№ 328/1790/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 328/1790/18

провадження № 61-6062св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - заступник прокурора Запорізької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2018 року у складі судді Коваленка П. Л. та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури.

Позовну заяву мотивовано тим, що 26 грудня 2013 року та 28 січня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

10 лютого 2014 року матеріали досудових розслідувань кримінальних проваджень об`єднані в одне провадження № 12013080350001512.

Відповідно до витягів з кримінального провадження № 12013080350001512 ОСОБА_1 09 січня 2014 року та 20 січня 2014 року незаконно збував наркотичні засоби.

У січні 2014 року його права обмежувались та порушувались проведенням щодо нього негласних слідчих дій, зокрема, відеоконтролю та інших.

31 січня 2014 року йому повідомлено про підозру, а 10 лютого 2014 року обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. 20 січня 2014 року за місцем його проживання проведено обшук.

Вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 03 липня 2014 року його визнано винним у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 307 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років та 7 місяців з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві приватної власності, та взято під варту в залі суду.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08 вересня 2014 року апеляційну скаргу захисника Вараниці О. О., який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , залишено без задоволення, вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 03 липня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 26 серпня 2015 року апеляційну скаргу захисника Вараниці О. О., який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , задоволено частково, вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 03 липня 2014 року скасовано, призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 19 лютого 2016 року його визнано винним за частиною другою статті 307 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 6 років 7 місяців з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві приватної власності.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 12 серпня 2016 року апеляційну скаргу захисника Вараниці О. О. задоволено частково, вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 19 лютого 2016 року скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції. Запобіжний захід щодо нього змінено з тримання під вартою на особисте зобов`язання строком на два місяці.

Вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 21 квітня 2017 року його визнано невинним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307 КК України, та виправдано його, оскільки не доведено, що в його діях є склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 11 липня 2018 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 21 квітня 2017 року відносно нього залишено без змін.

ОСОБА_1 вважає, що незаконні дії, рішення прокурора та слідчого завдали йому моральних страждань, призвели до погіршення його психологічного стану, у зв`язку з тим, що відносно нього було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, він не міг працювати та забезпечувати свою сім`ю матеріально. Також у зв`язку з незаконним кримінальним переслідуванням він був змушений вживати додаткових заходів для захисту від обвинувачення, доводити свою невинуватість, на що витрачати значний час та сили, це відволікало його від звичайних занять, звичайного способу життя.

Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що 53 місяці він перебував під слідством та судом, за що передбачений законом мінімальний розмір відшкодуванням моральної шкоди у розмірі 197 319,00 грн, за цей час його незаконно утримували під вартою в період з 03 липня 2014 року до 12 серпня 2016 року (26 місяців), тому розмір відшкодування моральної шкоди через незаконне тримання під вартою протягом 26 місяців необхідно додатково збільшити у розмірі мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць тримання під вартою (3 723,00 грн х 26 місяців = 96 798,00 грн). Отже загальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 294 117,00 грн (96 798,00 грн + 197 319,00 грн).

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд на підставі вимог статті 56 Конституції України, статей 1176 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 2, 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» стягнути з Державної казначейської служби України на його користь 294 117,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями і рішеннями органів досудового слідства та прокуратури.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 294 117,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями і рішеннями органів досудового слідства та прокуратури.

Суди виходили з того, що наявність виправдувального вироку про визнання позивача невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 397 КК України, дає право позивачу порушити питання про відшкодування моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначається судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, але закон визначає лише мінімальну межу відшкодування та не позбавляє суд можливості обрати розмір відшкодування з урахуванням фактичних обставин справи, наданих сторонами доказів тощо. У цій справі, визначаючи розмір відшкодування, суди врахували, що окрім 53 місяців перебування під слідством та судом, за що передбачений законом мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, за цей час позивача також незаконно утримували під вартою в період з 03 липня 2014 року до 12 серпня 2016 року, тобто 26 місяців та 11 днів, що зумовлює збільшення розміру відшкодування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що Державне казначейство України, яке залучено у цій справі в якості єдиного відповідача, не є учасником спірних правовідносин і не несе відповідальності за дії органів державної влади.

Також позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди у розмірі, більшому ніж передбачено законодавством України, тому відсутні причини для збільшення розміру компенсації моральної шкоди та визначення її в розмірі 294 117,00 грн.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу заступник прокурора Запорізької області зазначив, що касаційна скарга Державної казначейської служби України є обґрунтованою, тому підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 04 квітня 2019 року в справі № 328/915/14-к, касаційну скаргу прокурора задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 11 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Таким чином, вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 21 квітня 2017 року не набрав законної сили, тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року і витребувано із Токмацького районного суду Запорізької області цивільну справу № 328/1790/18.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

26 грудня 2013 року та 28 січня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307 КК України.

31 січня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру.

Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 10 лютого 2014 року ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком на два місяці.

Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 25 березня 2014 року ОСОБА_1 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 03 липня 2014 року в справі № 328/915/14-к ОСОБА_1 визнано винним у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 307 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років та 7 місяців з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві приватної власності та взято під варту в залі суду.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08 вересня 2014 року, апеляційну скаргу захисника Вараниці О. О., який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , залишено без задоволення, вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 03 липня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 26 серпня 2015 року, апеляційну скаргу захисника Вараниці О. О., який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , задоволено частково, вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 03 липня 2014 року скасовано, призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 19 лютого 2016 року ОСОБА_1 визнано винним за частиною другою статті 307 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років 7 місяців з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві приватної власності.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 12 серпня 2016 року апеляційну скаргу захисника Вараниці О. О. задоволено частково, вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 19 лютого 2016 року скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції. Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 змінено з тримання під вартою на особисте зобов`язання строком на два місяці.

Вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 21 квітня 2017 року визнано ОСОБА_1 невинним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307 КК України, та виправдано ОСОБА_1 , оскільки не доведено, що в його діях є склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України.

Постановою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді першої інстанції, задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 11 липня 2018 року скасовано, призначено новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року подання голови Запорізького апеляційного суду задоволено, кримінальне провадження № 1201308035000512 стосовно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, за апеляційною скаргою прокурора на вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 21 квітня 2017 року направлено на розгляд до Дніпровського апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року апеляційну скаргу прокурора Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області Лобача С. В. задоволено частково, вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 21 квітня 2017 року відносно ОСОБА_1 скасовано, призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Таким чином, цивільним законодавство України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов`язання.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України).

Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 2) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 3) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

У спорах, що випливають з деліктних правовідносин, зокрема зі спеціального делікту, передбаченого статтею 1176 ЦК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 20 січня 2014 року (з часу незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку) до 11 липня 2018 року, тобто 53 місяці 23 дні, незаконно, оскільки вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 21 квітня 2017 року ОСОБА_1 визнано невинним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307 КК України, та виправдано ОСОБА_1 за недоведеністю того, що в його діях є склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України. Наявність виправдувального вироку про визнання ОСОБА_1 невинуватим стала підставою для стягнення на його користь моральної шкоди в межах заявлених ним позовних вимог.

Однак з інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомо, що постановою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року в справі № 328/915/14-к касаційну скаргу прокурора задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 11 липня 2018 року скасовано, призначено новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 21 квітня 2017 року, яким ОСОБА_1 визнано невинним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307 КК України, та виправдано ОСОБА_1 , скасовано ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною другою статті 307 КК України на цей час перебуває в провадженні Токмацького районного суду Запорізької області.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури, у порядку, визначеному статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Щодо доводів касаційної скарги Державної казначейської служби України про помилкове покладення на Державну казначейську службу України, яка є самостійною юридичною особою і прав ОСОБА_1 не порушувала, відповідальності за завдану йому моральну шкоду, то вони є безпідставними з огляду на таке.

Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) (пункт 63-64), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) (пункт 71) зазначено, що у справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діянням якого завдано шкоду.

Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) (пункт 44)).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосування норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури, відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк