ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2025 року

м. Київ

справа № 331/3223/24

провадження № 61-4080св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Запорізька обласна прокуратура

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лихосенко Євген Олександрович, на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2025 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Кочеткової І. В., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який у подальшому уточнив, до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури, суду.

В обґрунтування позову зазначав, що 29 серпня 2014 року та 20 січня 2015 року були відкриті кримінальні провадження № 42014080010000011 та № 12015080010000025 за його обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 191 КК України.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2017 року у справі № 335/5277/15-к його визнано невинуватим за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 191 КК України, і виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.

Справа № 335/5277/15-к судами розглядалась неодноразово.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2021 року у справі № 335/5277/15-к його визнано винуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 191 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 1 року обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади на комунальних та державних підприємствах строком на 1 рік.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10 травня 2023 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2021 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284, статті 417 КПК України у зв`язку з відсутню в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України.

Таким чином, з 29 серпня 2014 року до 29 лютого 2024 року, упродовж повних 114 місяців, він перебував під незаконним слідством та судом.

З урахуванням того факту, що перебування під незаконним слідством та судом порушило його звичний уклад життя, позбавило можливості реалізації своїх звичок і бажань, вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя та погіршило відносини з оточуючими людьми, а також відношення останніх до його особистості, позивач вважав, що йому завдано моральної шкоди, яку він оцінив у 3 000 000,00 грн та просив суд стягнути на його користьз Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя в складі судді Телегуз С. М. від 11 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 3 000 000,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції керувався тим, що перебування позивача під незаконним слідством та судом, що тривало понад 9 років, безумовно порушило його звичний уклад життя, позбавило можливості реалізації своїх звичок і бажань, вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя та погіршило відносини з оточуючими людьми і відношення останніх до його особистості, тому заявлена позивачем сума моральної шкоди у розмірі 3 000 000,00 грн є достатньою та справедливою компенсацією за спричинену йому моральну шкоду. Для підрахунку вказаної суми суд першої інстанції взяв до уваги розрахунок втрат доходів позивача за 65,5 місяців, в розмірі 1 830 321,00 грн та 5 067,00 грн щомісячно утриманих із заробітної плати позивача.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2025 року скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2024 року та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 808 266,67 грн.

В іншій частині позов залишено без задоволення.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд вказав на те, що хоча суд першої інстанції дійшов правильного висновку про помилковість доводів позивача щодо його права на відшкодування моральної шкоди за 114 місяців, оскільки період часу, протягом якого здійснювався перегляд судових рішень, якими особа була незаконно визнана винною у вчиненні злочинів, охоплюється поняттям «перебування під слідством і судом», а право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи після повної її реабілітації, водночас дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Урахувавши, що мінімальний розмір щомісячної заробітної плати з 01 квітня 2024 року становить 8 000 грн, загальний строк перебування позивача під судом та слідством становить 101 місяць, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що

мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , який гарантовано державою, становить 808 000 грн. При цьому апеляційний суд вважав помилковим висновок місцевого суду про збільшення розміру відшкодування до 3 000 000 грн, оскільки такий розмір не є підтвердженим, розумним та обґрунтованим.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що у позовній заяві ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь тільки моральну шкоду, однак надав суду розрахунок втраченої заробітної плати в розмірі 1 830 320,76 грн, а також 5 067 грн щомісячних утримань з його заробітної плати, що по своїй суті, є майновою шкодою, відшкодування якої, хоч і передбачено пунктом 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», проте задоволення позову в цій частині виходить за межі позовних вимог, оскільки вимогу про відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_1 не заявляв.

Урахувавши обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивача, ступінь тяжкості пред'явленого йому обвинувачення, тривалість перебування під судом і слідством (101 місяць та 1 день), глибину душевних страждань позивача, апеляційний суд вважав достатньою суму відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди в мінімальному розмірі - 808 266,67 грн за 101 місяць та 1 день (101 місяць х 8 000 грн = 808 000 грн; 1 день = 8 000 /30 = 266,67 грн).

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновків місцевого суду щодо зазначення у резолютивній частині судового рішення конкретного органу, з якого здійснюватиметься стягнення - Державної казначейської служби України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

26 березня 2025 року від імені ОСОБА_1 - адвокат Лихосенко Є. О. подав до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник вказав, що перебування позивача під незаконним слідством та судом, що тривало понад 9 років, безумовно порушило його звичний уклад життя, позбавило можливості реалізації своїх звичок і бажань, вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя та погіршило відносини з оточуючими людьми і відношення останніх до його особистості, тому заявлена позивачем сума моральної шкоди у розмірі 3 000 000,00 грн є достатньою та справедливою компенсацією за спричинену йому моральну шкоду. На переконання заявника для підрахунку вказаної суми суд першої інстанції обґрунтовано узяв до уваги розрахунок втрат доходів позивача за 65,5 місяців, оскільки останній більше 5 років не отримував заробітну плату і буде позбавлений пенсійного стажу.

Аргументи інших учасників справи

У травні 2025 року Запорізька обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.

В обґрунтування доводів відзиву заявник вказав, що суд апеляційної інстанції правильно установив, що період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням з 09 грудня 2014 року (дати повідомлення про підозру) до 10 травня 2023 року (дати набрання законної сили реабілітуючим рішенням) становить 101 місяць та 1 день та з урахуванням цього дійшов підставного висновку про те, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача, який гарантовано державою, становить 808 266,67 грн. Натомість позивач помилково визначив період незаконного перебування під слідством та судом (114 місяців).

Разом із тим у матеріалах справи відсутнє належне обґрунтування розміру заявленої позивачем до відшкодування моральної шкоди.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Органом досудового розслідування у Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровані кримінальні провадження № 4201408001000001 від 29 серпня 2014 року та № 12015080010000025 від 20 січня 2015 року за ознаками вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України.

04 грудня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України у кримінальному провадженні № 42014080010000011 від 29 серпня 2014 року.

27 квітня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України у кримінальному провадженні № 12015080010000025 від 20 січня 2015 року.

За результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014080010000011 прокурором прокуратури м. Запоріжжя Гресь Д. Ю. затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за частиною другою статті 191 КК України, який 29 січня 2015 року скеровано для розгляду до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

За результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015080010000025 прокурором прокуратури м. Запоріжжя Гресь Д. Ю. затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 за частиною другою статті 191 КК України, який 29 травня 2015 року скеровано для розгляду до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2015 року у справі № 335/5277/15-к вказані кримінальні провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною другою статті 191 КК України об`єднані в одне провадження.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2017 року у справі № 335/5277/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим по пред`явленому обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України, і виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2018 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд даного кримінального провадження у суді першої інстанції в іншому складі суду.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України, та призначено покарання у вигляді одного року обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади на комунальних та державних підприємствах строком на один рік.

На підставі статті 49, частини четвертої статті 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягненню до кримінальної відповідальності.

Об`єднані кримінальні провадження № 42014080010000011 від 29 серпня 2014 року та № 12015080010000025 від 20 січня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України, закрито.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10 травня 2023 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2021 року скасовано. Кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284, статті 417 КПК України, у зв`язку із відсутню в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України.

Постановою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року ухвалу Запорізького апеляційного суду від 10 травня 2023 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Таким чином, ОСОБА_1 перебував під слідством і судом у період з 04 грудня 2014 року (дата повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 42014080010000011 від 29 серпня 2014 року) до 10 травня 2023 року (дата ухвалення рішення апеляційним судом про закриття провадження у кримінальній справі за пунктом 2 частини першої статті 284, статті 417 КПК України), що становить 101 місяць та 1 день.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167 1176 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина право на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Закриття кримінального провадження можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі.

Підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.

Реабілітуючі - це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.

Висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі) або вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.

Незалежно від того, яка з вказаних обставин привела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підозрою.

Стала судова практика свідчить про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) та інші).

У справі, що переглядається, встановлено, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284, статті 417 КПК України, у зв`язку із відсутню в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України.

За таких обставин суди у цій справі дійшли висновків про те, що у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди.

З огляду на те, що касаційна скарга містить доводи лише щодо періоду перебування позивача під незаконним слідством та судом, а також розміру належного останньому відшкодування моральної шкоди, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення переглядається судом касаційної інстанції лише у цій частині.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, (провадження № 61-1132св22)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, (провадження № 14-24цс21)).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються:

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й інших.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, апеляційний суд підставно керувався тим, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом у період з 04 грудня 2014 року (дата повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 42014080010000011 від 29 серпня 2014 року) до 10 травня 2023 року (дата ухвалення рішення апеляційним судом про закриття провадження у кримінальній справі за пунктом 2 частини першої статті 284, статті 417 КПК України), що становить 101 місяць та 1 день.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня - 7 100,00 грн, з 01 квітня - 8 000,00 грн; у погодинному розмірі: з 01 січня - 42,6 грн, з 01 квітня - 48,00 грн.

Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, можна дійти висновку, що Верховний Суд роз`яснював про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, визначеної на час розгляду справи.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23 (провадження № 61-7724св24), від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22 (провадження № 61-7696св24), від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 (провадження № 61-8406св24), від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24).

Положеннями статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

У пунктах 1.1., 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

У постанові 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Правильно установивши строк перебування позивача під слідством і судом (101 місяць та 1 день), мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (8 000,00 грн) та, з урахуванням характеру й глибини заподіяних ОСОБА_1 страждань, тривалості перебування його під слідством та судом, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про доцільність відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди у розмірі 808 266,67 грн, що на переконання Верховного Суду відповідає принципам розумності та справедливості.

Водночас апеляційний суд вірно вважав помилковим висновок місцевого суду про збільшення розміру відшкодування до 3 000 000 грн, оскільки такий розмір не є підтвердженим, розумним та обґрунтованим.

Крім того, суд апеляційної інстанції підставно звернув увагу на те, що у позовній заяві ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь лише моральну шкоду, однак надав суду розрахунок втраченої заробітної плати в розмірі 1 830 320,76 грн, а також 5 067 грн щомісячних утримань з його заробітної плати.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, апеляційний суд, розглядаючи справу в межах позовних вимог, дійшов обґрунтованого висновку про те, що посилання позивача на необхідність відшкодування йому втраченої заробітної плати в розмірі 1 830 320,76 грн, а також 5 067 грн щомісячних утримань з його заробітної плати по своїй суті є майновою шкодою, відшкодування якої, хоч і передбачено пунктом 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», проте задоволення позову в цій частині виходить за межі позовних вимог, оскільки вимогу про відшкодування майнової шкоди ОСОБА_1 не заявляв.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.Водночас, висновки викладені у вказаних постановах Верховного Суду, зокрема у постанові 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) не суперечать висновку суду, викладеному у оскаржуваній постанові апеляційного суду.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лихосенко Євген Олександрович, залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2025 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара