№ 331/4785/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

16 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 331/4785/19

провадження № 61-619св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», державний реєстратор Виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенко Євген Васильович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародній Банк» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2021 року у складі судді Антоненко М. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародній Банк» (далі - АТ «ПУМБ»), державного реєстратора Виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Є. В. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію.

На обґрунтування позовних вимог зазначили, що 03 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ЗАТ «ПУМБ»), правонаступником всіх прав та зобов`язань якого стало ПАТ «ПУМБ», було укладено кредитний договір № 5889689, за яким банк надав позивачу у кредит 59 700,00 доларів США на строк до 03 листопада 2022 року включно під 12,90% річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між позивачами та ЗАТ «ПУМБ» було укладено договір іпотеки № 5889704 від 03 грудня 2007 року, за яким іпотекодавці (позивачі) передали в іпотеку банку належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

У червні 2019 року на адресу позивачів почали надходити дзвінки представників ПАТ «ПУМБ» з вимогами про їх виселення з квартири з тих підстав, що право власності на квартиру було набуто банком в позасудовому порядку через невиконання умов кредитного договору № 5889689 від 03 грудня 2007 року.

Після цього позивачі із Інформаційної довідки № 177910800 від 19 серпня 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна дізналися, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41828814 від 27 червня 2018 року 12:47:05, державним реєстратором Виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христиненком Є. В. було змінено власника квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на ПАТ «ПУМБ», номер запису про право власності: 26827890.

Рішення про зміну власника на банк було прийнято державним реєстратором на підставі наступних документів: договір іпотеки № 5889704, серія та номер: 3193, виданий 03 грудня 2007 року, видавник: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Морозова В. М.; додатковий договір № 5889704/20091120 про внесення змін до договору іпотеки № 5889704, посвідчений Морозовою В. М. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 03 грудня 2007 року.

Позивачі вважають, що дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про зміну власника предмета іпотеки суперечить нормам законодавства України, вказане рішення підлягає скасуванню, оскільки спірна квартира повністю підпадає під визначення майна, яке не може бути примусово стягнуте в розумінні Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», бо іпотекою забезпечено кредит в іноземній валюті, а вказана квартира є єдиним місцем постійного проживання позивачів.

З урахуванням викладених обставин позивачі просили суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христиненка Є. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41828814 від 27 червня 2018 року 12:47:05, щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 яка належала ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на праві спільної сумісної власності та перейшла у власність до ПАТ «ПУМБ».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 доПАТ «ПУМБ», державного реєстратора Виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Є. В. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41828814 від 27 червня 2018 року 12:47:05, державного реєстратора Виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христиненка Є. В., щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 яка належала ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності та перейшла у власність до ПАТ «ПУМБ».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що квартира за адресою АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за іпотечним договором № 5889704 від 03 грудня 2007 року, укладеним в забезпечення виконання споживчого кредитного договору № 5889689 від 03 грудня 2007 року, має загальну площу 69,21 кв.м, використовується як місце постійного проживання позивачів, а тому зазначене майно підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а отже на нього не може бути звернуто стягнення в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, АТ «ПУМБ» подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу АТ «ПУМБ» залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2021 року у цій справі залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11 січня 2022 року АТ «ПУМБ» через систему «Електронний Суд» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2021 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Заявник у касаційній скарзі посилався на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) відбулося не у примусовому, а у договірному порядку, на підставі застереження, яке міститься у договорі іпотеки, а Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» пов`язує мораторій саме з примусовим стягненням.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

23 лютого 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 331/4785/19.

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 331/4785/19.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого Жовтневою районною адміністрацією Запорізької міської ради 04 жовтня 2007 року, та витягу з реєстру права власності на нерухоме майно № 16234165, виданого орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» жовтня 2007 року, на праві приватної власності належала квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири становить 69,21 кв. м, житлова - 38,7 кв.м.

03 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ПУМБ» було укладено кредитний договір № 5889689, за яким банк надав позивачу у кредит 59 700,00 доларів США на строк до 03 листопада 2022 року включно під 12,90% річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ЗАТ «ПУМБ» 03 грудня 2007 року було укладено договір іпотеки № 5889704, за яким іпотекодавці (позивачі) передали в іпотеку банку квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 1 іпотечного договору передбачено, що Іпотекодержатель вправі звернути стягнення на Предмет іпотеки та отримати задоволення своїх вимог з вартості Предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавців в таких випадках: у разі невиконання чи неналежного виконання Основного зобов`язання, у раз невиконання вимоги Іпотекодержателя про дострокове виконання Основного зобов`язання, зробленої на підставі закону, Кредитного договору чи цього Договору.

Відповідно до пункту 4.2 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється Іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог Іпотекодержателя (позасудове врегулювання), яким вважатиметься застереження, що міститься в пункті 4.7 цього Договору.

Згідно пункту 4.7.1 у разі виникнення у Іпотекодержателя права звернути стягнення на Предмет іпотеки, Іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття Предмету іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє Іпотекодавців.

Відповідно до пункту 4.7.2 зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно.

Позивачі постійно проживають та зареєстровані у спірній квартирі.

Як вбачається з матеріалів справи, банком на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було направлено повідомлення-вимоги від 03 березня 2016 року про обов`язок достроково сплатити заборгованість за кредитним договором та попереджено про наслідки невиконання.

Вказані повідомлення-вимоги отримані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 17 березня 2016 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.

Згідно Інформаційної довідки № 177910800 від 19 серпня 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41828814 від 27 червня 2018 року 12:47:05, державним реєстратором Виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христиненком Є. В. було змінено власника квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на ПАТ «ПУМБ», номер запису про право власності:26827890

Рішення про зміну власника на банк було прийнято державним реєстратором Христиненком Є. В. на підставі наступних документів: договір іпотеки № 5889704, серія та номер: 3193, виданий 03 грудня 2007 року, видавник: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Морозова В. М.; додатковий договір № 5889704/20091120 про внесення змін до договору іпотеки № 5889704, посвідченого Морозовою В. М. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 03 грудня 2007 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не у повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ПАТ «ПУМБ» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено зміст договору, який становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).

За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) та 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).

У справі, яка переглядається, встановлено, що банком на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було направлено повідомлення-вимоги від 03 березня 2016 року про обов`язок достроково сплатити заборгованість за кредитним договором та попереджено про наслідки невиконання.

Разом з тим, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).

До схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).

Закон № 1304-VII був чинним на час прийняття державним реєстратором Виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христиненком Є. В. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41828814 від 27 червня 2018 року щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ПАТ «ПУМБ».

Іпотекодателі згоди на відчуження предмету іпотеки (спірної квартири) на користь іпотекодержателя не надавали, вони постійно проживають у спірній квартирі, доказів належності позивачам на праві власності іншого житла матеріали справи не містять.

При таких обставинах колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що квартира АДРЕСА_2 , загальна площа якої становить 69,21 кв. м, та використовується як місце постійного проживання позивачами, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) протягом дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності АТ «ПУМБ», як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов укладеного 03 грудня 2007 року договору про споживчий кредит, ураховуючи, що кредит надано кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті.

Таким чином, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «ПУМБ».

Доводи касаційної скарги про те,що звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) відбулося не у примусовому, а у договірному порядку, на підставі застереження, яке міститься у договорі іпотеки, а Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» пов`язує мораторій саме з примусовим стягненням, не є обґрунтованими, оскільки у повному обсязі спростовуються зазначеними вище правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).

При таких обставинах, твердження заявника касаційної скарги про те, що у цій справі відсутні підстави для застосування Закону № 1304-VII, є необґрунтованими.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У зв`язку з цим оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ПАТ «ПУМБ» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора є законними та обґрунтованими.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до державного реєстратора Виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Є. В.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до державного реєстратора Виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Є. В., оскільки державний реєстратор є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах.

Так, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 зробила висновок, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачів виник з АТ «ПУМБ» щодо предмета іпотеки, а тому державний реєстратор Христенко Є. В. є неналежним відповідачем у цій справі. Проте суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про задоволення вимог, пред`явлених до державного реєстратора, хоча за обставинами цієї справи у задоволенні вимог до нього належало відмовити через їх пред`явлення до неналежного відповідача.

Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У зв`язку з наведеним оскаржувані судові рішення в частині вирішення вимог до державного реєстратора підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародній Банк» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до державного реєстратора Виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Євгена Васильовичаскасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Публічного Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов