Апеляційний суд погодився із вироком суду першої інстанції щодо розміру призначеного ОСОБА_6 покарання, вказавши, що суд першої інстанції врахував відповідно до ст. 50 65 КК України всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання, та прийшов до обґрунтованого висновку, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень ОСОБА_6 можливо лише з призначенням йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років, і підстави для призначення йому більш м`якого покарання відсутні.

Таке покарання за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 і попередження нових кримінальних правопорушень. Призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 50 65 КК України.

Отже, доводи касаційної скарги захисника про допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими і такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286-1 ч. 3 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст. 10 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У даному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений є винним у його вчиненні.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 436 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Запорізькогоапеляційного суду від 30 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3