ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 325/1272/17

провадження № 61-36849 св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Приазовського районного нотаріального округу Коверзнєв Сергій Васильович, Приазовська районна державна адміністрація Запорізької області, Ботіївська сільська рада Приазовського району Запорізької області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2017 року в складі судді Діденка Є. В. та на постанову апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року в складі колегії суддів Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати недійсним договір міни земельної ділянки від 22 березня 2004 року, укладений між його батьком ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , та витребувати з незаконного володіння відповідача земельну ділянку площею 7,32 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Примпосадської сільської ради Приазовського району Запорізької області.

В обґрунтування своїх вимог указував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 . Звернувшись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, позивач дізнався, що 22 березня 2004 року його батько уклав із ОСОБА_2 договір міни, за умовами якого ОСОБА_3 обміняв належну йому на праві власності земельну ділянку (нормативна грошова оцінка - 77 499,60 грн) на телевізор вартістю 2 000 грн.

Указував, що договір міни не відповідає вимогам законодавства, оскільки дійсною метою його укладення було забезпечення боргових зобов`язань його батька перед ОСОБА_2 , який увів в оману ОСОБА_3 щодо вигідності договору, його предмету та наслідків; виконання договору з боку відповідача не відбулося, оскільки телевізор не передавався; договір укладався батьком унаслідок збігу тяжких обставин на вкрай невигідних умовах.

Зазначав, що договір міни укладено в період дії мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення та є недійсним з моменту його укладення в силу положень пункту 15 Перехідних положень ЗК України. Уважав, що земельна ділянка підлягала обміну лише за схемою «пай на пай».

Оскільки він є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 , просив витребувати земельну ділянку з незаконного володіння відповідача.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції з урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року в справі № 6-172цс14 та від 11 лютого 2015 року в справі № 6-5цс15, виходив із того, що правочин суперечить частині першій статті 203 ЦК України, оскільки вчинений із порушенням сторонами мораторію на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, тобто пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, а тому позовні вимоги про визнання договору недійсним як укладеного в період дії вказаного мораторію є обґрунтованими. Разом з тим, позов поданий із пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Доводи позовної заяви про недійсність договору з підстав його фіктивності, укладення під впливом помилки, обману та тяжкої обставини суд першої інстанції відхилив за необґрунтованістю.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2017 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Суд апеляційної інстанції вважав, що обмін земельної ділянки можливий лише за схемою «пай на пай», а системний аналіз змісту пункту 15 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу Українив сукупності з іншими положеннями законодавства дозволяє стверджувати, що незважаючи на неодноразову зміну редакції вказаного пункту, за змістом ця правова норма не зазнала таких змін, які б свідчили про зменшення обсягу дії мораторію та надання державою дозволу на вільне відчуження земель сільськогосподарського призначення.

На переконання апеляційного суду, позивач помилково вважав, що перебіг позовної давності пов`язаний з датою, коли він особисто дізнався про спірний правочин. Фактично це право пов'язане зі спадкодавцем і він особисто за свого життя його не реалізував. Строк позовної давності закінчився ще за життя спадкодавця.

Аргументи учасників справи

21 травня 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2017 року та на постанову апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року й просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Позивач наполягає на тому, що до звернення до нотаріуса за оформленням спадкових прав та отримання листа Держгеокадастру в серпні 2017 року він не мав об`єктивної можливості дізнатися про існування договору міни земельної ділянки та, відповідно, про порушення своїх прав.

Указує, що договір міни земельної ділянки є нікчемним з моменту його укладення в силу положень пункту 15 Перехідних положень ЗК України та частини другої статті 215 ЦК України. При цьому, позовна давність для звернення до суду з вимогою про витребування земельної ділянки ним не пропущена, однак суди вказану позовну вимогу не розглянули.

Ботіївська сільська рада Приазовського району Запорізької області у вересні 2018 року надіслала до Верховного Суду заяву, в якій підтримала касаційну скаргу ОСОБА_1 .

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області на дану касаційну скаргу, в якому вона просила задовольнити касаційну скаргу та скасувати судові рішення з підстав їх незаконності й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року дана справа призначена до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що в 2002 році ОСОБА_3 у порядку розпаювання набув право власності на земельну ділянку площею 7,32 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Примпосадської сільської ради Приазовського району Запорізької області, та отримав Державний акт на право приватної власності на землю від 15 квітня 2002 року.

22 березня 2004 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладений договір міни земельної ділянки на рухоме майно, посвідчений приватним нотаріусом Приазовського районного нотаріального округу Коверзнєвим С. В., відповідно до умов якого ОСОБА_3 здійснив обмін належної йому земельної ділянки на належний ОСОБА_2 телевізор марки «Філіпс», 2003 року випуску.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 77 499,60 грн, оцінка земельної ділянки за домовленістю сторін - 2 000 грн, оцінка телевізора за домовленістю сторін - 2 000 грн.

Після укладення договору міни ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на земельну ділянку в Приазовській райдержадміністрації та отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 086523 від 11 листопада 2004 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, спадкоємцем за законом першої черги після його смерті є син ОСОБА_1 , який прийняв спадщину. Інші спадкоємці, які прийняли спадщину, відсутні.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частини третьої статті 400 ЦПК України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 78 ЗК України (тут і далі в редакції станом на 01 січня 2004 року, яка була чинною на час укладення оспорюваного договору) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 81 ЗК Українигромадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Задоговором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).

Згідно з пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 01 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Вважаючи позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими, а договір міни земельної ділянки таким, що укладений у період дії мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення, суди з урахуванням положень статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» дійшли висновку, що обміну підлягають тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай».

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що дія заборони, передбаченої пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» ЗКУкраїни, не поширювалась на міну, випадки спадкування та вилучення земель для суспільних потребдо внесення змін у ЗК України 06 жовтня 2004 року (ZELENCHUK and TSITSYURA v. UKRAINE, §§19, 21, ЄСПЛ, 22 травня 2018 року).

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що «законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129). Суд доходить висновку, що на заявників як на фізичних осіб було покладено тягар нездатності органів влади дотриматися встановлених ними самими цілей та кінцевих строків. З огляду на непереконливість підстав щодо вибору найбільш обмежувальної альтернативи з доступних органам влади, а не менш обмежувальних заходів, Суд вважає, що тягар, покладений на заявників, є надмірним (§ 147). З огляду на зазначені міркування та ненадання Урядом достатніх аргументів для обґрунтування заходів, застосованих до землі заявників, Суд доходить висновку, що держава-відповідач вийшла за межі своєї широкої свободи розсуду у цій сфері та не забезпечила справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та майновими правами заявників (§ 148)».

Тлумачення пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України в редакції станом на 01 січня 2004 року, яка була чинною на час укладення оспорюваного договору, свідчить, що заборона відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) не поширювалася на випадки укладення договорів міни таких земельних ділянок та не встановлювала обмежень щодо товару, який може бути предметом обміну на земельну ділянку.

Зміни до пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо поширення мораторію на відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) на випадки міни земельних ділянок внесеніЗакономУкраїни№2059-IV«Про внесення змін до Земельного кодексу України» від 06 жовтня 2004 року, тобто після укладення ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договору міни земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ураховуючи відсутність законодавчо встановленої заборони здійснювати обмін земельної ділянки на інше рухоме чи нерухоме майно на момент укладення оспорюваного договору та беручи до уваги практику ЄСПЛ у подібних правовідносинах, договір міни земельної ділянки на рухоме майно, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 22 березня 2004 року, слід вважати таким, що відповідав чинним на момент укладення договору вимогам ЦК України та ЗК України.

За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про заборону укладення договору міни земельної ділянки в зв`язку з дією мораторію на її відчуження прийнятий із неправильним застосуванням норм матеріального права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 372/1036/15-ц (провадження 14-252цс18) зроблено висновок, що «виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. За таких обставин, застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе за умови наявності порушеного права позивача, тобто обґрунтованості позовних вимог».

Ураховуючи викладене, відсутні правові підстави для вирішення заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в зв`язку з їх необґрунтованістю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої і четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суди дійшли правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , однак з помилкових мотивів, оскаржувані судові рішення підлягають зміні з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов