№ 331/3410/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 331/3410/16-ц

провадження № 61-16263св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2018 року у складі судді Антоненка М. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог

У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивовано тим, що 13 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ZPC0GI0000004347, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 153 000,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13 березня 2019 року.

13 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № ZPC0GI0000004347, за умовами якого ОСОБА_2 поручився відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 13 березня 2008 року № ZPC0GI0000004347.

ЗАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало, надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 153 000,00 грн.

13 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 13 березня 2008 року № ZPC0GI0000004347, за умовами якого суму заборгованості за кредитом зі 150 731,79 грн було конвертовано у 32 555,46 дол. США.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором станом на 31 березня 2016 року у неї утворилась заборгованість у розмірі 114 236,34 дол. США, що еквівалентно 2 994 134,47 грн, яка складається з: 31 876,64 дол. США - заборгованість за кредитом, 25 191,17 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 5 572,12 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 51 596,41 дол. США - пеня, та судовий збір у розмірі 44 912,02 грн.

Уточнивши позовні вимоги, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 13 березня 2008 року №ZPC0GI0000004347 у розмірі 114 236,34 дол. США, що еквівалентно 2 994 134,47 грн.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача шляхом визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним та застосування правових наслідків недійсності правочину.

Позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивовано тим, що кредитний договір від 13 березня 2008 року № ZPC0GI0000004347 та додаткова угода до нього, а також договір поруки від 13 березня 2008 року № ZPC0GI0000004347, договір іпотеки від 13 березня 2008 року, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , не відповідають вимогам законодавства України, були укладені із застосуванням банком нечесної підприємницької практики та шляхом введення позивачів в оману.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд:

- визнати недійсними договір про надання споживчого кредиту від 13 березня 2008 року № ZPC0GI0000004347 та додаткову угоду до цього договору від 13 серпня 2008 року, укладені між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк»;

- визнати недійсним договір поруки, укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк»;

- визнати недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як власниками квартири АДРЕСА_1 , та ЗАТ КБ «ПриватБанк», на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» за договором про надання споживчого кредиту від 13 березня 2008 року № ZPC0GI0000004347;

- віднести всі судові витрати, понесені у зв`язку з пред`явленням та розглядом цього позову, на відповідача.

Зустрічний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийнято судом першої інстанції до провадження у цій справі разом із первісним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 04 липня 2019 року, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором від 13 березня 2008 року № ZPC0GI0000004347 у розмірі 48 769,72 доларів США, що відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 31 березня 2016 року еквівалентно 1 278 254,36 грн, яка складається з основної заборгованості за кредитом за період з 24 квітня 2011 року в розмірі 28 456,70 дол. США, заборгованості за відсотками за період з 04 квітня 2011 року до 31 березня 2016 року в розмірі 20 313,02 дол. США.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором від 13 березня 2008 року № ZPC0GI0000004347 у розмірі 17 427,30 дол. в США, що відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 31 березня 2016 року еквівалентно 456 769,53 грн, яка складається з основної заборгованості за кредитом за період з 24 листопада 2016 року в розмірі 16 545,35 дол. США, заборгованості за відсотками за період з 24 листопада 2016 року до 31 березня 2016 року в розмірі 881,95 дол. США.

Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у частині стягнення заборгованості за комісією за користування кредитом в сумі 5 572,12 дол. США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в розмірі 51 596,41 дол. США залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 19 173,81 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 6 851,54 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача шляхом визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним та застосування правових наслідків недійсності правочину задоволено частково.

Визнано недійсним положення пункту 8.1 додаткової угоди від 13 серпня 2008 року до кредитного договору від 13 березня 2008 року № ZPC0GI0000004347, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», у частині сплати позичальником за кредитом винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 7.2 кредитного договору від 13 березня 2008 року № ZPC0GI0000004347.

В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору від 13 березня 2008 року № ZPC0GI0000004347 та додаткової угоди до нього від 13 серпня 2008 року залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що на підставі кредитного договору від 13 березня 2008 року ОСОБА_1 отримала від банку кредит у розмірі 153 000,00 грн. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 погодилася з тим, що вона ознайомлена з детальним описом загальної вартості кредиту (пункт 1.2) та додатком 1 до договору «Загальна вартість кредиту».

З 13 березня 2008 року до 13 серпня 2008 року позичальник належним чином виконувала умови кредитного договору, що свідчить про повне погодження з порядком нарахування платежів за договором.

Суди встановили наявність підстав для визнання недійсним положення пункту 8 додаткової угоди від 13 серпня 2008 року до кредитного договору в частині сплати позичальником за кредитом винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 7.2 цього договору, виходячи з того, що винагорода за резервування ресурсів не є послугою в розумінні статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», яка здійснюється на замовлення споживача, а тому вказана умова договору підлягає визнанню недійсною.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором у неї виникла заборгованість, яка станом на 31 березня 2016 року становить 114 236,34 дол. США та складається із основної заборгованості за кредитом - 31 876,64 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом - 25 191,17 дол. США, комісії - 5 572,12 дол. США, пені - 51 596,41 дол. США, що еквівалентно 2 994 134,47 грн.

Представник ОСОБА_1 подав до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя клопотання про застосування позовної давності.

Пунктом 5.5 додаткової угоди від 13 серпня 2008 року сторони збільшили строк позовної давності до 5 років.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Оскільки банк звернувся до суду з первісним позовом лише 24 квітня 2016 року, суди вважали, що задоволенню підлягають вимоги лише щодо стягнення заборгованості в межах п`ятирічного строку позовної давності до дня направлення позовної заяви, за період з 24 квітня 2011 року до 31 березня 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 липня 2019 року, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та про задоволення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у національній валюті - гривнях, незважаючи на те, що банк у позові вимагає виконання зобов`язання у доларах США.

Усупереч вимогам пунктів 2.1, 2.2, 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 54/13808, банк не повідомив позичальника у письмовій формі про умови кредитування, орієнтовну та сукупну вартість кредиту. Зазначене також свідчить про порушення банком положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суди безпідставно та усупереч положенням статей 78 89 ЦПК України відхилили висновок судово-економічної експертизи від 05 жовтня 2017 року.

Суди неправильно застосували до спірних відносин положення статей 256 257 261 ЦК України щодо позовної давності.

Апеляційний суд не врахував наявність у матеріалах справи досудової вимоги банку про дострокове погашення ОСОБА_1 заборгованості, адресованого їй 29 квітня 2014 року, змінивши таким чином строк виконання основного зобов`язання, що унеможливлює стягнення відсотків за користування кредитом поза межами указаної дати. Зазначене також свідчить про припинення поруки ОСОБА_2 відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у листопаді 2019 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» заперечувало проти доводів ОСОБА_1 , вважало їх необґрунтованими та просило відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 липня 2019 року до ухвалення рішення судом касаційної інстанції, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 331/3410/16-ц із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

13 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ZPC0GI0000004347, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 153 000,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13 березня 2019 року.

У пункті 1.2 указаного кредитного договору зазначено, що детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у пунктах 1.1, 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3, 2.4, 4.1, 5.2, 5.3.3, 5.3.12, 6.3, 6.5, а також у додатку №1 до цього договору, а саме: суми кредиту, відсотків за користування кредитом, винагород, неустойки, затрат на укладення договорів страхування та договорів забезпечення.

Згідно з пунктом 1.3 кредитного договору кредит надається строком погашення не пізніше 13 березня 2019 року на поліпшення якості окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно із пунктом 2.4 кредитного договору позичальник зобов`язується щомісячно до 13-го числа кожного місяця, починаючи з наступного дня після укладення кредитного договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 2 392,97 грн; останню плату ануїтетного платежу здійснити не пізніше 13 березня 2019 року.

13 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було укладено договір поруки № ZPC0GI0000004347 (т. 1, а. с. 23-24).

Згідно з пунктом 1 зазначеного договору поруки поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 13 березня 2008 року № ZPC0GI0000004347 та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому.

Відповідно до пункту 1.3 договору поруки поручитель дає згоду на зміну умов договору про іпотечний кредит без додаткового погодження змін з поручителем.

На підставі розрахунку заборгованості за кредитним договором (т. 1, а. с.

5-10), виписок з рахунків боржника (т. 1, а. с. 195-250, т. 2, а. с. 1-250, т. 3, а. с. 1-229) суди попередніх інстанцій установили, що в період з 13 березня 2008 року до 13 серпня 2008 року ОСОБА_1 здійснювала щомісячне погашення кредиту відповідно до його умов, сплачуючи на рахунок банку щомісячний платіж, визначений у пункті 2.4 кредитного договору.

13 серпня 2008 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про зміну валюти кредиту за кредитним договором від 13 березня 2008 року № ZPC0GI0000004347, просила залишок заборгованості за договором в розмірі 150 731,79 грн конвертувати в долари США (т. 1, а. с. 21).

13 серпня 2008 року ОСОБА_1 підписала заяву № 82 про продаж іноземної валюти (т. 1, а. с. 22), якою доручила ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити операцію щодо продажу 32 555,46 дол. США з метою погашення заборгованості за кредитом в сумі 150 731,79 грн, для здійснення операції щодо зміни валюти кредиту з гривень на долари США.

13 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було підписано додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 13 березня 2008 року № ZPC0GI0000004347 (т. 1, а. с. 17-20), якою було змінено валюту кредиту з гривень на долари США, зміст кредитного договору було викладено в новій редакції.

У пунктах 1.1, 1.2 зазначеної додаткової угоди до кредитного договору визначено суму кредитних коштів, які банк зобов`язався надати позичальнику, строк, вид та призначення кредиту, розмір відсотків, винагород та щомісячного платежу, період сплати. Порядок погашення заборгованості за цим договором зазначені у розмірі 8 договору.

Розділом 2.2 додаткової угоди визначено обов`язок позичальника повертати кредит шляхом внесення щомісячних платежів відповідно до умов договору.

Відповідно до підпунктів 2.2.2, 2.2.3, 2.2.4 додаткової угоди позичальник зобов`язується сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до підпунктів 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 3.1, 3.2, 8.1 договору, сплатити банку винагороду згідно з пунктами 7.2 та 8.1 договору, погашення кредиту здійснити в порядку, сумах і строки, передбачені пунктом 2.3.3 та 8.1 цього договору.

Розділом 3 додаткової угоди зазначається порядок розрахунків позичальника за наданий кредит:

За користування кредитом позичальник щомісяця сплачує відсотки по кредиту (пункт 3.1 додаткової угоди). Нарахування відсотків, а також винагород, передбачених пунктами 7.2 та 8.1 договору, здійснюється в останню дату їх сплати. Відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається.

Розділом 4 додаткової угоди встановлено обов`язок позичальника сплатити комісію банку за резервування ресурсів.

Згідно з пунктом 4.1 договору для виконання зобов`язань за даним договором банк резервує ресурси у розмірах зазначених у графіку погашення кредиту (додаток №2) до даного договору і надає позичальнику право на їх використання. За надане банком право, зазначене у статті 4.1 договору, позичальник сплачує банку винагороду за резервування ресурсів у розмірі, зазначеному у статті 8.1 договору (пункт 4.2). Винагорода сплачується щомісяця з щомісячним платежем за кредитом від дня нарахування згідно з пунктом 4.2 договору (пункт 4.5).

За змістом пункту 5.1 кредитного договору на позичальника покладається відповідальність у вигляді сплати пені за невиконання умов договору у випадку несвоєчасного погашення заборгованості. Пеня нараховується в гривнях. У випадку якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України на дату сплати.

Пунктом 5.5 договору визначено, що терміни позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

У розділі 8 кредитного договору викладено основні умови договору:

пункт 8.1 - банк надає позичальнику суму кредиту на строк з 13 серпня 2008 року до 13 березня 2019 року в розмірі 32 555,46 дол. США із сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 3% річних від суми зарезервованих ресурсів, сплати винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 7.2 цього договору.

Станом на 13 серпня 2008 року залишок заборгованості за договором про іпотечний кредит від 13 березня 2008 року № ZPC0GI0000004347 складає 150 731,79 грн, що еквівалентно 32 555,46 дол. США.

Погашення кредиту провадиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту (додаток №1), який розраховується згідно із залишком заборгованості за кредитом станом на 13 серпня 2008 року.

пункт 8.4 - при порушенні позичальником зобов`язань із погашення кредиту позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожний день прострочки, але не менше 1 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості та виписками за рахунком позичальника в період з 13 серпня 2008 року до 14 листопада 2008 року ОСОБА_1 у повному обсязі відповідно до графіка погашення кредиту вносила щомісячні платежі за кредитом, враховуючи відсотки та винагороди банку. У період з 14 грудня 2008 року до 24 вересня 2009 року ОСОБА_1 частково виконувала умови кредитного договору, здійснюючи щомісячні платежі за кредитом у розмірі, меншому від зазначеного в графіку погашення. 24 вересня 2009 року ОСОБА_1 здійснила останній платіж за кредитом у розмірі 217,73 дол. США, який було банком зараховано в рахунок сплати процентів, відповідно до черговості погашення платежів.

Після 24 вересня 2009 року ОСОБА_1 припинила вносити платежі за кредитним договором.

09 червня 2017 року за клопотанням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судом першої інстанції було призначено у справі судово-економічну експертизу, проведення якої було доручено судовому експерту Бондарчук Т. В.

05 жовтня 2017 року експертом нададо суду висновок № 134/10-17, яким було надано відповіді щодо заявлених питань:

«1. Подорожчання загальної ціни договору склало 5 529,69 дол. США, що за курсом 4,63 грн за 1 дол. США складає 25 602,47 грн, що не відповідає вимогам Постанови Національного банку України № 168.

2. Згідно з умовами додаткової угоди від 13 серпня 2008 року банк нараховував щомісячну комісію, яка за 127 місяців складає 6 798,06 дол. США, позичальник сплатив комісію в розмірі 425,28 дол. США, що складає 2 652,68 грн.

3. Документально визначити суму щомісячного платежу за кредитом, що направляється на погашення процентів, суми кредиту не видається за можливе. Загальна ціна договору, абсолютне значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі) не визначені. Графік погашення кредиту від 13 серпня 2008 року позичальником не підписаний.

4. Сукупна вартість кредиту згідно з графіком погашення від 13 серпня 2008 року з урахуванням всіх фінансових послуг та інших фінансових зобов`язань не визначена. Сума що направляється на погашення процентів, становить 31 814,87 дол. США; на комісію - 6 798,06 дол. США; на основну заборгованість за кредитом - 32 555,46 дол. США. Значення подорожчання кредиту складає 5 529,69 грн.

5. Загальна ціна договору, абсолютне значення подорожчання кредиту за кредитним договором не визначені. Щомісячний платіж за кредитом повинен становити 2 372,90 грн, а не 2 392,97 грн, та є завищеним на 20,07 грн. Реальна процентна ставка складає 19,1106 %, та є заниженою на 4,1106 %. Щомісячний платіж з 13 серпня 2018 року повинен становити 554,86 дол. США, а не 559,83 дол. США, та є завищеним на 4,97 дол. США.

6. Визначити самостійно який розмір заборгованості повинен бути станом на момент пред`явлення позову не надається можливим.

7. Відповідність положення банку змісту договору експертом не встановлювалася.

8. Згідно з платіжним документом та меморіальними ордерами підтверджено видачу позичальнику кредиту в розмірі 153 000,00 грн, відображено погашення боргу в період з 13 березня 2008 року до 13 серпня 2008 року - 2 268,05 грн, з 15 вересня 2008 року до 24 вересня 2009 року - 678,82 дол. США».

Під час розгляду справи у суді першої інстанції (в судовому засіданні) представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Стецюк В. І. звернулась до суду із заявою про застосування до позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» позовної давності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2018 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 04 липня 2019 року не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо первісного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитної заборгованості у визначеному банком розмірі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що з огляду на наявність у матеріалах справи заяви відповідачів за первісним позовом про застосування позовної давності стягненню підлягає основна заборгованість за кредитом та відсотки за користування кредитом за останні п`ять років, що передували зверненню до суду з позовом, а саме за період з 04 квітня 2011 року до 31 березня 2016 року.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Сторони кредитного договору погодили виконання зобов`язання щодо погашення кредиту та сплату відсотків за його користування у вигляді періодичних платежів.

Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язувалась щомісячно погашати заборгованість за кредитом, відсотками та комісією окремими платежами (пункти 2.2.2, 3.1-3.6, 8.1, 8.2 кредитного договору в редакції від 13 серпня 2008 року), а саме до 13-го числа відповідного місяця.

Після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання боржника за договором не припиняється.

У межах строку кредитування з моменту укладення кредитного договору позичальник повинен, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами кожного місяця відповідно до графіка погашення кредиту. Починаючи з дня, наступного після закінчення строку дії кредитного договору, відповідач мав обов`язок, незалежно від пред`явлення вимоги позивачем, повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Із наданого банком розрахунку відомо, що розмір заборгованості ОСОБА_1 розраховано станом на 31 березня 2016 року у сумі 114 236,34 дол. США, яка складається із основної заборгованості за кредитом у розмірі 31 876,64 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом 25 191,17 дол. США, комісії за користування кредитом у розмірі 5 572,12 дол. США, пені 51 596,41 дол. США, що еквівалентно 2 994 134,47 грн.

Встановлено та не заперечується ОСОБА_1 , що останній платіж за кредитом вона здійснила 24 вересня 2009 року.

За умовами кредитного договору від 13 березня 2008 року кінцевий термін повернення кредиту - 13 березня 2019 року.

ПАТ КБ «ПриватБанк» долучило до позовної заяви копію досудової вимоги про дострокове погашення ОСОБА_1 простроченої заборгованості, адресованої останній 19 січня 2016 року (т. 1, а. с. 11).

У вказаній вимозі ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначило про наявність у ОСОБА_1 простроченої заборгованості у загальному розмірі 107 146,57 дол. США, з яких: 15 540,34 дол. США -заборгованість за кредитом, 24 802,48 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 5 491,21 дол. США- комісія, 61 312,54 дол. США - пеня, а також про необхідність погашення простроченої заборгованості у термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання повідомлення.

У разі несплати простроченої заборгованості у вказаний термін ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору вимагало повернути суму кредиту в повному обсязі.

ОСОБА_1 вказала в апеляційній скарзі на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2018 року про необхідність врахування дострокових вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», якими банк фактично змінив строк виконання основного зобов`язання відповідно до статті 1050 ЦК України, та додала копію іншої досудової вимоги, адресованої їй 29 квітня 2014 року, в якій банк повідомляв останню про необхідність повернення суми кредиту у повному обсязі, процентів, комісії та штрафних санкцій протягом тридцяти днів з моменту отримання вимоги (т. 4, а. с. 184).

Апеляційний суд під час розгляду справи зазначену вимогу як доказ не оцінював і зазначив, що докази, передбачені частиною третьою статті 367 ЦПК України, у цій справі відсутні, і ОСОБА_1 та її представником апеляційному суду не надані.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що представник ОСОБА_1 адвокат Стецюк В. І. подав до суду першої інстанції з метою встановлення дійсного розрахунку заборгованості за кредитним договором клопотання про витребування доказів, в якому просив суд зобов`язати ПАТ КБ «ПриватБанк» надати документи, які стосуються спірних кредитних правовідносин (т. 1, а. с. 110-112), проте, як вбачається з матеріалів справи, ці докази у повному обсязі банк не надав.

Враховуючи, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, суд апеляційної інстанції не встановив наявність обставин, пов`язаних з виникненням у ОСОБА_1 обов`язку щодо дострокового повернення кредиту та сплати відсотків у повному обсязі.

Крім того, вирішуючи питання про розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідачів солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, визначив, що вимоги банку до ОСОБА_1 можуть бути задоволені у межах суми 48 769,72 дол. США, а до ОСОБА_2 - у межах суми 17 427,30 дол. США.

Водночас апеляційний суд не звернув уваги, що, формулюючи резолютивну частину рішення, суд першої інстанції зазначив про солідарне стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суми заборгованості у розмірі 48 769,72 дол. США, а з ОСОБА_2 - про солідарне стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суми заборгованості у розмірі 17 427,30 дол. США. Зазначене формулювання суду не узгоджується з положеннями ЦК України щодо змісту, мети та випадків застосування солідарного обов`язку боржників.

Так, відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Таким чином, за змістом резолютивної частини рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» може стягнути солідарно з ОСОБА_2 як заборгованість у розмірі 48 769,72 доларів США, так і у розмірі 17 427,30 дол. США, тоді як межа його відповідальності як поручителя обмежена судом сумою 17 427,30 дол. США.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача шляхом визнання договору про надання споживчого кредиту, додаткової угоди, договору поруки та іпотеки недійсними та застосування правових наслідків недійсності правочину

Відповідно до частини першої і четвертої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині першій статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом положень частин першої, другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

4) право дострокового повернення кредиту;

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

6) інші умови, визначені законодавством.

У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки (пункти 3, 4 частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з частинами першою, другою, четвертою-шостою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення правочинів) нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає:

1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;

2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно:

1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару;

2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції;

3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг;

4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті;

5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди;

6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться: 1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції; 2) вживання образливих або загрозливих висловів; 3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача; 4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб`єктом господарювання; 5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії.

Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: 1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати; 2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла; 3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; 4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки про те, що позивачами за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів наявності підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів у повному обсязі.

Дії банку, якими позивачі обґрунтовують позовні вимоги, в оскаржуваній ОСОБА_1 частині не свідчать про те, що зміст оспорюваних договорів суперечить законодавству України.

Суди встановили та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_1 відповідно до умов кредитного договору від 13 березня 2008 року отримала кредит в розмірі 153 000,00 грн. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 погодилася з тим, що вона ознайомлена з детальним описом загальної вартості кредиту та додатком 1 до договору «Загальна вартість кредиту» (пункт 1.2 кредитного договору).

ОСОБА_1 вказувала, що в період з 13 березня 2008 року до 13 серпня 2008 року належним чином виконувала умови кредитного договору, проте у зв`язку зі зміною курсу долара США припинила повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним.

Згідно з пунктом 8.1 додаткової угоди сторони визначили, що кредит буде погашатися згідно з графіком погашення кредиту № 1, який є частиною договору, а тому, підписуючи вказану додаткову угоду, позичальник визнала наявність вказаного документа.

Враховуючи обізнаність ОСОБА_1 про розмір щомісячного погашення за користування кредитом, який є незмінним протягом усієї дії кредитного договору, та зі строком кредитування при підписанні договору, вона мала об`єктивну можливість обрахувати загальну вартість кредиту та оцінити доцільність отримання кредиту на запропонованих банком умовах.

Також ОСОБА_1 зазначила, що 13 серпня 2008 року саме за наполяганням банку між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору, основні зміни якої стосувалися зміни валюти кредитного договору з гривень на долари США, а також зміни відсотків за кредитом, унаслідок чого після конвертації кредиту його сума склала 32 555,46 дол. США.

Проте докази на підтвердження того, що саме з ініціативи та за примусом банку було укладено додаткову угоду, ОСОБА_1 до суду не надала.

Підписуючи заяву на зміну валюти кредиту та заяву на продаж іноземної валюти, позичальник визнала, що сума заборгованості за кредитним договором станом на 13 серпня 2008 року становила 150 731,79 грн (т. 1, а. с. 21, 22).

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що, хоча і була незгодною з умовами кредитного договору, ОСОБА_1 не скористалася правом на відкликання згоди на укладення кредитного договору, передбаченим частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Умовами кредитного договору визначено його істотні умови: сума кредиту, відсоткова ставка, строк та порядок його погашення.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ЗАТ КБ «ПриватБанк» при укладенні кредитного договору здійснював нечесну підприємницьку практику та, використовуючи необізнаність позивача у питаннях фінансових послуг, ввів її в оману щодо істотних умов кредитування.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 не довела порушення банком вимог частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині ненадання в письмовому вигляді інформації про умови кредитування та положень статті 19 указаного закону.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав вважати, що суди попередніх інстанцій під час вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неправильно застосували норми матеріального права чи порушили норми процесуального права. Тому колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що вимоги про дострокове повернення кредиту входять до предмета доказування у цій справі, та, у разі наявності, повинні були надані суду банком, на який законодавством покладено обов`язок збереження матеріалів кредитної справи, а також враховуючи вчинення представником ОСОБА_1 процесуальних дій з метою встановлення фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині зміни ПАТ КБ «ПриватБанк» строку кредитування відповідно до вимог статті 1050 ЦК України повинен був розглянути апеляційний суд.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 04 липня 2019 року в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 липня 2019 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача шляхом визнання договору про надання споживчого кредиту, додаткової угоди, договору поруки та іпотеки недійсними та застосування правових наслідків недійсності правочину, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк